Розповів волонтер Роман Мартинюк, який сьогодні з Валерієм Курстаком повертається зі сходу:
“Вчорашній день 29 серпня 2014 року ввійде в історію як чорний день. Після тривалих безуспішних перемовин про організацію так званого коридору для виходу з подвійного кола оточення сил 3-го БТГР 51ОМБР та кількох батальйонів тероборони їхнє командування прийняло рішення йти бойовим маршем на прорив.
Для безпеки військові та батальйони розділилися на дві колони. Військової техніки в одній із колон було 77 одиниць. Інша колона складалася переважно з адаптованих цивільних автомобілів тербатів і, зі слів очевидців, розтягнулася на 3 кілометри. Перше коло оточення, яке складалось із рашистських військ, було не підготовлене до цього. У них, ймовірно, не було точних даних про результати перемовин. Колона 51-ї бригади промчала повз них не зупиняючись.
Обидві сторони думали, що коридор надано, а їм інформація не встигла ще прийти. Російські військові солдати мали білі пов’язки на обох руках і ногах. Техніка вся маркована білими колами. З обох боків не пролунало жодного пострілу. Наші потім пошкодували про це…
Однак друге кільце рашистських військ встигло підготуватись. У чистому болі фашисти організували прямий обстріл колони з артилерії та танків. Цілились в першу чергу у бронетехніку та кунги. Очевидці вказують на жорсткий і безапеляційний вогонь. Техніка знищувалася миттєво з одного пострілу. Хлопці говорили про НОНУ, грім її побий, що це таке…
Із цієї м’ясорубки достовірно вирвалась одна машина МТЛБ, оскільки вона не була серед пріоритетних цілей звірів. Екіпаж та кілька солдатів зверху мчали на всіх парах у найближчу “зеленку”, на ходу підбираючи піших, які встигали вчепитись за метал… ламали дерева, долали рови, злітали з броні і вилазили знову… Пекло, сказали хлопці, в той ранок опустилось на землю…
Багато їхніх слів та емоцій неможливо тут описати, я там не був, цього не бачив, лише з перших вуст це можна почути і зрозуміти. 18-тьох щасливчиків, в тому числі двох поранених, врятувала від смерті, витримала МТЛБ. Прорвавшись із пекельного кола, хлопці дісталися місця розташування нацгвардійців. І машина здалася…
Далі рухалися напівсправним “рексом”, який був у одному із тербатів. Пізно ввечері, у повній темноті, без світла, 16 героїв цієї неоголошеної війни стали в полі за десяток кілометрів від свого тилового табору, дорогу до якого перегородила темрява. Саме цих хлопців два тижні тому ми привезли з відпустки назад. Саме завдяки цьому вони упізнали наш бусик, зателефонували. До табору поверталися разом, “рекс” — без світла всередині.
А далі були обійми, сльози, прокльони. 16 бійців прорвалися. Їм пощастило. Один із них, майор Кл., — командир, яких мало… Решті із цілого БТГР доля не подарувала такого. Їхні долі значно складніші, багато загинуло, решта в полоні. Усіх разом їх могло бути 300-500 чоловік.
Масштаби трагедії, яка вчора вкотре прийшла на мирні українські землі, важко оцінити. Фашисти втішаються… і надалі бояться. Хлопці встигли знищити чимало москальських десантників, останній десяток яких взяли у полон… Прокляття на Україну прийшло зі Сходу, як і багато-багато разів в історії. Мені соромно за нашу безпорадність. Співчувайте рідним, браття-українці.
П. С. Є інформація, що пішки з оточення вдалося вийти іще групі з 28 військових. Їм допоміг невідомий волонтер”.
Костянтин Зінкевич:
“Списки загиблих, поранених, полонених, розшукуваних та тих, що вийшли з оточення, насправді оновлюються у військовій частині щохвилини і цілодобово.
Наприклад, лише у Сніжному на ранковій перекличці сьогодні було 168 наших полонених. А у списку у військових біля 50 імен. Тому відразу повідомляйте військову частину і СБУ про нову інформацію. Ними реально займаються. На жаль, сьогодні теж є загиблі у бригаді…”
