Наша історія розпочнеться з того, як один “поважний пан” займався сільською господаркою. Все йому вдавалось і все йшло на лад. Однак неочікувано він зайняв поважну посаду, але біда була в тому, що, посівши її, він мусив припинити свою підприємницьку діяльність.
Поміркувавши трохи, “поважний пан” намислив собі, що негоже, коли реманент буде стояти й не приноситиме прибутку. Тай надумав звернутися до одного з колег по роботі, щоб той нашукав йому якесь сільське господарство, де б можна було й далі заробляти гроші. Як саме? Дуже просто: надати свій реманент і робітників, з якими не було укладено жодного договору, для збору урожаю в цій господарці й отримання прибутку. Зустрівшись два рази й домовившись із директором за ціну, “поважний пан” наддав свою техніку для збору урожаю, який видався на славу.
Та от халепа: усе це стало відомо людям. Як же так? Чоловік на такій поважній посаді, не має права на підприємницьку діяльність, однак не зважає на норми закону!
Реакція на заставила себе довго чекати. Ті, хто мав би не допускати такі порушення, усе задокументували і, як подейкують люди, на початку усі дійові особи цієї історії говорили лише правду. Зібравши докупи, папери передали до Феміди – богині правосуддя. Хто ж, як не вона, повинен приймати правосудні рішення?
Але все пішло дивним чином. Відразу з’явились чи то друзі, чи то захисники (а може – однопартійці) зі столиці, які відвідали статую-Феміду, почали переконувати її, що, хоча сільськогосподарський реманент і належить “поважному пану”, але він тут ні до чого. Він нібито віддав у безоплатну оренду реманент своєму родичу, а той, щира й добра душа, безоплатно збирав врожай чужого селянського господарства на площах близько 300 гектарів (мені б таких благодійників!). Інші дійові особи також почали забувати, як усе дійсно було (їм же жити й далі при “поважному панові”). Тобто, все як у нас: “поважний пан” вийшов і сказав: “…і я не я, і хата не моя…”
І, о диво, Феміда повірила в ті байки та ще й поспівчувала “поважному пану” і пошкодувала його – не винен!.
Незрозумілим у цьому всьому залишається лише одне: як тепер простому люду бути, коли він усе бачить – і “поважного пана”, і Феміду, які роблять якісь дивні речі.
Ось так поважний пан вийшов сухим із води.
Іван Іваничівський
