«Це – мій спротив російській пропаганді»: фотографиня з Луганська розповідає Європі про війну через історії...

Юрій Маркевич«У мене був великий архів світлин. Я взяла фото з мирного життя, вставила їх в рамки – і потрощила. А світлини з Бородянки, Бучі повісила в красиві рамки. Цим контрастом хотіла показати, як Росія знищує українську реальність», – розповідає двічі переселенка Катерина Мостова.

У 2014-му вона залишила рідний Луганськ і переїхала до Києва, а після початку повномасштабної війни – в Люксембург. Там Катерина створила проєкт Unveiled Ukraine – про людей, які втратили дім через російську агресію. Через світлини, тексти й інсталяції вона показує світові Україну і що втратила через війну. Виставку уже презентували у декількох країнах.

Про те, як мистецтво українки стало інструментом пам’яті, голосом переселенців і контрпропагандою в центрі Європи, Катерина розповіла проєкту Радіо Свобода «Ти як?».

«Мені стало огидно розмовляти російською»«У мене навіть не було уявлення, що цей регіон можуть окупувати. Це здавалося нереальним. Я поїхала до Дніпра, і у мене був квиток назад через декілька днів. Коли я мала повертатися, почалися обстріли: автовокзал зруйнували, загинули перші люди. І всі почали виїжджати».

Катерина Мостова – фотографиня, економістка та соціологиня, яка до початку російсько-української війни жила в Луганську.

Наприкінці червня 2014 року вона виїхала з окупованого міста. У вересні Катерина повернулася до рідного Луганська лише на три дні – забрати автівку та зимові речі.

«Місто після блокади та бойових дій виглядало жахливо. Якось мій знайомий запитав: «А ти б хотіла відвідати Чорнобиль?». Я відповіла: «Я вже була в Луганську». Ми всі сподівалися, що це закінчиться швидко, але воно досі не закінчується».

З того часу Катерина жила у Києві та займалася фотографією. А з початком повномасштабної війни почала волонтерити та спілкуватися лише українською.

«Я долучилася до організації, яка готувала обіди для малозабезпечених. Двічі на тиждень готувала їжу для 50 людей і розвозила. Потім я відвозила її на лівий берег – до поліклініки, куди приходили пенсіонери, самотні люди.

У березні-квітні 2022-го після всіх новин про окупацію Бучі та Ірпеня, смерті знайомих і незнайомих, загиблих знайомих і незнайомих – мені стало огидно розмовляти російською. Я почала спілкуватися українською. У мене досі багато русизмів, але це все одно краще, ніж говорити мовою, якою ґвалтують… і катують полонених».

«Для маленького Люксембурга це велика цифра біженців»У лютому 2023-го Катерина переїхала до Люксембурга, отримала статус тимчасового захисту і оселилася в гуртожитку для мігрантів.

«Наскільки я знаю, тут зареєструвалося близько п’яти тисяч біженців. І для такого маленького Люксембурга це велика цифра. В гуртожитках жили не лише українці, але й люди з Сирії, Еритреї, Ефіопії. Дуже багато людей із різних країн.

Щоб орендувати кімнату – це 800 євро. Це кімната – не квартира. Щоб тобі, наприклад, дали депозит, у тебе має бути робочий контракт. Ти маєш тут працювати і показувати людям, що в тебе є дохід».

За даними УВКБ ООН, у Люксембурзі знайшли прихисток понад п’ять тисяч українців, з яких станом на кінець квітня 2025 року залишилося 3 740 осіб.

Після переїзду Катерина почала відвідувати тренінги для підприємців – і згодом зареєструвалася як ФОП.

«Коли я отримувала диплом фотографині в Україні, усі з мене сміялися і питали: «Навіщо?». А я хотіла мати освіту і фундаментально вивчити фотографію. І Люксембург – перше місце, де він (диплом – ред.) мені знадобився. Тут, щоб працювати фотографинею, потрібно підтвердити роки досвіду або надати диплом. Я підтверджувала свій диплом в Міністерстві вищої освіти і відкрила ФОП».

«Нам треба документувати це все»Із 2022-го Катерина почала документувати історії людей зі сходу України та Криму, які втратили свій дім через російську агресію. Частина героїв – її знайомі переселенці, інша – ті, хто відгукнувся на оголошення у соцмережах.

Фотографиня створила портрети 14 українців – медійників, медиків, правозахисників, пенсіонерів. Каже, через історії різних людей хотіла показати обличчя війни: зруйновані долі, спустошені міста та втрачені світи.

Згодом Катерина дописала історії про те, як змінилося життя цих людей після повномасштабного вторгнення. Так виникла ідея фотовиставки Unveiled Ukraine, яку підтримала місцева комуна.

«Мені було важливо показати історії звичайних людей, які чинять спротив. Коли чуєш статистику – важко уявити, хто за нею стоїть. А от коли бачиш фотографії, читаєш історію людини – це працює. На першій виставці було багато місцевих, і я вже тоді побачила, люди підходили, плакали і казали «Боже, ми не знали, через що ви проходите». І зараз вже я створила YouTube-канал. Люди, які не люблять читати, можуть послухати ці історії».

«У мене був великий архів моїх світлин, і я взяла фото з мирного життя, вставила їх в рамки – і потрощила. А світлини, наприклад, з 2022-го з Бородянки, Бучі повісила в красиві рамки. Цим контрастом я хотіла показати, як Росія знищує українську реальність. Багато людей говорять: «Ми бачимо лише зруйновані будівлі, біженців – але нічого не знаємо про вашу країну».

Станом на червень 2025 року виставку провели в Люксембурзі, Бельгії, Швеції, Данії та Фінляндії. Більшість показів відбулися в державних інституціях – зокрема в Європарламенті. Оскільки напряму збирати кошти там не дозволено, каже Катерина, вона розміщує QR-коди з посиланнями на збори для українських військових або організацій, наприклад, «Схід SOS», що, зокрема, допомагає з евакуацією маломобільних людей.

Радіо Свобода розповідало історії внутрішніх переселенців, яких громадський сектор називає «невидимими» для держави – люди з інвалідністю, маломобільні пенсіонери, сім’ї з дітьми, особи, які потребують стороннього догляду, а також ті, хто не має документів. Їм бракує місця у прихистках, пансіонатах, їм треба доводити своє право на фінансову підтримку, а інколи й підтверджувати, що вони взагалі існують, переконують правозахисники.

Катерина своє майбутнє бачить у Люксембурзі, але планує через проєкти показувати світові українське та спростовувати російську пропаганду.

«Я зрозуміла, що в мене є матеріали, і мені треба ними поділитися. Деяких місць на моїх фото вже не існує. Наприклад, ліс у Луганській області, де було багато рекреаційних зон. Я маю фото, які доводять, що Луганськ не був проросійським – там проводили українські свята, працювали українські музеї. Це – мій спротив російській пропаганді, моя контрпропаганда. У нас ще дуже багато роботи. Вона не закінчиться навіть після завершення війни. Нам ще чимало треба працювати, пояснюючи світу, хто такі українці і що таке Україна».

• 13 червня Рада Європейського Союзу одноголосно підтримала пропозицію продовжити тимчасовий захист для українських біженців до 4 березня 2027 року.
• За даними УВКБ ООН, в країнах Європи перебуває понад п’ять мільйонів воєнних мігрантів з України.