«Вирішили «хакнути» систему, але не вийшло»: як влада «встрягла» в історію з НАБУ і САП...

Цього тижня Верховна Рада підтримала скандальний законопроєкт №12414, який суттєво обмежує незалежність НАБУ та САП, передавши їх фактичне підпорядкування генеральному прокурору. Того ж дня, 22 липня 2025 року, президент Володимир Зеленський оперативно підписав документ, попри заклики ветувати його, і вже 23 липня він набув чинності після опублікування в «Голосі України».

У відповідь на масові акції протесту та критику з боку міжнародної спільноти, 24 липня Зеленський ініціював новий законопроєкт №13533, який має відновити незалежність цих органів та скасувати ключові положення попереднього документа.

• Чому влада пішла на такі кроки?
• Чому це викликало миттєву реакцію суспільства та Заходу?
• Як пояснюють свою позицію нардепи, які почали відкликати свої підписи?

Розбиралось Радіо Свобода.

Ухвалення, підписання, протести22 липня Верховна Рада проголосувала за закон № 12414 (263 голоси), що суттєво обмежує автономію та незалежність НАБУ та САП. Генпрокурор, згідно з цим законом, отримав право нагляду за справами, вказівок детективам – без участі незалежних структур.

Того ж дня президент Володимир Зеленський підписав закон, який набрав чинності 23 липня. Масові протестні акції швидко охопили Київ, Львів, Одесу, Дніпро та інші міста.

Це був один із найбільших масових протестів від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. На думку кандидата політичних наук Ігоря Рейтеровича, люди вийшли на протести через те, що «був порушений суспільний договір».

«Люди вийшли через одну дуже просту причину – ця причина не НАБУ чи САП. Йдеться про те, що був порушений неформальний суспільний договір, який існував з 2022 року. Що українці не висувають якихось питань та претензій до влади, закривають очі на деякі моменти, пов’язані з монополізацією, якимись неформальними практиками, в обмін на те, що влада працює на захист країни й робить це для того, щоб протистояти головному ворогу (Росії – ред.). Але дуже нахабні дії влади порушили цей суспільний договір в частині того, що це пряме зазіхання на ключовий пріоритет і ключову цінність, важливу для українців», – каже Рейтерович у коментарі Радіо Свобода.

Зі слів політолога, мотив цих протестів нагадав йому 2004 та 2014 роки.

«Вийшло так, як у 2004-му чи у 2014-му – люди вийшли не за щось конкретне, вони вийшли за принцип, за цінність. Саме через це ці протести виявилися такими масштабними й абсолютно горизонтально організованими. Тобто це мережева така історія, без якогось там єдиного центру», – каже Рейтерович.

В Офісі президента, ймовірно, передбачали такий сценарій, таку реакцію суспільства. Однак, на думку політолога, все ж вирішили обмежити антикорупційні інститути в чи не найризикованіший для політичного іміджу спосіб.

«Я думаю, що у них не було багато варіантів зробити це в такий спосіб, щоб це не вдарило по іміджу та рейтингу. Тому вирішили просто «хакнути» систему, взяти систему під контроль. Не вийшло. А ті люди, які планували цей бліцкриг, а це абсолютно ж була спланована акція, не переконали президента, що буде певне занепокоєння. Думали, що воно не вийде за якісь рамки. Що українці попишуть якісь гнівні пости в соціальних мережах, а західні партнери вже будуть поставлені перед фактом… та й взагалі «війна все прикриє і все спише». Але реакція виявилася, м’яко кажучи, не такою, на яку розраховували», – каже Рейтерович.

Причин такого «бліцкригу», зі слів Рейтеровича, може бути декілька. Від бажання «підім’яти» під себе останню непідконтрольну силову структуру до потенційних справ проти близького оточення президента.

«Треба мати контроль над НАБУ та САП. Адже є контроль над прокуратурою і є контроль над ДБР, контроль над СБУ. Всі ці люди, які туди призначаються, вони є політичними призначенцями. А НАБУ і САП з цієї схеми випадали, й от вирішили, мабуть, так зробити. Тому що, за великим рахунком, не було вже що втрачати», – сказав політолог.

Народний депутат від «Слуг народу» Олександр Бакумов, який не голосував за прийняття законопроєкту № 12414, в етері проєкту Свобода Live сказав, що не може пояснити, чому Зеленський ухвалив рішення обрізати повноваження антикорупційних структур.

«Я не можу вам відповісти на це питання, яка саме точка неповернення була під час ухвалення цього рішення. Я не можу її взагалі пов’язувати з якимись конкретними кейсами щодо переслідування конкретних осіб. Я просто впевнений в тому, що тут не було того моменту чи того конкретного кейсу, чи тієї конкретної ситуації, яка б безпосередньо давала зелене світло, чи, умовно кажучи, стала точкою, від якої було прийнято рішення про те, що цей закон має бути ухвалено. Однак таке рішення було прийнято, тому нам треба його виправляти», – сказав Бакумов.

Хто змусив Зеленського передумати?Факт ухвалення закону №12414 народними депутатами та його подальше підписання президентом Володимиром Зеленським, окрім хвилі протестів в українських містах, стало предметом критики з боку міжнародних партнерів.

Одні за одним чиновники Єврокомісії, глави МЗС та просто політики дружніх і партнерських європейських країн почали висловлювати «глибокі занепокоєння» стосовно ухваленого українською владою рішення.

Зокрема, президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн у коментарі Financial Times попередила: «Ці зміни загрожують не лише боротьбі з корупцією – вони ставлять під питання весь курс України на євроінтеграцію. Ми очікуємо пояснень від Києва».

При чому ці занепокоєння могли не просто залишитися у дописах в соцмережах. Сенатори США, до прикладу, попередили, що це може вплинути на майбутню фіндопомогу.

З першого погляду – саме Захід міг натиснути на Володимира Зеленського відіграти ситуацію з законом назад. Однак, на думку Рейтеровича, головним фактором зміни рішення в Офісі президента могли стати саме протести.

«Реакція Заходу була очікуваною. Але саме через протести вона стала такою жорсткою і масовою. Європейські партнери побачили, що це категорично не сприймається всередині країни. В Офісі вважали, що ми б якось могли домовитися з партнерами й вони нам все одно дали б гроші, тому що війна й немає куди дітися. Але коли вони побачили таку кількість людей, я думаю, що в них, ну об’єктивно, виник великий страх. Вони змушені були здати назад, тобто це ключовий момент», – каже політолог.

Ба більше, зі слів Рейтеровича, акції протесту змогли показати Заходу, що в Україні досі демократія.

«Я погоджуюся з думкою деяких моїх колег, які висловлювалися про те, що ці протести врятували імідж України в тому числі й в очах західних партнерів. Тому що якби такої реакції не було, я думаю, вони б менш активно на це реагували. Захід би просто міг поставити євроінтеграцію на паузу і перевели б остаточно Україну в розряд країн по типу Угорщини», – каже політолог.

Вибачення нардепів та «суб’єктність» парламентуПісля того, як Зеленський запропонував новий законопроєкт, який нібито має повернути незалежність НАБУ і САП, деякі народні обранці, які 22 липня проголосували за ухвалення скандального законопроєкту № 12414, почали пояснювати свої вчинки та просити вибачення в соцмережах.

Народна депутатка від «Голосу» Таміла Ташева написала у фейсбуці, що факт її голосу «за» викликав багато «гнівних та емоційних реакцій». Також народна обраниця написала, що «всі помиляються» і важливо «визнавати це і виправляти».

«Так, я проголосувала за цей закон. Це було непросте рішення, ухвалене в умовах стислих термінів та обмеженої поінформованості. Водночас, і це звучало і визнавалось багатьма, – результативність системи останні роки викликала багато питань. Зараз вже зрозуміло, що не весь процес був належним чином узгоджений. Законопроєкт у тій редакції, яка була винесена на голосування, викликав занепокоєння не тільки суспільства, а й міжнародних партнерів. І це сигнал, який не можна ігнорувати», – написала Ташева.

Депутат від «Слуги народу» Сергій Штепа написав, що вважав, нібито законопроєкт №12414 «допоможе оптимізувати розподіл навантаження між правоохоронними органами», щоб НАБУ та САП зосереджувалися на справах високої пріоритетності.

«Я був упевнений: якщо це питання терміново виноситься на голосування, то воно узгоджено з усіма нашими партнерами на найвищому рівні. Надалі з коментарів Урсули фон дер Ляєн та Ліндсі Грема стала очевидною відсутність такого узгодження, що викликає занепокоєння з огляду на стратегічний курс України на європейську інтеграцію», – написав нардеп від «Слуги народу».

Ще один його однопартієць Жан Беленюк коротко написав: «Помилився. Я відчуваю особисту відповідальність і не шукаю виправдань. Моє завдання зараз – допомогти виправити ситуацію максимально швидко й прозоро».

Депутат Ростислав Тістик від «Слуг народу» також написав, що «в політиці бувають помилкові рішення».

«Сила демократії в тому, що суспільство має голос, а політики мають чути цей голос! Очікую на президентський законопроєкт», – додав він.

Індекс довіри до парламенту був низьким, але після справи з законопроєктом № 12414 він впаде ще більше, каже Рейтерович. Верховна Рада, з його слів, «давно втратила суб’єктність, ставши лише інструментом Офісу президента». Це рішення – яскравий приклад, коли монобільшість «діяла цілеспрямовано і з власними інтересами, а не в унісон із суспільством».

«Він давним-давно не суб’єктний, ця історія почалася у 2019 році й набула максимального свого розширення після початку повномасштабного вторгнення. Причому цю суб’єктність парламент віддав абсолютно свідомо, абсолютно спокійно, особливо не сперечаючись з владою. Їм навіть ця історія, мабуть, комфортна. Мовляв, нас не чіпають, ми там щось голосуємо і всі задоволені», – каже політолог.

На його думку, парламент має нести репутаційну відповідальність на рівні з президентом.

«Очевидно, що парламентарі теж несуть за себе безпосередню відповідальність. Це перекласти на Офіс президента не вийде. Вони тиснули на кнопки, а дехто там просто з трибуни розповідав про «світлий день в парламенті». Зараз цю історію можна виправити, проголосувавши все ж таки і повернувши суб’єктність НАБУ і САП. Але, як кажуть, «ложечки знайшлися, але осад залишився», – каже Рейтерович.

Що в законопроєкті від Зеленського?Згідно з висновком Лабораторії законодавчих ініціатив, де встигли дослідити запропонований Зеленським законопроєкт, він є «компромісом у питанні збереження процесуальної незалежності САП, а також усіх прокурорів, за винятком окремих негативних інструментів».

Зокрема, йдеться у висновку, новим законопроєктом «скасовуються всі обмеження процесуальної незалежності САП», внесені попереднім законом. Проте він посягає на «інституційну незалежність НАБУ та САП шляхом впровадження постійних перевірок на поліграфі з боку СБУ або за методологією СБУ».

Підстави для проведення невідкладних обшуків (без ухвали слідчого судді) повертаються в первинну редакцію норми КПК України.

При цьому, як зазначають у ЛЗІ, негативні положення щодо кадрових питань в прокуратурі не скасовуються. Зокрема, до прокуратури можна буде і надалі добирати людей поза конкурсом (всупереч стандартам ЄС).

25 липня 2025 року голова Верховної Ради Руслан Стефанчук заявив, що засідання парламенту щодо розгляду президентського законопроєкту щодо посилення повноважень Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури відбудеться 31 липня.

Як він написав у фейсбуці, буде пропонувати схвалити документ одразу за основу та в цілому, а також підтримати його невідкладне підписання.

Щоправда, на думку Рейтеровича, тиждень дії вже схваленого та підписаного закону дає теоретичну можливість маніпуляцій зі справами НАБУ.

«До 31 липня в нас є закон, який діє, який підписаний президентом. І, теоретично, за цей час деякі справи, наприклад, з НАБУ можуть вивезти й передати комусь іншому. Не думаю, що в них вистачить на це нахабності, але все може бути».