Виповнилось 18, пішов на війну проти України і одразу загинув. Чотири історії з Росії

43 хвилин(и) тому

За останні два роки під час повномасштабного вторгнення в Україну загинуло щонайменше 240 18-річних російських солдатів, підрахувала Російська служба ВВС. У квітні 2023 року Держдума дозволила підписувати контракт на службу в армії одразу після досягнення повноліття. ВВС розповідає історії вчорашніх школярів, які свідомо пішли вбивати українців і одразу загинули.

Над цим текстом працювали Анастасія Платонова, Ольга Івшина та Ольга Шаміна. Ми публікуємо скорочений варіант, з повним можна ознайомитись тут.

Зі школи на війну

7 травня 2025 року в актовій залі школи №110 Челябінська проходило свято, присвячене 80-річчю перемоги у Великій Вітчизняній війні. Одягнені в гімнастерки та штани-галіфе кольору хакі школярі винесли до зали російський та радянський прапори. Стрій очолював юнак у камуфляжному костюмі та берцях.

За ними йшли молодші діти — дівчатка в білих гольфах і хлопчики в ошатних сорочках. Вони винесли на сцену кілька портретів випускників, які воювали в Україні. Наймолодший із них — Олександр Петлінський. Він підписав контракт одразу після того, як йому виповнилося 18 років.

У залі сиділи мама та тітка Петлінського. Катерина, тітка Олександра, струнка блондинка в брючному костюмі, вийшла на сцену після хвилини мовчання про загиблих.

Олександр, за її словами, був дуже цілеспрямованим і таким, що захоплюється. У своїй промові вона називала військового “хлопчиськом”. Мріяв стати медиком і вступив до Челябінського медичного коледжу вчитися на медбрата.

Підпис до фото, Свято на честь Дня Перемоги у школі, де навчався Олександр ПетлінськийВін, розповідала Катерина, був дуже натхненний практикою в перинатальному центрі та побаченою там операцією кесаревого розтину – “як діти з’являються на світ”.

“Але з’явилася у Сашка ще одна мрія, – додала Катерина після паузи. — Коли розпочалася спеціальна військова операція, Сашкові було 15. І він мріяв потрапити на фронт”. Спеціальною військовою операцією російської влади називають розпочату ними у лютому 2022 року повномасштабну війну в Україні.

Мама Петлінського Олена, жінка середнього віку з коротким сивим волоссям, мовчки стояла поруч із сестрою і ледве стримувала сльози.

“Діти хочуть заробити гроші сьогодні”

З перших місяців війни в Україні участь дуже молодих людей у ​​бойових діях почала викликати питання у російському суспільстві.

Спочатку у центрі уваги були призовники. Володимир Путін кілька разів заявляв, що в Україні строковиків немає і залучати їх у війну влада не планує.

Вперше таку заяву він зробив 5 березня 2022 року.

На основі відкритих джерел ВВС встановила імена 81 солдата-строковика, який загинув у перший рік вторгнення.

Російська влада і надалі наполягала, що строковики більше не беруть участь у бойових діях, — аж до серпня 2024 року. Тоді під час атаки ЗСУ на Курську область Росії одними з перших під удар потрапили саме призовники, поставлені охороняти кордон.

Проте на територію України російська влада строковиків справді більше не відправляла — це стало червоною лінією, яку після 2022 року вона поки що не готова переходити. Але молоді люди, як і раніше, затребувані на фронті.

Ще з весни 2022 року російська влада намагається активно вербувати на війну контрактників — спершу акцент робили на ідеологічну складову та пільги. З 2023 року влада регіонів Росії стала систематично підвищувати виплати за підписання контракту, щоб залучати до армії нових людей.

За законодавством, що діяло в 2022 році, щоб укласти контракт, 18-річному підлітку потрібно було хоча б три місяці відслужити на строковій службі або відучитися в технікумі. Влітку 2022 скасувати ці обмеження пропонував голова комітету з оборони Держдуми Андрій Картаполов.

ВВС тоді першою звернула увагу на поправки, що обговорювалися. Особливо ці нововведення обурили голову комітету Думи з питань сім’ї, жінок та дітей Ніну Останіну: “Діти зі шкільної парти, які захочуть за контрактом заробити гроші сьогодні, виявляться просто незахищеними”, — заявляла вона. Після розголосу поправки зняли з розгляду, і Останіна, посилаючись на запевнення Володіна, раділа, що “в найближчому майбутньому” поправок не буде.

Але вже у квітні 2023 року ці поправки таки ухвалили. Тепер для укладання контракту достатньо закінчення середньої школи та досягнення повнолітнього віку.

“Достойне майбутнє” і “дзвони зараз”

Від самого початку повномасштабного вторгнення в російських школах дітям почали активно розповідати про війну. Навесні 2022 року міносвіти визнало, що вчителі повинні регулярно проводити зі школярами класні години, присвячені обговоренню СВО. Поступово до шкіл почали приходити ветерани війни проти України.

Школярів і навіть вихованців дитячих садків залучають до надсилання листів та малюнків російським солдатам, які перебувають в Україні. У деяких школах діти під керівництвом вчителів плетуть маскувальні сітки та роблять окопні свічки.

Після ухвалення законопроєкту про дозвіл укладати контракт одразу після досягнення повноліття пропаганда служби за контрактом у російських школах посилилася. Першим на це звернуло увагу видання “Важливі історії”.

У Пермі школярам роздали брошури з рекламою військової служби: на обкладинці чоловік середнього віку у військовій формі обіймає дружину та маленького сина. “Служба за контрактом – гідне майбутнє!” — наполягала листівка.

У квітні 2024 року голова Тасіївського району Красноярського краю Костянтин Дізендорф виступав перед студентами технологічного коледжу. Він викликав до дошки 18-річного Олександра Вінша. Студент вирішив підписати контракт, а Дізендорф поставив його за приклад іншим. Керівництво коледжу дозволило Віншу достроково скласти випускні іспити, щоб піти на службу. У листопаді 2024 року той загинув.

Загалом, за даними ВВС, з квітня 2023 року по травень 2025 року на війні в Україні загинуло 240 18-річних військовослужбовців. Усі вони були оформлені як контрактники.

Судячи з опублікованих некрологів, більшість із них вступили до лав збройних сил добровільно. 21 вчорашній школяр підписав контакт, перебуваючи вже на строковій службі. За словами родичів деяких загиблих, молодики змушені були підписати контракт під тиском офіцерів.

Найбільше загиблих 18-річних контрактників жили в Новосибірській області та Забайкальському краї (по 11 осіб), на другому місці Алтайський і Приморський край (по 10 осіб).

Усі ці цифри — це лише ті дані, що були підтверджені з відкритих джерел. Реальні втрати серед 18-річних контрактників набагато більші.

“Очі горіли”

Олександр Петлінський, згадує його подруга Анастасія у розмові з ВВС, не лише мріяв стати лікарем, а й захоплювався малюванням.

Олександр перебував у “Руху перших” — молодіжної організації, яку називають “новою піонерією”.

“Він мріяв потрапити на фронт […] Він готувався, займався спортом, ходив у тир, навчився влучно стріляти”, – розповідала тітка Олександра на шкільному святі на честь 80-річчя перемоги.

Про те, що думав Петлінський про необхідність вбивати на фронті військових сусідньої країни та про те, які руйнування війна зазнає для мирних жителів України, його родичі та друзі не розповіли.

Підпис до фото, Олександр Петлінський на випускному у 9-му класі31 січня 2025 року Олександру Петлінському виповнилося 18 років. Після повноліття юнак узяв академічну відпустку у коледжі та оголосив, що збирається підписувати контракт із міноборони. “Коли писав заяву на “академічну”, я запитала: “А як мама поставиться?” Він сказав: “А що мама? Я зробив вибір”. У нього очі горіли”, — розповідала журналістам секретарка медколеджу, яка приймала в Олександра заяву на академічну відпустку.

До 18 лютого 2025 року Олександр уже підписав контракт та вирушив до навчальної частини.

“Я туди піду, і все буде гаразд”

18-річний Віталій Іванов з Іркутської області – повна протилежність Олександру Петлінському. Віталій народився і виріс у Тайтурці в Іркутській області — невеликому робочому селищі за дві години їзди від Іркутська, там живуть лише 5 тисяч людей.

Ще в середній школі він почав з другом Мишком підробляти у вугільній котельні і копав на городах картоплю, а влітку з’являвся ще один вид заробітку: він возив сусідніми селищами батути, продавав квитки і стежив за порядком.

Під час цього літнього підробітку Віталій у сусідньому селищі познайомився з Аліною (ім’я змінено). Молоді люди почали зустрічатись, і Віталій періодично їздив до дівчини. Їй він теж допомагав: копав картоплю на дачній ділянці і щось лагодив.

Підпис до фото, Виталий Иванов в детстве“Він завжди мені казав, що я в нього під крильцем, під захистом”, – згадує Аліна. Щоправда, коли вони сварилися, то Віталій міг почати погрожувати: “Ось я укладу контракт”. “Типу, я туди піду, і все буде добре”, – згадує Аліна.

Після дев’ятого класу Віталій вступив до коледжу в сусідньому місті — навчатись на механіка, але кинув навчання. Після повноліття він планував відслужити строкову службу та почати працювати разом з другом на вахті у Казані на будівництві доріг, розповів ВВС його друг Михайло.

У листопаді 2024 року у Тайтурці обікрали магазин побутової хімії. Михайло та Аліна кажуть, що поліцейські подивилися на записи з камер відеоспостереження і один із грабіжників зовні нагадав їм Віталія.

Він до того моменту вже потрапляв у поле зору місцевих поліцейських: ще до повноліття його затримували за бійку. Мама Віталія Ганна каже, що її син побився з людиною, яка робила закладки з наркотиками. У результаті Віталія затримали, порушили кримінальну справу, і суд призначив йому як покарання обов’язкові роботи.

Після перегляду відео з камер поліцейські викликали Віталія в дільницю, де він провів кілька годин. Відразу після виходу він надіслав Аліні відео в телеграмі (запис є у розпорядженні ВВС):

“Це **** [повний жах]. [Мене] відвезли до РВВС. Наручники одягають. І як почали… чорти *** [жахливі], я взагалі в *** [шоці] просто – вони мені все відбили”.

Віталій скаржився Аліні і матері, що у відділі поліції його били, щоб він зізнався у крадіжці. Близькі Віталія не виключають, що саме поліцейські могли “підговорити” Віталія підписати контракт із міноборони. “Зрозуміло, пацан злякався, пацану 18 років. Його пристебнули просто наручниками і дві години його штовхали”, — каже Ганна.

Одразу після виходу із відділення Віталій розповів Михайлу, що остаточно вирішив підписати контракт. “Та навіщо тобі це треба? — дивувався друг. — Краще поїдеш зі мною на вахту”. І другий наш друг його теж відмовляв, а він усе листування з ним стер. І вже більше нічого нам не говорив”, — згадує Михайло.

Підпис до фото, Віталій Іванов скаржився, що у відділі поліції його били, щоб він зізнався у крадіжціЗа день до від’їзду з дому Віталій зателефонував матері, яка поїхала працювати на добу:

— Мам, я їду незабаром.

– На вахту? Ну, їдь.

– Мам, ти не зрозуміла. Я на СВО їду.

Ганна каже, що наступної ночі вона “проридала”. “Він такий, дитина у собі. Нічого не розказував. Ніколи не скаржився. І все зробив тишком-нишком від мене”, — пояснює вона.

Аліна згадує, що під час їхньої останньої зустрічі Віталій зовні зовсім не хвилювався.

Він стримано попрощався з дівчиною, сказав їй, щоб вона не плакала, спокійно зайшов додому, забрав речі та поїхав на вокзал. Він вирішив за порадою друга, що побував на війні, підписати контракт не в Іркутській області, а в Самарі.

Саме в Самарській області восени 2024 року були встановлені одні з найвищих у Росії виплат за укладення контракту на військову службу. Сумарний бонус – з урахуванням регіональної та федеральної виплати – становив 4 мільйони рублів (понад 2 млн гривень). 2025 року суму виплати було дещо знижено.

“Мамо, я зрозумів, це не жарти”

На фронт 18-річні Віталій та Олександр потрапили приблизно в той самий час — у лютому 2025 року.

Аліна згадує, що поки Віталій був у навчанні, вони постійно спілкувалися. Він писав, що пошкодував. Що має проблеми зі сном, — розповідає дівчина.

“Мамо, я зрозумів, що це все не жарти”, – переказує розмови з сином Ганна. Каже, що під час двотижневого навчання Віталій здобув спеціальність військового розвідника.

— Сину, ти хоч чогось у навчанні навчився?

— Мамо, щоб на розвідника вивчитися, треба вчитися три роки! Але я так, трохи навчився.

Підпис до фото, Віталій Іванов на війніВостаннє Віталій вийшов на зв’язок 5 лютого та написав, що його відправляють на бойове завдання. “Це було перше та останнє його бойове завдання”, — каже Ганна.

4 березня Ганні зателефонували з військкомату та повідомили, що її син помер на війні 11 лютого 2025 року.

Незабаром його тіло привезли до Тайтурки. На прощання зібралося кілька десятків людей. Цинкову труну з 18-річним контрактником, який провоював лише тиждень, поставили біля його будинку, а потім відвезли на цвинтар.

На прощанні із Віталієм виступали чиновники з адміністрації міста. “Говорили, що віддав життя за справу нашої батьківщини, не побоявся, пішов. Ну і таке інше”, — згадує Михайло.

Але близькі Віталія, за словами Михайла, обговорювали інше: “Всі кажуть, що дарма пішов [воювати]. Навіщо? Такий молодий. Багато хто не вірив спочатку. А я теж не вірив спершу”.

Родичі та друзі Віталія ніяк не прокоментували те, що участь молодої людини у війні могла призвести до загибелі військових чи мирних жителів України.

“В залі гуло”

Олександр Петлінський помер на війні через місяць після смерті Віталія – 9 березня. Він був “санітаром-стрільцем і загинув від мінометного снаряда”, розповідала на вечорі у школі його тітка Катерина.

“Студент Челябінського медичного коледжу загинув при виконанні військового обов’язку в ході Спеціальної Військової Операції” (орфографія збережена — ВВС), — написали прощальний пост колеги Петлінського за “Рухом перших” у медколеджі. “А як він там міг виявитися, якщо йому 18 виповнилося тільки за місяць до загибелі???” — дивувалися коментатори.

Олена, мама Олександра, у розмові з ВВС сказала, що “як громадянин Російської Федерації я пишаюся своїм сином. А от як мати — пережити цю втрату я не можу”, і відмовилася говорити щось ще.

Підпис до фото, Жалобний портрет Олександра Петлінського“Нікому це не цікаво і не треба”

Один із наймолодших загиблих контрактників – Данило Чистяков зі Смоленська – загинув у віці 18 років, одного місяця і 27 днів. На фронті він, як і Олександр і Віталій, пробув лише кілька днів.

Сім’я Данила дізналася про його рішення піти на війну лише у день підписання контракту. Вже після смерті хлопця рідні намагалися домогтися того, щоби вчорашні школярі більше не йшли на фронт.