«Не ухилянт, а нормальний чувак»: оператори НРК про логістику на фронті і мобілізацію

Через засилля російських FPV-дронів на фронті доїхати позашляховиком чи навіть броньованим авто до позицій мінометників, пілотів «мавіків», не кажучи вже про піхоту, – практично неможливо. Наземні роботиНаземні роботизовані комплекси (НРК) тому протягом останнього року стали одним із основних засобів логістики переднього краю.

Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) провели добу з військовослужбовцями 20-ї БрОП «Любарт» 1-го корпусу НГУ «Азов» на Торецькому напрямку і спостерігали, як в таких умовах доправляють боєкомплект та провізію.

(Редакція не вказує прізвища бійців з огляду на потреби безпеки)

«Чуєш, а вода, бензин, їжа? Таке треба?» – Дем’ян, командир розрахунку наземних роботизованих комплексів (НРК), телефонує на позицію мінометників, щоб з’ясувати, що окрім боєприпасів передати побратимам цього разу.

Після уточнення деталей військовослужбовці починають готувати чергову місію свого НРК.

«Тарган» (назва наземного робота – ред.) бере 200 кілограм, але ми іноді можемо довантажити пару мішків, 220-250 кілограм. Бо хочеться побільше хлопцям їжі підкинути, води. Якщо машинка доїхала, нам спокійніше, що завезли вантаж», – розповідає Дем’ян.

Спершу військові ретельно складають на робота БК, далі черга провізії. Все відбувається в одному з покинутих гаражів десь за 8 кілометрів від лінії фронту. Це Торецький напрямок.

Раптом на вулиці чути, як гуде FPV. Військові завмирають, прислухаються, а коли звук стихає продовжують працювати. Російський дрон-камікадзе полетів далі.

Коли все упаковано, НРК вирушає в дорогу. Перші метри найбільш небезпечні для екіпажу, адже робота необхідно вивезти з укриття, а тоді знову заховатися і залишитися непоміченим для російських FPV та розвідувальних БПЛА.

«Зараз все змінилося, росіяни дуже обрізають нам логістику, б’ють машини, і постало питання, як возити на позиції провізію, майно. Всі знали, що є НРК, але до нього не доходили руки, бо можна було на машинах їздити. Але як притиснуло, то вирішили спробувати», – каже Дем’ян.

За словами військових, навчитися керувати наземним роботом нескладно, порівнюють його з дитячою машинкою на пульті керування.

Найважче – налагодити зв’язок і непомітно для російських підрозділів доїхати до позицій. Швидкість їхнього НРК «Тарган» близько 20 кілометрів на годину.

«Багато по маршруту зустрічається FPV, які моніторять, відстежують якийсь рух, сидять в засаді. НРК немаленький, його видно. Було 3-5 випадків, що атакували машинку. В деяких випадках вдалося врятувати її, в деяких ні», – розповідає військовослужбовець з позивним «Оні».

Місія, за якою спостерігають Донбас Реалії, успішно завершується. НРК доїхав до позиції мінометників, військові виходять з укриття, вивантажують БК та провізію, після чого робот повертається до свого екіпажу. Сьогодні цей маршрут повторюють ще раз.

Оператор НРК з позивним «Цикада» вже звик до такої рутини, хоча до війська приєднався нещодавно.

«Найперший вихід був трішки морально важкий, я побачив 200-х, 300-х. Доводилося з ними працювати також. А загалом не тяжко. Враховуючи, що в нас є всі умови, їжа, вода, місце, де спати, інтернет, зв’язок з тим світом. У піхоти, у наших «мавікістів»«Мавік» –компактний коптер, «мавікісти» – оператори таких дронів умови гірші. Хлопці деколи не доїдають. Наприклад, підірвали НРК, і тому можуть деякий час сидіти без води, їжі. Морально це тисне, що хлопцям там важко, а тут у тебе все є», – розмірковує «Цикада».

Найстаршому в екіпажі, Дем’яну, всього 26-ть. Він також добровільно долучився до війська.

Каже, дружина спершу нервувала, коли натякав про своє бажання піти в армію. Але згодом і вона, і його мама прийняли вибір військовослужбовця та, каже, задоволені тим, що в сім’ї «не ухилянт, а нормальний чувак».

«Найбільш прикро, коли День незалежності, то дуже багато людей у вишиванках, саме хлопців. А коли треба роботу тут зробити, то немає людей», – каже Дем’ян.

У «Цикади» перед підписання контракту були свої розмови з рідними. Йому лише 20-ть, каже, що сім’я спонукала його поїхати за кордон, але він відмовився.

«Хлопців, які виїжджають зараз, не засуджую. Просто хотілося би більше розуміння суспільства, щоб трошки «роздуплились» на четвертий рік війни і щоб люди долучалися більше. Неприємно бачити, повертаючись на цивільне життя, як там всі «двіжують», а тут хлопці живуть у ямах», – розмірковує військовослужбовець.