Анастасія Корнейчук – випускниця «Навчально-виховного комплексу №1-колегіуму». Її шкільне життя завжди було сповнене всіляких турбот: олімпіади, турніри, різноманітні конкурси. Неочікувано для самої Анастасії, на випускному балі 1 червня вона стала переможницею конкурсу «Випускник року – 2013. Надія міста». Пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю з Анастасією.
«Пишаюся, що закінчила колегіум!»
– Анастасіє, розкажи про себе, своє шкільне життя.
– Ще з дитинства я хотіла бути лікарем, тому всі свої сили у школі направила на вивчення біології та хімії. Перший раз, потрапивши на міську олімпіаду з біології, у восьмому класі, посіла друге місце. У подальшому стала призером обласної олімпіади. Також брала участь у багатьох інших турнірах, олімпіадах та конкурсах, зокрема з хімії. У 10 класі написала наукову роботу з психологї, яку у цьому році захистила у Луцьку – виборола 2 місце.
– Якщо б ти мала змогу знову обирати школу, чи навчалась би у колегіумі?
– Безумовно! Тут до учня ставляться, як до особистості. Кожен педагог старається всіляко підтримати і щось порадити, при цьому не нав’язує свою думку. Звичайно, спочатку було не легко – потрібно було сидіти вечорами, вчити, але вчителі це бачили і оцінювали. Вдячна Богу за те, що мала нагоду навчалась саме у цій школі, і пишаюсь тим, що успішно її закінчила.
Принагідно хотілося б подякувати батькам, які завжди вірили і допомагали мені. Також велика вдячність тим, хто передав мені краплинку своєї майстерності – моїм педагогам. Особливо Світлані Миколаївні Храпчун, Ользі Веніамінівні Березан, Олені Іванівні Качорок, Оксані Михайлівні Торчило, Наталі Іванівні Шуєва, Ользі Йосипівні Хайкіній – вони завжди були поряд, підтримували та надихали мене.
«ЗНО не варто боятися!»
– Коли ти визначилась, яку спеціальність прагнеш здобувати?
– Мої однокласники жартували: «усі визначаються зі спеціальністю у 11 класі, а наша Настя, знала про це, ще коли йшла до школи». Вони, звичайно, перебільшували, але вже у 7 класі я була впевнена, що стану медиком. Розуміння того, ким прагнеш стати, дуже допомагає у школі, тому що тоді усі сили спрямовуєш на вивчення предметів потрібних при вступі.
– Але ж більшість учнів визначаються із спеціальністю лише у випускних класах. То як ти вважаєш, школа повинна лише дати знання для загального розвитку, чи підготувати до майбутнього вступу?
– Знаєте, дехто навіть спочатку обирає із яких предметів здавати ЗНО, а потім підбирає, яка професія підходить. Особисто мені здається, що школа і розвиває загально, і готує до вступу. Все ж , спочатку переважає перше. Дитина спочатку не знає чого вона хоче, а вчитель допомагає їй розвиватись. Далі, з віком, ми обираємо професію, а сам педагог допомагає втілити це в реальність – готує до вступу.
– Усі випускники, повинні скласти ЗНО, від результатів якого залежить подальший вступ. Чи боялась ти тестування?
– Дуже хвилювалась перед тим, як здавала перший предмет. Потім зрозуміла, що страх дуже заважає сконцентруватися на самих завданнях, тому дала собі слово на наступних предметах не хвилюватися, і тому здала їх краще. Якби мені довелося ще раз складати тестування я б змінила відношення до нього. Не варто боятися, потрібно просто знати матеріал і тоді успішно здати тестування не важко. З іншого боку, якби ми знали це наперед, то можливо, несерйозно поставилися б до підготовки ЗНО, тому вчителі нас налаштовували до чогось страшнішого, задля того, щоб тримати у тонусі. Також знаю людей, які не здали тестування, банально через те, що забути необхідні документи -можливо перехвилювалися, а можливо, навпаки.
– Як мені відомо, ти успішно склала ЗНО і вступила до Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Задоволена таким результатом?
– Звичайно, адже мала можливість обирати між такими навчальними закладами, як Київський і Львівський медичний університет. Свій вибір зупинила на столичному ВУЗі. Там і перспективи кращі, та й мої педагоги рекомендували саме його. Обрала спеціальність лікувальна справа. А у майбутньому чекає вибір: хірургом стати чи офтальмологом.
«Хто б що не казав – для мене Нововолинськ найкращий!»
– Чи плануєш після 6 років навчання повертатися у Нововолинськ?
– Так! Хто б там не казав, що в столиці краще, я впевнена що повернусь в Нововолинськ. Київ – місто шумне і метушливе, мені ж комфортно в тиші, де не багато людей. От до прикладу, 15-мікpорайон. Місце, де провела своє дитинство. Тихий та спокійний, як і більшість вулиць нашого містечка. Там зараз садочок на місці поліклініки. Та й взагалі по місту за цей різ виросло багато нового та сучасного: сцена у парку, 3D кінотеатр, дитячі майданчики, кав’ярня на Шахтарському мікрорайоні, нові комфортні дороги. Хотілося б, щоб місто на цьому не зупинялась, щоб відчинялись нові приємні місця для молоді, для жителів, щоб частіше приїжджали до нас відомі музичні гурти.
– Зараз серед студентів дуже популярні програми обміну, або ж стажування за кордоном. Хотіла б себе випробувати у цьому?
– Не знаю, як складеться життя, але хотілося б, потрапити в Америку. Гарний досвід був би, як би це було у рамках стажування. Але взагалі, мрію просто про мандрівку у Каліфорнію.
«Не шукайте щастя, а відчувайте його!»
– А чим ще ти захоплюєшся?
– Найбільше захоплення – це все ж таки біологія. Коли я її вивчаю, відволікаюсь від усіх буденних проблем. Також люблю читати, останнім часом надихає постмодернізм. Захоплююсь музикою, а інколи, коли приходить натхнення, пишу. Буває прозу, буває поезію.
– Твої захоплення досить практичні, але більшість молоді майже увесь час проводять у віртуальному світі. Існує така проблема?
– Молодь живе у декількох світах. І, як це не сумно, віртуальний світ витісняє реальність. Форуми, соціальні мережі, розважальні портали …. Вони здатні утримувати людей біля моніторів мало не цілодобово. Деколи складається враження, що хлопці та дівчата, що «живуть» в онлайн режимі, лінуються виходити в реальний світ. Віртуальність дуже зручна тим, що можна багато що сказати, прокоментувати, обговорити, і не бояться осудливих поглядів. Але реальне життя не порівняти з віртуальністю. Комп’ютер не скаже тобі як далі жити, не вирішить твою проблему.
– Попереду нас чекає два свята: День Незалежності та День міста, а тебе – посвята у студенти. Щоб б ти побажала для нововолинців, та для себе особисто?
– Попереду довге та нелегке життя, тому хотілося б мати побільше сміливості, щоб не боятися ризикувати. Також навчитись правильно обирати друзів, людей, які будуть завжди зі мною. І не боятися думки інших.
А жителям нашого міста бажаю ніколи не опускати рук. Не здаватися, коли щось не виходить, робити це ще раз і ще раз – і обов’язково досягнете своєї мети. Бажаю вам не витратити все життя на пошуки щастя, а все життя переживати його. Людям здається, що у 16 щастя попереду, в 30 – зовсім поряд, трохи за 40 – вже мало б бути, тільки всередині чомусь і далі порожньо. Мені здається, що щастя – це стан душі, який не залежить від зовнішніх факторів. Тому будьте щасливими!
Розмовляв Володимир Дзвонаровський
На фото: Анастасія Корнейчук
