«Якусь частину «Йоди» армія втратила безповоротно»: Замрій про мобілізацію, терміни служби і «лендліз» від ЗСУ

Бойовий медик Роман Замрій з позивним «Йода» 7 червня повідомив, що нібито, попри наявність відстрочки, його примусово мобілізували співробітники Чернівецького ТЦК і утримували декілька днів у неналежних умовах, зокрема – відібрали телефони, якийсь час тримали без води і їжі, а також обмежили доступ до туалету.

Після розголосу Військова служба правопорядку і Офіс омбудсмана пообіцяли провести перевірку, а в Чернівецькому ТЦК СП заявили, що Роман не мав документів, які б підтверджували його право на відстрочку, тому «Йоду» відправили у військову частину для проходження служби за фахом.

Згодом і сам «Йода» визнав, що вчасно не оновив документи, хоч, за його словами, він має одразу три підстави для відстрочки. Одна з них – самостійне утримання неповнолітніх дітей. Наразі, однак, Роман служить в 159-й ОМБр ЗСУ. Він – військовий лікар.

У розмові з Радіо Свобода Замрій розмірковує про мобілізацію, мотивацію, чіткі терміни служби і роботу ТЦК СП: він продовжує вважати, що співробітники військкомату вчинили з ним нелюдяно, коли відібрали телефон і не розглянули його підстави для відстрочки: «Якусь частинку «Йоди» армія вже втратила безповоротно», каже Замрій і додає, що наразі він розглядає можливість демобілізації.

– Ви вже були у нашому ефірі, тож коротко нагадаю вашу історію.Отже, 7 червня вас мобілізували, точніше – вас затримали співробітники ТЦК. Ви одразу написали про це у фейсбуці, зазначивши, що у вас була відстрочка і що вас затримали незаконно.

Представники ТЦК у Чернівецькій області відібрали у вас телефон, деякий час утримували без їжі і води, а потім після ВЛК все ж мобілізували вас.

У мене запитання: після того, як ваша історія стала публічною – і ми до цих деталей ще повернемося, – як відреагували на неї? Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський обіцяв перевірку, також на це відреагував уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець. Чи відбувається ця перевірка? Можливо, вже є якісь її результати?

– Чесно кажучи, мені нічого не повідомляли про результати цієї перевірки. Я знаю, що вона триває, і не одна. Їх декілька: від Військової служби правопорядку, від командування, оперативного командування, міністерська перевірка, а зараз, наскільки я розумію, буде ще й від Верховної Ради в тимчасовій слідчій комісії з питань оборони.

Перевірок багато, але про їх результати мені нічого не відомо. Єдине, що мені повідомили – обласна прокуратура Чернівців подала до суду кримінальне провадження на Дністровський ТЦК і його працівників у зв’язку з моїм дописом.

Ще хочу одразу уточнити щодо дат: мене затримали не 7, а 4 червня.

– Тобто 7 червня ви про це повідомили.

– Так, коли мені віддали телефон. Я постійно повторюю, що у мене були підстави для відтермінування. Наскільки мені тоді було відомо: мене забронював головний лікар 5 червня, але ця бронь не пройшла – про це я дізнався пізніше, вже після того, як отримав телефон.

Я просив дати мені телефон, щоб перевірити – пройшло це бронювання чи ні.

Але, крім бронювання, крім того, що у мене троє дітей, старшому з яких виповнилося 18 років, і це також підстава. Отже, маю кілька підстав.

– Я нагадаю ще раз цю історію і повернемося до деталей.Коли вас затримали, ви спочатку заявили, що у вас була відстрочка.

Потім ви публічно визнали, я бачила у фейсбуці, що все-таки не встигли оновити документи. А у Чернівецькому ТЦК заявили, що насправді у вас не було відстрочки, бо ваша старша дитина досягла повноліття, і тому їхні дії були законними. Ви потім повідомляли, здається, у нашому ефірі, що насправді у вас було аж три підстави для відтермінування. Давайте в деталях пояснимо: чи мали ви підстави для відтермінування, чи ні? Якщо мали, то чому ТЦК їх не побачили?

– Так, є підстави для відтермінування і є саме відтермінування. І саме на цьому ґрунті почався весь конфлікт і нерозуміння – і в суспільстві, і речник Оперативного командування «Захід» почав з того, що не було оформленого відтермінування, а закінчив тим, що не було підстав.

Але я, щоб коротко пояснити, наведу приклад: якщо у людини загинув хтось із близьких – це підстава для відтермінування. Я знаю багато таких випадків.

І чи родич загиблого на війні буде кожні три місяці бігати у ТЦК, щоб щоразу оформлювати відтермінування? Найчастіше ні, тому що родичі часто недолюблюють ТЦК, бо вважають їх частково винними у тому, що їхній близький загинув. Через це вони просто не йдуть і не оформляють відтермінування.

І от у людини немає офіційного відтермінування, але є дуже вагома підстава для нього.

Що відбувається далі? Людину забирають у ТЦК, у мене перевірили документи. Зараз ходить черговий фейк, що я нібито невчасно оновив дані. Насправді всі мої дані були оновлені вчасно. І сам працівник ТЦК про це повідомив своє командування, що він перевірив мій «Резерв+» і підтвердив: всі дані оновлені вчасно. Тобто проблем з оновленням даних не було.

Єдина проблема – що не було оформлено самого відтермінування. Адже щоб його оформити, потрібно мати підставу, подати документи, чекати день-два, приходити знову. Це тривала процедура, яка забирає час.

У моєму випадку я не оформляв відтермінування останній раз, бо планував цього літа добровільно зайти у Збройні сили України – на час канікул мого молодшого сина. Навіщо мені було оформляти відтермінування, якщо я й так планував зайти у військо?

– Тобто ви планували мобілізуватися?

– Так, саме на це літо. Я хотів повернутися у ту частину, де раніше служив, де знаю всі процеси і розумію, що там мої руки будуть дуже потрібні.

І тут я хочу зупинитися на цьому дуже важливому моменті. Людина має підстави для відтермінування, але формально його не оформила. Але це не є причиною для порушення її прав. Ніхто не має права зачиняти, не давати в останній день їжу і воду, забирати телефон – навіть якщо документи не оформлені вчасно.

Але що ж робить ТЦК у такій ситуації? Вони просто беруть людину і мобілізують, попри те, що є підстави для відтермінування. І що далі? ТЦК отримує «галочку» – молодці, мобілізували додаткову людину, статистика росте, все чудово.

– Спробую пояснити, щоб було зрозуміло широкій аудиторії: у людини є підстави для відтермінування, наприклад, троє дітей або хворий родич, чи загиблий на війні. Але відтермінування документально не оформлене. Що в такому випадку порушує ТЦК?

Адже ТЦК не бачить цей документ – як вони можуть знати, чи є у вас підстави, чи ні?

– Ми надаємо їм документи, я казав, що маю документи, які підтверджують, що є підстави для відтермінування, дозвольте я їх надам? Але ні, бо мені не давали телефон, щоб їх переслати. У перші кілька хвилин я переслав частину документів, але телефон знову забрали.

Я просив: «Дайте, будь ласка, я дошлю рішення суду, договір про визначення місця проживання дітей», бо їх у ТЦК не було.

Я бачив зразки рапорту, де чітко прописано в законодавстві, що навіть один із цих документів – достатня підстава для оформлення відтермінування. Але ці документи ніхто не розглянув і не взяв до уваги.

І я хочу завершити цю історію, бо вона дуже важлива. Тут, у моїй частині є багато таких людей. Я навіть виписав дані одного військового – де він живе, телефони і так далі. Він має троє дітей. Йшов по вулиці у селі, його затримали і кажуть: «А де докази, що у тебе троє дітей?» – він відповів, що вдома. Але йому не дали піти додому і принести свідоцтва про народження, а просто мобілізували.

Він прийшов у частину, і тільки там йому повернули телефон, він зателефонував дружині, вона вислала документи – і його відразу демобілізували.

Але тут дуже важливий нюанс. Згідно із чинним законодавством, кожна людина, яка потрапляє у військову частину, в перший день отримує майно – речі, а це близько 35 пунктів. При демобілізації із цих речей людина повертає лише 4 чи 6 пунктів – решту забирає з собою. Тобто людина набирає майна і з ним йде додому.

Це своєрідний «ленд-ліз» від Збройних сил України. І тут питання: для чого це робиться? Чи частині від цього краще? Якщо ми не працюємо на армію, не працюємо на бойову частину, щоб вона воювала, то навіщо взагалі цей процес? Для галочок? Для статистики мобілізації?

– Це хороше запитання, ми до нього повернемося. Дозвольте зробити крок назад і запитати вас. Ваша історія стала дуже гучною – у фейсбуці люди розділилися: одні стали на ваш бік, інші казали «почекати», мовляв, хай ТЦК прокоментує. ТЦК прокоментували, сказали, що підстав для відтермінування не було або ви не довели їх. Отже, скажіть нам чітко: які саме підстави для відтермінування ви маєте?

– По-перше, увесь час я був заброньований на роботі. Мені повідомили, що я заброньований станом на 5 червня, коли мені оформляли мобілізацію.

– У ТЦК не побачили цю бронь, коли вас забирали?

– Я не значю, побачили вони чи ні. Але я знаю, що телефон я отримав 7 числа, і там ці дані не відображалися, хоча головний лікар казав, що подав мої документи на продовження бронювання.

– Нагадаємо, що ви працювали лікарем.

– Так. Друга причина – я самостійно здійснюю догляд за дітьми і вже давно, фактично з 2016 року, з моменту розлучення.

– У вас троє дітей?

– Спочатку я доглядав за трьома дітьми. Старшому виповнилося 18 років, тож тепер я доглядаю за двома дітьми і одним старшим, якому 18 років і тиждень.

Тобто я повністю самостійно опікуюся дітьми в Україні.

– Без дружини.

– Без дружини. Вона зараз за кордоном і там проживає, напевно, вже навіть отримала паспорт громадянки Польщі. Тобто вона не планує повертатися і ніколи не планувала. Це друга причина.

І є ще третя, яку я свідомо не називаю, бо вона не стосується мене особисто.

Вона пов’язана зі здоров’ям моїх дітей, і я не хочу про це говорити публічно, бо це може нашкодити авторитету моїх дітей.

Але якщо дійде до суду – а схоже, що справа йде саме туди – там я це розкрию.

Та публічно я не буду про це говорити. Але та причина теж вагома.

– Отже, слухаючи вас, я бачила частину ваших документів, які ви надсилали до редакції перед нашою розмовою.

Романе, дивіться, я вас розумію, але уявімо рядового співробітника ТЦК: він вас зупиняє, а ви не можете підтвердити все, що кажете. Що він має робити? В чому він неправий, коли він вас затримує і везе до ТЦК?

– На мою думку, тут процедура дуже проста. Людина була вже неодноразово демобілізована. Я впевнений, що при кожній демобілізації документи перевіряють. Отже, підстав для демобілізації було достатньо.

– Це ви про себе в цьому випадку: з 2014 року ви були військовим медиком в АТО і вже були демобілізовані.

– Так, і кожного разу була причина. Навіть у 2022 році, коли я демобілізувався, мій рапорт подавали в кінці серпня. Тоді законодавство не дозволяло демобілізовувати чоловіків з трьома дітьми, це не було підставою для демобілізації. Але була підстава – самостійний догляд за дітьми. І саме за цією підставою я був демобілізований.

Якщо ТЦК не може розібратися, бачить купу документів і людину, яка вже служила і вже демобілізовувалась, то, на мою думку, зручніше просто зв’язатися з «рідним» ТЦК і сказати: «У вас є всі документи, ви знаєте справу, давайте ми вам його передамо, ви розберетесь і вирішите – мобілізувати його чи ні».

Якщо ж не вистачає якихось документів, це теж може бути, наприклад, вони можуть сказати, що не вистачає рішення суду. Добре, для чого тоді мобілізувати людину, яка подасть до суду, отримає своє рішення і демобілізується? Наша мета – зробити армію сильнішою, а не просто гратися в «мобілізуємо-демобілізуємо».

На мою думку, ТЦК мають займатися підтримкою – там же так і написано, що це центр соціальної і психологічної підтримки.

Якщо немає якогось документа, але підстава для демобілізації є – самостійне виховання дітей – це вже законна підстава. Чи людина може довести це чи ні – це питання документів.

Якщо ж документації недостатньо, ТЦК може сказати: «Вам потрібно зробити це і це, ми даємо вам стільки-то часу, ви виготовляєте документи – і тоді зможете доглядати за дітьми. Не зробите – приготуйтеся, знайдіть, на кого залишити дітей, бо ви будете мобілізовані».

Тобто тут є логіка, є людяність і турбота про дитину, яка залишилася без законного опікуна.

У моєму випадку «мій» ТЦК звернувся до них і сказав: «Віддайте мені цю людину, ми з нею самі розберемося». Але ні – бо потрібна галочка.

– Скільки років вашим молодшим дітям, за якими ви доглядаєте?

– Молодшому – 11 років. Середній Ані – 16.

– Ви сказали, якщо я правильно розумію, що ТЦК мобілізує людей, а потім бувають випадки, коли людина має право довести підстави для відстрочки і демобілізуватися? І 35 одиниць майна йде із нею.

Романе, ви зараз демобілізуєтеся? Ви вже подали заяву? Чи все ж вирішили служити? Адже вас мобілізували і ви служите зараз.

– Вчора була подана чергова заява до суду, яка буде розглядатися. Я думаю, що цієї підстави буде достатньо. Але якщо завтра з’явиться рішення слідства, я, скоріше за все, подам рапорт на демобілізацію. Хоча служиться мені тут добре, і я бачу, що я корисний. Але сама ситуація, яка виникла довкола мене, мені не подобається. І я хочу, щоб вона перестала псувати авторитет мені, авторитет Збройних сил України і щоб ця історія просто закінчилася.

Пізніше, коли все вщухне, розбереться слідство, можна буде подумати, чи повернуся я до військової служби, чи ні – це залежатиме від багатьох обставин.

– А демобілізуватися ви вже можете лише через суд? Чи просто надавши всі докази для відстрочки?

– Я думаю, завтра подам рапорт (інтерв’ю записане 18 червня – ред.). І, судячи з того, що я бачив у документації і законодавстві, документів достатньо для демобілізації – там «або, або, або».

Якщо мені не підуть назустріч і будуть вимагати всі документи разом – і цей, і цей, і цей – серед них буде й рішення суду, а суд уже в процесі, він має розглядати це питання.

– Яке саме?

– Суд має підтвердити те, що вже одного разу підтвердив. Тобто суд одного разу вже вказав, що діти проживають зі мною. Тепер суд ще раз це підтвердить, що станом на 2025 рік діти проживають зі мною.

– Ви казали, що вам добре служиться. Розкажіть, будь ласка, чим ви зараз займаєтеся.

– Я служу медиком, за своєю спеціальністю, у 159-й бригаді, я – начальник медпункту одного з підрозділів. У підрозділі багато людей, які раніше не служили, без досвіду. Їм цікаво дізнатися, як все відбувається на полі бою, як надавати медичну допомогу, як її планувати, як влаштовані шляхи евакуації, як допомагати собі в екстрених випадках. Сьогодні я провів майже цілий день на навчаннях.

– Ваша історія стала гучною, зокрема, і тому, що ви давали кілька інтерв’ю, розповідали про свій досвід у війську. І навіть у січні 2024 року отримали нагороду від президента – «За заслуги» третього ступеня. Розкажіть, за що вас нагородили?

– Я думаю, це була комплексна нагорода – за багато речей. Були речі, які я проводив у цивільному житті – реформування медицини, боротьба з корупцією. Були речі, які я робив у війську, одна з найважливіших – коли ми потрапили в оточення. Тоді ми виходили, це було складно.

Потім ми наступали на Херсонському та Бахмутському напрямках. Я був старожилом, найдовше там служив. І інші частини присилали до мене медиків, щоб їм допомогти. Врешті-решт я відповідав за цілий напрямок – за евакуацію. Я знав усіх поранених зі всіх бригад, які брали участь у тих боях. Вони проходили вже не через мої руки безпосередньо, але через медиків, які були зі мною в одній будівлі, і ми разом планували, як мінімізувати втрати і евакуювати всіх поранених.

Там евакуацій було навіть більше 2-3 тисяч – а це величезна кількість, і їх усіх треба було організувати.

Я думаю, що саме ця робота принесла результат, через який мене помітили й вирішили нагородити. Це не одна окрема історія, не за щось конкретне.

– Для глядачів Радіо Свобода ви відомий як бойовий медик – у 2023 році наші колеги записували з вами інтерв’ю, яке, здається, набрало близько півтора мільйона переглядів. Ви тоді розповідали, що врятували понад 700 українських солдатів на передовій. Я не помиляюся?

– Насправді – навіть трохи більше.

– А уточніть, будь ласка, коли ви закінчили службу до останньої мобілізації? Коли ви востаннє були на фронті до цього заходу?

– У кінці липня 2023 року, коли ми закінчували контрнаступ на півночі Бахмуту, який, на жаль, зупинили російські війська. Мій підрозділ відходив для відновлення. У цей момент я домовився з командиром, що я демобілізуюся, і у разі потреби він мене покличе назад. Медичний пункт вже був зібраний, готовий до роботи, і служив далі без мене.

У мене тяжко захворіла мама, я доглядав за нею, а потім вона померла, і мені ні на кого було залишати дітей. Тому вийшла така довга перерва. Якщо дивитися на мою практику, то я щороку влітку на декілька місяців, а іноді й на пів року, повертаюся до бойових дій.

Якщо можна, я б хотів сказати ще одне. Зараз я спілкуюся з багатьма людьми, зокрема, з депутатами Верховної Ради, і хотів би, щоб до законопроєкту про мобілізацію внесли пункт, що дозволяє мобілізовувати на короткий термін людей із бронюванням, які мають відтермінування.

Я говорив уже з понад десятьма людьми, і всі вони казали, що до війська не підуть – але якби їм дозволили служити, наприклад, три місяці, вони б погодилися. І це чудова можливість. Бо у війську є велика проблема: коли, скажімо, начмеда можуть поранити – він вибуває з поля бою на три місяці, на пів року, а знайти заміну складно.

Якби була можливість, щоб людина, яка має бронювання на роботі, погодилася замінити цього медика на три місяці, це принесло б набагато більший ефект, ніж просто мобілізація «на постійно». Це дозволило б закривати дірки в найбільш болючих місцях.

Я знаю людей, які кажуть: «Якби була можливість служити три, п’ять чи шість місяців із чіткою датою повернення до бронювання – я б погодився». Люди бояться втратити бронювання, бо знають, що після мобілізації – це назавжди, доки не закінчиться війна. А коли вона закінчиться – ніхто не знає. І тому люди не погоджуюся і продовжують бути заброньованими.

Наприклад, один знайомий розповідав, що у нього хвора мама, до якої час від часу приїжджають родичі з-за кордону, і саме в цей час він міг би спокійно піти в зону бойових дій на ці 3-4 місяці. Це люди з досвідом, яких не треба навчати, вони мотивовані, трохи відпочили і мають більше бойового духу. І я думаю, що ця ідея була б дуже корисною.

– До речі, я чула від народних депутатів подібні ідеї – мобілізувати на обмежений термін: місяць, три, пів року чи рік – щоб люди могли послужити стільки, скільки зможуть, і потім повернутися.

Повертаючись до вашого досвіду, скажіть, як змінилася ситуація на фронті під час вашої відсутності? Як змінився характер поранень? Чи помітили щось кардинально нове, чого не було раніше?

– Кардинально змінилася картина скрізь. На жаль, росіяни вчаться надзвичайно швидко – ми за ними не встигаємо. Шкода, але це факт.

– Що саме маєте на увазі? Розкажіть детальніше.

– По-перше, вони перейняли нашу тактику ведення бойових дій малими групами – по одному, двоє, троє. Статут Збройних сил України, який походить зі статутів Радянського Союзу, категорично забороняє відправляти одного солдата на поле бою. І мені в 2023 році було легше воювати, бо я знав, що коли йду на поле бою за загиблим один, то, скоріш за все, по мені не стрілятимуть – я занадто мала ціль. І це мене рятувало. Я міг багато зробити. По мені особливо не стріляли – хіба коли нас було двоє чи троє.

Але зараз усе інакше. Стріляють і по одному, і самі наступають по одному. А ще – купа дронів, російських, які просто не дають продиху. Я звик працювати на слух: чую вихід міни – і вже розумію, вона летить у мене чи ляже трохи лівіше або правіше. Я добре відчуваю ці звуки, знаю, коли падати, коли ховатись, коли бігти від ямки до ямки між вибухами. Це інтуїція, відточена роками.

Але з дронами нічого не зробиш – вони летять за тобою, вони тебе знаходять, куди б ти не біг. Вони переслідують. І це зовсім інша війна. І вона набагато, набагато складніша.

Як медик я нічого не можу з цим зробити. Зараз медики страждають більше, ніж солдати. Ми завжди між собою сперечалися – кому гірше. Кожен, звісно, так думав про себе.

Але зараз, мені здається, медикам найгірше. Бо солдат має дійти до переднього окопу, вскочити туди і тримати позицію. А медику – іноді два-три рази на день – туди-сюди по тому ж полю під дронами пройти. І ці дрони просто доганяють вас, і ви нічого не можете з цим зробити. Техніка, яка могла б захистити – знищується за секунди. Це жахливо. Це змінило саму суть війни.

До того ж, дуже впав бойовий дух. Люди воюють давно, вони виснажені. Якщо не буде відпочинку – я не уявляю, як вони будуть воювати. Нові люди, які приходять – бояться. Я бачу, як хлопці приходять з ТЦК і впевнені, що тут до них будуть ставитися так само жахливо. Командири скаржаться, бо їм не подобається ця поведінка ТЦК. Один командир, не мій, а знайомий, прямо питає: «Що думає ТЦК, коли мобілізує людей таким чином? Думають, що ми теж будемо їх закривати у кімнатах без вікон, відбирати телефони? Бо ми не будемо. А як ми маємо відправляти їх у бій, якщо тримаємо їх наче під арештом?»

ТЦК – це перші двері в армію. Людина тільки мобілізована – вона ще армії не бачила, а перше, з чим стикається – це таке ставлення. Вона одразу думає: «Ага, значить, далі буде ще гірше» – і починає тікати. Мій командир уже пояснює кожному новому: «Я не буду з вами так поводитися». У мене на телефоні вже ціла колекція фото, де військові на машинах, сумках, скрізь, де можуть, пишуть: «Не ТЦК». Це страшно. Це ознака того, що ці вхідні ворота погано працюють. Люди не хочуть асоціювати себе з ТЦК. Дехто навіть каже: «Я приходжу додому і знімаю форму, щоб мене не сплутали з ними». Це вже якась антикультура. І мені це дуже не подобається.

– Романе, я спробую побути тут трохи адвокатом ТЦК, хоча це невдячна справа. У Генштабі кажуть: досить нагнітати. Вони стверджують, що щонайменше половина, а то й 70% співробітників ТЦК – це колишні фронтовики. Я не можу цього перевірити, бо не була в кожному ТЦК і не рахувала. Але у вас – бойовий досвід, досвід мобілізації – і добровільної, і примусової, досвід спілкування з ТЦК. То які у вас контраргументи? Бо кажуть: ТЦК – це теж армія, ті самі Збройні сили, просто у них свій план і вони його виконують.

– Я не буду заперечувати – навпаки, підтверджу. З того, що я бачив, 70%, а може, й 80% пройшли бойові дії. Але треба розуміти, що якщо ТЦК отримує наказ – вони його виконують. Як і я. Були накази, які мені не подобалися, але я їх виконував. І вони так само.

Але є нюанси. Наприклад – відбирання телефонів. Я досі не розумію: це прийшло офіційне розпорядження чи це винахід на місцях – щоб уникнути конфліктів, сліз, істерик, дзвінків родичів. Я не знаю, чи це самодіяльність, чи методичка згори. І про закривання дверей – теж не можу зрозуміти.

Давайте чесно: я не буду приховувати, що якщо в частині є солдат, який зловживає алкоголем, то кожна частина намагається знайти якийсь спосіб, як з цим боротись. Деколи таких людей позбавляють премій. Буває, що, і ми всі про це чули, викопують яму і садять туди, аби протверезів і отямився. Інколи – закривають у приміщеннях, щоб не накоїв біди собі й іншим. Тобто це фактично обмеження волі військовослужбовців, які порушили дисципліну, бо вжили алкоголь.

І, можливо, цей метод застосований до мобілізованих як метод утримання, щоб ця людина не втекла. Бо давайте чесно: є люди, які тікають, і їх достатньо багато.

І якщо ви адвокатуєте, мені залишається роль прокурора. Хоча, я цього не хочу, бо там багато моїх друзів, у мене мама, яку я дуже люблю, працювала більшість життя в ТЦК. Тому у мене позитивне ставлення до ТЦК. Але якщо людина ухвалила рішення втекти, вона точно втече. Де краще, щоб вона втекла – з військової частини чи з ТЦК? Мені здається, з ТЦК.

Бо втеча – це не простий процес для військової частини. Я навіть зараз, наприклад, маю готувати медичні характеристики на солдатів, які втекли. Вночі буду сидіти і писати. Стройова частина готує військові характеристики. І на одну людину треба зробити дуже велику кількість документації.

– Є багато людей, які втекли?

– Небагато, але кожен випадок забирає стільки часу і енергії у багатьох керівників, включно з командиром, що, як на мене, краще було б цей час і сили витратити на навчання тих солдатів, які не втекли і справді готові служити. А замість цього військова частина займається величезною купою документації – на кожного втікача це просто гора паперів.

Як на мене, краще б усі ці папери розбирали в ТЦК, де спокійно, без стресу. Де ви не готуєте солдатів до бою, а працюєте в комфортних умовах за столом, ввечері йдете додому відпочивати. Там і моральний, і психічний стан кращий, і можна спокійно розслідувати факти втечі.

Навіщо перекладати цей тягар на військову частину? Це все одно, що заарештувати людину, привезти її в частину і викинути сюди, а там уже думайте, що з нею робити. А якщо ця людина ухвалила рішення тікати, що робити військовій частині? Ця людина втече.

– Добре, поясніть мені ще раз, бо ви про це говорили дуже емоційно. Перший раз, коли вас затримали – а минув уже час. Ви – людина, яка кілька разів служила в армії, неодноразово демобілізовувалась і планувала знову йти до війська. Людина з гарною репутацією, яка навіть отримувала нагороду від президента. І тут вас закривають… Ви самі це описували – у якомусь підвалі чи півпідвалі, в туалет виходили по стуку, телефон забрали, певний час ви були без їжі та води. Які висновки ви зробили?

– Я поки що намагаюся відокремити цю ситуацію від усього досвіду, який я отримав у війську. Моя психіка не дозволяє поєднати ці дві речі. У мене відбувся розкол. Є люди, які це зробили, і є люди, які захищають країну.Це зовсім різні люди.

І скільки я не спілкуюся, не хочу називати в ефірі імен, але є полковники, які після цього зв’язалися зі мною і сказали, наскільки сильно мене підтримують. Бо вони – зовсім інші. Я їх відокремив, інакше не зміг би воювати в такому війську. Я не зміг би бути поруч з людьми, які так поводяться зі своїми громадянами.

Зараз ми зосередилися на тому, куди нас завів речник оперативного командування «Захід» – має відтермінування, не має, юридичні якісь деталі… І робимо вигляд, що через них усе інше виправдане. А це не так. Не може бути виправдане позбавлення телефону, закривання дверей і відсутність їжі. Навіть якби я тікав – це було б неприпустимо.

Я поки не можу уявити, як би я воював, якби ці люди були в цій частині зі мною і мені треба було б йти з ними на поле бою. Чи зміг би я їм довіряти? Чи довіряли б вони мені? Напевно, ні.

– Ми вашу історію майже одразу показали в ефірі. І у вас зав’язалася дискусія з представниками ТЦК. Чи була після ефіру якась реакція? Можливо, хтось пропонував правову допомогу? Бо у тому ефірі були присутні депутати.

– Є дуже багато пропозицій правової допомоги, і я думаю, деякою з них я таки скористаюся. Також багато пропозицій різної допомоги надходить від депутатів, різних рад і навіть Верховної Ради. Юридичні спілки, колегії, адвокати теж пропонують допомогу. Якщо буде потрібно – я цим скористаюся, бо не знаю, чим ця історія закінчиться.

Хотілося б, щоб вона закінчилася хепі-ендом.

– А що для вас хепі-енд? Поясніть, будь ласка.

– Для мене хепі-енд – це коли перемагає Україна. Не Роман Замрій, не ТЦК – тільки Україна. А Україна перемагає тоді, коли у війську служить Роман Замрій, а ТЦК виконують свою роботу. І ті, й інші виконують свою роботу добре.

Тому що зараз зламати Романа Замрія – легко. Ви втратите «Йоду». Хтось скаже, що це «єрунда». Можливо, «єрунда». Але скільки таких, як «Йода», було втрачено через те, що після такого досвіду вони більше не хочуть воювати? Це була б велика втрата.

Якщо зараз зламати ТЦК, якщо той ухилянт чи утікач відкриє рот й почне кричати – і ТЦК піднімуть руки, скажуть, що ми нічого не можемо зробити. Так теж мобілізація не може відбуватися, має бути якийсь компроміс.

І, на мою думку, один із компромісів – короткотривалі мобілізації на 3-6 місяців. Також, напевно, варто було б залишати телефони тим, кого мобілізують, що б там далі не відбувалося – навіть якщо вони кричать, а родичі приходять і плачуть – хай плачуть.

Якщо мобілізація має йти – вона має йти, і ці родичі мають побути, поплакати, поки їхнього чоловіка мобілізують. Це нормально. Привезти йому капці, речі – мені дуже не вистачало особистих речей у перший день.

– А розкажіть – чого саме не вистачало?

– Я так натякну, не вдаючись у деталі: ходити в одних носках п’ять днів – неприємно, вони смердять. Помитися було би добре і попрати речі.

Мені не вистачало капців, особистих речей, щоб переодягнутися.

Коли я прийшов у військову частину, одразу кажуть: «О, лікар, чудово, у нас купа хворих, нам потрібні ліки». А в мене ліки – у Красилові, у машині.

Якби мені дали телефон і сказали: «Вас мобілізують без шансів», я би одразу зателефонував сестрі і попросив допомогти доставити машину туди, куди я їду.

І вже в перший день почав би надавати допомогу.

А військова частина чекала 6-7 днів, поки мені доправлять машину, і я розводив руками перед хлопцями, казав: «Шукайте аптеку, бо ліки знаходяться в іншій області».

Так, не вистачало людяності. Але я скажу, що мій командир, який зараз є, і все його командування, заступники – були настільки людяними, що хоч трохи компенсували ту шкоду, яку ТЦК мені завдало.

Я чітко розділив: військо – це одні люди, а ті, які так зі мною повелися, можливо, локально, можливо, лише в Дністровському ТЦК – вони інші. І те, з чим я зіткнувся, дуже демотивує і забирає бажання служити.

Згадую 2023 рік – були моменти, коли я здавався на полі бою. Не хотів ані повзти звідти, ані тягнути когось звідти. Я примушував себе понад сили.

Уявляю зараз себе на полі бою – я б навіть, напевно, туди не пішов з таким низьким моральним духом. Після того, що побачив, я б постійно запитував себе: «Навіщо? Щоб мене потім запхали в підвал, закрили двері, відібрали телефон і сказали, що так правильно?». Ні. Думаю, якусь частинку «Йоди» армія вже втратила безповоротно.