«До цього неможливо звикнути». У морзі під Костянтинівкою розповіли про «дуже специфічну роботу»

Журналісти телеканалу «Настоящее время», створеного Радіо Свобода з участю Голосу Америки, побували в морзі під Костянтинівкою і побачили, як там приймають тіла загиблих.

Білий комбінезон і рукавички Євген одягає майже без емоцій: «Я – офіцер запасу. Не маючи бойового досвіду, мене призначили сюди».

Він – офіцер 93-ї бригади, яка тримає оборону Костянтинівки. «Я приймаю тіла загиблих воїнів зі стабілізаційного пункту», – каже він.

Тіла привозять протягом дня. А щоранку – забирають. Це лише один із кількох моргів біля передової. Сьогодні в холодильній камері – двоє загиблих.

Поруч із Євгеном монотонно одягається його колега – Андрій. На цій посаді він уже три роки.

«Що найважче? Не приймати це близько до серця, якщо це можливо. До цього неможливо звикнути. Ти просто приймаєш, що це війна, а на війні гинуть люди».

«Спочатку за кожного переживаєш, – продовжує Євген. – А потім розумієш, що якщо кожного через себе пропускати, то можна й самому збожеволіти. На жаль, доводиться брати і робити».

Але навіть загартовані офіцери не витримують, коли знаходять у кишенях загиблих дитячі листи.

«Якщо тіло впізнаване, ми подаємо його як упізнаване. Але бувають такі травми, що не видно обличчя. Тоді [тіло] відправляється як «імовірний» [такий-то]. Ми шукаємо якісь татуювання, поранення, якщо були до цього. Якщо дуже все погано, тоді [тіло] відправляється на ДНК-тест», – розповідає Євген.

«[Зараз найчастіше солдати гинуть від] ФПВ-дронів, мінометів, артилерії. Кульових поранень із середини 2022 року [дуже мало]. Якщо це зараз буває, то одне на два-три місяці», – каже Андрій.

Впізнати тіло в морг приходять друзі одного з солдатів. Усе відбувається без зайвих слів. Процедура емоційно важка. Чоловіки впізнали товариша по службі, ставлять свої підписи в акті передачі тіла.

Останнім часом роботи в морзі побільшало. Бої на Костянтинівському напрямку даються взнаки. У цій війні евакуювати тіло з поля бою, яке контролюють дрони, дуже складно. Тому багато зниклих безвісти. А в морг часто привозять тіла, які кілька днів або навіть тижнів лежали на спеці.

«Це дуже специфічна робота, але дуже потрібна. Тому що це чиїсь родичі, батьки, брати, чоловіки», – зазначає Андрій.

«Трохи більше бачиш справжнє життя, не таке, як у казках. Через біль, через страждання, але все вдасться», – підсумовує Євген.