Лютий, Бобер та інші. Чи здатна Росія відбивати глибинні удари України

Підпис до фото, Українські солдати стріляють по безпілотнику

• • Author, Ілля Абішев
  • Role, Військовий оглядач ВВС
• 8 хвилин(и) тому

Росія і Україна істотно збільшили і продовжують нарощувати виробництво ударних дронів дальнього радіуса дії. Тризначна кількість безпілотників, що беруть участь в одному нальоті, стає буденністю. При цьому масованість атак росіян суттєво більша, майже кожної ночі вони руйнують дронами житлові квартали тилових міст України.

В умовах затяжної війни матеріальні збитки від ударних безпілотників величезні і багаторазово перевищують витрати на їхнє виробництво. Вони завдають шкоди не лише своїми влучаннями, а й завдяки виснаженню засобів ППО й іншим побічним ефектам.

Російські шахеди часто влучають у житлові будинки і призводять до численних жертв серед цивільних.

Останнім часом відзначають зниження ефективності української ППО, яка раніше, здавалося, адаптувалася до атак російських “шахедів”, знищуючи всі або майже всі цілі, що летять над Україною.

Однак російська армія модернізувала закуплені в Ірану дрони, змінила тактику ударів – застосовує масованіші нальоти з різних висот, додає хибні цілі, і українська ППО почала гірше з цим справлятися. Навіть за офіційними зведеннями Повітряних сил ЗСУ видно, що співвідношення кількості збитих і запущених російських БПЛА-камікадзе знизилося.

В Росії із захистом повітряного простору теж далеко не все гаразд.

Російське міноборони зазвичай рапортує тільки про кількість збитих українських безпілотників, не вказуючи загальну кількість тих, що брали участь у черговому нальоті. Усунути цю прогалину до певної міри дозволяють відео в соцмережах, на яких дрони полюють на різні російські об’єкти, спричиняючи вибухи і пожежі.

До того ж поява українських безпілотників поблизу великих російських міст змушує російську владу закривати аеропорти, вимикати мобільний зв’язок, що приносить великі збитки незалежно від результатів атаки.

З якими основними проблемами стикаються підрозділи ППО під час боротьби з далекобійними дронами? Чи вистачить у них сил і засобів на відбиття масованих атак в умовах швидкого нарощування їхнього виробництва?

У цій статті ми не розглядаємо питання протидії тактичним і розвідувальним безпілотникам, що діють переважно на полі бою і ближній тиловій зоні – це окрема тема. Мова піде про дрони великої дальності – так звані Deep Strike.

Які ударні дрони є на озброєнні Росії та України? Скільки їх виробляють?

Безпілотники Deep Strike належать до далекобійних засобів ураження, вони здатні долати відстань у сотні й навіть тисячі кілометрів. Конструкція їх проста – пластиковий планер літакового типу, дешевий бензиновий двигун, навігаційна і бойова частина.

Попри відносну примітивність конструкції, безпілотники Deep Strike можуть нести до 50-70 кг вибухівки, а в перспективі й більше – питання тільки в економічності двигуна.

Системи виробництва таких дронів Росії й України дуже різняться.

Росія

Росія взяла за основу іранську модель Shahed-136, на її базі випускається вже російська версія – “Герань-2”. Збирають їх на проммайданчику “Алабуга” в Татарстані, а також на військовому заводі в Іжевську. Вартість одного БПЛА оцінюють у 20-50 тис. доларів. Хоча існують оцінки, що сучасні моделі можуть вартувати понад 100 тисяч доларів.

Станом на квітень-травень цього року західні військові джерела оцінювали обсяги виробництва “Герані” приблизно в 4,5 тис. одиниць на місяць, або 150 на добу.

Ці цифри загалом відповідають даним ЗСУ про кількість далекобійних безпілотників, запущених по Україні. За квітень їх було понад 4 тисяч, за травень – понад 3 тисячі, а за першу декаду червня, найімовірніше, внаслідок накопичення травневих запасів – 2 315.

Підпис до фото, Російські дрони-камікадзе “Герань” показували на параді 9 травня 2025 року в МосквіПриблизно половину виготовлених і запущених російських БПЛА становлять фейкові дрони “Гербера” і “Пародія”. Вони не мають бойової частини і систем високоточного наведення, їхнє завдання – відвернути на себе і перевантажити систему ППО.

“Повітряна ціль локаційно втрачена” – стандартне формулювання у зведеннях ЗСУ, коли дрон не збитий, а просто вичерпав пальне і впав, не завдавши шкоди. Або ж його подавили засобами РЕБ.

Українська військова розвідка повідомляла і про початок серійного виробництва в Росії турбореактивної версії іранського Shahed-238 під назвою “Герань-3”. У квітні ці БПЛА, імовірно, використали під час атаки на Одесу. Наприкінці травня з’явилася також інформація про тестовий запуск по Україні реактивних безпілотників “Дань-М” – старих радянських дронів-мішеней для навчання протиповітряної оборони, перероблених на боєприпас для баражування.

Але загалом Росія зосереджується на збільшенні випуску звичайних “Гераней”. Централізація виробництва і націленість на випуск однотипних дронів дозволяють краще контролювати якість продукції, планомірно її нарощувати й модернізувати. Завдяки уніфікації БПЛА і засобів їхнього запуску також полегшується їхнє практичне застосування.

Недоліки масового виробництва однотипних безпілотників – супротивник швидко до них адаптується, знаходить засоби протидії, і кількість перестає давати результат.

Під час війни Іран запустив по Ізраїлю сотні “шахедів”, про жоден з них, що долетів до цілі, інформації немає. Щоправда, ірансько-ізраїльська війна тривала 12 днів, а російсько-українська триває вже четвертий рік.

Україна

На відміну від Росії, в Україні виробництво далекобійних безпілотників децентралізоване, а їхня номенклатура – ширша. Відомо щонайменше про два десятки українських дронів-камікадзе дальньої дії, і це без перспективних розробок.

Найчастіше після чергового удару по об’єктах у глибині російської території у ЗМІ лунають такі назви, як Ан-196 “Лютий”, E-300 Enterprise, UJ-22 Airborne, A-22 Foxbat, “Бобер” (аналог іранського “шахеда”), “Морок”.

Підпис до фото, Солдати ЗСУ готують БПЛА до запуску. Місце зйомки невідомеЗ одного боку, відмова України від масового виробництва уніфікованих БПЛА позбавляє їх переваг однакового випуску.

З іншого – дає поле для експериментів, дозволяє захистити виробничі потужності від російських ударів і – що головне – суттєво ускладнює супротивнику боротьбу з ударними безпілотниками.

Універсальних систем ППО не існує. Кожна “заточена” під певний вид повітряних цілей, одні можуть відстрілювати успішно, інші – гірше, а з третіми не справлятися зовсім. Чим більший діапазон конструкційних і льотних характеристик БПЛА, тим складніше їх збити.

Щодня над Росією збивають десятки українських дронів, і все одно повідомлення про їхнє чергове влучання у військовий або промисловий об’єкт надходять регулярно.

Загальні масштаби виробництва українських далекобійних дронів теж зростають. Експерт видання Defence Express Іван Киричевський оцінює виробництво дронів Deep Strike в Україні приблизно в 36 тис. на рік – це близько 100 одиниць на добу.

Безумовно, сюди теж входять дрони-обманки, так звані хибні цілі. Але з урахуванням того, що Україна почала розробляти БПЛА-камікадзе дальньої дії пізніше, ніж Росія, її темпи нарощування виробництва приблизно однакові.

28 травня міноборони Росії заявило про майже 300 збитих за ніч українських безпілотників у 14 регіонах Центрального федерального округу.

Яка ППО ефективна проти далекобійних ударних дронів?

Засобів протидії безпілотникам Deep Strike багато.

ЗСУ активно використовують мобільні вогневі групи (МВГ), оснащені великокаліберною стрілецькою зброєю і зенітними автоматичними гарматами. Вони досить успішно збивають дрони, що рухаються на низьких висотах, ще на підльоті.

Однак останнім часом російська армія змінила тактику застосування БПЛА-камікадзе і стала частіше атакувати ними з великих висот – понад 3 км.

Збити дрон на такій дистанції кулями і некерованими снарядами шансів майже немає. До того ж під час атак на портові міста України “Герані” зазвичай заходять з боку моря, де немає мобільних вогневих груп.

Підпис до фото, Український солдат з великокаліберним кулеметомВ Росії, де територія значно більша, дії МВГ теж ускладнені. Стрілецькі підрозділи прикривають окремі важливі об’єкти, але проти атак з повітря, як видно на численних відео, вони майже безсилі – більшість дронів б’ють прямо в ціль.

Дрони мають невелику електронно-оптичну видимість, літають на різних висотах і можуть долати кордони Росії, пояснював ще рік тому кадровий військовий, радник керівника тульського “КБ приладобудування імені академіка Шипунова” Аркадій Корольков. Тульське КБ розробляє різні види озброєнь, зокрема комплекси ППО “Панцир-С1”, “Каштан-М”, “Тунгуска-М1”.

За словами Королькова, головна проблема російських систем ППО – відсутність постійного радіолокаційного покриття: “Через це неможливо бачити всі об’єкти, які рухаються в наш бік”.

Підпис до фото, Російський ЗРК “Панцир” вважають досить ефективним засобом захисту від масованих дронових атакЄ й інші способи протидії дронам Deep Strike – і РФ, і Україна намагаються застосовувати засоби радіоелектронної боротьби, винищувачі, гелікоптери та легкомоторну авіацію, тестують антидрони і навіть бойові лазери.

І все ж поки що найдієвішим засобом ураження безпілотників на великих висотах лишаються зенітні керовані ракети. З ними є проблеми.

По-перше, дешевих самонавідних ракет не буває – навіть найкомпактніші ближнього бою коштують десятки тисяч доларів кожна. Наприклад, ціна американського ПЗРК “Стінгер” доходить до 500 тис. доларів, і якщо застосовувати його по безпілотниках-камікадзе, то виходить, що ракета коштує у десять разів більше, ніж ціль.

Є й значно дешевші: французький ЗРК Crotale NG, американський Vampire – одна їхня ракета коштує 30-40 тис. доларів. Але обсяги їхнього виробництва порівняно невеликі.

Вже за нинішніх річних обсягів випуску далекобійних дронів – якщо відштовхуватися від експертних даних про 54 тисячі, вироблені в Росії, і 36 тисяч в Україні, сторонам потрібно щонайменше стільки ж протиракет на рік.

Насправді значно більше – не завжди вдається вразити ціль з першого ж пострілу, до того ж далекобійні БПЛА – не єдиний засіб нападу з повітря. Комплекси ППО і ракети потрібні й для прикриття військ на лінії фронту.

Де взяти стільки ракет?

Щорічно російський оборонно-промисловий комплекс випускає стільки ж зенітних ракет, скільки підприємства решти світу, запевняв у січні 2023 року президент Росії Володимир Путін.

“Ми, наприклад, ракет ППО випускаємо на рік втричі більше, ніж Сполучені Штати, а загалом наша оборонка виробляє за рік ракет ППО різного призначення приблизно стільки ж, скільки виробляють усі військово-промислові підприємства світу”, – сказав він під час візиту на Обухівський завод у Петербурзі.

А в січні 2024 року тодішній міністр оборони Росії Сергій Шойгу заявив про збільшення обсягу виробництва ракет для систем ППО більш ніж удвічі.

Перевірити заяви Путіна і Шойгу можливості немає – показники військового виробництва в Росії засекречені. Але варто відзначити три моменти.

По-перше, у Росії витрати, а відповідно, і потреби в зенітних ракетах зараз значно вищі, ніж у будь-якій іншій країні у стані війни, крім України. Швидко наростити виробництво таких дорогих і високотехнологічних озброєнь складно. Це не дрони.

По-друге, країни Заходу теж стурбовані станом свого ВПК. Пентагон на початку 2025 року заявив, що США з початку російсько-української війни наростили виробництво ракет ППО на 116%.

По-третє, в організації протиповітряної оборони багато країн роблять велику ставку не лише на наземні комплекси, а й на авіацію. Чисельна перевага країн НАТО над Росією тільки за винищувачами – приблизно вп’ятеро. Відповідно, і ракет класу “повітря-повітря” – тих самих ракет ППО – авіації НАТО потрібно в п’ять разів більше, ніж російській.

І це без урахування численних союзників і партнерів – від Австралії, Японії та Південної Кореї до багатих арабських країн, які охоче купують у США і ЄС ті самі літаки і ракети.

Підпис до фото, ЗРК “Оса” – старий радянський комплекс, який є на озброєнні як Росії, так і УкраїниАле авіаційні ракети – не оптимальний вихід для відбиття масованих ударів далекобійних дронів. Україна їх не виробляє, західні АІМ-7 Sparrow і АІМ-9B Sidewinder коштують понад 100 тис. доларів кожна. І літаків в України мало.

В Росії залишався запас радянських авіаційних ракет, але вони переважно застарілі. Нові коштують так само дорого, як і американські. Авіаційна частина в російській системі ППО відіграє другорядну роль.

Зрозуміло, що ні про яке застосування проти БПЛА Deep Strike ракетних систем великого і середнього радіуса дії мови бути не може – ракети комплексів Patriot, Iris-T, Nasams, російських С-300, С-400 та інших занадто дорогі і потужні.

Але й системи ППО ближньої дії недешеві. ЗСУ мають на озброєнні застарілий, але ефективний комплекс “Оса-АКМ” і сучасніший Т38 “Стилет”.

Союзники України могли б запропонувати їй, наприклад, ракети до раніше поставлених французьких систем Crotale або американських Vampire, їхні ракети найдешевші та непогано себе зарекомендували, але їхнє виробництво обмежене.

Ракети ЗРК малої дальності американського комплексу Shorad Aspide і британські Sky Saber коштують понад 100 тис. доларів. Це не найгірший варіант, є й дорожчі.

Підпис до фото, Британський БТР Stormer може бути оснащений легкими протиракетамиРосія має доволі широкий арсенал засобів ППО, здатних відбивати атаки дальніх безпілотників. Це і старий “Тор-М2”, і відносно нові ЗРК “Панцир-СМ” і “Сосна”.

Заявили й про отримання на озброєння сучасних систем “Панцир” серії “СМД-Е”.

Російська армія має і переносні зенітні ракетні комплекси. Старих “Ігл” і “Стріл” майже не лишилося, натомість з’явилися нові – “Верби”.

Є лише одне “але”. Дешевих ракет ППО не буває. Саме тому в Україні останніми місяцями найбільше говорять про дрони-перехоплювачі, але коли їх масово запустять у використання невідомо.