30 квітня до мене звернувся 18-річний нововолинець, сирота. Разом із бабою і двома старшими братами він мешкає у бараці. Брати його відсиділи по кілька років за наркотики, живуть із бабиної пенсії, не працюють, пиячать. Удома буває справжнє пекло. Бабі часом доводиться ночувати на вулиці, хлопцеві – переховуватись у сусідів: старші брати б’ють і погрожують убити.
Наївний хлопчина думав, що наша міліція нас береже. Коли братики влаштували вдома стонадцятий дебош, зателефонував на 102. Опергрупа приїхала, але з дебоширами розбиратися не стала. Натомість хлопцеві звеліли проїхати у відділок, де його, як він стверджує, у коридорі кинули на підлогу і побили ногами черговий (капітан міліції) та водій міліцейського автомобіля.
Зі слів юнака, побиття супроводили матюки й погрози «вивезти на Буг і прив’язати до шиї цеглину». А ще правоохоронці забрали в нього мобільний і стерли там номери телефонів людей, яким він міг би поскаржитись на це свавілля.
Після цього наказали піти до дільничного, а вже той, зі слів хлопця, наодинці вдарив його кийком.
Можливо, у такий спосіб юнакові хотіли втовкмачити: розбирайтеся між собою самі, ви нас дістали всі троє, а ти – найбільше, бо ти ще й права качаєш!..
Потерпілий прибіг до мене – був у шоці. У міліції б’ють, удома б’ють, подітися ніде.
Пішла я разом із ним у відділок, мала неприємні розмови з черговим і з дільничним. Хлопець хотів зняти побої. Направлення на судмедекспертизу видає міліція або суд. Інцидент стався напередодні свят. Суд не працював, міліціонери направлення не дали.
Уранці 1 травня мені вдалося доступитися лише до заступника начальника з громадської безпеки Михайла Бобика. Розмова щодо насильства у цій сім’ї та щодо міліцейського свавілля була детальною. Проте, як невдовзі з’ясувалося, безрезультатною.
Щоправда, того ж таки дня працівники міліції навідались до дебоширів і провели профілактичну бесіду. Та формальної «профілактики» вистачило ненадовго.
11 травня ввечері бідовий юнак знову звернувся до мене по допомогу. Брати, сказав, розперезались, один конкретно лютує, а заяву про це черговий у міліції прийняти відмовився.
Черговим виявився… правильно, той самий капітан міліції на прізвище Тлумач.
Добре розумію, чим можуть скінчитися для хлопчини і його бабусі ці вихідні. Читати потім страхіття у кримінальній хроніці не хочу. Ідемо здавати його заяву разом.
Черговий брати заяву справді відмовляється. Урешті-решт – за моїм наполяганням! –бере-таки, але вимагає, щоб хлопець пройшов (без мене) у відділок і надав іще якісь письмові пояснення.
Знаю вже я ті «пояснення». Минулого разу хлопця викликав у коридор один із міліціонерів і настійливо порадив нічого не писати, нікому на побиття в міліції не скаржитись, «бо можемо й зброю у тебе знайти, ти зрозумів?..»
Цього разу черговому довелося зареєструвати ДВІ заяви. За №1369 (хлопця) і за №1370 (мою). Обидві – на ім’я начальника Нововолинського МВ УМВС у Волинській області Павла Алексеєнка.
Як зреагує новий начальник нововолинської міліції на все, про що ви отут прочитали, розповім після вихідних.
