Про те, що Бориса Карпуса “порізали” стало відомо після виходу газети “Наше місто ” від 14.02.2013, де жорстко відцензурували інтерв’ю цього депутата. У коментарі з цього приводу очільник депутатської групи “Спільна думка” повідомив, що бачив відредагований варіант і може його порівняти із початковим. Від подальших коментарів Борис Карпус наразі утримався.
Пропонуємо до уваги наших читачів початковий варіант інтерв’ю кореспондента Тамари Бурим з Борисом Карпусем . Текст виділений червоним кольором було видалено із варіанту, опубікованого у газеті “Наше місто” цього четверга. Одразу помітно, що правили матеріал за принципом “жодної критики на владу”. Оцінюйте самі!
Депутатська трибуна
“… І БІЛЬШЕ ДОВІРЯТИ МОЛОДІ”
Завжди усміхнений, молодий, амбітний та харизматичний Борис, окрім лідерських позицій у молодіжному середовищі, подорослішавши, починає заявляти про себе як про зрілого, освіченого та принципового депутата міської ради й ініціативного громадського активіста, котрому не байдуже до всіх процесів, які відбуваються у його рідному місті. Лідер молодіжної громадської організації “Перспектива” віднедавна очолив депутатську групу “Спільна думка” Нововолинської міської ради, котра від початку свого існування у грудні 2012-го року стала активно працювати на благо міської громади. Хто ж він – депутат Борис Карпус? Знайомтесь.
-Борисе, це твоя не перша депутатська каденція у міській раді?
– Вдруге нововолинці обирають мене представляти їхні інтереси у міській раді. У 2006 році був обраний за списками Української народної партії, а в 2010-му – за списками політичної партії “Єдиний центр”.
– Отже досвід роботи у міській раді маєш, а ще ти працював в управлінні економічної політики виконавчого комітету Нововолинської міської ради. Скільки часу? І чому полишив цю роботу?
– З 7.07 2007-го і по 14 травня 2010 року очолював це комунальне підприємство. Працював з командою у сфері залучення позабюджетних коштів для потреб міської громади. Згодом акцентував увагу на пріоритетному розвитку й підтримці діяльності ОСББ, впровадженню Муніципальної програм самоврядування та сталого розвитку ПРООН – по суті займався написанням проектів для розвитку міста. Управління реалізовувало програму інвестиційної діяльності у нашому місті, котру я особисто писав, і яка була затверджена сесією міської ради. По ній і звітував. Реально ми залучили чимало позабюджетних коштів у місто, а під керівництвом Юрія Єлеви, тодішнього першого заступника міського голови була впроваджена система спільного фінансування проектів для вирішення проблем громади – залучених інвестицій, коштів міського бюджету та громади. Таким чином ми залучили в місто близько 100 тисяч гривень від Програми розвитку ООН, близько 300 тисяч – з фонду сприяння місцевому самоврядуванню, 300 – 400 тисяч – кошти громади. Люди зрозуміли, що лише за їхнім бажанням та сприянням можливий прорив у комунальній сфері, яка була і досі залишається занедбаною. З Русланом Влодарчиком, головою асоціації ОСББ “Містечко”, наприклад, ми займалися популяризацією теми встановленням лічильників обліку теплової енергії. Люди вклали у цей проект реально близько 1,5 мільйона гривень. Це інвестиції в інфраструктуру міста, – те, чим, в принципі, повинна займатися влада. Нині ці кошти, вкладені мешканцями в енергозбереження, працюють на них – до 2 мільйонів гривень у рік нововолинці економлять на оплаті за використання теплової енергії.
Якщо відповідати на друге запитання, то у мене і у діючої міської влади були різні погляди на розвиток міста. Я виступав за те, що місто повинно мати Стратегічний план розвитку. Він розробляється на основі Генерального плану розвитку. На жаль, ні одного, ні іншого документа й на сьогодні Нововолинськ немає. Для чого вони потрібні? Щоб було прозоро видно все, що робиться в місті, зокрема, куди спрямовуються бюджетні потоки, на що використовуються бюджетні кошти. Я постійно про це говорив, виступав на сесіях міської ради – це необхідно місту.
– Звідки, Борисе, така впевненість?
– Впроваджуючи Муніципальну програму врядування та сталого розвитку ПР ООН, спілкувався з багатьма міськими головами, задавав їм купу питань, зокрема що стосуються співпраці з мешканцями, роботи з громадськими організаціями, розвитку міста. Так от, усі говорили, що якщо хочеш бути чесним перед міською громадою, то Стратегічний план сприяє цьому. Такий документ допомагає говорити з донорами. У Європі, якщо у вас немає Стратегічного плану розвитку міста та багаторічного плану інвестицій, то на тебе дивляться як на людину з минулого століття.
– Коли ж місто матиме такий план? Запитання до тебе, як до депутата міської ради. Можливо новостворена депутатська група “Спільна думка” ініціюватиме його розробку і наполягатиме на затвердженні?
– Маємо такі наміри. Це реально велика робота, там багато всього, зокрема це і системи управління якістю надання адміністративних послуг. Складаються такі плани років на 5-8, а якщо це стратегічні документи – років навіть до 20-ти. Питання насправді в тому, що у нас в місті немає бюджетно-цільового методу фінансування. Тобто, коли є Програма, у котрій чітко прописані очікувані конкретні результати, під неї виділяються кошти, має бути результат від її реалізації. По кожній Програмі потрібно вимагати від виконавців, аби працювали не задля процесу, а саме на результат. А ще у нас не готують заміну. Немає молоді у владі. В Союзі готували лідерів ще зі шкільної парти. У нас їй не довіряють. Повинна бути правонаступність. Розрив між поколіннями призведе до колапсу системи – що ми і спостерігаємо. Буде так, що старші вже не можуть а молоді ще не вміють, як приклад – нещодавні призначення на деяких комунальних підприємствах міста.
– Чим займаєшся зараз? Яку освіту здобув, чи допомагає вона реалізувати життєві плани?
– У 21 рік у мене вже був диплом магістра економіки, працював у податковій інспекції. У 2010-1011 навчався по спільній програмі, фінансованій проектом США спільно з урядом Польщі, в Любліні, в університеті імені Марії Кюрі-Скадовської. Мав доступ до всіх навчальних програм університету, багато спілкувався з польськими науковцями, студентами, яких там, до речі, навчається 35 тисяч. Написав наукову роботу “Стратегічне планування розвитку території: досвід Польщі, можливості та виклики для України”. Хочу сказати, що там зовсім інший рівень викладання – кожен викладач – з ноутбуком, проектором, надзвичайно високим рівнем освіченості, відкритості та доброзичливості до студентів. Дуже багато там я почерпнув і знань, і досвіду, розширив свій світогляд – вірніше, навчився його не заганяти ні в які рамки.
Чим займаюся? Є два напрямки: далі пишу інвестиційні проекти від ГО “Перспектива” та ВОГО «Фонду місцевого розвитку» (м. Луцьк), інший – із бізнесовою складовою у напрямку розвитку сільського господарства, де виступаю у ролі виконавчої складової. Тісно співпрацюємо по першому напрямку з Міжнародним фондом «Відродження», запроваджуємо за їх підтримки певні проекти. Торік, наприклад, реалізовували виграний Проект “Впровадження елементів Е-демократії в Луцькій міській раді”.
– Чому не у нас?
– Маємо вже отриманий там досвід, який можна буде імплантувати у Нововолинську міськраду. А чому не пишу проектів для міста? Важко тут, донор звертає першочергову увагу на співпрацю влади і громади. І хоча наша влада декларує зацікавленість, насправді її немає. Для прикладу, коли я працював у тандемі з Юрієм Єлевою, з 2007 по 2009 рік, щороку створювали близько 30 ОСББ. Відколи цим почали займатися інші – за три роки створено лише 13 таких об’єднань, тобто в рік – по 4. Ми йшли – було 84, нині маємо 97. Тоді було нелегко, ми були першими – за рівнем росту, ділилися досвідом, видавали книги. Не все було гладко і просто, але було велике бажання цим займатися. Нині його немає. Тому мені легше й простіше писати проекти для обласного центру – там є розуміння, співпраця з владою. Пишемо з командою проекти від фонду сприяння місцевому самоврядуванню для навколишніх сіл. Реалізували проекти по вуличному освітленню у Низкиничах, Грибовиці, зробили дорогу до села Ворчин Зорянської сільської ради Володимир-Волинського району, реалізували невеличкий проект для ОСББ у Жовтневому. Так що отак наразі.
– Давай торкнемося іншого напрямку твоєї діяльності – як молодіжного лідера.
– Я б не назвав це діяльністю, це, швидше, усвідомлена необхідність, стан душі. Почалося все із занять по брейк-дансу, яким займаємося й досі, згрупував навколо себе молодих людей з активною життєвою позицією. Але вічно молодим бути нереально. Тому, маючи певний досвід громадської діяльності у молодіжному середовищі, депутатської, є велике бажання допомагати молоді здобувати лідерські навички. Хоча проблема і в тому, що самого середовища нема. Його потрібно формувати. Щотижня в неділю о 17 годині в приміщені МГО «Перспектива» на стадіоні “Шахтар” збираються мої знайомі й друзі у клубі інтелектуальної гри. Це, так би мовити, неформальна організація на базі «Перспективи». До неї входить 30-35 молодих людей, котрі працюють у різних сферах – від виконавчих директорів підприємств до простих студентів і школярів. Спілкуємося, спільно організовуємо різноманітні заходи. Так от з цього середовища розповсюджується інформація про нас, починають звертатися за порадою, консультаціями, наприклад, лідери студентського самоврядування. Від них виходять ініціативи, пропозиції про співпрацю. Залучив наших студентів до написання спільного українсько-польського проекту по молодіжному лідерству, наприкінці лютого буде результат.
– З чим, Борисе, звертаються до тебе виборці?
– Найчастіше з комунальними проблемами. Сприяв у вирішенні питань з оподаткування, виїздів за кордон. Та вода, каналізація, дороги, освітлення місць загального користування, прибирання – найактуальніші. А для їх вирішення потрібен час, оперативність. Через мою, чи якоїсь відповідальної особи, з якою потрібно зустрітися, зайнятість, вирішення деяких питань, на жаль, гальмується. Доводиться спілкуватися через пошту, а від цього ефективність знижується вдвічі. Моя ініціатива про громадських помічників депутатів наразі не знаходить підтримки у влади, а це пришвидшувало б вирішення проблемних питань з якими звертаються до депутата його виборці.
– Повернімося до депутатської групи ”Спільна думка”, яку вже звинувачують у політиканстві.
– Вважаю, що на місцевому рівні політика не потрібна. Я член “Єдиного центру”, і що? Якимись ідеологічними складовими важко вирулювати, коли не вистачає бюджету чи кадрів, здатних реально щось робити в місті. Тому в “Спільній думці” зібралися практики – виробничники, підприємці, котрі мають досвід створення робочих місць, котрі знають потреби трударів, розуміють проблеми зсередини. Вони мають вагомий управлінський та життєвий досвід, їм важливо використати його на благо рідного міста. На таких мені більше хочеться рівнятися, ніж на тих, котрі займаються лише політикою або ще гірше, політиканством, хоча самі нас у цьому звинувачують.
– Менше з тим, як ти, Борисе, бачиш роботу цієї депутатської структури?
– Вона створена, в першу чергу, для того, щоб голос кожного депутата був почутий. Раніше пропозиції декотрих депутатів не знаходити відображення в рішеннях, не завжди до них ставилися з увагою, надавали значення. Нерідко ми не мали часу і можливості детально все проаналізувати, а рішення не були досконало підготовлені, тому приймалися, незважаючи на виважену заперечливу аргументацію деяких депутатів. А просто відвідувати сесії й ні на що не впливати ми не хочемо. Вважаю, що це об’єднало депутатів у таку демократичну групу, де кожен може висловити ініціативу, яка обговорюватиметься, і по ній обов’язково всередині групи буде прийняте конкретне рішення. Насамперед із господарських питань, яких у місті накопичилось дуже багато. Якщо пропозиція буде на користь громаді – завдання “Спільної думки” – зробити все можливе, аби рішення по ній було прийняте сесією міськради.
– Чи буде “Спільною думкою” почутий голос кожного нововолинця?
– Таку роботу ми вже почали по кількох напрямках. Один з них – модернізація міського сайту через який викладатимемо блоги чи проводитимемо прес-конференції. Про процеси в місті, проблеми інформуватимемо нововолинців. Плануємо спокійно, але послідовно провести низку необхідних місту процесів, які б вирішили накопичені проблеми, досягнути певних результатів, щоб було про що прозвітувати нововолинцям. У лютому збираємо всіх, хто причетний до вирішення проблеми із незаконним обігом наркотиків, аби впливати на цю проблему й контролювати хід її вирішення. Нас цікавить питання розподілу бюджету й міські дороги. Звідки, куди, для чого і в якій кількості розподіляються кошти. Аби все було зрозуміло і прозоро. Аби кожен нововолинець міг зайти на міський сайт і побачити на коли, наприклад, запланований капітальний ремонт його будинку чи коли будуть заасфальтовані внутріквартальні дороги. Щоб не було так, що перед виборами певні посадові особи по своєму округу заасфальтували мох і болото, а до всіх інших черга так і не дійшла. Ми – за демократичні принципи – аби кожна людина отримала від муніципальної влади належної якості послуги.
– Тож ваша депутатська група створює здорову конкуренцію діючій владі?
– Ми не на противагу, а в доповнення. Я вважаю, що наш статус, як депутатів міськради, повністю не використовується. Є резерви, котрі необхідно активізувати для більш ефективної праці на благо громади. Прозорість, ефективність і контроль – наші пріоритети. Ми обрані виборцями, а є люди, котрі працюють за кошти місцевої громади. Нам не хочеться протиставляти одне іншому. Нам нема за що конкурувати. Допомогти, так.
– Яким ти, Борисе, бачиш своє майбутнє?
– Маючи досвід адміністративної, управлінської діяльності зараз маю бажання працювати в бізнесі. Найперспективніший – сільськогосподарський. Він важкий, та вважаю, що майбутнє за ним. Не хочу полишати проектний менеджмент. З метою отримання досвіду хочу вивчати країни Сходу – Індію, Китай. Встиг побувати в державах Європи та США, там мені найцікавіше було вивчати питання державного устрою – як люди керують людьми. А як це роблять на Сході, як релігія впливає на суспільство?..
– А як на тебе впливають дівчата, бо щось ми все про політику, менеджмент, державний устрій? Чи є та, єдина?
– Є. Я впевнений, що все у нас буде добре. Напередодні Дня Святого Валентина – усі квіти землі – до її ніг.
– Які твої життєві принципи?
– Ставитися до людей так, як хочеш, щоб вони ставилися до тебе, це перший, другий – посмішка на обличчі, третій найважче мені виконувати – робити більше, ніж від тебе очікують. А ще, як писав Толстой – власним виглядом не засмучувати оточуючих. І більше довіряти молоді.
Розмовляла Тамара БУРИМ.
г.”Наше місто”, від 14.02.2013
