Як Угорщина на чолі з Орбаном опинилась в НАТО і чому вона досі там залишається

Підпис до фото, Віктор Орбан очолює владу Угорщини з перервами вже майже 20 років. Він був очільником уряду в 1998-2002 роках і зараз обіймає цю посаду з 2010 року

• • Author, Олег Черниш
  • Role, ВВС News Україна
• 2 листопада 2025

Приєднання до Північноатлантичного альянсу є “переломною подією в нашій національній історії”, сказав він під оплески залу і додав: “Ми будемо набагато щасливішими від власного членства в НАТО, коли побачимо, як наші сусіди також приєднуються до нього”.

Через 25 років та сама людина обіцяє активно блокувати приєднання в НАТО великої сусідньої країни, а роль своєї власної Батьківщини в Альянсі називатиме таким новотвором як “не-участь”.

Ці, здавалося б протилежні заяви зробив один і той самий політичний лідер, що, так сталося, займав в ті часові проміжки одну й ту ж саму посаду.

Мова про угорського прем’єр-міністра Віктора Орбана, який зараз є найбільшим критиком дій НАТО, особливо, що стосується підтримки України, і серед інших блокує її шлях до членства в організації.

Але в березні 1999 року він, також бувши на чолі угорського уряду, добився прийняття своєї країни до Альянсу і називав це “переломною подією” і “нагородою для угорського народу”.

Підпис до фото, Церемонія прийняття до НАТО Польщі, Чехії і Угорщини, 16 березня 1999 року. Зліва направо стоять польський прем’єр Єжи Бузек, прем’єр-міністр Чехії Мілош Земан, генсек НАТО Хав’єр Солана та прем’єр Угорщини Віктор Орбан.При чому шлях до членства в найпотужнішій безпековій організації Будапешт пройшов достатньо швидко і одним з перших.

Запрошення до альянсу Угорщина, а також ще дві країни колишнього Варшавського блоку – Чехія і Польща – отримали в липні 1997 році, а стали повноцінними членами НАТО вони вже в березні 1999 року. Тобто цей шлях, які деякі країни проходяться десятиріччями вони змогли подолати фактично в “турборежимі”.

У випадку з Угорщиною навіть деякі керівники країн альянсу ще тоді публічно заявляли про її неготовність до цього кроку.

Але ж чому Будапешт все ж став членом НАТО і хто цьому посприяв?

Вступ “пакетом”

Для початку треба відмітити, що прийняття одночасно трьох країн до НАТО тоді ще було новинкою.

За згадками сучасників, саме Польща і Чехія були “локомотивами” цього процесу, а Угорщина змогла вдало використати історичний шанс.

Вважається, що процес розширення НАТО був запущений у квітні 1993 року, коли на церемонії відкриття Музею Голокосту у Вашингтоні чеський і польській лідери – Вацлав Гавел і Лех Валенса, за словами журналістів, “затиснули в кут” молодого президента США Білла Клінтона і стали переконувати прийняти їхні країни в Північноатлантичний альянс.

Крім того, чехи і поляки активно використовували свої діаспори в Америці. У США живе 21 мільйон вихідців зі Східної Європи та їхніх нащадків. Впливові діаспори почали закидати Білий Дім та Конгрес петиціями.

Залишалось лише обійти побоювання Росії, яка тоді була на грані економічного колапсу, але не забувала агресивно нагадувати сусідами про свою “сферу впливу” на пострадянському просторі.

Підпис до фото, Саме під керівництвом Віктора Орбана в 1999 році Угорщина вступила до НАТО, хоча цей процес активно просували його попередники, а не він.Як це зробили – існує кілька версій, включно з досить фантасмагоричними, які могли виникнути через всім відому схильність тодішнього президента Росії до алкоголю.

Колишній журналіст видання Gazeta Wyborcza Бартош Венґлярчик писав, що для обходу “вето” РФ польській владі довелось використати хитрість і… алкоголь. Начебто польський президент Лех Валенса споїв російського візаві Бориса Єльцина і змусив підписати змінений текст декларації, в якій наголошувалось на відсутності претензій РФ щодо вступу Польщі до НАТО.

Цю ж версію подій озвучує у своїх мемуарах і екскерівник МЗС РФ Андрій Козирєв.

В книзі мемуарів “Жар-птиця” він описує цей візит Єльцина в Польщу в серпні 1993 року, в якому і сам брав участь. Колишній міністр підтверджує, що російський президент був “не в кондиції”, коли погодився на правку про НАТО в тексті декларації.

За словами колишнього очільника Польщі, він переконав російського президента підтримати змінений текст заяви про НАТО в першу чергу силою своїх аргументів, а не кількістю алкоголю.

Підпис до фото, Адміністрація американського президента Білла Клінтона (на фото – справа) остерігалася негативної реакції РФ на приєднання східноєвропейських країн до НАТО. Однак президент Борис Єльцин публічно не висловив заперечень.“Я хотів би заспокоїти тих, хто тут шукає подвійне дно. Моя голова була не міцнішою за голову Бориса Єльцина. Тут я не наважився б змагатися. Запевняю вас, я його не споював, як про це говорили та шепотіли. Він інтуїтивно відчув, що має поступитися, що така історична потреба. Тож не кількість випитого вирішила справу, хоча, це, звичайно, зовсім і не завадило!”, – зазначав Валенса.

Після цих серпневих подій 1993 року шлях Польщі до НАТО був фактично відкритим, хоча російська влада і той самий Єльцин ще намагалися відіграти все назад.

Спроби Москви зупинити це були насправді були наполегливим. Нещодавно розсекречені документи в США показують, що Єльцин особисто сказав Клінтону в Гельсінкі в березні 1997 року: “Наша позиція не змінилася. Рух НАТО на схід залишається помилкою”.

Але було вже пізно. Процес розширення НАТО став незворотним. І тут Угорщина на чолі з молодим 35-річним лідером Віктором Орбаном знайшла свій момент.

Показово, що перед великим вторгненням в Україну Росія виставляла Заходу ультиматум, щоб уникнути протистояння. І серед вимог було повернення структури військ блоку до кордонів 1997 року – тобто саме до того розширення за участі перших трьох країн Східної Європи.

Підпис до фото, На початку 2022 року Росія висунула вимогу Заходу прибрати військову інфраструктуру за кордони першого розширення 1997 року Сусід для війни: як з Угорщини вели війну проти Сербії

Крах Радянського союзу на початку 1990-х років залишив східноєвропейські країни в “підвішеному стані”. Радянська армія залишила їхні території, а власні збройні сили, зазвичай, були нечисельними, слабко навченим і неналежно озброєними.

Принаймні, саме така ситуація утворилась в Угорщині, де були гарні економічні показники, але стан її армії аж ніяк не відповідав критеріям НАТО, хоча вона перманентно і співпрацювала з Альянсом в навчаннях і окремих миротворчих операціях.

Однак Угорщина мала козир – вдале географічне розташування. Точніше “вдале” виключно для США, які вже саме планували військову операцію проти Белграда. Угорщина мала спільний кордон з Сербією – країною, яка вела затяжні, криваві війни, щоб зупинити розпад Югославії.

Таким чином НАТО отримало ділянку кордону з нею і використало це на повну для подальших військових операцій.

Щоправда, ще до офіційного вступу в НАТО Будапешт погодився надати США доступ до своїх військових баз, зокрема авіабази Тасар і дозвіл на використання свого повітряного простору для американських військових літаків. Вони контролювали повітряний простір над Боснією під час югославського конфлікту.

А вже буквально через два тижні після офіційного вступу до Альянсу 24 березня 1999 року угорська територія стала використовуватися американськими повітряними військами для бомбардувань Сербії. Метою було зупинити гуманітарну кризу в Косово, чиє населення страждало від агресії сербських військ.

Підпис до фото, Небо над Белградом після бомбардувань авіації НАТО, квітень 1999 рокуЩоправда, є версія, що план США був амбітнішим – нібито використати ділянку угорсько-сербського кордону також для сухопутного вторгнення десятків тисяч вояків і бронетехніки НАТО.

Чітких документів щодо цього немає, але у 2022 році про це згадав, посилаючись на слова Орбана, чинний сербський президент Александар Вучич. Звісно, у той час Орбан та Вучич мали специфічні теплі стосунки з Росією.

Наземна операція нібито мала б добити режим сербського лідера Слободана Мілошевича, який не хотів згортати військові дії проти Косова навіть на фоні повітряних атак НАТО.

Однак дозвіл на сухопутне вторгнення Будапешт, за їхньою версією, так і не надав.

Тодішній міністр закордонних справ Угорщини Янош Мартоньї заявляв, що “це за жодних обставин і ніколи не може розглядатися”. Однією з причин була велика діаспора угорців, близько 300 тисяч, що проживали на півночі Сербії.

Водночас Угорщина дозволила натовським літакам вільно використовувати свою територію для бойових вильотів в сторону Сербії.

Загалом за 78 днів операції Allied Force (“Союзна сила”) натівська авіація здійснила 35 тисяч вильотів, скинувши понад 23 тисячі бомб і ракет.

За офіційними югославськими даними, кількість жертв за час операції склала 1002 особи, у тому числі 576 військових і поліцейських, частина з яких загинула у сутичках з косовськими бойовиками. Коаліція втратила двох (екіпаж американського вертольота, що розбився під час тренувального польоту в Албанії).

На початку червня 1999 року Слободан Мілошевич погодився з вимогами НАТО і вивів сербських силовиків з території Косово.

Потепління сусідських відносин між Угорщиною і Сербією після цих подій довелося чекати аж до середини 2000-х. Ба більше, наразі чи не єдиним вірним другом сербського президента Александра Вучича серед очільників країн НАТО залишається саме угорський прем’єр Віктор Орбан. Навесні 2025 року вони навіть оголосили про найближчу ціль – створити “власний військовий союз”.

А як же НАТО?

Нинішній стан справ

“Зараз склалася ситуація, коли ми нібито і там, і не там. Я не знаю, як довго це може тривати”, – сказав в травні 2024 року Віктор Орбан, коментуючи стан справ в Північноатлантичному альянсі.

Він також заявив, що Угорщина працює над “переосмисленням” свого статусу членства в НАТО, щоб потенційно уникнути участі у майбутніх операціях за межами Альянсу і посиленої підтримки України з боку НАТО.

“Наші юристи і офіцери наполегливо працюють над тим, як Угорщина може зберегти своє членство в НАТО таким чином, щоб їй не довелося брати участь в діях НАТО за межами території Альянсу”, – пояснив він.

Така своєрідна поведінка лідера однієї з країн Альянсу вже викликала невдоволення всередині НАТО. Поки що не публічне.

Однак в червні 2023 року колишній командувач сухопутних військ Польщі, генерал Вальдемар Скшипчак прямо заявив: НАТО має виключити Угорщину зі свого складу, якщо Будапешт не змінить свою поведінку.

“НАТО дало достатньо часу Угорщині, щоб вона отямилася. Якщо Угорщина є на боці Путіна, то їй треба показати “жовту картку” і сказати так: якщо ви не зміните позицію, то виходите з НАТО”, – сказав він в інтерв’ю українському державному агентству “Укрінформ”.

Підпис до фото, Віктор Орбан каже, що Угорщина задумується над “переосмисленням” своєї ролі в НАТО. Але про вихід з Альянсу поки мова не йде.Щоправда, є одна, але суттєва перепона.

В НАТО просто не існує механізму виключення країн-членів, навіть якщо одна з них порушує умови Північноатлантичного договору. Розмови про введення такого механізму тривають достатньо давно і не лише в контексті поведінки Угорщині, але й Туреччини.

Однак консенсусу з цього питання не має і генеральний секретаріат організації виступає рішуче проти розробки такого механізму.

Єдиний шлях – якщо Угорщина добровільно захоче залишити цей Альянс.

Хоча добровільного і повного виходу країн з НАТО ніколи не було, але двічі в історії відбувалися максимально близькі до цього ситуації. Франція вийшла з військових структур організації в 1966 році, а в 1974 – це ж саме повторила Греція. Щоправда, через кілька десятиліть вони відновили своє повноцінне членство.

Тож Будапешт знає, як діяти в ситуації, коли власні інтереси не збігаються з цінностями Альянсу.

Щоправда, тоді виходить, що уряд Віктора Орбана власними руками “відв’яже від західного узбережжя” свій “угорський корабель”, який занадто тривалий час “плавав у відкритих водах”.

Саме таке порівняння він вжив 16 березня 1999 року, вітаючи вступ своєї країни до НАТО.

Наразі таких красивих фраз угорський прем’єр щодо НАТО вже не використовує.