“‘Не кожен із молодих витримує полон. Їх там жорстко ламають”. Звільнений ексмер Херсона Миколаєнко в...

Підпис до фото, Володимир Миколаєнко визнає, що найбільше цінує тепер свободу

• • Author, Жанна Безп’ятчук
  • Role, ВВС News Україна, Київ
• 13 вересня 2025

“Я не можу поки що зрозуміти, що я дійсно на волі”, – каже про свої відчуття Володимир Миколаєнко, споглядаючи уважно й глибоко гамірливу вулицю за парканом лікарні.

Ми зустрілися з колишнім міським головою Херсона за два тижні після його звільнення з полону. Він повернувся на батьківщину якраз на День її незалежності 24 серпня 2025 року. У російській неволі провів майже три з половиною роки.

Найдовше 65-річного Володимира Миколаєнка тримали в колонії № 7 у селі Пакіно, що в Ковровському районі Володимирської області.

Сьогодні він дуже шкодує, що в транзитній камері, де перебував разом з українським журналістом Дмитром Хилюком перед обміном, залишився молодий хлопець, український військовий. У полоні в того виникли серйозні проблеми з психікою.

“Якщо б у мене був вибір, я б сказав: “Заберіть Дмитра і того хлопця. У нього є шанси відновитися шляхом реабілітації, медикаментозного втручання. Є шанс спасти цю дитину. Але, на жаль, він залишився там. От саме про таких дітей треба дбати… Бо вони і фізично, і морально там всіх вбивають. Оце болить”, – каже Володимир Миколаєнко.

Цінність волі

Він повернувся до рідних і на батьківщину з пам’яттю про історії інших полонених. Не всі з них вижили. Один військовий, його співкамерник, загинув під час перевезення на обмін. Його мали транспортувати літаком.

“Цей хлопець просто був закоханий в життя. Він мене питав, кому важче – мені чи йому? Я кажу: “Фізично нам, старшим, а морально набагато важче вам, молодим. У мене є родина. У мене є онуки, яким я передаю своє. Вони продовжувачі мого роду і діла. А ці молоді не знають, чи буде в них майбутнє”.

24 січня 2024 року РФ заявила, що Україна нібито збила військово-транспортний літак ІЛ-76 у Білгородській області, на борту якого були українські військовополонені. У грудні того ж року Росія передала тіла загиблих українців. Утім, досі не можна достеменно стверджувати, чи загинули вони на борту саме того літака чи їх вбили в іншому місті.

Тепер Володимир Миколаєнко планує брати участь у акціях на підтримку полонених та їхніх родин, щоб нагадувати про тих, хто залишається в російській неволі.

А ще готується морально до зустрічі з Херсоном, якого він ще не бачив: пораненого й частково зруйнованого російськими бомбами, ракетами та дронами.

Це місто є рідним для нього. Володимир Миколаєнко там народився і виріс, багато років був депутатом херсонської міської ради. З 2014-го до 2020 року працював обраним міським головою Херсона.

На посаді міського голови, поміж іншого, відзначився тим, що публічно відкидав проросійські наративи. Вже під час окупації Херсона російський пропагандист запитав його на камеру, чи був Роман Шухевич, командир УПА, героєм. Володимир Миколаєнко відповів, що так, якщо його таким визнала країна і що той боровся за Україну.

Підпис до фото, Володимир Миколаєнко в часи, коли очолював Херсон “Мені вислали відео, яким є місто зараз. Я дивився. Це жахіття. Як тільки лікарі дозволять, я поїду туди”, – каже він. Після паузи додає, що “будемо його відбудовувати, а якщо треба, то й захищати”.

Зауважує, що для нього досі є незвичним бути на волі, хоч для людей навколо це буденність.

“Для деяких людей воля – це якась примара. Головне, щоб в холодильнику, вибачте, ковбаса лежала або хліб. Так от я хочу сказати, що, друзі, це не головне. Головне, дійсно, воля. Якщо у тебе її забрали – в тебе не буде ані ковбаси, ані хліба. Нічого не буде. Цінуйте цю волю.”

Володимир Миколаєнко пишається тим, як беззбройні цивільні херсонці захищали цю волю на початку російської окупації міста в березні 2022 року. Тисячі людей тоді вийшли на мітинги, коли за сотні метрів від них стояли російські танки та снайпери.

Ексмер міста очолив колону херсонців на одному з перших таких народних протестів, де люди виступили проти російської окупації та підтримали свою країну.

Сам Миколаєнко в перші дні російського вторгнення записався до лав територіальної оборони міста. Пригадує, що до військкоматів прийшло так багато добровольців, що довелося закривати перед ними ворота в якийсь момент. Місцевий ТЦК не міг вмістити та прийняти всіх охочих.

Підпис до фото, Херсонці вийшли на мітинг проти російських військ, що вже окупували місто, 13 березня 2022 рокуАле визнає, що ті тривожні перші дні російського вторгнення принесли й великі розчарування. По-перше, колони ворога змогли заїхати на Херсонщину та просуватися до міста дуже швидко – виявилося, що шляхи не заміновані.

“Керівництво держави заявляло, що цей кордон закритий і ніяких можливостей пройти там іноземним військам немає. Але за дві-три години, можливо, вони вже були на лівому березі навколо Херсона. Чому так відбулося? Дуже складно відповісти. У мене є певна відповідь, але я не хочу нав’язувати її суспільству. Мені здається, що тут без зради не могло пройти”.

По-друге, представники СБУ, прокуратури, поліції, ДСНС вийшли з міста до того, як туди вторглася російська армія. Обороняти Херсон залишилися тероборона, що складалася з добровольців, якими командували кадрові офіцери. Їм бракувало засобів, щоб навіть просто перекрити в’їзні шляхи до міста.

“Херсон опинився без тих людей, які повинні були його обороняти. Не було не тільки військових, але й правоохоронців… Я не хочу вішати ярлики на наших правоохоронців, але, на жаль, серед тих людей, які вийшли реально захищати місто, я побачив тільки хлопців з патрульної поліції”, – пригадує Володимир Миколаєнко.

Або “співпраця”, або “яма”

Коли ж у місто зайшли російські війська, він там залишився. Йому зателефонував один із тодішніх очільників окупаційної влади, місцевий блогер Кирило Стремоусов і запропонував “посаду”. В разі відмови від співпраці з РФ ексмера мали б відправити “на яму”, тобто ув’язнити в одній з тюрем, облаштованих росіянами у Херсоні.

Миколаєнко відмовився від такої співпраці – й незабаром його виманили на зустріч і заарештували представники ФСБ РФ. Йому інкримінували нібито те, що він “максимально перешкоджав” просуванню російських військ у Херсон.

“Вони вважали, що зайшли назавжди, що “ніколи Росія звідси не піде”. Казали, щоб погоджувався на співпрацю. “Ти публічно визнаєш нову владу або йдеш у в’язницю, з якої ніколи в житті не вийдеш, – заявляли мені. – Якщо ти такий не згодний з нами, то постраждає ще і твоя родина. На той час у мене жила чужа дитина в родині, я дуже переживав за нього”.

Окупаційні війська зазвичай затримували й чоловіка, і дружину, а іноді й їхніх дорослих дітей. Цього разу заарештували лише його самого.

З цього почався його полон, в якому, найімовірніше, він, як цивільний, не мав жодного офіційного статусу.

Під час перевірок від імені уповноваженої з прав людини у РФ Тетяни Москалькової Володимиру Миколаєнку та іншим цивільним полоненим казали представлятися військовими.

“Заходили до нас оперативні працівники, які керують цими закладами, і казали: “Ви не цивільні люди, ви військові. Ну, ви ж розумієте, як треба відповідати”, – пригадує він.

Підпис до фото, Мешканка Херсона радіє звільненню містаУкраїна змогла верифікувати понад 2500 цивільних українців у російському полоні. Багато з цих людей не мають жодного статусу та немовби не існують для пенітенціарної системи РФ. У реальності цивільних полонених українців, за оцінками правозахисників, може бути ще більше.

“В кожній камері, де я був, були цивільні. Це такі терористичні дії – нахапати побільше заручників. Важко ж взяти людину зі зброєю в полон. Легше вийти десь на ринок й спіймати когось, посадити у в’язницю “до з’ясування”. Простий приклад: Олександр Фанагей пішов збирати дрова в посадку у Запорізькій області в селі, де жив. Вони вирішили, що він навідник чи хто там. Сидить уже три з половиною роки”, – розповідає Миколаєнко.

За три з половиною роки, що він сам провів у полоні, збагнув таке: “Там ти розумієш: головне – щоб були поруч рідні люди”.

Все інше можна виправити, подолати чи змінити.

Повну версію інтерв’ю з Володимиром Миколаєнком дивіться на нашому Youtube-каналі.