…Згадалися слова віршика із шкільної читанки кінця 50-х минулого століття. Трохи переінакшеного мною. І наведу його слова далі: «Хай чабан, усі гукнули – за отамана буде!» Для тих, хто не знає: «чабан» – пастух овечий. Який я вже старий – подумалось. Проте, багато чого знаю і пам’ятаю досі. Дуже багато…
Ось, добре було б, якби дійсно замість багатих, і дуже багатих отаманів міста, та й поставити пастуха. Прірву справ можна було б переробити у найстисліші терміни. Бо пастух звик пасти овець, дбати про них, захищати від негоди та вовків. У нього душа болить за кожну вівцю. І він не засне, допоки не дасть ладу кожній із них – хвору полікує, голодну нагодує, заблудлу у нетрях – відшукає та відігріє біля вогнища. А вівці – як люди.
Тільки стрижуть їх один раз в рік, а мій український народ – щодня. І мало того, зголивши вовну, здирають і шкіру, щоби добратися до м’яса… Щоб самим нажертися і продати за кордон, сплавивши вторговані гроші на офшори. А доять, три рази на добу. Вовки – вовками. Сіроманці із диких хащів!
Ось такі думки лізли у мою сиву голову, коли повертався зі надзвичайної сесії Нововолинської міськради.
А перед тим побував на протестній ході молоді та на мітингу, що пройшли під знаком євроінтеграції.
Хай там як, а всі оці заходи, таки контролювалися місцевою владою, якщо не сказати більше. Інакше й бути не могло – у житті не буває вакууму. Як тільки він виникає, то одразу ж заповнюється іншою субстанцією. Часто, ворожою корінному народу. Це я про нововолинські націонал-патріотичні сили, які можна відшукати у місті, хіба що через люрнетку (дивіться документи внизу статті!!!).
На мітингу був міський голова. Та його другий заступник. Говорив у мікрофон до молодих. А ведучі, потім, хвалили і дякували. За що? Хто вас діти, навчив співати осанну за неіснуюче ніщо? Видаючи звуки найкращого тоталітарного зразка? За дозвіл використати звукоозвучувальну установку? Так, куплена вона за гроші платників податків – ваших татів і мам. І не дати її вам було, абсолютно неможливо.
Милі мої молоді друзі! Не повторюйте наших помилок, хоча це теж неможливо: «Ех! Якби молодість знала! Ось, якби старість могла!»
Хоча, деяким представникам мого покоління таки вдалося реабілітуватись, виборовши для вас суверенну Україну, котру нині захищають ваші ровесники на майданах Києва і всієї держави.
Не дайтеся себе вчергове обдурити! Будьте сміливими і мужніми вівцями. Наскільки це можливо. Як завжди – документи і фото.
Анатолій Бідзюра, журналіст газети «Нововолинський Інформаційний Портал»
