“Зрада з посмішкою”: історія падіння Маргарет Тетчер

Підпис до фото, Тетчер обіймала посаду прем’єра з 1979 по 1990 рік

• • Author, Грег Маккевітт
  • Role, ВВС
• 3 хвилин(и) тому

Вона була першою жінкою-прем’єркою Великої Британії і обіймала цю посаду 11 років — довше, ніж будь-хто з прем’єрів XX століття. За непоступливість її прозвали “залізною леді”. Її політичний стиль не допускав поступок: одних це захоплювало, інших — дратувало.

У листопаді 1990 року світ став свідком кінця епохи Маргарет Тетчер.

“Залізна леді” пішла у відставку й залишала резиденцію прем’єра на Даунінг-стріт зі сльозами на очах, зраджена власною партією.

Що могло похитнути її владу?

Останній вихід

Коли 28 листопада 1990 року Тетчер востаннє вийшла на поріг резиденції прем’єр-міністра Великої Британії, її засліплювали спалахи фотокамер журналістів із усього світу.

“Ми залишаємо Даунінг-стріт після одинадцяти з половиною чудових років і передаємо країну в значно кращому стані, ніж отримали”, — промовила вона.

Та в її очах не було радості. Менш ніж за тиждень до цього вона залишила посаду лідерки Консервативної партії — не здобувши достатньої підтримки, щоб продовжити боротьбу.

Ледь стримуючи сльози, Тетчер махає журналістам і вирушає до Букінгемського палацу — на свою останню аудієнцію з королевою Єлизаветою ІІ.

Іронія долі була в тому, що саме жорстка, авторитарна манера керування Тетчер зрештою відвернула від неї соратників.

“Анаконда”

Перша в історії Британії жінка-прем’єр, вона тричі приводила консерваторів до перемоги на виборах. Мало хто з політиків мав таку владу — і викликав настільки сильні, а часом суперечливі емоції.

Вона вигравала битви проти естеблішменту, профспілок, лейбористів і, можливо, найзапекліші — проти власного уряду. Але фінальний удар завдали свої ж колеги.

Підпис до фото, Тетчер на Даунінг-стріт, в офіційній резиденції британського прем’єраОдин з її міністрів, Кріс Паттен, у 2005 році розповів BBC, що Тетчер визнавала: трохи страху в політиці — корисна річ, якщо хочеш досягти свого.

Вона вміла починати наради з гучних оцінок – і відразу кидала колегам виклик, чи зможе хтось спростувати її слова.

Паттен зізнавався: “Завжди було відчуття, ніби над тобою висить анаконда у люстрі — варто зробити помилку, і все закінчено”.

Тетчер же наголошувала: як людина науки, спершу збирає факти, а вже потім робить висновки.

“Прем’єр має вміти лякати. Немає сенсу бути слабким у кріслі”.

Початок кінця

Перемога на виборах 1987 року стала рідкісним досягненням — третім терміном прем’єрства Тетчер. Однак незабаром вона оголосила про запровадження спірного місцевого податку — “податку на громаду” (community charge), чи “податку на кожного дорослого” (poll tax).

Він мав стати новим джерелом фінансування місцевих органів влади. Розмір податку був фіксованим і не залежав від доходу чи матеріального становища громадянина.

Навесні 1990 року Лондон вибухнув заворушеннями, а консерватори забили на сполох: податок загрожував їм втратою мандатів, і лідерство Тетчер уперше опинилося під реальною загрозою.

Але остаточного удару завдала зовсім інша проблема — європейська.

Удар “мертвого барана”

Мало хто очікував, що доленосну роль у поваленні “залізної леді” відіграє лорд Джеффрі Гау. Він був відомий як тихий, м’який і ввічливий чоловік.

Сам Гау зізнавався, що віддає перевагу “настирливому повторенню”, а не крику — що часом дратувало прем’єрку.

Тетчер недооцінила його — і даремно.

Їхні стосунки зіпсувалися у 1989 році, під час перестановок в уряді. Тетчер змістила його з посади міністра закордонних справ і призначила віцепрем’єром — цю посаду колеги сприймали як формальність, що не могло не образити Гау.

30 жовтня 1990 року Тетчер виголосила знамените “Ні, ні і ще раз ні!” — так вона відповіла на пропозиції Європи щодо глибшої інтеграції.

Для Гау це стало останньою краплею. Він подав у відставку — і так завдав вирішального удару.

Підпис до фото, Маргарет Тетчер і Джеффрі Гау13 листопада, виступаючи у парламенті, Гау холодно й руйнівно розкритикував позицію Тетчер щодо Європи. Його слова стали закликом до внутрішньопартійного бунту.

У гру втрутився Майкл Гезелтайн — яскравий, амбітний політик, який чотири роки тому пішов через суперечку з Тетчер. Він чекав свого часу — і дочекався. Гезелтайн оголосив про намір висунути свою кандидатуру проти Тетчер. Почалися внутрішньопартійні перегони.

У день першого туру голосування Тетчер вирушила до Парижа на саміт — замість того, щоб домогтися підтримки серед колег, які ще не визначилися.

Вона перемогла Гезелтайна, але успіх був сумнівний: голосів не вистачило для автоматичного переобрання.

Другий тур став неминучим, а її авторитет танув у запеклій боротьбі за лідерство у партії.

Битва за владу

Повернувшись до Лондона, Тетчер заявила: “Я буду боротися. І боротимуся, щоб перемогти”.

Але міністри бачили ситуацію інакше. Вона вирішила викликати їх по одному на бесіду. Ті, очікуючи своєї черги, перешіптувалися — і розуміли, що настав час приймати рішення.

Пізніше Тетчер згадувала, що кожен з міністрів заходив до кабінету майже з однаковими словами: “Якщо ви вирішите йти на вибори — я підтримаю. Але перемогти ви не зможете. Тож краще поступитися місцем”.

Вона вирішила “переспати” з цією думкою. І вже вранці, на засіданні уряду, оголосила про відставку.

За словами високопоставленої чиновниці Керолайн Слокок, ця сцена була сповнена сліз. Тетчер ледь могла говорити.

Чоловіки-міністри теж витирали очі — хоча деякі, як пізніше зазначали колеги, робили це не без частки лицемірства.

Новий лідер

Тетчер підтримала Джона Мейджора, який переміг на виборах і став новим лідером консерваторів 27 листопада.

Наступного дня вона попрощалася з Даунінг-стріт.

Підпис до фото, Тетчер відмовилась брати участь у виборах, поступившись лідерством у партії Джону МейджоруПісля аудієнції у королеви вона разом із чоловіком переїхала до нового будинку на півдні Лондона.

Колишня прем’єрка оголосила, що вранці повернеться до парламенту — нехай дорога буде довшою: працювати було єдиним, що вона вміла.

Хоча публічно Тетчер обіцяла підтримувати Мейджора, насправді вона залишалася “водієм із заднього сидіння”, як сама себе жартома називала, і неабияк ускладнювала йому роботу.

Рана, що не загоїлася

Відчуття зради не залишало Тетчер до кінця її днів.

У 1993 році вона сказала: “Це була зрада з усмішкою на обличчі. І, мабуть, саме це було найстрашнішим”.

Померла “залізна леді” 8 квітня 2013 року – в неї стався інсульт. Їй було 87 років.