У Володимирі-Волинську біля греко-католицького храму встановлено стелу із портретами героїв Небесної Сотні. Багато квітів. Зроблена гарна підсвітка, що працює вдень і вночі. А на центральній площі за кошти міськради змонтували траурну дошку із державною символікою України та кольоровими фото загинулих в українсько-російській війні, володимирців.
Очевидно, місцева влада Володимира і міський голова Петро Саганюк по суті своїй, є патріотами і твердо стоять на державницьких позиціях. До речі, це відчувається у всьому. Відразу ж по приїзду у це місто. Я частенько там буваю у справах і гидкі матюки на його вулицях чую вкрай рідко. Використаних шприців теж не бачив. Можливо, їх відразу ж прибирають комунальні служби.
Тисячолітнє княже місто… Звідси пішла Русь і тріумфально розширилась на Схід. Наші сусіди, північні племена – чудь, водь, мордва, мщєра, вєсь, мокша, мєря та інші запозичили нашу мову, культуру, звичаї і… назву. Майже зовсім забувши своє. Та й православ’я прийшло на ті землі саме від нас. «Країна Моксєль» – так називала наших сусідів середньовічна Європа або Залісся, (від назви племені «мокша») перетворилась на Московію.
Стараннями земляка, вигнанця – київського князя Юрія Долгорукого, прах якого спочиває у одному із наших столичних храмів. Цар Петро І, правдами і неправдами сфальсифікуваши історію, привчив світ іменувати Московію «Империей Российской», а московитів – «русскими».. Воно б і нічого, та після 1724 року нас почали називати «молодшими братами», а Україну – «Малороссией». Всі російські царські династії – Рюриковичів та Романовичів походять із Волині і Галичини. То про що мова і хто кому «старший брат»?
Країну розчленували. Імперсько-петровська ідеологія відригнулась нам через віки черговою українсько-російською війною. Потомок вікінгів, київський князь Володимир – Хреститель, за новітніми дослідженнями львівського професора, історика Юрія Диби, народився у селі Будятичі. (Будятіна Вєсь) Так, саме у нас. (читайте мою публікацію на Нововолинському Інформаційному Порталі «Привіт вам русичі від Добрині Нікітіча») Звідси й Русь пішла.
Майже всі навколишні села – Русовичі, Дорогиничі, Бужанка, Лежниця, Паромів, Грибовиця, Лішня, Литовеж та інші, старші від Москви. Та, по великому рахунку, переважно, і всі села Волині теж.
Щоправда, це нікого із нововолинських представників місцевої влади, не зацікавило. Як і моя пропозиція долучитися до досліджень славного минулого Іваничівського краю, де постав наш Нововолинськ. І нашого із вами, славетного родоводу. Що й не дивно, якщо хоч трохи логічно розміркувати.
То, можливо, і у нас потрібно було б збудувати щось подібне, як у сусідньому Володимирі. Для вшанування полеглих українських Героїв на Майдані і в АТО? Бо соромно і боляче споглядати на портрети українських хлопців навколо постаменту Кобзарю, під дощем і екскрементами птахів. Що на це скажете, громадяни?
А. Бідзюра, голова ГО «Україна + Польща», журналіст.
