Дозволю собі іще один маленький коментар, але прошу не розцінювати його як спробу прикрасити себе на тлі інших. Таких намірів у мене немає. Просто хочу поділитися із Вами соціологічними спостереженнями щодо кандидатів, я ж бо пишу докторат із соціології права, а тому можу претендувати бодай на якусь науковість викладеного матеріалу.
Пан Частяков – як не стараються його технологи домалювати йому ангельські крила, та антирейтинг у нього досить великий. Великими “чорними” плямами на його біографії є походження із Донеччини, та багатство. Його звернення про українську мову і УПА на Ютубі виглядають недолугими. Очі бігають по папірцеві, рухи тіла показують, що особа не вірить у те, що сама каже. Жодні концерти чи газети не можуть переважити людську нелюбов до донецьких. Крім того пан Геннадій прописався у нашому окрузі лише перед виборами, а до того постійно проживав у Києві. Виникає також багато запитань щодо прогалин у біографії: був собі хлопець, служив у війську, переїхав у Київ і став мільйонером. Для того аби знайти джерела доходів не потрібно довго шукати. Варто зайти на сайт державних закупівель й подивитися чим торгує фірма Онікс Союз – це паливно-мастильні матеріали для прикордонних військових частин. А хто керує у нас прикордонною службою – брат спікера ВР Микола Литвин. Аби не зводити на нікого наклепу, запрошую читачів самим ознайомитися із цінами закупок та ринковими цінами на ці послуги, думаю різницю ви побачите і самі.
Технологи пана Геннадія створюють його імідж у газетах, але він цілком відірваний від людей. Електорат знає його лише із фото. А хто бачив і спілкувався в живу? Лише тепер, у останній фазі виборів, кандидат зважився на особисті зустрічі із виборцями, які можливо і повірять у відшліфовану завчену риторику “сильного лідера”. Нещодавно з’явилася нова реклама пана Геннадія під назвою “Народна опозиція”, яка окрім загравання із національно спрямованим електоратом за допомогою чорно-червоних барв, “запозичила” слоган у Об’єднаної опозиції. Знайдіть відмінність: “Ми Їх зупинимо” та “Їх стабільність – це злидні народу”. На підсвідомому рівні “ЇХ” читається так само, а тому незорієнтовані виборці сприймуть пана Геннадія як опозиціонера.
Звичайно ця особа має великі шанси на перемогу тому, що вклала найбільше коштів, які звичайно засліплять частину електорату, особливо у поєднанні із брехливою соціологією у якій на вулицях міста нас переконують, що немає інших кандидатів окрім нього.
Пан Мельник – сіра мишка на яку чомусь поставила опозиція. Особа, яка дивиться на мене із білбордів викликає швидше сум і жалість ніж бажання проголосувати. Опущені губи, сумні очі – певне сумує за Україною. На презентації кандидата у ДЮЦі мав приємність його послухати – говорить завченими штампами як і лідер свободи. Напевне пан Євген надіється, що голоси за цього віддадуть лише тому, що він представник об’єднаної опозиції. Дивлячись на флегматичність цього кандидата у мене виникає величезний сумнів, що він здатен створити щось нове і якісне.
Пан Ковальчук – ставленик влади у нашому окрузі, який “підкорив” усіх своїми “безкоштовними” автобусами, за які насправді заплатив міський бюджет. Зараз кандидат увійшов у фазу затишшя, можливо тому, що ставка влади змістилася на когось іншого – можливо на пана Частякова чи Діброву.
Пан Діброва – фермер який стартує у всіх виборчих кампаніях від проголошення незалежності України. На моєму будинку й досі збереглися наївні написи крейдою “Молодь за діброву” які зроблені кривими дитячими літерами, ще під час кампанії 2002 року. Незважаючи на свою підприємливвсть кандидат не має у власності транспортного засобу. Цікаво, що цього кандидата у місті просуває пан Єлева та Карпус – можливо просто заробляють гроші, дійсно повірили в перемогу чи знають про якісь таємні домовленості із владою, про які не знаємо ми?
Пан Недищук – кандидат який мені симпатичний. Місцевий, дійсно працює, із досвідом. Єдине, що заважає – це його професійна діяльність. Якщо людина є фаховим стоматологом то вона може принести країні набагато більшу користь лікуючи зуби, розвиваючи бізнес і платячи мільйонні податки у бюджет ніж ідучи у парламент. При цьому давши дорогу молодшим ніж він сам.
Решта кандидатів виглядають смішно тому, що не проводять ніякої агітації, їх програми схожі як дві краплі води, що наштовхує на думку про те, що писалися вони під ту ж диктовку. Їх прізвищ ми ніколи не чули. Наприклад пан Сіянчук вирішив іти у депутати у 74 роки. Виникає питання невже кошти на заставу у ЦВК він відкладав із пенсії? І що нового може створити людина у такому віці. Висуванець від партії Королевської пан Лактіонов як і інші парашутисти з’явився у окрузі лише перед виборами, напевне готує грунт для місцевих виборів так як і ставленик Киличка – пан Киричук
Громадський рух Чесно проводив оцінку парламентаріїв які знову бажають потрапити у головний законодавчий орган, але на жаль не дійшов досі до “фільтрування” мажоритарників. Пропоную обирати кандидатів бодай за чотирма базовими критеріями: місцевість – де народився та діє, чи знають і шанують кандидата в суспільстві, а може він з’явився лише перед виборами аби ввести Вас в оману? Вік – кандидати старше п’ятдесяти років – це пенсіонери які не повинні тягнути нас назад. Якщо ми бажаємо йти в перед нам необхідні люди виховані вже в незалежній Україні, які бачили світ і мають широкий кругозір. Старі кандидати не можуть створити нової якості, так як перебувають під впливом комплексів і стереотипів, а свої компетенції втратили разом із віком. Багатство – жоден мільйонер чи олігарх-бізнесмен не повинен потрапити у парламент, так як там він буде відстоювати лише свої корпоративні, а не Ваші інтереси. Освіта – доярки не повинні керувати країною так як каже радянське гасло! Це повинні робити юристи, економісти і держслужбовці. Нехай бізнесмени якісно розвивають свої фірми і платять податки, цим вони внесуть у розвиток держави на багато більше ніж б’ючись через гроші у парламенті.
Як на мене кандидат мажоритарник повинен бути місцевим, тим із яким зустрічаєшся на вулиці, живеш у тому ж під’їзді й ходиш до того ж магазину. На жаль у 19 округ перед виборами масово почали падати парашутисти – так у політології називають не місцевих кандидатів. До таких у нашому окрузі можна віднести 9 із 20 кандидатів: Сергій Агапов (Дніпропетровськ), Олександр Киричук (Луцьк), Людмила Копко (Суми), Дмитро Лактіонов (Улан-Батор), Юрій Парашак (Трускавець), Галина Савюк (Рівненська обл.), Михайло Сіянчук (Тернопільська обл.), Сергій Слабенко (Луцьк), Геннадій Частяков (Донецька обл.)
Щодо віку то лише 8 із 20 кандидатів є молодшими від п’ятдесяти років це: Сергій Агапов, Олександр Киричук, Дмитро Лактіонов, Євгеній Недищук, Юрій Парашак, Богдан Приступа, Сергій Слабенко та Геннадій Частяков. І лише 3 із них виховувалися вже в незалежній Україні це: Дмитро Лактіонов, Богдан Приступа та Геннадій Частяков.
Багатство – контроверсійний показник наших кандидатів. Як писала газета “Місто вечірнє” – зовсім мало в нас багатих кандидатів в депутати. Двоє “підприємців-господарників” живуть на менше ніж тисячу гривень на місяць: Сергій Агапов (11 797 грн/рік), а Володимир Богачевський заробив за весь рік аж 5803 гривні. На тлі “підприємців”, котрі заробили від 17 до 41 тисячі за рік, багатим виглядає університетський викладач Богдан Приступа. Серед 20 кандидатів є і офіційний мільйонер – Геннадій Частяков (1 270 170 грн/рік), але на жаль він не має ані квартири, ані машини. Так само як і Сергій Слаберко пересувається пішки або громадським транспортом.
Закликаю усіх мислити критично!
