Збираючись на звіт міського голови до сесійної зали міськради, я письмово оформив те, про що говорять нововолинці між собою на кухнях, у барах та на дачах. Всього, 10 запитань, які помістилися на стандартному листі А4.
Та, далеко не всі. Хоча, по-бідному, є ще щонайменше 100 запитань на які я хочу отримати правдиву інформацію від міської влади і на яку місцеві чиновники не хочуть, або уникають давати відповіді.
Окрім моїх, було іще три, від мого товариша Василя Ковальчука, теж оформлені письмово. Голова, менш-більш відверто відповів на одне. Щодо висновків по результатах прокурорської перевірки стосовно поборів у місцевій освіті та зловживань зі благодійними внесками хворих у ЦМЛ. Подітись було нікуди. В.Сапожніков довго розводився про хронічну нестачу коштів, бідність та що і у Києві існують лікарняні каси, попри задекларовану у Конституції України безоплатну медицину. Нарешті таки визнав: зловживання у ввірених йому територіальною громадою бюджетних галузях, якими є міське Управління освіти та ЦМЛ, були. Про що він, звичайно, анічогісінько не знав і тут таки подякував співробітникам прокуратури за проведену перевірку, яка широко розкрила йому очі на адміністративні посадові злочини підлеглих чиновників.
Отакої! А як же персоніфікована відповідальність? На що він сказав, що і так за все відповідає. Ой, чи? На решту питань, відповіді міського голови нагадували «пінг-понг» зі звинуваченнями кого завгодно, тільки не себе. У тім числі і мене. Що ніби, оббріхував його дочку, яка живе у Білорусі. Та апелював до президента А. Лукашенкі. Всі бачили знамениту телепрограму ТБ «ZІК», «Хто тут живе?», де головним героєм був саме нововолинський міський голова. Там – всі відповіді.
Дозвольте, але ж я не мер, і не публічна особа, на відміну від вас. Звідки така знервованість?. Правда, на початку звіту я із гаслом «Красти не можна!», пройшовся два рази по центральному проходу поміж рядами, намагаючись, щоб заклик прочитали всі присутні.
Сфотографував залу. Очевидно, цим і була викликана така нервова реакція голови. Проте, у питаннях методів спротиву місцевому владному режиму, я намагаюсь ніколи не виходити за межі гарантованих громадянам конституційних норм і законодавчих актів України. А те, що комусь це не подобається – хай ковтає свої проблеми сам.
Коли звітувальник почав читати запитання Василя Ковальчука, хтось із служивого люду на переднім ряду, вигукнув: «Не читайте Вікторе Борисовичу! І так все зрозуміло». Після чого мер припинив звіт і розпустив зібрання.
Підіб’ємо підсумки. Я дякую всій громаді, що майже ніхто із сірих не прийшов послухати звіт. Я безмежно вдячний «червоним директорам», високопосадовцям бюджетної сфери, чиновникам міськради, комунальному начальству, правоохоронцям, знайомим і друзям мера та посадовим особам, що у робочий час, покинувши працю, не полінувалися прибути на звіт свого старого улюбленця. Не можу надякуватись представникам корінного народу, до якого належу і я, всім українцям, що проживають у Нововолинську за надану мені і В.Ковальчуку можливість, підслухавши кухонно-дачні розмови, оприлюднити їх широкому загалу громади на звітуванні міського голови у сесійній зала міськради.
Іще раз щиро дякую за активну життєву позицію. Живіть довго, добре і щасливо!
Анатоль Бідзюра, голова ГО «УкрПоль», журналіст, Нововолинськ
