Головна Без категорії Від захоплення до перемог: волинянин Тарас Сокол грає за збірну України з...

Від захоплення до перемог: волинянин Тарас Сокол грає за збірну України з ампфутболу та виступає...

17
0

Джерело: www.volynnews.com

Волинянин Тарас Сокол родом з села Чорниж із самого дитинства захоплювався футболом, але як вболівальник – з народження його ліва нога коротша за праву. Перші дев’ять років він ходив майже повноцінно, лише накульгуючи. Однак що дорослішим ставав юнак, то різниця між довжиною ніг ставала більшою. Згодом Тарас отримав ще одну травму лівої ноги й після цього вже ставати на неї не міг. Відтоді він почав ходити на милицях, а потім знайшов себе у спорті. А тепер хлопець – гравець національної збірної команди України з ампфутболу та учасник провідного клубу Іспанії Real Betis. Зовсім нещодавно, з 30 травня до 1 червня, у Туреччині проходив фінальний етап Amputee Football Champions League 2025, де його команда здобула четверте місце.

Про своє дитинство Тарас розповідає: все, як зазвичай у селі – пасли корів, билися кропивою, купались у ставку та бігали футбол.

«Я найменший у сімʼї, маю ще двох старших братів, і тоді вся вулиця була приблизно їхнього віку, а мене як наймолодшого ніколи не брали грати із собою, хіба на ворота. Частіше я дивився, як грають старші, аніж грав сам. Цікавитися спортом почав із Мундіалю-2006 (чемпіонат світу, який проводять раз на чотири роки) – напевне, як і більшість моїх однолітків. Памʼятаю, як на вулицю мали один-два телевізори і гуртом вболівали за збірну, а в перервах гучно ділилися емоціями на всю вулицю. Після того почав фанатіти, цікавитися, просити батьків передплачувати різні спортивні газети. Сам спортом не займався взагалі. Це був якраз період, коли я травмував і до того хвору ногу й лише починав опановувати милиці та ходіння на одній нозі. Загалом культури спорту в моїй сімʼї не було, лише вболівання. У школі ж часто грав у футбол, але здебільшого на воротах або в захисті. Виходить, що займався ампфутболом, не знаючи про його існування, ютубу ж тоді ще не було», – ділиться спогадами Тарас Сокол.

Читати ще: Луцька команда з ампфутболу здобула перемогу на турнірі у Києві

Далі у юнака розпочався довгий шлях реабілітації, під час однієї з таких поїздок у санаторій «Пролісок» на Волині Тарас познайомився з Анатолієм Медведюком – гравцем збірної України з ампфутболу, майстром спорту України міжнародного класу.

«Саме тоді я дізнався, що у нас є чемпіонат України та команда з ампфутболу в Луцьку. У 2011 році мене, вже 16-річного, взяли до команди і повезли на турнір у Київ. Тоді в Україні було п’ять команд, переважно ветерани Афганістану, що грали ще з 90-х. Після того проводили ще кілька турнірів, але це все було не дуже серйозно: турніри раз на рік у вихідні, а з 2013 року все зупинилося, я звелось лише до збірної, а туди я не потрапив через конкуренцію. Ще хочу додати, що це збіглось із старшими класами школи, де я повністю поринув у навчання, було не до спорту. Проте Волинський «Інваспорт» залучав мене й до інших видів. Я їздив на збори з біатлону в Крим та Карпати, брав участь у чемпіонатах України, але знову ж таки зупинив заняття через навчання», – розповідає про початок спортивної карʼєри Тарас.

У 2018 році йому вдалося потрапити на навчально-тренувальний збір команди України з ампфутболу і взяти участь в товариському турнірі у Варшаві.

«Обирати позицію не довелося, грали за простою схемою: молоді попереду, досвідчені позаду, а я був наймолодшим. Турнір видався насиченим, тоді мене вразила польська збірна, тому 2020 року я приєднався до команди «Легія» з Варшави, а у 2021 році грав за «Варту» з Познані. Деякий час жив у Польщі та тренувався з командою, а потім повернувся до України і вже їздив лише на турніри, бо збірна складалася всього з восьми людей, що грали в ампфутбол», – пояснює спортсмен.

У 2022 році через початок повномасштабної війни Тарас виїхав з України та розпочав роботу з іспанськими клубами.

«Тоді я жив в Одесі, тож перші кілька тижнів видалися стресовими, і я був змушений ухвалити рішення про переїзд. У Іспанії ситуація з ампфутболом була кращою: було три команди, дві з яких – в моєму регіоні. Тож моєю першою командою стала Flamencos, туди я потрапив через знайомого з часів польської «Легії», тоді ж виявилося, що раніше з усіма гравцями нового клубу я вже зустрічався – на матчі АмпЄвро-2021, ми тоді поступилися 0:1», – пригадує хлопець.

У іспанському Flamencos Тарас Сокол провів два роки, за цей час команда стала другою в Лізі чемпіонів 2024 року, вигравала різні товариські турніри. Після цього надійшло запрошення від гравців іншого клубу – Real Betis.

«Цей клуб сформувався внаслідок розростання Flamencos: нас було вже більш як 20 людей з різних міст, і хлопці з Севільї створили свою команду під егідою відомого футбольного клубу. Real Betis якраз шукав підсилення команди для гри в Лізі чемпіонів і вони запросили мене. Якщо я раніше грав то в нападі, то на фланзі, то тепер не знаю, на якій позиції буду в наступній грі. Тренерка любить експерименти, і я граю по всьому полю: захист, півзахист, напад, залежить від тактики на гру. Тут дуже багато уваги приділяють питанням аналізу матчів і особистій мотивації, я не зустрічав такого в Польщі.

Звісно, я радий новій команді, для мене це новий досвід, виклики, також тут я граю набагато більше часу. Нещодавно ми приїхали з Туреччини, здобули четверте місце серед восьми найкращих команд Європи. Також цього року ми виграли чемпіонат, наступного будемо знову грати у Лізі чемпіонів», – розповідає про плани футболіст.

Тарас додає: іспанці прийняли дуже добре і зараз на думці лише одне – грати та перемагати.

«Команда розвивається, є багато хлопців, які постійно прогресують і створюють конкуренцію. Перехід до Real Betis – це великий крок уперед, тому що це частина великого футбольного клубу, який нещодавно грав у фіналі єврокубків проти «Челсі». Також з точки зору бренда – це гарна впізнаваність і увага, а якщо є увага до людей з інвалідністю – це завжди плюс, незалежно від країни. Оскільки в новій команді були майже всі добре знайомі, то прийняли мене дуже класно. В іспанців завжди якась така добра, сімейна атмосфера, мені цього бракувало раніше у польських клубах. Адаптація пройшла чудово. Мовні барʼєри, звісно, є і досі, я ще вивчаю іспанську, але нічого, завжди розуміємось, нещодавно під час інтервʼю перекладав колегу з польської іспанською.

Щодо рівня гри, то в Іспанії він доволі високий. Хоча тут лише три команди, проте гравці дуже сильні й індивідуально, і командно, недарма збірна Іспанії двічі брала срібло на Чемпіонатах Європи (АмпЄвро21 і АмпЄвро24). Хочу підкреслити, що це не професійний спорт, зарплат ми не отримуємо, все на ентузіазмі, тому й тренування добровільні і нерегулярні. Наприклад, в Іспанії за рік ми граємо три-чотири рази, тренуємося індивідуально, за винятком хлопців, що живуть в одному місті – вони збираються щотижня», – зазначає хлопець.

Цього року в Іспанії, наскільки відомо Тарасові, не планують офіційних турнірів. Саме тому є плани на другу половину року – це оренда (тимчасовий перехід) до іншого клубу з чемпіонату Польщі. Європейською Федерацією Ампфутболу (EAFF) дозволено грати за кілька команд в одному році.

Хлопець зізнається: амбіцій є багато, тому треба грати більше, ставати кращим і приносити користь збірній Україні.

«Власне, восени буде турнір серед збірних – Ліга Націй, тому хочеться потрапити туди та перемогти. Зараз ампфутбол в Україні набирає обертів, внаслідок війни сотні тисяч людей отримали ампутації, тому завдяки підтримці Асоціації Футболу створюють десятки нових команд по всій Україні. Стежу за всіма ампфутбольними активностями в Україні та за турнірами, що проходили взимку та навесні. Хлопці гарно себе показують, тому конкуренція обіцяє бути шаленою», – підсумовує Тарас Сокол.

Христина КРОТ

Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу




реклама у Нововолинськ