Від Макса Коржа до Степана Бандери. Чому польські політики ополчилися проти українців

Підпис до фото, Головне питання – чи підпише новий закон президент Кароль Навроцький

• • Author, Святослав Хоменко, Вікторія Калімбет
  • Role, BBC News Україна
• 29 хвилин(и) тому

Польський парламент ухвалив нову версію закону про допомогу українцям. Відповідно до його положень, претендувати на допомогу на виховання дитини зможуть лише легально працевлаштовані громадяни України, діти яких ходять до польських шкіл. Окрім того, українцям обмежать безкоштовний доступ до частини медичних послуг на території Польщі. Але головне питання – чи підпише новий закон президент Кароль Навроцький, адже якщо ні, то сотні тисяч українців опиняться у Польщі поза законом.

Ухвалення польським парламентом закону про допомогу українцям лише на перший погляд закінчує історію, яка уже з 1 жовтня могла фактично поставити поза законом сотні тисяч громадян України на території Польщі.

Насправді епопея з цим документом – спочатку прийнятим, потім заветованим президентом Каролем Навроцьким, потім знову прийнятим в останній момент і за драматичних обставин – це вияв ширшої тенденції, яка не віщує нічого хорошого українцям, які в силу різних обставин опинилися на території Польщі.

ВВС вже писала про наростання антиукраїнських настроїв у польському суспільстві. Однак зараз йдеться про інше – експлуатація антиукраїнської риторики і гра антиукраїнськими рішеннями стає невід’ємною рисою польського політичного мейнстріму, і не виключено, що ця тенденція наростатиме як мінімум до критично важливих для майбутнього країни парламентських виборів, запланованих на 2027 рік.

Ми намагалися розібратися, що саме відбувається з “українським сюжетом” у польській політиці, а також чому, і в який бік він може розвиватися далі.

Від любові до ненависті

Якби ми намагалися зобразити зміну ставлення поляків до українців протягом останніх років і навіть десятиліть графічно, нам довелося б намалювати синусоїду. Спалах підтримки під час Помаранчевої революції і на самому початку президентства Віктора Ющенка мав наслідком кілька років охолодження стосунків, яке тривало аж до Євромайдану. Падіння Віктора Януковича і прихід до влади у Києві проєвропейської команди знову повернули українців у топ симпатій поляків. Однак далі послідувало те саме розчарування і спад підтримки.

Новий підйом – якийсь час навіть здавалося, що він триватиме завжди, – почався 24 лютого 2022 року. З першого дня повномасштабного вторгнення Росії до України поляки з подивом для самих себе повномасштабно включилися у допомогу українцям. І йшлося тут не лише про те, що польські політики та дипломати негайно почали передавати за східний кордон військову техніку та озброєння з власних складів, а на міжнародній арені – переконувати союзників, що Україна вистоїть, і її варто підтримувати.

Звичайні поляки збирали гуманітарну допомогу і особисто відвозили її на кордон або навіть у райони бойових дій. Тисячі мешканців Польщі дали тимчасовий прихисток українським родинам, які тікали від війни, часто маючи в руках лише нашвидкуруч зібрану валізу з найнеобхіднішими речами.

Проте вже за три роки з різних причин від того пориву не лишилося і сліду, і от уже в лютому цього року опитування варшавського центру CBOS показало: вперше за багато років більше поляків виражають антипатію до українців, ніж говорять про симпатію до них.

Одним словом, несприятливі для українців у Польщі тенденції було видно давно.

“Я в Польщі пережив дві хвилі солідарності з Україною, переживу і третю”, – жартує у розмові з ВВС журналіст радіо Reset Obywatelski і правозахисник Ігор Кравець. Українець за походженням, він живе у Варшаві вже двадцять років, тому така динаміка настроїв польського суспільства його не здивувала.

Підпис до фото, 27 березня 2022 року в Перемишлі. Польща прийняла майже дві третини з понад 3,5 мільйонів людей, які втекли з України після вторгнення Росії 24 лютогоУтім, події останніх тижнів вирізняються навіть на цьому досить похмурому тлі. Збіг це чи ні, новий виток цієї історії почався одразу після інавгурації нового президента Польщі Кароля Навроцького.

“Він абсолютно антиукраїнський”

Кароля Навроцького було складно назвати проукраїнським політиком і до обрання президентом, коли він очолював польський Інститут національної пам’яті. У цьому кріслі він зарекомендував себе прихильником консервативних, націоналістичних поглядів на історію своєї країни, а домінуючою темою польської історичної політики за Навроцького стала умовна “Волинь” з її явним антиукраїнським звучанням.

Під час президентської кампанії Навроцький не раз заявляв, що хороші стосунки між Україною та Польщею можливі лише після того, як Київ “вирішить історичні питання” з Варшавою. Більше того, казав він, без цього Польща не допустить здобуття Україною членства в ЄС та НАТО.

У Києві до цих заяв ставилися стримано: з одного боку, були не проти продовжувати діалог на історичні теми на рівні істориків, з іншого – натякали, що у розпал кривавої війни порпання у складних справах багаторічної давнини не входить до першочергових пріоритетів української влади.

Утім, передвиборча риторика Навроцького стосовно України не обмежувалася волинськими мотивами. Під час кампанії він заявляв, що це українці “створюють проблеми в чергах до лікарень і поліклінік”, і що українцям “не повинно житися в Польщі краще, ніж полякам”.

Підпис до фото, Кароль Навроцький під час президентських дебатів у Коньському, Польща, 11 квітня 2025 рокуПри цьому, говорили співрозмовники польського Newsweek в оточенні майбутнього польського президента, ці заяви виходили за межі звичайного передвиборчого популізму: “Це не холодний розрахунок. Навроцький просто має такі переконання. Його найглибше переконання полягає в тому, що з українцями треба бути жорстким. Він абсолютно антиукраїнський”.

Тим не менше, у своїй інавгураційній промові 6 серпня цього року Кароль Навроцький жодного разу не вимовив слово “Україна”, лише один раз згадавши про війну, яка триває за східним кордоном Польщі і не уточнивши, хто ж саме у ній воює.

Одні оглядачі побачили у цьому ознаку того, що разом з виборчою кампанією закінчилася і антиукраїнська риторика польських політиків, а відтак Україна і Польща зможуть налагодити конструктивний діалог. Інші – не бачили в цьому нічого хорошого, чуючи в словах нового президента передвісники “трампізації” польської політики та, відповідно, значного охолодження в польсько-українських стосунках.

Час показав, що рацію мали саме останні. Перший інцидент, який засвідчив це, стався вже за лічені дні після інавгурації Навроцького, 9 серпня, на варшавському концерті білоруського репера Макса Коржа.

Прапор на стадіоні

Поліцейські рапорти, у яких йдеться про те, що фанати Коржа підпалювали фаєри, перестрибували через бар’єри на поле стадіону та билися з охоронцями, які намагалися вгамувати безлад, не повною мірою відображають наслідки цього концерту для польського суспільного та політичного життя.

Корж, російськомовний репер, популярний радше на просторах колишнього Радянського Союзу, проте практично не відомий в Польщі, виступає у Варшаві рідко, отож не дивно, що на Національному стадіоні його концерт зібрав аншлаг. І сам по собі цей факт став шоком для багатьох поляків.

У польських ЗМІ часто пишуть про те, що чимало вихідців з-за східного кордону відчувають проблеми з інтеграцією у польське суспільство, що мігранти з цих країн часто утворюють своєрідне “гетто”. І одна справа, якби умовні безлади відбулися на концерті будь-якого польського чи іноземного виконавця, і брали у них участь польські юнаки та дівчата. А зовсім інша – коли тисячі представників цього “гетто” заповнюють стадіон у центрі Варшави, багатоголосим хором підспівують невідомим пересічному полякові пісням незрозумілою мовою, а тоді ще й поводять себе, скажімо так, неспокійно. Видається, що польське суспільство – ще зовсім донедавна монолітне в національному і мовному відношенні – не було готове до таких сцен.

Проте справжнім шоком для поляків стало те, що кілька глядачів концерту Коржа розгорнули на стадіоні червоно-чорні прапори.

Ставлення до цих прапорів по обидва боки українсько-польського кордону кардинально відрізняється. Для українців – це, в першу чергу, символ збройного спротиву російській агресії, “синьо-жовтий прапор, скупаний у крові”. Для поляків – це стяг УПА, яку тут вважають винною у “Волинській різанині”, етнічних чистках 1943-1944 років, визнаних Сеймом геноцидом польського народу.

Цей прапор давно став “червоною ганчіркою” для польського суспільства, каже ВВС аналітик з питань безпеки і східних питань Polityka Insight Леон Пінчак. І на цьому почутті поляків, продовжує він, вміло грають російські спецслужби: зовсім недавно польські силовики затримали завербованого росіянами 17-річного громадянина України, який малював червоно-чорні смуги на стінах будинків кількох польських міст і, зрештою, “прикрасив” ними один з найвідоміших пам’ятників Волинській трагедії в Польщі.

Ці чинники в сумі і стали причиною того, що концерт Макса Коржа став, мабуть, найскандальнішою подією польського культурного життя останніх місяців, якщо не років.

Реакція на нього об’єднала два фланги польської політики, які зазвичай не можуть знайти спільну мову між собою.

Для президента Навроцького ці події стали оказією для того, аби нагадати свою давню позицію: символіка українських націоналістів у Польщі має бути прирівняна до нацистської та комуністичної і заборонена – що, звісно, викликало різку реакцію з боку українців.

Для прем’єра Туска концерт став нагодою продемонструвати сильну руку, запит на яку нині у Польщі, каже ВВС Ігор Кравець, є дуже відчутним.

Адже варшавська поліція затримала під час концерту 109 людей – звучали звинувачення у зберіганні наркотиків, нападі на охоронців, внесенні на концерт піротехнічних виробів, а також незаконному проникненні на стадіон. Туск заявив про намір депортувати з країни 57 українців і шістьох білорусів – і вже невдовзі ці депортації відбулися, попри відсутність судових вироків.

“За мною прийшли о шостій ранку. Не дозволили навіть зібрати речі. Мене забрали і депортували до України. Тепер мені на п’ять років заборонено в’їзд до шенгенської зони. У моєму місті тривають воєнні дії, повертатися туди дуже небезпечно, але ніхто не взяв цього до уваги”, – жалілася виданню Gazeta Wyborcza одна з депортованих українок, 18-річна Ангеліна.

Ігор Кравець переглянув документи кількох депортованих українців і каже, що формальною причиною їхньої депортації з Польщі стало те, що вони, на думку правоохоронців, становили загрозу громадській безпеці та порядку в країні. Однак, продовжує він, польське законодавство не визначає чітко, що саме становить таку загрозу, отож приводом для депортації, по суті, стала сама їхня присутність на концерті.

Попри те, що представники влади оголосили швидкі депортації іноземних громадян – злісних порушників громадського порядку своїм неабияким досягненням, та й чимала частина суспільства підтримала “наведення порядку”, вся ситуація залишила неприємний присмак. Вона довела, що заради здобуття аплодисментів від широких народних мас польська влада готова застосовувати законодавство щодо українців в інакший, більш жорсткий спосіб, ніж до поляків, і надалі вважатиме це нормальним.

Зустріч у Вашингтоні

Громадська думка ще не встигла відійти від скандалу на концерті Коржа і його наслідків, як Україна прозвучала у ще одному скандалі, який струснув польською політикою, – цього разу зовнішньою.

18 серпня у Білому домі відбулася терміново організована зустріч між Дональдом Трампом з одного боку та Володимиром Зеленським і низкою європейських лідерів з іншого. Говорили, очевидно, не лише про війну в Україні, але й про майбутню архітектуру безпеки у Європі. Отож, у політичній Варшаві задалися питанням: як так сталося, що серед учасників цього суперважливого для всього континенту саміту знайшлося місце для, наприклад, представника Фінляндії, проте не знайшлося для репрезентанта Польщі, найбільшої країни регіону, яка пишається планами побудувати найпотужніші збройні сили в Європі.

Кароль Навроцький тут же заявив: європейських лідерів до Вашингтона запрошував Зеленський, отож, це він, слід розуміти, винний у тому, що у Білому домі не було нікого з Варшави.

Підпис до фото, Як спочатку повідомив речник Кароля Навроцького, президент Польщі “пріоритетно ставиться до підготовки візиту до Сполучених Штатів 3 вересня”Проте міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський негайно відреагував твітом: повноваження роздавати запрошення на зустрічі до Білого дому має виключно Дональд Трамп, з яким нібито прекрасні стосунки має канцелярія польського президента, тож нарікайте, мовляв, на самих себе.

Після цього дискусія перейшла у звичний для польської політики формат взаємних звинувачень уряду та президента, однак намагання команди Навроцького зробити “крайнім” у внутрішньополітичному конфлікті Київ стало показовим моментом цього сюжету і додало українській темі токсичності.

В результаті температура українсько-польських стосунків знизилася настільки, що більшість польських політиків вирішили утриматися від публічних привітань України з її Днем Незалежності 24 серпня.

Від таких привітань відмовилися прем’єр Дональд Туск та спікер Сейму Шимон Головня, які до цього мали реноме цілком проукраїнських політиків. Наважився на публікацію твіта з поздоровленнями лише глава МЗС Радослав Сікорський.

Президент Навроцький публічно про привітання сусідів не повідомляв, однак протокольного листа з цього приводу надіслав – що характерно, його опублікував Володимир Зеленський.

Утім, всі ці події, як виявилося, були лише “розігрівом” перед кроком, що його Кароль Навроцький зробив 25 серпня, наклавши вето на закон про допомогу українцям.

Закон про українців

Історія спеціального закону про допомогу громадянам України у зв’язку зі збройним конфліктом на території їхньої держави досить проста. Після того, як на території Польщі протягом кількох перших тижнів великої війни знайшли прихисток понад мільйон громадян України, стало зрозуміло, що їхню присутність на новому місці потрібно якось унормувати. Приміром, легалізувати саме їхнє перебування в Польщі, спростити оформлення на роботу, продовжити візи для тих, кому вони потрібні, гарантувати доступ до системи освіти та охорони здоров’я, зрештою, створити фонд допомоги України, з якого, наприклад, фінансується суттєва доля терміналів Starlink, розгорнутих в Україні.

Усі ці питання польські депутати “запхнули” в один закон, дія якого початково була розрахована на шість місяців. Коли цей термін сплив, у вересні 2022-го, і стало зрозуміло, що війна в Україні не закінчується, польський парламент продовжив його дію ще на півроку, і це повторювалося кілька разів, – поки 25 серпня Кароль Навроцький не заветував проголосоване парламентом чергове продовження дії цього закону з 1 жовтня цього року по березень наступного.

Формально, пояснив президент, Польща залишається на боці України і продовжить допомагати її громадянам. Однак, додав він, “за три з половиною роки після ухвалення закону він повинен бути скоригований”.

Головна претензія Навроцького до цього закону – так звана “допомога 800+”. Так називаються державні виплати на кожну неповнолітню дитину у розмірі 800 злотих (близько 9000 гривень) на місяць.

Ще під час президентської кампанії опонент Навроцького Рафал Тшасковський запропонував виключити з числа отримувачів такої допомоги тих громадян України, які не працюють на території Польщі. І аргументував: є чимало випадків, коли українці зловживають цією допомогою – проживають на території України, а в Польщу приїздять, тільки щоб забрати гроші з картки.

Уже тоді проти цієї ідеї Тшасковського виступили навіть члени його власного політичного табору. Мовляв, якщо такі випадки і трапляються, то вони геть поодинокі, а ця пропозиція занадто вже скидається на спробу позагравати з правим електоратом. Отож Тшасковський досить швидко згорнув цю риторику. А от його опоненти, як виявилось, про цю ідею не забули.

Отож Кароль Навроцький заветував закон саме через це: на його думку українці, які не мають легальної роботи в Польщі, не можуть користуватися “допомогою 800+”.

Утім, цим вето президент, схоже, разом з водою вихлюпнув з купелі і дитину. Адже якщо дія нинішнього закону закінчиться (а це станеться 30 вересня), а новий закон до цього часу не буде ухвалений, підписаний і набуде чинності, то з наступного дня виявиться, що сотні тисяч українців перебувають і працюють у Польщі нелегально. Цей фактор, до речі, вдарив би по тисячах польських роботодавців, які взяли або мали намір взяти на роботу громадян України, а тепер ризикуватимуть опинитися винними у порушенні законодавства про працю.

Рішення Навроцького заветувати закон про допомогу українцям є популістським і не має нічого спільного з прагматичними розрахунками, говорили польські експерти.

Вони наводили економічну статистику, згідно з якою українські працівники приносили до польського бюджету 15 млрд злотих у вигляді податків та зборів, а на ту ж “допомогу 800+” витрачалося менше 3 млрд. Вони говорили про те, що найбільше постраждають від скасування допомоги на дітей найбільш вразливі українці – самотні мами, які доглядають за дітьми і просто не можуть собі дозволити влаштуватися на роботу. Про те, що якщо після скасування спецзакону українці, які перебувають на території Польщі, спробують легалізуватися на загальних підставах, тамтешня бюрократія просто не витримає напливу сотень тисяч охочих оформити документи. Зрештою, про те, що вето Навроцького ставить під загрозу фінансування Starlink, а отже напряму б’є по боєздатності України і грає на руку путінській Росії.

Подекуди пристрасті у зв’язку з цим рішенням Навроцького переливалися через край.

“Ми самі пнемося під російський чобіт. Самі за допомогою наших політиків. Ми скочуємося в прірву. Божевілля. Абсурд і дно”, – емоційно відреагував на останні події музикант і сатирик Кшиштоф Скиба.

Проте ще скандальнішим став кейс журналіста Віталія Мазуренка, громадянина Польщі українського походження, який в ефірі телеканалу Polsat News заявив, що Навроцький діє як “пахан”. А оскільки це слово в польській мові не вживається, то тут же пояснив спантеличеній ведучій: мовляв, так називають кримінального ватажка в російській в’язниці. Та негайно звинуватила Мазуренка в образі глави польської держави. Фрагмент ефіру завірусився в соцмережах.

Попри пояснення Мазуренка – мовляв, він не має нічого проти інституту президента, а лише вказував, що поведінка Навроцького б’є по беззахисних українських іммігрантах – він став жертвою масованої критики з усіх флангів політичного спектру. Його звільнили з видання Obserwator Międzynarodowy, у якому він працював заступником головного редактора, а депутат Сейму Даріуш Матецький подав на нього заяву до прокуратури.

Журналіст і правозахисник Ігор Кравець каже, що історія Мазуренка – типовий приклад польської “колоніальності” у ставленні до українців, яка останнім часом тільки наростає.

“У польських ЗМІ та у соцмережах сильно чихвостять Навроцького. Але щойно це зробив українець, це викликало значно більший осуд”, – говорить Кравець.

Є новий закон?

Тим часом, заветувавши закон про допомогу українцям, Кароль Навроцький, як і обіцяв, подав до Сейму на заміну законопроект власного авторства.

Крім обіцяних президентом новацій – положень про те, що доступ до соціальної допомоги та медичних послуг матимуть у Польщі лише ті українці, які працюють та сплачують тут страхові внески, – у документі знайшлося місце для кількох положень, які напряму не стосувалися статусу українських біженців в Польщі, проте, підозрювали експерти, закладалися в проект з прямою метою позагравати з антиукраїнськими настроями частини суспільства.

Серед них, наприклад, пропозиція подовжити процес надання польського громадянства з трьох до десяти років.

Або – і це стало темою для окремої дискусії – положення про заборону поширення в Польщі “бандерівської ідеології та символіки”. При цьому в самому законопроекті не говорилося, що конкретно мається під цим формулюванням на увазі, і це стало приводом для кпинів українських коментаторів: мовляв, бандерівським символом був тризуб, а головною ідеєю УПА – здобуття незалежності українською державою, і заборонити це полякам буде складно.

Утім, президентський проект навіть не потрапив на розгляд парламенту, адже уряд Дональда Туска оперативно підготував власний проект нової версії спецзакону про допомогу українцям.

В ньому виплати “800+” і медична допомога також обмежувалися, але, стверджували його автори, їхній проект дозволяє розглядати кожен випадок індивідуально і загалом є поступкою самотнім матерям, які виховують кількох дітей і, відповідно, не можуть собі дозволити працювати на повний робочий день.

Підпис до фото, Українці відзначають день Державного прапора України, Краків, 23 серпня 2025 рокуУ цьому проекті уряд прописав інтеграцію баз даних різних держустанов, аби ефективніше боротися з випадками шахрайства при оформленні допомоги на дітей, а також передбачив можливість у виняткових випадках отримувати таку допомогу для осіб, які перебувають у скрутному становищі.

І, звичайно, у цьому документі не було ані слова про заборону “символіки та пропаганди бандеризму” – питання, яке явно могло загострити стосунки між поляками та українцями. Формально в уряді кажуть, що це питання повинно бути урегульовано окремим законом. Неформально – тут, здається, є чітке розуміння, що зачіпати це питання явно не на часі.

Отож, 17 вересня польський парламент ухвалив саме урядову версію нового закону про допомогу українцям.

Однак це зовсім не означає, що проблема сотень тисяч українців вирішена.

По-перше, ухвалення цього закону переводить це питання у чисто політичну площину, адже наразі незрозуміло, чи підпише цей закон Кароль Навроцький. “Старий” закон залишається чинним ще неповні два тижні, отож часу на вердикт у президента не так багато. І схоже, що будь-яке рішення виглядає для нього поганим, хоч і з різних міркувань.

Якщо Кароль Навроцький підпише урядовий закон, він тим самим визнає, що його власний проект не зацікавив депутатів, і що популярну в польському суспільстві ідею позбавлення безробітних українців “допомоги 800+” реалізував саме уряд.

Якщо він його заветує, то змушений буде взяти на себе відповідальність за проблеми, з якими з 1 жовтня стикнуться польські держслужбовці та працедавці, яким доведеться мати справу з сотнями тисяч українців, які раптом опиняться у підвішеному з точки зору закону стані.

По-друге, і це набагато важливіше, навіть підписання цього закону президентом і швидке набуття ним чинності вирішує одну окремо взяту проблему українців лише тут і зараз.

Адже сьогодні можна впевнено констатувати, що експлуатація антиукраїнської риторики, просування рішень, спрямованих проти українців, стали органічною частиною польського політичного мейнстріму. До нечисленних політиків, які відкрито захищають українців, що перебувають на території Польщі, ставляться, м’яко кажучи, як до диваків. І навряд чи це зміниться у осяжному майбутньому.

Чому так сталося

Перша причина, чому так відбувається, очевидна. У польському суспільстві вже протягом тривалого часу наростають антиукраїнські настрої, і політики не можуть не віддавати цьому належне і не враховувати це у своїй риториці, у своїх діях.

Чому саме поляки розлюбили українців, писалося вже чимало – у тому числі, й на ВВС.

Одні дослідники кажуть, що головна причина такої зміни у суспільних настроях – це конкуренція за обмежені ресурси між поляками та прибульцями з України. Мовляв, масовий наплив українців призвів до подорожчання оренди житла, до перевантаження систем освіти і охорони здоров’я – і це, ясна річ, не подобається місцевим.

Інші – що поляки, як би парадоксально це не звучало, “втомилися від війни”. Товари та послуги дорожчають, ЗМІ нагадують, що Польща може стати наступною жертвою російської агресії – фрустрацію з цього приводу поляки виміщують на українцях.

Треті – звертають увагу на охолодження політичних стосунків між Києвом і Варшавою. Воно почалося з падіння української ракети в Пшеводові, внаслідок якого загинули двоє польських громадян. Продовжилося “зерновою блокадою” польських фермерів на українському кордоні і звинуваченням Володимира Зеленського, озвученим з трибуни Генасамблеї ООН: мовляв, Польща є актором в російському театрі. Словом, фундамент “вічної дружби”, яку віщували у 2022 році, обидві сторони розбирали по цеглинці і мали в цьому успіх.

Четверті – вважають, що всьому виною російська пропаганда і польські ультраправі інтернет-тролі. У мільйонах постів і коментарів у соцмережах звинувачують українців у всіх можливих гріхах – і це відбивається на настроях “пересічного Ковальського”. Найсвіжіший вияв цього – наприклад, те, що, згідно з дослідженням центру Res Futura, аж 38% поляків покладали провину у інциденті з масовим входженням у польський повітряний простір російських дронів у ніч на 10 вересня на Україну. Для порівняння, Росію у цьому звинувачували лише 34% респондентів.

Однак було б неправильно говорити, що польські політики сліпо йдуть за настроями суспільства, які ведуть їх у бік дедалі більше антиукраїнськості. У них вистачає і власних причин для того, щоб рухатися саме у цьому напрямку.

Перш за все, потрібно пам’ятати, що нині весь політичний процес у Польщі крутиться навколо однієї події – парламентських виборів, які за графіком мають відбутися у 2027 році (хоча геть не виключено, що дострокове голосування відбудеться вже наступної весни). Ставка на них буде максимально високою. Якщо переможе “Право і справедливість” – партія, яка підтримувала кандидата в президенти Кароля Навроцького, – націоналісти-євроскептики сконцентрують владу в одній з найбільших держав Євросоюзу у своїх руках. Перемога “Громадянської платформи” Дональда Туска дасть змогу уникнути такого сценарію.

Все, що відбувається у польському політичному житті, тамтешні коментатори розглядають саме через цю призму, – як та чи інша подія позначиться на шансах тієї чи іншої партії на майбутніх виборах.

У той же час, підсумки цьогорічної президентської кампанії і результати соцопитувань показали, що польське суспільство стрімко правішає. І саме по праву сторону політичної сцени стоїть величезна кількість виборців, голоси яких, судячи з усього, вирішать долю парламентської кампанії. Так, каже ВВС публіцист Dziennik Gazeta Prawna Міхал Потоцький, зараз чимало правих виборців декларують бажання проголосувати за ультраправі партії Славомира Менцена чи Гжегожа Брауна, але соціологія доводить, що цей електорат не прив’язаний намертво до свого вибору і схильний легко змінити свої симпатії на користь іншої політсили. І саме на це розраховують великі партії польської політики, заграючи з цими виборцями і у пошуках їхньої прихильності дедалі частіше вдаючись до антиукраїнської риторики.

По-друге, до того самого спонукають польські партії зміни, які відбулися протягом останніх місяців у США. Американська політика завжди була своєрідним дороговказом для поляків – хоча б через те, що саме десять тисяч американських військових, дислокованих у Польщі, є найвагомішою гарантією безпеки цієї країни. Отож і перемога Дональда Трампа на виборах президента США справила чималий вплив на польську політику – особливо на “Право і справедливість”, представники якої традиційно мають кращі зв’язки з Трампом та його оточенням.

Деякі спостерігачі зауважили навіть, що на свою інавгурацію Навроцький з дружиною прийшли у вбраннях, візуально схожому на ті, в яких на посаду президент вступав Дональд Трамп у товаристві першої леді США.

Перемога Трампа сама по собі обнадіяла польську правицю, перш за все, “Право і справедливість” та “Конфедерацію” – ставши доказом того, що трендом розвитку сучасного світу є переможний поступ ізоляціоністських, націоналістичних, консервативних сил, на тлі якого успіхи лібералів на кшталт Джо Байдена (чи, у польському випадку, Дональда Туска) є випадковими та тимчасовими.

Отож польські політики взяли до уваги, що тріумф Трампа став можливий не в останню чергу завдяки експлуатації ним жорсткої антиімігрантської риторики і самі значно активізували її використання.

Підпис до фото, Прихильники Славоміра Менцена, кандидата у президенти від ультраправого альянсу “Конфедерація” на передвиборчому мітингу у Кракові, 16 травня 2025 рокуА ще – вони констатували, що Трамп радикально змінив ставлення офіційного Вашингтону до шляхів розв’язання української кризи. На відміну від свого попередника він підходив до неї в якості не партнера України, а прагматичного посередника між Києвом та Москвою. Така позиція поволі ставала дедалі популярнішою і в польському політикумі – зокрема, знову ж таки, на його правому фланзі.

Нарешті, по-третє, наростанню антиукраїнських настроїв сприяли і внутрішні процеси, які протягом останнього часу відбуваються у “Праві і справедливості”. Уже саме висування цією партією в президенти радикала Кароля Навроцького стало сигналом відходу цієї партії від колишньої обережності і переходу до різкішої риторики, каже ВВС Леон Пінчак.

Перемога Навроцького надала радикалізації “Права і справедливості” новий імпульс, і от на верхівці цієї партії втратили вплив помірковані політики на кшталт Матеуша Моравецького і Міхала Дворчика. Зате внутрішньопартійної ваги набрали радикальні фігури, які не приховують своїх антиукраїнських поглядів, – на кшталт колишнього міністра освіти Пшемислава Чарнека. Все – знову ж таки, заради утримання і мобілізації правих виборців під вибори-2027, кажуть співрозмовники ВВС.

“Не виключено, що коли Качинський повернеться до влади у 2027 році, антиукраїнський курс “Права і справедливості” може пом’якшитися, однак важко робити прогнози, не знаючи, чим закінчиться війна в Україні”, – вважає Леон Пінчак.

“Відчули запах крові”

І справді, що буде далі, – це питання, яке залишається відкритим.

З одного боку, каже ВВС Міхал Потоцький, ніщо не вказує на те, що, з горем пополам ухваливши новий закон про допомогу українцям, політики припинять експлуатувати антиукраїнську риторику.

“Вони відчули запах крові і побачили, що ненависть до українців чудово продається. Немає жодних причин, чому б вони раптом відмовилися від використання її і надалі. Дуже вірогідно, що саме вона стане однією з головних тем наступної парламентської кампанії”, – каже він.

З іншого боку, можливо, такі радикальні прогнози робити зарано, говорить в ефірі радіо TOK FM заступник головного редактора тижневика Polityka Міхал Данєлевський.

“Політики зосереджуються на тому, що вже раз спрацювало, проте не виключено, що вони можуть щось пропустити… Отож ставитися до антиукраїнської емоції як до універсальної палички-виручалочки, яка напевно принесе політичний успіх і потягне маси виборців за політиком, який нею скористається, – це, на мою думку, не дуже вдала політична стратегія”, – каже він.

Втім, прямо зараз у польській громадській думці тему українських біженців затьмарили рефлексії на тему результатів масової появи російських дронів на території Польщі та ступінь готовності (чи неготовності) тамтешніх збройних сил та армій союзників адекватно відповідати на подібні виклики. На цьому тлі голосування Сенату Польщі за нову версію закону про допомогу українцям пройшло майже непомітно. І хтозна, які ще “чорні лебеді” впливатимуть на польську політику в майбутньому, і чи не призведе їхній вплив до того, що тема безпеки і такої близької до польських кордонів війни виштовхне на другий план дискусії про те, як слід ставитися до українців, які через цю війну опинилися на території Польщі.

Підписуйтеся на нас у соцмережах