Нещодавно матері героя із Жовтневого – Аллі Мрочко – пощастило поїхати в гості до сина на схід. Враження – в її листі:
“Війна… Моє покоління багато знало про неї з вуст своїх бабусь, дідусів, батьків, і ніхто з нас навіть не підозрював, що наші діти теж будуть учасниками цього страхіття.
Війна “як сито, відсіває” сміливих і безстрашних на передову, тих, хто не може крокувати з ними, залишаються в тилу, щоб дозріти або вийти зі строю. В нашій розваленій державі (я вірю і впевнена, що вона відбудується) важко бути воїном, і цього неможливо утаїти. Але наш народ піднімається з колін, армія відроджується “на ходу”.
Вже рік матері не мають ні дня, ні ночі, живуть все в молитві та в надії на кінець цим жахіттям…
Наближалось Восьме березня. І ось одна з мам нашого екіпажу водій-механік, яка є волонтером, запропонувала відвідати синів. Ми мали право використати це затишшя. Збирали нас в дорогу і родичі, і друзі, і знайомі, і громада селища Жовтневого. Волонтери із Луцька передали хлопцям багато побутових необхідних для них речей. У Києві чекали волонтери із продуктами. Ми раділи, що наш народ дбає про наших синів, ми відчули ту єдність, яка так важлива для здобуття перемоги. Коли ми дісталися до Артемівська, то відчули і зрозуміли, що “переміститись у часі” можливо. Спілкуючись із місцевими людьми, зрозуміли, що подолати цей відрізок часу швидко неможливо. І будуть такі, що так і залишаться в минулому. Але війна нас об”єднує і ми надіємось, що це допоможе нам подолати всі перешкоди, разом максимально наблизитись до кращого життя.
Незабутня зустріч із нашими синами і з синами України. Втомлені, але радісні очі, теплі і зворушливі погляди, хоча за плечима вихід із Дебальцево. Побачивши нас, напевно, кожен з них згадав свою найдорожчу і найріднішу матінку.
Незабутнє 8-ме березня. Сини привітали нас квітами і тортом, і всі сини, котрих ми там бачили, тепло і сердечно привітали нас зі святом Жінки.
Познайомили нас з танком, з робочими місцями, покатали на танку, щоб ми відчули його силу. Сфотографувались.
Привітали нас бойові командири, подякували за синів, поспілкувались з нами, ми відчули довіру до цих людей і зрозуміли, що сини в надійних руках. Повертались ми втомлені, але щасливі від зустрічі.
Хочу подякувати мамам свого екіпажу – Тоні Ляшко і Зіні Тишик – за таких прекрасних синів, надійних друзів мого сина. Тоні – подвійна подяка за надзвичайний для мене із Зіною подарунок на Восьме березня. Здоров”я, терпіння, швидкого повернення синів із перемогою, дорогі мамочки! Сердечна подяка нашому кермувальнику Анатолію, який теж відвідав свого зятя. Завдяки його фаховому вмінню дорога до синів була швидкою й безпечною. Низький уклін усім волонтерам, лікарям і всім, хто з нашими синами-воїнами наближає перемогу.
Слава Україні! З любов”ю і повагою, Алла Мрочко, мама солдата”
P. S. Завтра Костянтина Мрочка з колегами урочисто зустрічатиме область.
