“Ллю сто грамів і так лікуюсь”. Як у віддалених селах виживають без медиків

Підпис до фото, Мобільні медичні бригади українського Червоного Хреста виїжджають у віддалені села

• • Author, Леся Родіна
  • Role, Для ВВС Україна
• 53 хвилин(и) тому

“Заболів живіт, ллю сто грамів, сиплю перцю і так лікуюсь”, – розповідає про свій рецепт лікування Тетяна Глінська. Жінка живе у віддаленому селі Потуш. Звідси до обласного центру Вінниця – 40 км, а до найближчої лікарні у смт Вороновиця – 12 км.

Село потопає у зелені. Тут є багато покинутих хат, пошта, але немає ні школи, ні магазину, ні церкви. Колись був ФАП – фельдшерсько-акушерський пункт, але він закрився 10 років тому.

У Потуші зараз живе 50 людей. Молоді мало, більшість мешканців – пенсіонери. Багато з них зібралися у центрі села на вулиці, схожій на пагорб. 67-річна Тетяна Глінська разом з односельцями чекають на прийом лікаря.

До Потуші приїхала мобільна медична бригада Червоного хреста. Для людей у селі, куди рейсовий автобус приїздить раз на тиждень, побачити лікаря поблизу дому – велике щастя.

Але ця ситуація зовсім не унікальна, те саме – в усіх областях України.

Що відбувається з медициною в українських селах, як мобільні медичні бригади стали лікарнями на колесах і що з ними буде далі, розбиралась ВВС Україна.

ЕКГ під деревом

Медична бригада – це команди медиків, серед яких є сімейні лікарі, медичні сестри, іноді вузькопрофільні спеціалісти, які виїжджають у віддалені громади. Саме така форма медичної допомоги активно запрацювала в Україні у 2022 році.

У 2024 році близько 150 таких бригад працювали у 23 областях України, зокрема й у Вінницькій, і у Чернігівській.

“На Чернігівщині у нас завжди була проблема з лікарями. У нас велика область, низька щільність населення, і медзаклади укомплектовані лише на 78%”, – говорить ВВС Андрій Лінник, керівник департаменту охорони здоров’я Чернігівської ОВА.

Забезпечити доступність медичних послуг у всій області не так просто. Тому саме медичні бригади, каже Лінник – це один зі шляхів, як люди у селі можуть побачити лікаря. У громади, де немає амбулаторій і власних лікарів, медики їздять разом з мобільними аптечними пунктами.

Є графіки виїзду бригад, про це заздалегідь повідомляють громади, щоб на конкретний день і час у селі зібралися люди.

Підпис до фото, Люди збираються біля автомобіля швидкої. У село приїхала мобільна медична бригада Мобільна медична бригада – це фактично поява в селі лікарні на колесах, де людям можуть виміряти тиск, рівень цукру у крові чи кисень. Медики оглядають селян, консультують, видають базові ліки, за потреби дають направлення до вузьких спеціалістів

Найчастіше у складі таких бригад їздять сімейні лікарі, рідше – спеціалісти вузького профілю – гінекологи, ендокринологи, кардіологи. Іноді авто обладнані портативним УЗД, рентгеном чи електрокардіографом.

“Якось у селі Гута прийом проводили прямо під деревом. На здоровенний пень розмістили комп’ютер і поставили ширму, а УЗД робили в автомобілі. У хліві однієї мешканки підключили до розетки апаратуру”,- розповідає Андрій Блажка, який координує мобільні медичні бригади від Товариства Червоного хреста на Вінниччині.

В Україні роботу більшості мобільних медичних бригад фінансують міжнародні донори — Товариство Червоного Хреста України, ЮНІСЕФ, ВООЗ, Європейський Союз та уряди окремих країн. Іноді приватні клініки також організовують такі виїзди. Фактично це ставить роботу таких бригад у віддалених селах у повну залежність від міжнародного або приватного фінансування.

Наприклад, на Чернігівщині медичні бригади виїжджають майже щотижня. Склад лікарів може мінятися, розповідає Андрій Лінник з Чернігівської ОВА. Робота таких бригад на Чернігівщині фінансується і донорами, і з місцевих бюджетів. З транспортом допомагає, наприклад, Червоний хрест.

Підпис до фото, До Потуші лікарі приїздять не часто. Приїзд медиків мобільної бригади – це подія Від початку великого вторгнення мобільні бригади Українського Червоного Хреста працювали у понад 20 регіонах Україна, надали медичної допомоги на 1,2 млн грн, обстеживши сотні тисяч людей.

Навіть до Потуші медична мобільна бригада Червоного хреста приїжджає не вперше. Прийом в автомобілі проводить терапевтка Юлія.

“У багатьох людей – цукровий діабет. Зробила аналіз крові, скорегувала лікування, комусь раджу звернутися до ендокринолога. Село віддалене. Автобус ходить раз в тиждень. Часто люди обирають їхати по хліб, ніж до лікаря”, – говорить лікарка.

“Оптимізація бригад”

Однак, нещодавно в Українському Червоному Хресті вирішили змінити підхід до роботи бригад. Їхню кількість зменшили – якщо у 2024 році в Україні працювали 124 медичні мобільні бригади, то у 2025 – 83.

У благодійній організації говорять, що більше зосередилися на медичній допомозі прифронтовим регіонам, де потреба у медицині найбільша – це Херсонська, Сумська, Харківська, Дніпропетровська області.

“Ми наразі оптимізуємо роботу мобільних медичних бригад. І робимо фокус саме на прифронтових регіонах. Ми насичуємо прифронтові області через брак чи повну відсутність доступу до первинної медичної допомоги”, – говорить Станіслав Бородін, керівник напрямку мобільних медичних бригад Українського Червоного Хреста.

У Сумській області, наприклад, зараз працює 6 мобільних медичних бригад. В інших областях в середньому залишать від 1 до 4 медичних бригад на регіон. Отже, в якесь конкретне село медична бригада зможе виїжджати раз на багато місяців.

Підпис до фото, З 2022 року мобільні медичні бригади Українського Червоного Хреста провели понад мільйон консультацій у селах“Мобільні медичні бригади не є регулярною медичною службою. Їхня місія — підтримка держави у наданні медичних послуг населенню, яке постраждало від війни”, — говорить Максим Доценко, генеральний директор Українського Червоного Хреста.

Ні медсестри, ні лікаря

У селі Рогачі, розташованому за дві години їзди і від Житомира, і від Вінниці, прийом мобільна медична бригада проводить у старому приміщенні сільської ради. У стінах тут просвічуються тріщини, у холодну погоду приміщенням гуляє вітер.

Навіть попри такі умови 65-річна місцева жителька Тетяна готова чекати тут лікаря. Жінка страждає на гіпертонію, часом артеріальний тиск стрибає до 180, а медичної сестри на місці немає.

Коли наступного разу сюди доїде мобільна медична бригада на огляд, невідомо, сказали Тетяні медики під час останнього виїзду.

Чому ж надання медичної допомоги у селах зараз настільки залежить від міжнародної допомоги і від того, чи профінансують донори наступний виїзд медичних бригад?

Складна ситуація з сільською медициною в Україні була завжди. Протягом десятиліть медицина у селі фінансувалася за залишковим принципом.

Залишена у спадок від Радянського Союзу система ФАПів та амбулаторій не витримувала жодної критики. За даними моніторингу незалежної гуманітарної асоціації “Médicos del Mundo”, у 71% українських ФАПів не було водопостачання, у 82% сільських амбулаторіях не було туалетів. Часто у ФАП не було зв’язку, транспорту, медичного обладнання.

З проведенням реформи децентралізації та медреформи фінансування ФАПів з державного передали до місцевих бюджетів. Однак, часто громади не мають достатніх ресурсів, щоб утримувати мережу ФАПів – оплачувати зарплатню персоналу, обладнати приміщення.

Підпис до фото, Фельдшерський пункт у одному з сіл на Сумщині, архівне фото 2005 рокуНаприклад, на утримання ФАП у Щиборівській територіальній громаді на Хмельниччині, де проживає понад 4 тисячі людей, витратили понад пів мільйона гривень у 2023 році. У багатьох громад немає таких грошей.

Частина ФАПів в селах закрилися. Хоча офіційних даних, скільки саме, немає. Тож люди в селах змушені підписувати декларації з сімейними лікарями в амбулаторіях, районних лікарнях, які часто розташовані за багато кілометрів від сіл.

Велика потреба у медиках

Лікарі, медсестри не поспішають їхати на роботу у села. На межі закриття була амбулаторія у селі Могилівка на Вінниччині, яка обслуговує близько 2 тисяч людей з кількох сіл. Сімейний лікар пішла звідти, а знайти нового складно.

“Я вважаю, що громаді села треба заохочувати лікарів залишатися, надавати безкоштовне житло чи будувати його. Зараз основна проблема знайти фахівця, адже без лікаря амбулаторію просто закриють”, – каже колишній староста села Могилівка Юрій Мельник.

В Україні давно не вистачає сімейних лікарів, а найбільше їх не вистачає саме в сільській місцевості.

У лютому 2025 року на порталі МОЗ було понад 500 вакансій для сімейних лікарів.

Найбільше їх шукали в Одеській, Дніпропетровській, Київській, Черкаській і Житомирській областях.

І, хоча у держбюджеті на 2025 рік заклали близько 100 мільйонів гривень на стимулювання медиків працювати у селах, навряд чи ця сума допоможе привести медсестру в кожне село.

Гроші заплановані на допомогу з житлом лікарям у селі, на забезпечення виплат для випускників закладів вищої освіти, які працюватимуть у селах.

Будувати дороги до лікарні

Подумати про доступні дороги і доступний транспорт до маленьких сіл, щоб покращити там надання медичних послуг, радить лікар з Одещини Іван Черненко.

“Лікарів у сільській місцевості ставатиме тільки менше. З іншого боку, вони й не мають бути в кожному селі, де мешкає кілька сотень людей. Тому варто подумати про логістику людей до лікарні”, – вважає лікар.

83-річна Віра Кодратюк чекала на приїзд медичної бригади до села Потуш, щоб могли оглянути її тяжкохворого чоловіка. Сімейний лікар зі смт Вороновиці, із яким родина уклала декларацію, приїхати не може, бо за словами жінки, у нього немає транспорту. Автобус ходить рідко. Щоб привезти лікаря, треба знайти авто.

Людям нічим дістатись до найближчої амбулаторії, говорить Павло Ковтонюк, співзасновник Українського центру охорони здоров’я і колишній заступник міністра охорони здоров’я.

Він розповідає історію про маленьке село на Київщині, звідки до найближчої амбулаторії в сусідньому селі 5 км, але громадський транспорт туди не ходить.

Всі маршрутки курсують до Києва, який за 17 км. Тому люди змушені їхати до лікаря в столицю, а не до сімейного лікаря в сусіднє село.

Підпис до фото, У сільській місцевості в Україні не вистачає лікарів “Малі села повільно вимирають, відбувається урбанізація та економічний занепад. Треба думати, як розвивати інфраструктуру та громаду в цілому. Зараз у селах бракує менеджерів із новими, креативними ідеями”, – вважає Ковтонюк.

Поки ж якісних доріг у всі українські села ще не побудували, мобільні медичні бригади були чи не єдиним шансом багатьох людей потрапити на огляд.

“Сімейний лікар не може всіх охопити, а мобільна бригада була в поміч сімейним лікарям. Ще й роздавали ліки людям. Потрібно, щоб мобільні бригади не закривали, їх навпаки має бути більше, щоб міг лікар приїхати до людей”, – каже сімейна лікарка Таїсія Швець. Вона працювала на виїзді бригади у селі Карабчиїв, що на Житомирщині.

Пенсіонерка Надія просила у Тетяни знеболювальне, бо ж раптом медики у село більше не приїдуть.

За участі кореспонденток ВВС Україна Діани Куришко та Ілони Громлюк.

Підписуйтеся на нас у соцмережах