Джерело: www.volynnews.com
Протягом 1930-х це була головна локація українського життя. Саме завдяки їй багато творчих і культурних контактів відбулося, багато проєктів вдалося реалізувати. Сьогодні ми переосмислюємо діяльність «Рідної хати» не лише як осередку національного життя, а й як важливої точки для взаємодії талановитих людей, які часто виходили за рамки лише культурної тусовки і репрезентували громаду на політичній арені міжвоєнної польської держави.
Розвиток різноманітних громадських рухів у той час відбувався дуже бурхливо. Селяни об’єднувалися в кооперативи для кращого лобіювання своєї продукції. Жінки утворювали організації для захисту своїх прав. Велосипедисти засновували товариства для організації змагань і пропаганди спорту. Хай яку тему, течію, групу осіб зі інтересами, потребами, бізнесом тощо ми візьмемо – всюди як гриби після дощу росли громадські організації, клуби, товариства, союзи, асоціації, кола та гуртки.
Ніл Хасевич надсилав свої роботи для ілюстрування луцького часопису Шлях
Не кожне з них мало гідні майданчики для організації подій. Тому міська громадськість завжди радо ставилася до звісток про появу якоїсь «пляцувки», де розгорталася широка діяльність і покривалася потреба багатьох товариств, клубів та спілок.
Читати ще: Перші циклісти на волинських дорогах: до історії велоруху в Луцьку
У 1929 (або ще в 1928) році в Луцьку виник клуб «Рідна хата», який ставив за мету стати одним із таких майданчиків, де кипітиме життя української громади міста. У січні 1929-го вони заявили про себе і вже цього місяця обіцяли відкрити клуб як будівлю для зібрань і проведення різних заходів. Затягнулося це ще на кілька місяців. А вже 11 квітня 1929 року клуб офіційно відкрили.
Він розташовувався на вулиці 3 травня у будинку Євгенії Мацієвич. Це був дерев’яний двоповерховий дім з великою залою. На сусідній ділянці майже в той самий час було відкрито готель «Савой» на місці розібраного раніше електротеатру «Ренесанс».
Рідна хата – останній будинок справа за готелем Савой
Такий зараз вигляд має це місце. Вулиця Кривий Вал
Основна зала клубу зі сценою вміщувала 200 осіб. Тут також були дві кімнати під ресторан, бібліотека, адміністративні приміщення. На початок відкриття «Рідна хата» вже зібрала пожертв на суму п’ять тисяч злотих. Оренда приміщення вартувала 500 злотих на місяць. Власниця будівлі Євгенія Мацієвич за власний кошт зробила ремонт будинку з метою підготовки до діяльності клубу. Стільці на зал і меблі до кімнати правління подарував один з українських адвокатів. Багато членів клубу виконували роботи з підготовки до відкриття на волонтерських засадах.
Читати ще: Історична мить на Kodak: фотографія в міжвоєнному Луцьку
Головою правління клубу став відомий у місті архітектор, колишній міністр УНР Пилип Пилипчук, який на тоді займав посаду міського архітектора у магістраті. Його дружина Оксана Пилипчук тримала в Луцьку килимарню, де виготовляли якісні українські килими. Вона надала їх для оздоблення адміністративного кабінету. Гостей вразили також старовинні пістолі на стінах – це вже були декорації до вистави «Останній сніп» (за п’єсою Людмили Старицької-Черняхівської) Волинського українського театру під орудою Миколи Певного. Співзасновниками клубу стали також письменник Модест Левицький, директор української гімназії Рафаїл Шкляр, видавець Петро Певний та інші.
«На сцені ще кипить праця: режисер драматичного гуртка М. Певний робить останні розпорядження; зшивають окремі шматки сукна до завіси; п. Миц малює двері під дуб; «спортовці» закінчують проводку електрики. Одразу відчувається, що вся справа в руках фаховців; видко всюди порядок, навіть висить картка: вартовий старшина – П. Певний і лежить книга для запису відвідувачів клюбу. Кімната правління вся в стильових українських килимах, які випозичила власниця української килимарської фабрики в Луцьку п-ні О. Пилипчукова. Усюди багато світла: кольори кімнат ясні, лише салю помальовано на темне бордо, що, як оксамит, пестить зір і приваблює до себе.
Інженер В. Галушка лазить по драбині й перевіряє ріжні виключателі на сцені та иншу «чорну й білу» магію та дає останні розпорядження монтерам. К. Ільницький готує столик, на якому будуть лежати програми. Інж. П. Ерастів штемпелює квитки, які мусять удовольнити – чи «Рідна хата» має симпатії українського громадянства. Хвилюється буфетчик. І спокійно, наче перед атакою полководець, дає останні вказівки голова клюбу», – описував процес підготовки журналіст газети «Українська нива», яка виходила спершу в Варшаві, а відтак – у Луцьку під орудою Петра Певного.
Відкриття відбулося 21 квітня 1929 року. Зала була забита численними гостями і членами клубу. Зайве казати, що серед останніх була вся активна українська інтелігенція. Це архітектори, міські урядовці, банкіри, інженери, видавці, вчителі, літератори, театрали, страховики, рільники. Запрошення на відкриття отримали посли на сейм, воєвода і віцевоєвода, міський голова, представники польського і єврейського громадянства Луцька. Були представники з інших волинських міст.
Рідна хата
Урочисте відкриття розпочалося о восьмій ранку. На сцену вийшли делегати правління на чолі з архітектором Пилипчуком й урочисто оголосили про відкриття клубу. Потім зачитали кілька промов, заслухали привітання гостей. Після цього виконали польський, а за ним український гімни. Потім – вистава, концерт хору, чарка чаю і спілкування.
Зайве казати, що всі члени правління клубу провадили активну громадську діяльність і в складі інших товариств. Так, Пилип Пилипчук був головою Товариства імені Лесі Українки, яке опікувалося організаційною підтримкою Луцької української гімназії. Петро Певний був редактором газети «Українська нива», головою Волинського українського об’єднання, член клубу Микола Маслов – голова Волинського громадського комітету допомоги голодуючим в Радянській Україні, сенатор та заступник сенатора від Волині у польському Сенаті протягом 1930-х. І це тільки початок тісних зв’язків.
Читати ще: Інвестори Луцька: династія Рафаловських і їхній лікарський хаб 1920-х
Цілком зрозуміло, що клуб став дуже важливим майданчиком, де постійно збиралися всі ці товариства й організації. Їх було багато. Товариство імені Лесі Українки, Товариство імені Петра Могили, Волинське українське об’єднання, Союз жінок-українок громадської праці, Волинське українське театральне товариство, Комітет допомоги безробітним, Волинське об’єднання праці, Український кредитовий банк, Громадський фонд позичок, Товариство українських артистів, Гурток українських танців та співу, Український спортивний клуб «Стир» та ще багато інших, які об’єднували українську громаду.
Діяльність установи забезпечували членські внески, благодійні пожертви, продаж квитків на події, оренда зали, а також ресторан.
Микола Маслов
Петро Певний
Тут також збиралося Волинське українське об’єднання – політична партія, в яку входили українські посли і сенатори, які пропагували українське життя, домагалися поступок у сферах культурного і церковного життя українців. Членами об’єднання були Сергій Тимошенко, Микола Маслов, Петро Певний, Михайло Тележинський, Степан Скрипник та інші. Всі вони брали активну участь в різних культурних, освітніх, церковних, громадських організаціях луцької української громади.
Окрім проведення організаційних зборів та засідань цих організацій, перш за все «Рідна хата» була місцем, де ставив свої вистави Волинський театр Певного. Луцьк став містом найбільшого розквіту таланту Миколи і його дружини Антоніни. Одразу після прибуття до Луцька Певні заснували тут Волинський український театр, що стало вагомою акцією не тільки в культурному житті міста, а й усієї Волині.
А все почалося з невеликого театрального гуртка, що його організував Певний. Перша вистава, а саме «Гетьман Дорошенко», відбулася у листопаді 1928 року на честь 10-річчя луцької «Просвіти». З часом закупили необхідне обладнання, і група перетворилася на повноцінний професійний театр. У тридцятих роках акторський склад Волинського українського театру налічував приблизно 30 членів. Репертуар складався із понад 40 вистав за творами українських та закордонних авторів.
Микола та Антоніна Певні гуляють в Луцьку. По центру – театральна трупа
Поряд із театральною сценою в Луцьку не менш важливими залишалися сцени музична і танцювальна. Над розвитком цієї галузі в українському житті Луцька працювало чимало людей, серед який найбільш активними були кілька.
У клубі «Рідна хата» діяв хор, диригентом якого працював Михайло Тележинський. Він також був композитором і написав багато власних творів. Співпрацював як журналіст із газетою «Українська нива», був визнаним знавцем українського фольклору. Писав на ці теми в часопис. Працюючи у Луцьку, Тележинський виробив Статут українських народних хорів. Обіймав посаду регента хору Луцького братства. Був співзасновником Волинського українського об’єднання, послом на сейм від Волині. У 1936 році прийняв духовний сан.
Михайло Тележинський і хор
Союз жінок-українок громадської праці в Луцьку тут неодноразово організовував якісь події. Це були виголошення рефератів відомих лекторок, свято матері, а також періодичні заходи для дітей. Також ця організація в «Рідній хаті» запровадила курси дитячого балету. Балетні вистави ставили як окремі події чи під час ширших заходів, як, наприклад, ялинки. Ялинками називалися святкові заходи для дітей з нагоди новорічних свят, які проводили в грудні-січні.
«Серед шовків маленьких елеганток цілком добре почувала себе старенька полатана барханочка донечки безробітного, як і дешевенькі кортові штанята громадянина з Кучкарівки. Пані з Союзу, а з ними і пан Л. Панкевич, зробили все, щоби в міру своїх скромних засобів і сил, уприємнити маленьким гостям час, що їм цілковито вдалося. Атракцією був балет юних аматорів хореографії, що виконав східний танець, коломийку, козачка та Катерину», – писали про ялинку в газеті «Шлях: релігійно-громадський часопис для народу», який видавало луцьке Товариство імені Петра Могили.
Нерідко бувало так, що «Рідна хата» на 200 місць не могла вмістити всіх охочих на свої події. В такому випадку свої двері щедро відчиняв Міський театр, який також відігравав функцію кінотеатру та основного осідку польського Волинського театру ім. Юліуша Словацького. Зараз у цьому приміщенні розташовується Волинський академічний обласний театр ляльок.
І навпаки – бували події, для яких Міський театр був завеликим, тому різні організації, які не мали національного спрямування, а були загальними, йшли в «Рідну хату». Наприклад, неодноразово тут проводили події Кола поліційної родини – організації на зразок профспілки для працівників державної поліції Луцька та повіту. Обговорювали тут найширше коло тем з життя і роботи поліціянтів. Також були тематичні заходи, вистави для їхніх дітей. Відбувалися тут і засідання Кіл рільничих з різних питань волинських рільників. Проводили зібрання в «Рідній хаті» Волинський союз комунальних і кооперативних кредитно-господарчих організацій, Волинський союз гмінних позичково-ощадних кас тощо.
Бувало, що ці організації використовували «Рідну хату» не лише як місце збору своїх членів, а й місце організації міських подій. Наприклад, згадане Коло поліційної родини неодноразово влаштовувало «забаву танечну» – свого роду вечірку, відкриту для широкої публіки.
Тож «Рідна хата» відігравала роль і загальноміського майданчика, хоча основна її ціль – служити хабом для українських організацій. Вона безумовно внесла великий вклад у розвиток всього міжвоєнного Луцька. Приміщення «Рідної хати» не збереглося. У 1940 році будівля, власницею якої все ще була Євгенія Мацієвич, потрапила у списки на націоналізацію. Але ще перед тим клуб перестав діяти. У будь-якому випадку видається, що і сьогодні модель цього клубу може слугувати прикладом для організаційного життя ГО та різних ініціатив у наш час.
Олександр КОТИС
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
