«Зрізали хрест і поставили триколор». Історія пастора, який, попри втрату дому, співав із вірянами серед...

Інна Бондаренко«Я – пастор, який втратив хату і величезну-величезну церкву на півдні – у Мелітополі. І застав війну в окупації. Вони увірвалися до дому, старшого сина, якому тоді було десять років, розбудили автоматом у лице», – розповідає пастор Марк Сергеєв.

Його родина відмовилася співпрацювати з окупантами та придушувати проукраїнські акції в Мелітополі. На третій тиждень великої війни вони евакуювалися до Києва. Згодом дізналися, що їхній дім у рідному місті «націоналізували», церкву перетворити на будівлю для «міністерства молоді», а хрест на подвір’ї зрізали – й на його місці почепили російський прапор.

Більш ніж рік багатодітна родина Сергеєвих жила у власному помешканні під Києвом, яке наприкінці вересня зруйнувала російська ракета. Відео, на якому пастор розповідає про знищений будинок, його діти вибираються з-під завалів, а згодом разом із вірянами співають серед руїн, набрало мільйони переглядів у соцмережах.

Про свідчення воєнних злочинів військових РФ у Мелітополі, евакуацію цивільних та дві втрати дому Марк Сергеєв розповів проєкту Радіо Свобода «Ти як?».

«Дуже сильно палало»«Обстріли почалися десь о п’ятій у нашому районі. Дружина лежить і каже: «Зараз ухвалимо рішення, я піду дітей будити». І тут – повідомлення на телефон, що над Києвом – ракети. Вона така: «Все, я буджу дітей». Вона тільки перевертається – і «приліт».

Скло, одразу на мене шафа впала, гіпсокартон зі стелі. І перше, що спадає на думку за секунду – діти вище, над тобою. І це от відчуття духу смерті. Я от уявляю цей гул, сигналізацію, машини палають – і в цей момент розумію, що дітей могло розтягнути».

Так пригадує недільний ранок 28 вересня 2025 року пастор і волонтер Марк Сергеєв. Його родина переїхала в передмістя Києва з окупованого Мелітополя після початку великої війни.

Президент України Володимир Зеленський повідомив, що в ніч на 28 вересня російська армія запустила по Україні майже 500 ударних безпілотників та понад 40 ракет, зокрема «Кинджали». Основними напрямками атаки були Київ та область, Запоріжжя, Хмельниччина, Сумщина, Миколаївщина, Чернігівщина та Одещина.

Марк каже: щойно сини відгукнулися на крики батьків, він увімкнув телефон і кинувся витягати хлопців (13, 11, 9 років) з-під завалів.

«Їх там позакидало всім. У мене дах зараз висить, тримається ні на чому. Є такий бетонний пояс із арматурою. Цей пояс повністю вилетів, впав на дружини машину, яка була припаркована біля хати. Але дах, якби завис, – він їх не розплющив. Попадало все – столики, бо вони онлайн навчаються в школі. Багато скла. Двері всі «повиходили».

Головне було спустити дітей, бо поруч було десь десять машин, трансформаторна будка, лічильники, а під низом ще й газовий кран. Тут дуже сильно палало. І десь за 20 хвилин плюс-мінус ще вибухнуло – всі стовпи, кабелі попадали».

Марк каже: знімав відео, щоб надіслати його у церковний чат, де парафіяни пишуть, чи все з ними гаразд під час обстрілів. Він навіть не здогадувався, що ці кадри розлетяться соцмережами і наберуть мільйони переглядів.

«Через 30 хвилин приїхало багато хлопців – хтось вигрібає, розгрібає, хтось дітей виносить, речі. Це була неділя, у нас два потоки служіння. Один бізнесмен приїхав сюди й каже: «От ключі. Ти їдеш туди надихати людей. А ми тут розгребемо». Вони привезли сюди трактори. Я весь у пилюці, в смітті. Сідаю за кермо, беру дружину, їдемо. Там люди всі засмучені, бо всі бачили новини».

Саме в церкві, розповідає чоловік, у нього виникла ідея зібрати людей разом. Він написав про це в той же церковний чат.

«Я не думав, чесно, що так багато людей збереться. Тут просто сотні людей повиходили у вікна, вони стежили. Ми зібралися, щоб подякувати Богу, що ми живі, заспівати пісні. З іншої сторони, я розумів, що це покаже нашу українську стійкість».

У цьому будинку багатодітна сім’я Сергеєвих прожила понад рік. Його подарували благодійники. Тепер, каже пастор, будівля непридатна до життя. Родину тимчасово прихистили друзі. Вони також збирають документи, щоб скористатися державною програмою відновлення пошкодженого житла.

Марк втратив не лише будинок, а й бус, на якому їздив на прифронтові території та до військових.

«Його подарував дуже крутезний волонтер, музикант із Німеччини. Це друг Урсули фон дер Ляєн. У них – величезний фонд. Вони тут, в Україні, біля мільйона євро допомогли – автівками для капеланів, дітям. Я на ньому евакуював людей з Мар’їнки, він побував в Бахмуті, в Авдіївці. Я – капелан, волонтер-помічник, багато служив, їздив і буду зараз їхати підтримувати хлопців. Знаєте, коли ти народився в цьому народі, на цій землі, в тебе є певне покликання до цієї нації – ти залишаєшся тут».

«Це вже Росія, президент Путін»Початок повномасштабної війни родина Марка зустріла у Мелітополі – місті, яке російські військові окупували в перші дні вторгнення. Там він збудував дім для родини та храм.

Чоловік розповідає: з початком великої війни пастори залишилися у місті без зв’язку. Вони домовлялися з фермерами про продукти, жінки готували їжу, а в церковному підвалі ночувало близько сотні дітей.

Одного березневого ранку 2022-го, пригадує Марк, його розбудила дружина – хтось стукав у двері. Він пішов подивитися, що відбувається.

«У мене були вікна до підлоги – і бачу декілька лазерів по лицю. Я вправо-вліво – розумію, що прийшли військові. Тільки відчинив двері – мене схопили, витягнули, в чому був на вулицю, поклали, було дуже холодно. Я зрозумів, що прийшло дуже багато – десь близько 200 солдатів: Росгвардія, ФСБ, чеченці, бо були в іншій формі. У мою хату зайшло десь близько 13 військових. Вони всі були озброєні, в спецодязі. Дружину витягнули, вони мою старшу дитину розбудили – прямо автоматом в лице».

Того ж моменту інша частина військових РФ уже увірвалася до церковної будівлі – це зафіксували камери спостереження. Туди ж привели Марка, його батька та інших чоловіків. За його словами, окупанти забрали телефони й почали допити представники ФСБ.

«На той момент, третій тиждень окупації, тисячі людей виходили з українськими прапорами, намагалися зупиняти танки кожного дня. До мого тата, як до старшого пастора, казали: «Ти повинен зупинити цих людей». Він каже: «Це вільна країна, це молодь, я не впливаю на думки людей. Люди просто виходять щиро, від серця». Каже: «Ні, якщо ви їх не зупините – проллється кров».

Вони ставили умову до тата, що він повинен записати відео на тлі будівлі церковної для мелітопольців: «Люди заспокойтеся, це вже Росія, президент Путін, просто видихніть і все». Він каже: «Я, на жаль, не зможу цього виконати, я знімаю з себе повноваження пастора». Вони закрили двері – і почалася вже інша розмова: «Ми почнемо пальці відрізати, підемо з вами по-іншому».

Того дня чоловіків відпустили і вони зрозуміли: настав час залишати місто. Вранці написали про це в церковний чат й вирушили в напрямку Запоріжжя. Шлях на підконтрольну Україні територію пролягав через 17 російських блокпостів. Найстрашнішим, каже, був останній.

«Чеченці нас зупинили. Ми кажемо, що нам треба на ту сторону. А вони: «Ми вас не випустимо». Ми стали в коло і почали молитися. У цей момент – страшний обстріл, постійно прилітає. Ми присідаємо, бо воно стріляє, гепає. І в якийсь момент я бачу – чеченець сидить на танку й рукою показує: проїжджайте. Ми газ у підлогу і починаємо їхати.

Це от село Кам’янське, всі, хто з півдня, розуміють. Ми піднімаємося на пагорб – і в цей момент російські військові починають артилерією, «Градами» стирати село вщент. І от тільки я побачив Збройні сили, усі почали ридати. Ми в окупації були три тижні, але відчуття – як ціле життя прожив без України».

Люди, які залишилися в місті, розповідає він, продовжували збиратися в церкві, проводити богослужіння.

«На початку літа вони (окупанти – ред.) прийшли й сказали: «Це більше не ваша територія. Ідіть геть». Мені подзвонили і сказали, що хату «націоналізують», вносять у реєстр. Я вже зараз побачив на російському сайті, що я є «терорист», наша хата, хата батьків внесена як їхня власність.

Біля церкви зрізали хрест і поставили триколор. Знаєте, це був найважчий момент. Зараз там якесь «міністерство культури, молоді», «Єдина Росія». Наша церква дуже багато «світилася» по російських каналах, вони розповідають, що це вони там будують, роблять. І вони створили це абсолютно з кожною церквою. Зараз немає ні однієї церкви, крім московського патріархату».

«Понад 600 храмів зруйновані або захоплені»У 2024 році Марк з братом їздив у Сполучені Штати. Вони відвідували церкви, проводили зустрічі з конгресменами.

«Я бачився зі спікером Джонсоном в Конгресі, багато було зустрічей із Комітетом релігійної свободи. Ми маємо понад 600 храмів, будівель – католицьких, православних, протестантських, які зруйновані або захоплені, як мій у Мелітополі. Вони це все забрали, вони вбивають пасторів за віру, і це відбувається досі. Крім тієї свободи, яку ми виборюємо від Росії, є ще релігійна свобода, яку ми маємо в Україні, а там (на окупованих територіях – ред.) її немає. Це таке моє певне покликання – від України їздити, свідчити, розповідати».

Марк каже: також йому доводиться боротися і з російською пропагандою за кордоном.

«В Америці дуже сильно розганяють, що з боку влади є переслідування християн. Це страшний наратив, який зараз є. Мені дзвонять десятки пасторів і кажуть: «Вас же там переслідують». Тому ми, як християни України, повинні руйнувати цю пропаганду й показувати, яка свобода віри є. Я думаю, що у світі немає такої свободи, яка у нас є. Ми тут стали біля руїн, почали грати на гітарах, і жоден поліцейський не сказав: «Що ви тут робите?» Це те, що я намагаюся постійно американській стороні говорити. Росія вкладає в це мільйони, вона витрачає неймовірні суми у пропаганду».

Російська повномасштабна агресія знищила 640 релігійних об’єктів в Україні, заявив президент Володимир Зеленський 19 квітня цього року. А 67 українських священників, пасторів і монахів «були вбиті або закатовані російськими окупантами».

• Російські військові регулярно з різних видів озброєння – ударними БпЛА, ракетами, КАБами, РСЗВ – атакують українські регіони.
• Керівництво Росії заперечує, що російська армія під час повномасштабної війни завдає цілеспрямованих ударів по цивільній інфраструктурі міст і сіл України, убиваючи цивільне населення і руйнуючи лікарні, школи, дитячі садочки, об’єкти енергетики та водозабезпечення.
• Українська влада і міжнародні організації кваліфікують ці удари як воєнні злочини Російської Федерації і наголошують, що вони мають цілеспрямований характер.