Усі чотири українські Революції досягли мети

35 років тому, 2 жовтня 1990 року почалися студентські протести на Площі Жовтневої Революції у центрі Києва. Тепер це Майдан Незалежності. Це була перша Українська Революція. Пізніше були Помаранчева революція, Революція Гідності, а також недавні Картонкові протести. Всі вони були успішними щодо виконання їхніх вимог.

Зробимо невеликий екскурс в історію і нагадаємо.

Революція на гранітіСтудентські протести і голодування тривали 15 днів – із 2 жовтня по 17 жовтня 1990 року. То було щось незвичне – адже в СРСР до таких протестів не звикли, а Україна тоді ще була радянською республікою.

Хоча вже Україна мала Декларацію про державний суверенітет, але ще було далеко до серпня 1991 року, коли була проголошена Незалежність.

Саме тоді – восени 1990 року – Москва якраз намагалася нав’язати новий союзний договір у так званому «Ново-Огарьовському процесі».

І, власне, головною вимогою голодування студентів було, щоб Україна не підписувала цей новий союзний договір, який тодішній радянський керівник Михайло Горбачов хотів нав’язати союзним республікам, багато яких вже подумували про незалежність, надихаючись досвідом балтійців.

Революція на граніті. У перший день політичного голодування. Київ, 2 жовтня 1990 року

Щоправда студентам не вдалося дотиснути владу, щоб відбулися нові вибори до Верховної Ради на багатопартійній основі. Верховна Рада УРСР, обрана в березні 1990 року, так і залишилася працювати. І саме тим депутатським складом Рада проголосує за Акт Державної Незалежності України 24 серпня 1991 року і стане першим парламентом нової країни.

Ще одна вимога – відставка голови Ради міністрів УРСР, консерватора Віталія Масола, була виконана. Масол справі пішов у відставку 23 жовтня 1990 року. Щоправда він ще раз повернеться на прем’єрську посаду вже в незалежній Україні, але не надовго.

Також серед вимог голодуючих студентів було повернення до України всіх хлопців-українців, які були в лавах радянською армії, для проходження служби на батьківщині.

Організаторами акції були Українська студентська спілка та Студентське братство, а лідерами – Олесь Доній та Маркіян Іващишин. До студентів, які розбили намети і принесли розкладачки, приходив тодішній голова Верховної Ради Леонід Кравчук.

Акція стала першим масовим протестом молоді і увійшла в історію як Революція на граніті. Щодо результативності – Революція дала поштовх руху до Незалежності України і відмови від входження в будь-яку «нову федерацію» у складі СРСР.

Помаранчева революціяПомаранчева революція спалахнула 22 листопада 2004 року – на наступний день після другого туру президентських вибрів, де – згідно з офіційними результатами – перемогу тоді здобув ставленик президента Леоніда Кучми Віктор Янукович.

Прихильники опозиційного кандидата Віктора Ющенка не погодилися із цим і вийшли на протест – причому масово, сотні й сотні тисяч. Вони вважали, що влада сфальшувала результати виборів на користь Януковича.

Назву революція дістала від помаранчевого кольору, який обрали протестувальники. Вони мали помаранчеві стрічки, помаранчеві деталі одягу чи прапори з плакатами.

Гасла були: «Ющенко – так!» та «Разом нас багато – нас не подолати!».

Помаранчева революція. Київ, майдан Незалежності, 22 листопада 2004 року

Влада не наважилася розігнати протестувальників, акції тривали до 8 грудня і потім згасли, коли влада погодилася провести безпрецедентний третій тур президентських виборів, на якому – 26 грудня 2004 року – переміг Віктор Ющенко.

Помаранчева революція увійшла в історію низкою новаторств – сцена, де виступали політики і транслювалися програми «5 каналу» – опозиційного каналу, який підтримав революцію. Також виступали музиканти – зокрема переможниця пісенного конкурсу «Євробачення-2004» Руслана Лижичко.

Цими концертами і мирним характером Помаранчева революція була подібною до оксамитових революцій 1989 року, що прокотились Центральною Європою.

Та Помаранчева революція налякала Кремль, який боявся поширення «кольорових революцій» на пострадянських теренах.

Отже, в підсумку на виборах переміг Віктор Ющенко і склав президентську присягу у січні 2005 року.

Неуспіхом цієї революції можна вважати розбрат всередині помаранчевої команди, коли вони прийшли до влади, і як наслідок – перемогу Віктора Януковича на президентських виборах 2010 року.

Помаранчева революція. Майдан Незалежності в Києві, 28 грудня 2004 року

Помаранчева революція однак стала символом права на вільний вибір, демократію і чесну зміну влади в результаті прозорих виборів.

Революція гідностіПоштовхом до цієї революції стала відмова тодішнього президента Віктора Януковича підписати Угоду про асоціацію між Україною та ЄС на Вільнюському саміті «Східного партнерства» в листопаді 2013 року.

Почалася революція як Євромайдан – саме як протест проти відходу від Європейського курсу і відмови Януковича підписати Угоду. А офіційний початок – 21 листопада 2013 року, коли невелика група активістів відгукнулася на заклик Мустафи Наєма вийти на Майдан.

З цього моменту на Майдан Незалежності почали прибувати все більше людей – особливо коли міліція розігнала і жорстоко побила студентів 30 листопада.

Початок Революції гідності. Майдан Незалежності в Києві, 30 листопада 2013 року

В наступні тижні на Майдані виросло ціле наметова містечко, була поставлена сцена для виступів політиків і музикантів.

Треба зауважити, що почавшись як Євромайдан, Революція переросла в більш ширшу акцію – з протестом проти авторитарного правління Януковича, з протестом проти монополізації влади «регіоналами», збагачення клану Януковича та його «сім’ї» тощо.

Революція гідності. Київ, майдан Незалежності, 19 лютого 2014 року

Але також цей протест був і проти надто сильного впливу Росії на Україну та зовнішньополітичний курс Януковича та Партії регіонів, спрямований на партнерство в Росією за рахунок відносин України з ЄС. Росія тоді навіть виділила Януковичу 15 мільярдів доларів кредиту – фактично купуючи лояльність тодішнього українського президента і його відмову від асоціації з ЄС.

Були дні коли на Майдані збиралося понад мільйон протестувальників.

Революція Гідності. Київ, Майдан Незалежності, 8 грудня 2013 року

Революція гідності мала і першу «гарячу фазу» – на вулиці Грушевського, де палали шини і було нічне протистояння з ОМОНом.

Не обійшлося і без жертв, коли в лютому загинула «Небесна сотня» розстріляна силовиками з ОМОНу, хоча перші жертви вже були до цього.

Тіла загиблих учасників Революції гідності на майдані Незалежності в Києві, 20 лютого 2014 року

Революція гідності завершилась втечею Януковича до Москви, зміною влади в Україні. Угоду про асоціацію з ЄС було підписано в два етапи – березні і в червні 2014 року.

Москва не пробачила Україні народну революцію і Кремль окупував Крим, а потім розпалив вогнище конфлікту на Донбасі. З того часу Москва часто говорить нібито про «нелегітимність» влади в Україні і «переворот», вважаючи Януковича досі «легітимним».

Саме після Революції гідності курс України на членство в ЄС став безальтернативним, а Україна виривалася з геополітичної орбіти Кремля.

Революція гідності також активно запустила процес декомунізації, коли було демонтовано пам’ятник Леніну на Бессарабській площі в Києві, а за цим послідував, як його охрестили, «ленінопад» по всій Україні.

Картонковий майданХвилю протестів української молоді в липні 2025 року в Києві, а також інших містах (Одесі, Львові, Дніпрі – загалом понад 25 міст) називають Картонковою революцією або Картонковим майданом саме через масове використання картону для плакатів.

Ще одним «брендом» Картонкового майдану було широке використання нецензурної лексики на плакатах молодими людьми.

Протест проти законопроєкту, що обмежує незалежність НАБУ та САП. Київ, 24 липня 2025 року

А поштовхом стало ухвалення 22 липня Верховною Радою, де монобільшість має пропрезидентська «Слуга народу», законопроєкту 12414, який дуже обмежував незалежність Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) та Національного антикорупційного бюро (НАБУ). Закон нашвидкуруч підписав президент Володимир Зеленський.

Як реакція на це – молодь вийшла на протести, причому масово і незважаючи на небезпеку триваючих дронових та ракетних обстрілів України під час війни, що було дуже сміливим кроком з боку молодих протестувальників.

Цього разу протести у Києві були не на «традиційному» Майдані Незалежності, – а неподалік, на площі біля театру імені Івана Франка – це якраз поруч з Офісом президента України.

Протести назагал тривали з 22 по 30 липня і увінчались успіхом – Зеленський відкликав підпис і Рада переголосувала новий закон, який відновив незалежність НАБУ і САП. Зеленський підписав новий закон 31 липня.

Картонковий майдан мав і зовнішньополітичний аспект – адже незалежність антикорупційних органів є однією з вимог до України для членства в ЄС.

Відтак, молодь своїми протестами і картонками не дала звернути Україну з європейського шляху розвитку.