“Наталка Камишнікова – унікальне явище в журналістиці“, – Олександр Харченко, голова Волинської КО НРУ, 20.11.1994 р.
Що так, то так – дійсно унікальне явище. Прочитав на сайті [рекламу видалено] її статтю «Пафосний стукач і його адвокати». Прізвища не названі, але йдеться про Ігоря Семенюка, першого голову Нововолинської МО НРУ (точніше КР НРУ), нині заступника начальника батареї по роботі з особовим складом в зоні АТО, це і про мене «сивочолого краєзнавця».
Шановна пані Камишнікова! Документи справді не горять. Переді мною лежать три документа:
– повторне звернення пані Камишнікової до виборців округу № 17 (листопад 1994 р.), яке закінчується словами «Що я можу, що вмію? Небагато. Писати в газеті правду» (В чому я, автор цих рядків, дуже сумніваюся).
– Звернення до цих же виборців О. Харченка з проханням проголосувати за п. Камишнікову. Депутатом міської ради Ви тоді так і не стали.
– Фотографія 2005 р., на якій зафіксовано як Ви з Ф. Свідерським стерегли на стадіоні на Дні міста гасло: «Шановні ново волинці, скинемось меру по 2 копійки на судові витрати проти Коптюка». Поруч на траві лежали пофарбовані в червоний колір «сапоги» – нагадування меру, що він як був «червоним», таким і залишився.
Але мер не став боротися з епатажною журналісткою – він її просто приручив, зробивши її своїм радником. І на чергове звернення до влади 9 нововолинців (переважно рухівців) про перейменування вулиць п. Камишнікова у своїй газеті обзиває їх «ура-патріотами», яким нічого робити, їхні намагання зробити місто більш українським називає іграми (читайте у газеті «Вільна думка» від 21.09.2007 р. статтю «Політична позиція чи політична мімікрія?», яку відмовився друкувати Ігор Лісовий у газеті НМ ).
Що ж так стурбувало Камишнікову? Це можливість повернення у місцеву політику І. Семенюка. Але він поки виконує свій військовий обов’язок в ЗСУ. Неприязні стосунки між Камишніковою і Семенюком підчас виборчої кампанії 1994 р. доходили до того, що вона била Семенюка по обличчю. П. Камишнікова чомусь замовчує, що Крайовий провід РУХу на виборі 1994 р. підтримував нововолинського олігарха Олега Киричука.
Нововолинцям варто пам’ятати, що газета «Народна справа» була рухівським рупором національного відродження у 1989-1992 рр. Видавалась і доставлялась у радянські часи нелегально з Литви. Пізніше газета була «приватизована» «парочкою Харченко-Камишнікова», в якій нещадно піддавались остракізму усі, хто був незгідний з генеральною лінією цієї парочки.
Тепер щодо І. Семенюка, який начебто був «стукачем». Ви не оригінальні, п. Камишнікова. Це вже було у 1994 р., коли Семенюк балотувався у депутати до ВРУ. Проти нього були задіяні Ви, Ваша газета, СБУшні сили, газета справедливість, на сторінках якої якийсь міфічний Петро Голубенко писав, що І. Семенюк стукач. І. Семенюк звернувся у Луцький міський суд щодо захисту своєї честі і гідності і суд присудив стягнути з газети 1 мільйон купоно-карбованців за моральну шкоду завдану йому. Пізніше, вже 1995 р. той же суд за ще одну брехливу статтю присудив йому ще 6 мільйонів купоно-карбованців. Читачам варто знати, що це були тоді мізерні кошти.
Стаття п. Камишнікової – це ще й її реакція на нагадування мешканцям міста у статті М. Рябченюк і З.Колбуна «Спогади про побратима» – як виключали з РУХу А. Рябченюка і не тільки його, мене виключили також. Втім, А. Рябченюк пережив це набагато важче…
Зосим Колбун, першорухівець.
