Джерело: www.volynnews.com
«Ветерани повертаються і їх тяжко підняти з дому, вивести кудись» – таку проблему бачить у реабілітаційному процесі Олег Дучимінський. Щоб захисники, які пройшли фронт, полон, поранення і ампутації, повірили у себе, їх залучають до реабілітаційного процесу, яке переростає в спортивне захоплення.
Журналістка Оксана Євпак поспілкувалася із захисниками про стрільбу з лука і як цей адаптивний вид спорту допомагає вивільнити негативні емоції та повернутися до цивільного життя, інформує Суспільне.
Лучанин Олег Дучиміський розповів, що працює в дитячо-юнацькій спортивній школі № 1, обласному центрі з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт» та в одному з волинських вишів.
Стрільбою з лука із ветеранами війни, з його слів, почав займатися в місті з 2022 року. Нині до цих занять залучені також кілька медичних центрів.
Читати ще: У Луцьку поранені бійці відвідують заняття зі стрільби з лука
«З того часу регулярно щотижня проводимо такі заняття. Заняття в нас проводяться у вівторок і в четвер, зазвичай, зранку. Євген Михайлович Макар – мій колега. Ми з самого початку створення нашого осередку працюємо разом. Фахівець високого класу, технічно грамотний, майстер спорту», – сказав тренер-викладач.
42-річний ветеран війни Олег Слободенюк стрільбою з лука почав займатися на запрошення. Чоловік родом із Житомирської області. У Луцьку займається в реабілітаційному центрі.
«Будь-яке заняття уже саме по собі відновлення стимулює: мозок стимулює, м’язи, бо потрібно прикладати багато зусиль… Енергію передає сім’я і робота. Працюю кур’єром зараз. Відразу, коли звільнився, то не хотіли брати військового. Я даже не знаю, що потрібно в головах людей поміняти…» –каже чоловік.Реабілітологиня Центру реабілітації учасників бойових дій Ірина Романюк розповіла, що буває непросто зібрати охочих бійців і ветеранів долучитися до таких занять, тому доводиться залучати різними методами.
«Інколи максимальний квест пройти по палатах, зібрати цих хлопців. Кажу їм: «Їдемо». А вони: «Ні-ні-ні, я не можу, я боюся, в мене не вийде». І це думаєш, як же його переконати, що придумати, як все ж таки ту людину забрати з собою. Інколи так: «Ви просто сядьте зі мною в машину, а далі ми вже вам розкажемо і покажемо», – говорить фахівчиня.
З її слів, військові, які повертаються у цивільне життя, зіштовхуються і з фізичними, і з психологічними бар’єрами.
51-річний ветеран війни Юрій Гиревець – уродженець міста Біла Церква. До лав ЗСУ потрапив у 2023 році по мобілізації, воював у складі 21 окремого батальйону спеціального призначення. Поранення ніг отримав під час евакуацїі пораненого бійця.
«Не ховався, нічого, пішов воювати. Був там водієм, рятував життя хлопцям. І я дуже радий, що чимало мало хлопців звідти вивіз. Під час евакуації вивозив хлопця, залетів дрон і пішов збирати міни по мінному полі. Дві міни, дві ноги нема майже», – сказав ветеран.
Зі слів Юрія, під час реабілітації в Луцьку, зокрема, займаючись стрільбою з лука, отримав багато вражень, хоча на початках цьому було непросто навчитися.
«Я приїхав сюди, не очікуючи того, що я отримаю. Я думав, що лук – це тако, як в дитинстві: зігнув ту палку, взяв другу і стріляєш. А так дуже складно перший час було. Але вже можна трохи їхати на змагання, ще підучитись. Головне – живий, стараюся ставати вже на ноги і буде все добре», – додав чоловік.
42-річний Сергій Колошва – родом із Володимирського району, а нині живе в Луцьку. Чоловік проходить реабілітацію в обласному госпіталі ветеранів війни. У війську воював у складі 53 бригади на Авдіївському напрямку.
У травні 2023 року потрапив у російський полон – провів у неволі 2 роки і 2 тижні. 10 червня 2025-го його звільнили і повернули в Україну.
«Був поранений – і так потрапив у полон. Цілими ми не здавалися. Я не хочу про це говорити… З лука я ніколи не стріляв. Ми от виїхали потренуватися. Воно розслабляє, емоції зовсім інші, ніж сидіти в палаті чи навіть вдома. Хотів би сказати, щоб не закривалися в собі, щоб більше спілкувалися», – додав волинянин.
Читати ще: У Луцьку поранені військові проходять реабілітацію за допомогою стрільби з лука. Фото
Зі слів клінічної психологині обласного госпіталю ветеранів війни Марії Омельчук, реакція на стрес у всіх різна, і комусь потрібно більше часу для адаптації. Бійці і ветерани, які долучаються до занять зі стрільби з лука, з її слів, відгукнулися на пропозицію такого реабілітаційного процесу доволі швидко.
«Дуже часто хлопці потребують в певний період часу дійсно усамітнення, щоб переварити те, що з ними відбулося. І часто я, наприклад, за певними людьми просто спостерігаю і намагаюся, щоб вони бачили, що я є поруч», – сказала психологиня.
22-річний військовослужбовець Максим Шуригін проходить реабілітацію у психотерапевтичному відділенні Волинського обласного госпіталю ветеранів війни.
«Після бойових дій в голові відбувається певний пошук якихось подальших осмислених дій. Я працював з психологом, і мені запропонували спробувати щось нове. Здається, що стрільба з лука – це легко, але це зовсім нелегко. Три точки опори, і ти відволікаєшся», – говорить захисник.
Стрільба з лука, розповіла реабілітологиня Ірина Романюк, вважається адаптивним видом спорту, тому підходить для усіх ветеранів, незалежно від рівня ампутації.
«Підходить всім, незважаючи, чи є в тебе всі верхні і нижні кінцівки, чи немає. Це так само, як стріляють зубами, а якщо є слабкість верхньої кінцівки, то навіть є додаткові обладнання», – говорить реабілітологиня.
Викладач зі стрільби з лука Олег Дучимінський зазначив, що під час заняття і тренування людина повинна добре керувати своїми м’язами, пам’ятати рухи, бути стійкою, правильно дихати.
«Тут поєднання йде і силових вправ, і, найважливіше, концентрація, спокій, врівноваженість. Стабілізується нервова система. Працювати з хлопцями і складно, і легко. Складно тому, що саме треба адаптувати під кожного лук, стріли і побачити, яким способом він може здійснити ці постріли», – говорить лучанин.
25-річний ветеран війни Владислав Матвіюк із Луцького району стояв на захисті країни в складі 82-ї десантно-штурмової бригади. Внаслідок мінно-вибухового поранення на запорізькому напрямку йому ампутували ноги. Це, зі слів військового, його як людину не змінило.
«Взагалі не відчуваю змін. Ну, тільки що візок і все. Я живу далі своїм життям. Я лежав у госпіталі ветеранів війни і там є психолог. Запропонували приїхати на тренування. Ну, я приїхав, два рази потренувався і потрапив на змагання. Це третій раз в житті, що я стріляю», – зазначив волинянин.
39-річний військовослужбовець Олександр Різник займається стрільбою з лука в Луцьку, аби бути активним і не сидіти у чотирьох стінах. Родом чоловік із міста Ромни Сумської області.
Служив у складі 71-ї окремої єгерської бригади. Пройшов базову військову підготовку, був у роті матеріально-технічного забезпечення і мав три дні бойових виходів, де в останній з них отримав поранення в ногу.
«Те, що в мене відсутня нога, не заважає в стрільбі. Я ж весь час сиджу під час стрільби, то воно майже непомітно. Спочатку не дуже виходило, але потім трішки краще. Наразі в мене був кращий результат за весь час тренувань. В десятку попадав кожним другим пострілом», – зазначив чоловік.
43-річний ветеран Сергій Дудік із Нововолинська воював у складі 14 механізованої бригади. Отримав у важкому бою під Бахмутом поранення. Евакуація тривала більш як 4 години. У результаті медикам довелося ампутували ліву руку.
В обласному госпіталі, з його слів, проходив реабілітацію, де отримав запрошення на заняття зі стрільби з лука.
«Навчаюся вже більше року. Стрільба з лука багато дає: стабільність, урівноваженість, бо є азарт, хочеться вибити найкраще, але виходить не завжди. Є змагання і хочеться покращувати результат», – зазначив волинянин.
Військовослужбовець Сергій Філіпов наразі перебуває у відпустці, під час якої потрапив на лікування у військовий госпіталь. Так долучився до тренувань зі стрільби з лука.
«Коли ти береш автомат, стріляєш голосно, а тут береш лука: він тихенько – шльоп-шльоп, стріла туди залітає тихо-тихо… Різні емоції, хлопці з ампутаціями. Ти, як то кажуть, розумієш, що якби потренувався, довше походив, може б ще і результат мав. Змагаються вони на рівних, це дуже прекрасно», – додав захисник.
Не падати духом, бо життя продовжується – так закликає ветеран війни Сергій Дудік. Волинянин додав: Бог дає життя і не потрібно опускати руки.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
