Дай, думаю, не буду гавкати місцевій владі Нововолинська, щоби поміняла державні Прапори України, які стали схожі на шмати від довготривалого їхнього використання біля міськради та на майдані Незалежності – найцентріших місць нашої феодальної планети.
Чому планети? Та, хоча б тому, що на ній міська влада творить всілякі чудеса безкарно, нібито іношопланетна і загарбницька. Ніби раса гуманоїдів-чужинців із неосяжних глибин Всесвіту, що прилинули на своїх зорельотах, подолавши зо 500 світлових років космічної порожнечі та окупували шахтарське місто на Волині. Ніби зграя зоряних вовків, скориставшись святою наївністю та простотою аборигенів, захопили владу і надумали залишитись тут навіки, виїдаючи місто зсередини, як яйце. Щоразу, із кожним наступним роком, цуплячи та гноблячи місцеве населення все більше та міцніше. Косміти-окупанти, що поміняли оболонки і стали схожі на людей, залишаючись всередині прибульцями. Інакше і не скажеш. Тарілки НЛО, на яких вони прибули, і прапори над міською радою на початку вторгнення були криваво-червоними. А потім, коли у кінці 80-х минулого століття населення міста-планети повстало, сподіваючись на покращення життя, вони перефарбували їх у національні кольори корінних мешканців. І не помилились.
Люди заспокоїлись, увірувавши у справедливість чужинців, що стали нібито своїми, навчившись говорити по-місцевому і одягнувши вишиванки, проте, у глибині своїх чорних, як космічний вакуум душ, затаїли злий підступ, надіючись утвердити сваволю і рабство. Але, через декілька десятиліть, правда про загарбницьку сутність чужаків, таки почала потроху проникати у свідомість кріпаків-аборигенів. І ці процеси дедалі міцнішають…
Якими іще словами можна описати проблеми, колись доволі таки благополучного містечка, що постало у середині минулого століття на вугільних пластах півдня Волині. І яке, щораз більше, стає схоже на руїну, як у переносному так і в прямому значеннях.
Казатиму коротко. Правило перше: народ завжди правий. Правило друге: якщо він не правий – дивись правило перше. Крапка. Решта – від лукавого, або від місцевих олігархічно-кланових угрупувань. Що, в принципі, одне і те ж…
Сказані мною слова, один до одного, підтверджує і Конституція України. Стаття 5: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ». Оце і є перше правило із моєї приказки. У тій же статті 5 віднаходимо і друге правило, для тих кого беруть сумніви. Особливо це стосується державних службовців виборчих і не, посад – міських та сільських голів, депутатів, міліцію, суддів, прокурорів, працівників Служби Безпеки України – всіх наймитів, яким народ України надав повноваження діяти і судити згідно його Величності, Закону. Тобто: «Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами». Це означає, що приватизовувати владу, яка є власністю народу категорично заборонено. Як бачимо, Основний Закон держави чітко розмежовує владу народу від привласнення її посадовцями, покликаних служити і захищати саме його – український народ. Що виключає присвоєння владних народних повноважень закоханим у себе бюрократам. Але і це ще не все.
Окрім того, що ст. 3 проголошує найвищою цінністю «життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність та безпеку» людини, у Конституції України є й інші, не менш переконливі речі. Скажімо, у тій таки ст. 5: «Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Тут, Конституцією теж передбачена чітка межа між народом і цими органами, які у випадку свого небажання служити йому, корупції чи узурпації (захоплення) ними влади не хочуть повертати її народу, що живе в Україні. Ось, у цьому випадку і вступає в дію правило безпосереднього управління державою її населенням.
Куди подіти державних мужів, що із різних причин не захотіли чи не змогли реалізувати довірені їм народом України владні повноваження, порушивши дану ними Присягу?
Ну, це вже, як народ вирішить. Пам’ятаєте «правило перше», на початку нашої розмови? Він (народ) завжди правий. І буде судити їх своїм судом, коли настануть певні обставини, що унеможливлюють застосування чинного законодавства, або оголосить їм по двадцять, чи й більше, років ув’язнення згідно КК України. Своє конституційне право безпосереднього управління та перебирання на себе суддівських обов’язків використали мешканці Врадіївки, в умовах повного правового колапсу районних міліцейських структур, які ігнорували закон упродовж довгих років. А яке право мали міліціонери ґвалтувати і вбивати простих громадян, котрі кормили їх зі своєї копійчини? Тому, ніхто не має права кримінально їх переслідувати, а тим більше судити.
Таке саме своє право, використовували громадяни Святошинського району м. Києва штурмуючи місцевий відділок міліції протестуючи проти «ментовської» сваволі, працівники котрого, теж «забули», що урочисто присягали їм на вірність. І що б не говорив Міністр ВСУ про порушення законодавства та беззаконня, яке нібито вчинив народ, хай дивиться «правило друге» чи ст. 5 Конституції, що є одне і те ж.
Безпосередньо перебрали на себе повноваження органів місцевого самоврядування м. Нововолинська і міські депутати зі групи «Спільна думка», нещодавно. Коли, не зважаючи на протести громадськості про використання більше, аніж пів-мільйона гривень народних грошей на ремонт скверу де встановлено, ще у радянські часи пам’ятник прикордоннику НКВД, зробили той ремонт… самі. У народі ця акція отримала назву «революції на плитах». Таким чином вони зберегли величезні кошти на будівництво шляху до 15 мікрорайону, обіцянками про який, міська влада пересипається із пустого в порожнє ось вже 30 років. (див. публікацію «А пів-мільйона гривень – таки тю-тю!» та інші)
Знову ж таки, використавши конституційне право міських громадян, за умови бездіяльності або злочинної недбалості органів місцевого самоврядування, втрутитись і безпосередньо вказати державним чиновникам, що у місті всього один господар – народ. Я не знаю, як розвиватимуться події у Нововолинську далі, і чи дійде до врадіївського варіанту. Якщо й так, то скоріше всього люди намагатимуться усунути місцеву владу у «жовтому домі», яка добряче таки залила їм смальцю за шкіру впродовж своїх чотирьох каденцій. При повній мовчанці теперішньої партії влади.
Я не буду перераховувати корупційних зловживань місцевих чиновників у медицині, освіті, комунальних та соціальних структурах. Вони відомі. І неодноразово підтверджені перевірками міської прокуратури. Результати котрих внесені у Єдиний реєстр досудових розслідувань. Ми будемо уважно слідкувати за перебігом карних справ, що відображають кримінальне насичення 58 000-го Нововолинська та його олігархічне забруднення.
А тому, прошу пам’ятати: народ не може бути винним. Він святий!
А. Бідзюра, голова ГО «Україна + Польща», журналіст. Нововолинськ, Волинь
