Загалом не люблю щось планувати у довгостроковій перспективі, але за кілька тижнів до фестивалю згадав репліку Ігоря Гузя в нас на ефірі типу “Не був на Бандерштаті? Какой позор!”, побачив лайн-ап (ONUKA, BRUTTO) й усе-таки вирішив акредитуватись.
У п’ятницю було ще кілька справ, тому виїхали з міста десь о третій, фактично встигали до початку дійств на головній сцені. По півтори сотні гривень на пальне, ще забрали чувака з Володимира – ну і через майже дві години наше bla-bla car було на фініші.
Охорона обшукувала речі і навіть воду нюхала, так як алкоголь на цьому фесті – персона нон-ґрата.
Народ приїхав зі всієї України, і навіть з Криму та Донбасу:
Близько п’ятої “вигідних” місць (тобто в тіні дерев) у наметовому вже не було, згодом дізналися, що їх почали займати ще в четвер. Розгорнули намети – і до сцени! Попри сотні кіловат звуку, хтось мирно собі відпочивав:
Загалом вік публіки не обмежувався, були навіть маленькі козаки:
і дуже маленькі з дорогими айфонами:
звісно, з батьками:
…і навіть переломи не були причиною не відвідати захід:
Перед поїздкою купили трохи продуктів на перший час, але згодом пожалкували, бо їжа на фесті радувала різноманітністю і відносно хорошими цінами.
Одне “бандер кафе” придумало цікаві назви для страв на кшталт “суп із москаля”, “чар-зілля”, і в підсумку вирвало по відвідувачах, хоча й розташувалось в самому кінці; це все доповнили стільчики з соломи – теж крута ідея, фішка фестивалю:
Був варіант готувати на вогнищі в наметовому (запах “Бандерштату” без перебільшення знає весь Луцьк), ну і дрова, напевно, були тут одними з найпопулярніших речей; їх було мало, але ж привозили і всі могли взяти собі безкоштовно:
Ведучі говорили про якісний швидкісний інтернет від спонсора, але навіть самі собі не вірили. Якісного wi-fi не було, але навіть не знаю, мінус це чи плюс:
Натомість була реальна проблема – туалети. Їх було мало, ну й, до того ж, працювало менше половини. Виламані защіпки – напевно, для нових знайомств, але черги… Вистояти півгодини в туалет дуже важко, тому радив би організаторам наступного разу подбати про кількість ну й механізм вчасно їх прибрати в разі чого:
Якщо з туалетами така лажа, то про душі як розкіш скромно промовчимо. Їх обіцяли, але не поставили.
Мерч, сувеніри, різноманітні штуки ручної роботи – це все продавали на ярмарку:
З ранку до обіду можна було прийти на гутірку, побачити, зокрема, Юрія Березу, Олеся Саніна, Василя Шкляра, Володимира Парасюка; послухати, поставити запитання.
Ми от, наприклад, не знали, що серед документалістів проекту babylon13 такі юні дівчата:
Більш як 300 воїнів АТО зайшли на фестиваль безкоштовно, 70 з них – з батальйону “Дніпро-1”.
Насправді дуже круто, коли боєць може приїхати на такий фест відпочити:
На території було дитяче містечко, там – різноманітні майстер-класи:
На еко-галявині презентували електрокар: 7 гривень на 100 кілометрів – витрати плюс повністю безшумний:
Крім цього – нічні кінопокази, спортивні змагання і навіть йога (!) А близько опівночі починала працювати акустична сцена, біля якої слухачі навіть засинали.
Приїхали різні активісти зі своїми фішками, скаути з величезним гербом із символікою міст, наприклад:
На фесті приїхали і білоруси, й поляки, і навіть москалі. Ось наприклад каратєль піддає тортурам рускоговорящую дєвушку:
Зустріли Макса Кідрука, вже домовились на осінь за презентацію “Бота-2” в Нововолинську:
“Тартак”: куди ж без символа фестивалю, Положинського? 🙂
Було багато нарікань, нібито ONUKA – неформат для фестивалю, але гурт зібрав максимально респектів; саме такі формації показують, як треба подавати автентичну культуру і робити sold out протягом всього туру Україною:
…Брутто. Згадую, як колись в дитинстві ненавидів Ляпісів, потім полюбив після зміни формату, а тут вже проект, якому й року ще немає, дико прокачує публіку і в результаті теж sold out на виступах:
Ми не були обділені увагою організаторів і казали, що все круто, бо так і було насправді. Ігор Гузь поділився ідеєю в червні-липні наступного року зробити “міні-Бандерштат” десь між Володимиром та Нововолинськом.
Бонус-відео:
Типово для нашої держави про захід традиційно не знає наша прачечная (себто Мінкульт), і навіть з боку ОДА був якийсь негатив. Це ще одне підтвердження того, що якби Мінкульт в який момент перестав існувати, країна не тільки не втратила, а ще й виграла. Коли різного роду активісти роблять цікаві штуки, то замість підтримки отримують протидію, бо ж чиновнички бачать у їх особі конкурентів. На жаль.
Текст і фото: Олександр Топорівський
Відео: Володимир Романовський
П. С. Фотозвіт незабаром 🙂
