Давніші за піраміди: загадкові “домівки фей” на Сардинії

• • Author, Андреа Кокко
  • Role, ВВС
• 43 хвилин(и) тому

Серед пагорбів і скель Сардинії, нині визнаних об’єктами світової спадщини ЮНЕСКО, ховаються давні некрополі — мовчазні свідки ритуалів доби, коли про Рим ще ніхто не чув.

Для місцевих жителів ці місця — не просто каміння. Це зачаровані печери, домус-де-янас, або ж “домівки фей”, як їх лагідно називають сардинці.

До пірамід і до Риму

Дика й вітряна Сардинія порізана тисячами кам’яних веж — нурагів, велетів бронзової доби, що й нині охороняють оливкові гаї.

Але задовго до нурагів тут жили інші майстри — народ Оцієрі. Між 3200 і 2800 роками до н. е. вони вирізали просто у скелях справжні підземні міста — понад 3 500 кам’яних гробниць, схожих на людські оселі.

Вони вірили, що смерть — це не кінець, а лише новий перехід. Стелі гробниць фарбували червоною вохрою, а стіни прикрашали зображеннями биків — символів сили й відродження.

Сардинці й досі переказують історії про янас — світловолосих жінок із срібними пасмами, що ночами співають стародавніх пісень і прядуть золото.

Кажуть, саме вони навчили людей пекти хліб і подарували їм фрамменту — закваску, що передається з покоління в покоління.

А ще — застерігають: тих, хто насмілився зайти в “домівки фей” без дозволу, більше ніхто не бачив.

У липні 2025 року 17 “домівок фей” отримали статус об’єкта світової спадщини ЮНЕСКО.

Це не лише археологічні пам’ятки — це жива частина сардинської культури, де історія, міф і буденність сплелися в один подих.

Дорога під землю

Моє знайомство з цим світом почалося на півночі острова, біля некрополя Су Кручиффіссу Манну неподалік Порто-Торреса.

Гід Мауріціо Меліс показав мені вапнякове плато, прорізане вузькими ходами, що ведуть до 22 гробниць IV–III тисячоліть до н. е.

“Для цивілізації Оцієрі, — каже він, — спуск у гробницю був подорожжю в надра самої землі — туди, де життя перетворюється на нове життя”.

Під час розкопок археологи знайшли тут фігурки богині-матері, кераміку й навіть людський череп із слідами трепанації, зробленої понад 3 500 років тому.

“Наука пояснює багато, — усміхається Меліс, — але для нас ці місця назавжди лишаться “домівками фей”.

Там, де сучасність стоїть над вічністю

У селищі Сеннорі сучасні будинки зведені просто над неолітичними похованнями. Серед інжирів і гранатів ховаються входи, висічені п’ять тисяч років тому.

“Ось серце гробниці, — показує мені радниця з культури Елена Корналіс. — Символ сили й життя”.

У промінні ліхтаря видно зображення бика, вибите в камені.

“Тепер, коли ЮНЕСКО офіційно визнало наші “домівки фей”, люди знову відчули зв’язок із тими, хто жив тут тисячоліття тому”.

Далі мій шлях веде до плато Монте Мамас, де на висоті понад 400 метрів розташований некрополь Месу ‘е Монтеc.

Серед олив і скель тут спочивають 18 гробниць — точних копій домів живих: із фальш-дверима, карнизами й колонами.

На стінах — охра, орнаменти й роги биків: символи родючості та сили. Бик, земний і небесний, вважався провідником душ у потойбіччя.

Давня сардинська легенда розповідає, що саме тут феї-янас запросили до себе жінку, відкрили їй таємницю бродіння й подарували фрамменту — закваску, з якої люди навчилися пекти хліб і ділитися ним одне з одним.

Це знання назавжди поєднало світ живих і духів.

Ігри серед вічності

Я їхала вузькими дорогами вглиб острова й перетнула густий ліс Анела, щоб дістатися до некрополя Сос Фурріґесос — у перекладі з сардинської “погребальні вогнища”.

Тут, у товщі вулканічної скелі, вирізьблено 18 давніх гробниць, що піднімаються ярусами на стрімкому схилі заввишки майже 20 метрів. Вони нагадують мовчазне місто мертвих, висічене просто в камені.

Археологи виявили тут понад 140 петрогліфів — найбільше зібрання доісторичних різьблень на всій Сардинії. Та навіть через тисячоліття ці образи не зникли: місцеві майстри й сьогодні вплітають спіралі та роги биків у орнаменти своїх тканин і кераміки — немов продовжують діалог із кам’яною пам’яттю предків.

“Смерть була частиною природного циклу, — пояснює археолог Джузеппе Танда, який брав участь у розкопках ще в 1970-х. — Спільнота оплакувала померлих і чекала на нове народження, щоб відновити рівновагу”.

Далі, на південь — область Барбаджа. У скелі — дві темні щілини, ніби очі древнього велета. Це – некрополь Броду, над яким височіє стародавній нураг.

Підпис до фото, Сардинія — земля, де навіть каміння дихає часомНа півдні, біля Прану Муттеду, я зустріла хранителя старожитностей Граціано Арбу.

“Я знав ці гробниці з дитинства, — усміхається він. — Ми тут ховалися від дощу, гралися. Тепер я їх оберігаю”.

Між могилами стоять три менгіри — кам’яні стражі, що охороняють спокій тисячоліть.

Тут, серед дубів і вітру, міф, історія й щоденне життя сплелися в одне.

На Сардинії навіть камені мають пам’ять — про людей, про фей і про вічну віру в те, що смерть — це лише початок.

Підписуйтеся на нас у соцмережах