Свято Святої Трійці, зване ще П’ятидесятницею, присвячене зішестю Святого Духа на апостолів в п’ятдесятий день після воскресіння Христового. Зішестям Святого Духа затверджується у світі християнська віра і починає своє буття Церква Христова. У свято П’ятидесятниці Церква підводить своїх чад до порогу свого благодатного життя і закликає їх відновити і зміцнити в собі дари Духа Святого, отримані ними в таїнстві Хрещення. Без благодаті Божої неможливе духовне життя. Ця таємнича сила оновлює і перетворює весь внутрішній світ християнина. Усе саме піднесене і цінне, що тільки кожен може побажати, – подає йому Дух Святий. Ось чому свято Святої Трійці так урочисто і радісно зустрічається православними християнами.
Поступово Бог відкривав Себе людям: у старозавітній час люди знали тільки про Бога Отця, з часу народження Спасителя люди дізналися про Його Єдинородного Сина, в день зішестя Святого Духа люди дізналися про буття третьої Особи Пресвятої Трійці і так навчилися вірити і прославляти Бога, єдиного по суті і Троїчного в Особах – Отця, і Сина, і Святого Духа – Трійцю Єдиносущну і нероздільну.
Зішестя Святого Духа на апостолів в день П’ятидесятниці описане євангелистом Лукою в початкових розділах його книги “Діянь святих апостолів”. Богу угодно було зробити цю подію поворотним пунктом у світовій історії.
П’ятидесятниця – тобто п’ятдесятий день після свята Пасхи – був одним з трьох великих старозавітних свят. Це свято згадувало прийняття Синайського законодавства за пророка Мойсея, коли за півтори тисячі років до Різдва Христового у підніжжі Синайської гори єврейський народ, звільнений з Єгипту, вступив в союз з Богом. Євреї обіцялись Богу в послуху, а Господь обіцяв їм Своє благовоління. Пора року на свято П’ятидесятниці збігалась із закінченням жнив і тому воно зустрічалось з особливою радістю. Багато євреїв, розсіяних по різних країнах великої Римської імперії, намагалися до цього свята прибути до Єрусалиму. Народившись в інших країнах, багато з них вже ледве розуміли свою рідну єврейську мову, проте намагалися дотримуватися своїх національно-релігійних звичаїв і хоч зрідка бувати паломницькою поїздкою в Єрусалимі.
Зішестя Святого Духа не було несподіваною подією для апостолів. Ще за кілька століть до народження Спасителя Господь Бог почав готувати людей до дня їх духовного відродження і передбачав устами пророків: “виллю Я Духа Свого на кожне тіло, і пророкуватимуть ваші сини й ваші дочки… виллю воду на спрагнене і потоки на висохле … і ви радісно будете черпати воду з джерел спасіння … і дам вам серце нове і дух новий дам вам, і візьму з плоті вашої серце кам’яне і дам вам серце із плоті. Вкладу всередину вас Дух“(Йоїл 3:1; Іс. 12:3, 44:3; Єз.).
Готуючись повернутися до Свого Небесного Отця, Господь Ісус Христос перед розп’яттям присвячує Свою прощальну бесіду з апостолами майбутньому зішестю Святого Духа. Господь пояснює учням, що Утішитель – Дух Святий – повинен незабаром прийти до них, щоб завершити справу порятунку людей. “Я вблагаю Отця, – говорить Господь апостолам, – і Він дасть вам іншого Утішителя, і буде з вами повік, – Духа Істини … Він навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я говорив вам … Він – Дух Істини … Дух Істини , Який від Отця походить, буде свідчити про Мене“(Ів. 14:16-17, 26; 15:26).
Готуючись до прийняття Святого Духа після вознесіння Господа на Небо, учні Христові разом з Пресвятою Дівою Марією, із жінками-мироносицями та іншими віруючими (близько 120-ти осіб) під час П’ятидесятниці знаходилися в Єрусалимі в так званій “Сіонській світлиці.” Це було, скоріш за все, в тій великій кімнаті, де незадовго до Своїх страждань Господь здійснив Таємну вечерю. Апостоли і всі присутні чекали, коли Спаситель пошле їм “Обітницю Отця” і вони одягнуться силою згори, хоча вони не знали, в чому власне полягатиме пришестя Духа Утішителя (Лк. 24:49). Так як Господь Ісус Христос помер і воскрес в період старозавітної Пасхи, то свято старозавітньої П’ятидесятниці припадало того року на 50-ий день після Його воскресіння.
І ось, о дев’ятій годині ранку, коли народ зазвичай збирався в храмі для жертвопринесення і молитви, раптово над Сіонській світлицею почувся шум, неначе від бурхливого вітру. Шум цей наповнив будинок, де знаходилися апостоли, і одночасно над головами апостолів з’явилося безліч вогненних язиків, які стали опускатися на кожного з них. Ці язики мали незвичайну властивість: вони світили, але не пекли. Але ще більш надзвичайними були ті духовні властивості, які ці таємничі язики наділяли. Кожен, на кого цей язик полум’я спускався, відчував у собі великий приплив духовних сил і, одночасно, невимовну радість і піднесення. Він починав відчувати себе ніби зовсім іншою людиною: умиротвореним, сповненим життя і гарячої любові до Бога. Ці внутрішні зміни і нові невипробувані відчуття апостоли почали висловлювати в радісних вигуках і в гучному славослів’ї Бога. І тут виявилося, що вони говорили не на своїй рідній єврейській мові, а на якихось інших, невідомих їм мовах. Так здійснилося над апостолами хрещення Духом Святим і вогнем, як було передбачено пророком Іоанном Хрестителем (Мт. 3:11).
Тим часом, шум, що був схожий на бурхливий вітер, зацікавив багатьох людей підійти до апостольського дому. Побачивши народ що стікається з усіх сторін, з молитвами хвали та прославлення Бога, апостоли вийшли на покрівлю будинку. Чуючи цей потік радісних молитов, усі хто зібрався біля їхнього будинку, були вражені незрозумілим для них явищем: учні Христові за походженням здебільшого галилеяни, люди по виду неосвічені, від яких і очікувати не можна було знання іншої мови, крім їх рідного, раптом почали говорити на різних іноземних мовах, так що, якою-би не різноманітною була юрба людей, що прибули до Єрусалиму з різних країн, кожен чув свою рідну мову. Але знайшлися серед натовпу і циніки, які не посоромилися сміятися над натхненними проповідниками, кажучи, що апостоли, мовляв, уже так рано встигли напитися вина.
Насправді ж сила Духа Святого виявилася тоді, крім інших внутрішніх благодатних змін, ще й у зовнішньому дарі мов мали саме для того, щоб апостоли могли успішніше поширювати Євангеліє серед різних народів, не маючи потреби у вивченні іноземних мов.
Побачивши подив людей, апостол Петро виступив вперед і виголосив свою першу проповідь, в якій пояснив присутнім, що в чудесному зішесті Святого Духа виповнилося давнє пророцтво Йоїла, який говорив від імені Бога: “І буде в останні дні, говорить Господь, виллю від Духа Мого на всяку плоть. І будуть пророкувати сини ваші і дочки ваші, і юнаки ваші будуть бачити видіння, а старцям вашим сни будуть снитися. І на рабів Моїх і на рабинь Моїх за тих днів виллю від Духа Мого, і покажуть чудеса на небі вгорі й на землі внизу “(Йоїл 2:28-32). Апостол пояснив, що саме в такому зішесті Святого Духа мала відбутися справа порятунку людей. Щоб удостоїти людей благодаті Святого Духа, зазнав хресну смерть і воскрес з мертвих прийшов Месія – Господь Ісус Христос.
Короткою і простою була ця проповідь, але оскільки устами Петра говорив Дух Святий, то ці слова проникли в серця тих, хто слухав. Багато хто з них розм’якли серцем і запитали його: “Що ж нам робити?” – “Покайтеся, – відповідав їм апостол Петро, - і нехай хреститься кожен із вас в ім’я Ісуса Христа.” І ви не тільки будете прощені, але й самі отримаєте благодать Святого Духа.
Багато, хто увірував у Христа за словом апостола Петра, тут же всенародно покаявся у своїх гріхах, хрестилився, і до вечора цього дня Церква Христова з числа 120 зросла до 3000 осіб. Таким чудом почалося існування Церкви Христової – цього благодатного суспільства віруючих, в якому всі покликані рятувати свої душі. Господь обіцяв, що Церква буде непереможеною вратами пекла до самого кінця існування світу!
Не випадково співпали в той день дві знаменні події – зішестя Святого Духа і єврейська П’ятидесятниця. Старозавітна П’ятидесятниця відзначала позбавлення євреїв з єгипетського рабства і початок вільного життя в союзі з Богом. Зішестя Святого Духа на віруючих в Ісуса Христа здійснювало звільнення віруючих від влади диявола і було початком нового, благодатного союзу з Богом в Його духовному Царстві. Так свято П’ятидесятниці стало днем, коли старозавітна теократія, яка почалася від Синаю і довго керувала суспільством через суворий письмовий закон, замінилася новозавітньою, в якій віруючими людьми керує Сам Бог, в дусі свободи і любові (Рим. 8 гл.).
Глибоко переживши події наруги, смерті і воскресіння Господнього, святі апостоли до часу П’ятидесятниці духовно змужніли, багато що відчули і дозріли для прийняття дарів Святого Духа. Тоді і зійшла на них повнота благодаті Божої, і вони перші вкусили духовні плоди рятівного подвигу Боголюдини.
В кожній людині є насіння добра. Однак, як звичайне насіння не може розвинутися і дозріти без вологи і світла, так і душа людини залишається безплідною, поки її не зросить благодать Божа. Відчуваючи в собі протребу у божественній допомозі, старозавітний праведник молився Богу: “Душа моя, як земля безплідна, прагне до Тебе” (Пс. 142). І всі люди, щиро спраглі праведності, розуміють, що без допомоги Божої, без Його керівництва і підтримки неможливе ніяке духовне життя. Благодать Божа оновлює душу людини, очищає її совість, просвіщає розум, зміцнює віру, направляє волю до добра, зігріває серце любов’ю до Бога і ближніх, спрямовує людину до небесного, вселяє в неї бажання жити духовними інтересами. Вона очищає і освячує все її єство. За свідченням багатьох, що удостоїлися вищого духовного осяяння, благодать Божа приносить такий мир і радість душі людини, що всі земні блага і всі фізичні задоволення здаються жалюгідними і нікчемними.
З дня зішестя Святого Духа на апостолів кожен новоохрещений, в таїнстві миропомазання, подібно апостолам, удостоюється благодаті Духа Святого. Сила цього таїнства настільки велика і незгладима, що воно, як і хрещення, не повторюється. Наступні таїнства Церкви, як наприклад: сповідь і причастя, а також богослужіння в храмі, приватна молитва, піст, справи милосердя і добродійність, мають на меті зміцнити та посилити в християнина дію благодатних дарів, отриманих ним в миропомазанні.
Відроджуюча сила благодаті Божої виявляє себе в доброчинних внутрішніх і зовнішніх змінах в людях, прийнявши її. Ці зміни були особливо очевидні в учнях Христа. Вони, як ми знаємо, до зішестя Святого Духа були людьми простими, некнижними і зовсім не володіючими словом. Коли ж на них зійшов Святий Дух, вони збагатилися духовною мудрістю і своїм натхненним словом стали залучати до віри не тільки простий народ, але навіть філософів і знатних людей. Їх овіяне благодаттю слово проникало в самі огрубілі серця, налаштовуючи грішників до покаяння і виправлення, а малодушних – до ретельності.
З боязких, якими апостоли були за життя Спасителя, вони після зішестя Святого Духа стали мужніми і безстрашними. Результатом отриманих ними благодатних дарів було виникнення безлічі християнських громад ще за життя апостолів не тільки в різних частинах Римської імперії, а й за її межами: в північній Африці, Індії, Персії і на півдні Скіфії. Так завдяки невтомним трудам апостолів стало поширюватися християнство у всьому світі, а разом з цим почалося і відродження людського суспільства.
У відроджуючій силі благодаті Святого Духа можна переконатися, читаючи книгу “Діяння святих апостолів,” в якій описується життя християн в перше десятиліття після П’ятидесятниці. Дійсно, багато грішних, маловірних і живучих плотськими інтересами люди, прийнявши Святого Духа, робилися глибоко віруючими, праведними, повними старанності і гарячої любові до Бога і людей.
“Вони [новохрещені], – як пишеться у книзі “Діяннь”- постійно перебували в науці апостольській, в спілкуванні і переломленні хліба [Причасті] і в молитвах. Усі ж віруючі були разом і мали все спільне. І продавали маєтки і будь-яку власність, і роздавали всім, дивлячись по потребі кожного. І кожен день одностайно перебували в храмі, і переломлюючи хліб по домах, приймаючи їжу в веселості і простоті серця, хвалячи Бога і користувались любов’ю всього народу … У безлічі віруючих було одне серце і одна душа. І ніхто нічого з маєтку не вважав за своє, але все у них було спільне … Не було між ними нікого нужденного” (Дії 2:42-47; 4:32-35).
Одним словом, духовні інтереси і прагнення до небесного, витіснили в них все гріховне.
За вченням Спасителя, саме духовне життя неможливе без допомоги згори: “Якщо хто не народиться від води і Духа, не може успадкувати Царства Божого … Народжене від плоті є плоть, народжене від Духа є Дух” (Ів. 3:5-6). Ще Спаситель вчив про Духа Святого, що Він наставляє християнина в істині, втішає в скорботах, втамовує його духовну спрагу (Див.: Ін. 16:13-17; 4:13-14). Апостол Павло всі християнські чесноти іменує “плодом Духа“, говорячи: “Плід Духа є любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість” (Гал. 5:22-23). Часто внутрішній духовний ріст і вдосконалення християнина відбувається непомітно для нього самого, як Господь пояснив в притчі про невидимо-зростаюче насіння (Мр. 4:26-29). Про таємничу дії Св. Духа на душу людини Спаситель говорив: “Дух дише, де хоче, і голос Його чуєш, не знаючи, звідки приходить і куди йде. Так буває з кожним, хто від Духа”(Ів. 3:8).
Крім духовних дарувань, необхідних кожному християнинові в його особистому житті, Святий Дух ще подає окремим віруючим особливі обдарування, які потрібні для блага Церкви і суспільства. Про ці особливі даруваннях апостол Павло так пише: “Кожному дається дар Духа на користь. Одному дається Духом слово мудрості, іншому слово знання тим же Духом, а іншому віра тим же Духом, а іншому дари вздоровлення тим же Духом, а іншому пророкування, а іншому розпізнавання духів, іншому різні мови, а іншому тлумачення мов. Все це творить один і той же Дух, наділяючи кожного осібно, як Він хоче»(1 Кор. 12:7-11). Далі Апостол порівнює Церкву з тілом, кожна частина якого має своє призначення: “Бог поставив у Церкві кого Апостолами, кого пророками, кого вчителями; іншим дав сили чудодійні, а також дари зцілень, допомоги, управління, дар мов” (Еф. 4: 11-12).
Християнин, отримавши благодать, стає живим храмом Святого Духа. Ось чому він повинен зберігати себе від усякого гріха, як наставляє Апостол: “Хіба не знаєте, що ви храм Божий, і Дух Божий живе у вас? – Запитує ап. Павло. – Якщо хто розорить храм Божий [своєю нестриманістю], того покарає Бог, бо храм Божий святий, а цей храм – ви“(1 Кор. 3:16-17).
У своїй притчі про десять дів Господь говорить про необхідність отримання духовних дарів. Без них людина все одно, що лампада без єлею або обвуглене і згасле поліно (Мт. 25:1-13). Пояснюючи притчу Спасителя про десять дів, святий Серафим Саровський вчить, що метою людського життя є “стяжання” (придбання) благодаті Божої.
Хоча благодатна сила Святого Духа дається віруючому не по його заслугах, а по милості Божій, в результаті викупительних страждань Боголюдини, проте вона зростає в ній по мірі її старанності в християнському житті. Преподобний Ісаак Сирин пише: “У якій мірі людина наближається до Бога наміром своїм, в такій і Бог наближається до неї дарами Своїми.”Апостол Петро так наставляє християн: “Як від Божественної сили Його дано нам все потрібне для життя і благочестя … то ви, докладаючи до цього всю пильність, і покажіть у вашій вірі чесноту, а в чесноті пізнання, у пізнанні стримання, а в стриманні терпеливість, у терпеливості побожність, у побожності братолюбство, а в братерстві любов “(2 Пет. 1:3-7). Апостол Павло переконує християн залучати благодать Божу доброчесним життям і молитвою, кажучи: “Робіть, як діти світла, бо плід світла знаходиться в кожній благості, і праведності та істині … сповнюйтесь Духом, повчаючи самих себе псалмами, і славословленнями, і піснями духовними, оспівуючи в серцях ваших Господа “(Еф. 5:8-9, 18).
