Джерело: www.volynpost.com
Про це повідомляє газета “Волинь-нова”.
«Чи не найбільше зраділа моя мама, бо в Україні є стереотип, що в престижних університетах за кордоном може навчатися лише людина з великим гаманцем чи зв’язками, а виявилось, що це не так», – усміхається Анастасія Неродик із Маневичів. Зараз вона проживає в Німеччині, тому було цікаво дізнатися не лише про її досвід студіювання, а й про те, як українці обживаються за кордоном
Початок війни застав юну волинянку в Харкові, де вона здобувала знання на першому курсі Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. росіяни одразу ж почали масовано обстрілювати місто і хотіли його оточити, тож Настя опинилася серед тих сотень тисяч людей, які у перші дні намагалися покинути Харків, – важка дорога на рідну Волинь зайняла три дні.
У Маневичах дівчина продовжувала навчатися дистанційно, багато волонтерила, а згодом разом із мамою та молодшими сестрами опинились у знайомих у Німеччині, думаючи, як, напевно, і більшість українців, що лише на короткий час. Але на чужині пробігли усі її студентські роки – диплом бакалавра вона здобула онлайн.
“Більшість першого семестру у Харкові ми теж навчалися дистанційно, – через ковід, – каже дівчина. – Тож я фактично не пожила нормальним студентським життям, яке в мене забрала війна, і постійно сумувала за очним навчанням. Тому коли у травні цього року я дізналася про можливість продовження навчання за програмою подвійного диплома, яку мій університет Ярослава Мудрого пропонував у партнерстві з Edge Hill University з Ліверпуля, вирішила зробити все, аби скористатись нею”.
Для цього, звісно, треба було досконало володіти англійською мовою. За це Настя досі з вдячністю згадує своїх вчителів у Маневицькій школі №1.
“Місць було лише 20, і шанси на успіх були не дуже високі, – продовжує Анастасія. – Але коли я ознайомилася з програмою – «Штучний інтелект. Цифрове та кіберправо», зрозуміла, що це саме те, чим я хочу займатися. Це була моя сфера інтересів, і я працювала з подвійною силою, щоб потрапити на цю програму”.
Далі були іспити одразу у двох університетах, тривала співбесіда з представниками вишу з Англії, і, нарешті, вердикт – Анастасія Неродик отримує 17 тисяч фунтів стерлінгів, – а це майже мільйон гривень, на студіювання у двох університетах – українському та британському – за програмою подвійного диплома.
“Коли мені оголосили, що я пройшла – це було неймовірне відчуття! Але мама, зраділа чи не найбільше, – посміхається, згадуючи, Анастасія. – Перший семестр ми навчаємось із нашими викладачами університету імені Ярослава Мудрого, а другий і третій – в Британії. А це для мене можливість студіювання в кампусі (студентське містечко. – Авт.), про що мріяла. Щоправда, мій грант покриває лише навчання, а інші витрати, зокрема, проживання, має вирішувати сам студент…”
А ще Анастасія дуже сподівається, що здобуті нею інноваційні знання в галузі, що стрімко розвивається, зможе реалізувати з користю для України.
“У нас у цій сфері – непочатий край роботи, таких спеціалістів дуже не вистачає, – каже вона. – Я сподіваюсь, що здобуду міжнародні зв’язки, які будуть корисні для майбутнього розвитку правової системи в галузі цифрових технологій та кіберправа в Україні”.
Навіть у європі українці сепаруються на два табори Настя каже, що з самого початку життя в Німеччині робила все, аби інтегруватись, а не закритись у власній бульбашці: «Я завжди на всі пропозиції кажу «так», – чи то якісь акції, чи зібрання, чи волонтерство, – я їздила всюди, де можна».
Волинянка, зокрема, брала участь в українському танцювальному колективі (танцями почала займатись ще у Маневичах), а також грала у виставі на тему війни, де мала нагоду познайомитися з колишнім членом Європейського парламенту Маттіасм Ґрооте. За його порадою пройшла практику в адміністрації міста Лер, де проживає, волонтерила у таборі для українців тощо. Словом, – на «всі пропозиції казала «так»… Згодом їй запропонували роботу комерційного клерка в одній з міжнародних компаній. І вже, працюючи, вона самостійно опанувала німецьку мову!
А «мовне питання» дуже актуальне і в Німеччині.
“Не всі українці подолали мовний чи культурний бар’єр, – констатує Анастасія. – Багато людей замкнулося у спільнотах, де є лише їхні співвітчизники. Є й такі, хто шукає тільки російськомовних лікарів чи адвокатів з числа тих російських німців, які приїхали до Німеччини 30 – 40 років тому з Казахстану, – намагаються знайти ніби своїх. Хоча ці «свої» вже давно не наші. Це не сприяє інтеграції і, на мою думку, лише посилює відчуття ізоляції від місцевого суспільства”.
Волинянка сподівається, що здобуде міжнародні зв’язки, які будуть корисні для майбутнього розвитку правової системи в галузі цифрових технологій та кіберправа в Україні.
“Не кажу, що так робить більшість українців, але з часом помічаєш у таких земляках зміни – вони починають просувати якісь російські наративи, мовляв, «не все так однозначно»… І навіть були такі, хто повернувся не в Україну, а в росію. У нашому місті є церква московського патріархату, куди ходить багато українців, хоч в сусідньому населеному пункті є католицький храм, де українцям дали можливість відправляти службу рідною мовою, проте вони все одно обирають російську церкву. Знаючи, що побачать там росіян – людей із дуже протилежними до наших настроями та поглядами. Я в тій церкві ніколи не була”, – каже дівчина.
Крім цього, студентка зазначає, що бачить багато людей, зокрема з Маріуполя, які вже в Німеччині перейшли на українську мову і чітко тримаються проукраїнської позиції. Дуже дружні. Беруть участь в усіх українських культурних ініціативах.
“Кожного року в Лері відбувається фестиваль культур, то українці проявляють себе надзвичайно активно, до нас завжди черги, ми дуже пристойно себе показуємо. Крім цього, щопонеділка, каже Настя, на площі в центрі міста відбувається мітинг на підтримку України. На її думку, це свідчить про солідарність німців, адже їх туди інколи приходить більше, ніж українців – це неабиякий вияв лояльності для такої бюрократичної країни, як Німеччина. …Я багато подорожую, не тільки Європою, а різними країнами, і прийшла до висновку, що ми справді маємо цінувати те, що наша Україна – демократична держава. Що в нас є можливість для різноманітних ініціатив, для дій, – наголошує маневичанка. – Я усвідомила, який це взагалі був привілей для мене – закінчити музичну школу в Маневичах, клас фортепіано, танцювальний клас, отримати дуже достойну освіту – і це все безкоштовно… Це справді дуже значимо. Бо коли ти подорожуєш і бачиш людей з Америки, які не мають уявлення навіть про базову шкільну програму, не орієнтуються в географії, то розумієш, наскільки ми багаті. Просто ми не усвідомлюємо цього багатства, жаліємось. А варто б цінувати”.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
