Дейтонській угоді про мир у Боснії 30 років. Які уроки має вивчити Трамп для ситуації...

Підпис до фото, Війна в Боснії змінила Європу і стала тригером першої військової операції НАТО в історії

• • Author, Григор Атанесян
  • Role,
  • X, @atanessi
• 19 хвилин(и) тому

Дейтонська угода, яку підписали 30 років тому, зупинила війну і створила сучасну Боснію і Герцеговину. Вона також перекроїла систему безпеки в Європі, де відтоді домінують США, а НАТО діє за межами своїх кордонів. Тепер Дональд Трамп хоче зупинити війну в Україні на принципах, схожих на ті, що спрацювали в Боснії.

Коли їздиш Боснією, реклама пива над входом у кафе — найпростіший спосіб зрозуміти, який із трьох народів населяє околиці: босняки-мусульмани, серби чи хорвати. У кожного народу свої пивоварні, і вони слугують знаком “свій-чужий” у країні, де всі говорять однією мовою і мають однаковий вигляд.

На парасольках кафе Sky у місті Трново — логотип сербської марки пива. Тут часто п’ють каву двоє друзів — Ніна Регоє, студентка, яка вивчає англійську мову та літературу, та Елдін Голо, пожежник із місцевої частини. Ніна — сербка, Елдін — босняк.

Трново стоїть на схилах Динарських Альп, вкритих лісами та гірськолижними курортами. У 1990-х на цих схилах йшли бої між сербами з одного боку і босняками та хорватами — з іншого. У селах катували і вбивали мирних жителів. Батьки Ніни та Елдіна воювали по різні боки барикад.

Загалом у Боснійській війні загинуло понад 100 тис. осіб, а серби вчинили різанину у Сребрениці. Близько половини населення стали біженцями. Лише втручання США паралельно з військовою операцією НАТО змогло зупинити війну. Відтоді у Боснії зберігається мир.

У 2022 році російське вторгнення в Україну перехопило у Боснії сумнівні лаври найбільшої війни в Європі після Другої світової. Бажання Дональда Трампа якнайшвидше завершити цю війну схоже на ту гарячкову дипломатію, яка призвела до зупинки боснійського конфлікту.

Як і тоді, Вашингтон хоче зупинити війну якомога швидше, використовуючи батіг і пряник — та ігнорує Європу в цьому процесі.

Підпис до фото, Громада Трново, де живуть Елдін і Ніна, розділена на дві частини за етнічною ознакою.“Оточити парканом і нікого не випускати”

Задимлена перекинута бронемашина, що спирається на стовбур дерева. Навколо — зелений підлісок, унизу — багатоповерхівки Сараєва, боснійської столиці. Це кадри новинної хроніки з місця аварії, яка стала тригером для закінчення конфлікту в Боснії. Аварія сталася під горою Ігман, що височіє над Трново, де живуть Ніна та Елдін. І після цієї автокатастрофи зупинка боснійської війни стала справою честі для адміністрації Білла Клінтона.

Але в 1992 році, на початку боснійського конфлікту, більшість республіканців і демократів вважали, що конфлікти на Балканах не загрожують інтересам США. Європейський Союз теж був проти американського втручання — він хотів сам розв’язувати європейські проблеми.

Щоправда, один американський дипломат все ж вважав інакше.

Річард Голбрук від початку розпаду Югославії наполягав, що Америка має втрутитися.

“Найкращим шансом запобігти війні [в Боснії] було б дати югославам недвозначне попередження про те, що авіація НАТО буде застосована проти будь-якої сторони, яка спробує вирішувати етнічні суперечності в Югославії силовим шляхом. Але у Вашингтоні це бачили інакше”, — писав Голбрук у книзі “Як зупинити війну”, присвяченій мирному процесу в Боснії.

На початку 1995 року, після трьох років війни, ситуація почала змінюватися. Усі мирні ініціативи ЄС та ООН провалилися. У липні того ж року загони боснійських сербів захопили місто Сребрениця і вбили кілька тисяч чоловіків, босняків. Миротворці ООН їх не захистили.

Ця різанина стала найкривавішою, але далеко не єдиною в тому конфлікті. Воєнні злочини привернули до Боснії увагу навіть тих, хто раніше її ігнорував. Президент США Білл Клінтон доручив Річарду Голбруку, на той момент помічнику держсекретаря у європейських справах, вирушити до Сараєва, щоб обговорити мирне врегулювання.

Столиця Боснії вже кілька років жила в блокаді сербських загонів, які обстрілювали її з навколишніх пагорбів. Тому американська делегація, що їхала на бронемашинах ООН, обрала єдиний шлях, який не контролювали серби, — через вузьку та звивисту дорогу навколо гори Ігман. Одна з машин перекинулася на слизькій від дощу дорозі та впала з урвища. Загинули троє американців: спецпосланець президента, заступник помічника держсекретаря та полковник із ради національної безпеки.

Деніел Герштейн, тоді молодий підполковник армії США, був у машині, що перекинулася. У нього були розчавлені ребра, зламана спина та кістки обличчя, але він вижив.

“Ще в 1994 році ми не обговорювали відправку військ до Європи. Це те, з чим мали впоратися самі європейці та миротворці ООН. Але не впоралися”, — згадує він.

Підпис до фото, Деніел Герштейн вижив в аварії, що призвела до кінця боснійського конфліктуПісля аварії на Ігмані конфлікт став справою Вашингтона.

“Клінтон чітко дав зрозуміти, що тепер ми беремо це на себе”, — каже Герштейн.

Голбрук писав, що Клінтон вирішив втрутитися в Боснію через різанину у Сребрениці, через загибель трьох особисто йому знайомих співробітників адміністрації та через позицію самого Голбрука, який наполягав на американській інтервенції.

Герштейн напрочуд швидко оговтався і приєднався до американської делегації, зайнятої безпрецедентною човниковою дипломатією між Белградом, Сараєвом, Загребом, Вашингтоном та європейськими столицями. Голбрук вмовляв лідерів у регіоні зупинити війну та погрожував санкціями або втратою американської підтримки.

Через три місяці після аварії на Ігмані, у листопаді 1995 року, президенти Сербії, Хорватії та Боснії приземлилися на військово-повітряній базі під містом Дейтон у штаті Огайо. Його обрали через повну непримітність. Віддаленість від великих міст відрізала делегації від зовнішнього світу та преси. А спартанські умови мали прискорити процес.

“План був такий: оточити авіабазу парканом і нікого не пускати і не випускати, — розповідає Герштейн. — Ми сказали їм від самого початку: у вас є три тижні, щоб домовитися. Якщо ви не домовитеся, миру не буде”.

Як Боснія змінила НАТО

Підпис до фото, Операція в Боснії означала, що навіть після кінця холодної війни США залишилися гарантом безпеки в ЄвропіПаралельно з мирним процесом Голбрук переконав Клінтона ухвалити ще одне рішення, яке вплинуло на всю архітектуру європейської безпеки на наступні 30 років. Він вважав, що на кону — роль США в новому світовому порядку:

“Це був найважливіший тест американського лідерства з кінця холодної війни — не тільки в Боснії, але й у Європі”.

У серпні 1995 року НАТО розпочало бомбардування позицій боснійських сербів з метою зламати їхню військову перевагу та посадити за стіл переговорів. Операція була названа “Обдумана сила” (Deliberate Force). До неї авіація НАТО вже забезпечувала безпольотну зону над Боснією, але ця операція була націлена на знищення військового потенціалу супротивника.

Бомбардування Боснії стали першою військовою операцією НАТО в його історії — і одразу ж за межами його зони відповідальності. Ця операція створила прецедент, який Клінтон знову використав у 1999 році, коли НАТО бомбило вже Белград через конфлікт навколо Косова. За Балканами наступними були операції НАТО в Афганістані та Лівії.

Боснія змінила НАТО. Якщо перші 40 років свого існування альянс був “статичною організацією”, сам факт існування якої захищав Західну Європу від СРСР, то інтервенція в Боснії “поклала початок перетворенню альянсу на більш динамічну та оперативну організацію”, яка не соромиться застосовувати військову силу поза своїми кордонами, йдеться в офіційній історії альянсу.

І хоча формально вони були рівноправними союзниками, насправді Європа зверталася до Америки для розв’язання європейських проблем.

“Криза в Боснії стала болісним доказом відсутності Європи на світовій арені”, — писав у 1997 році американський стратег Збігнєв Бжезінський.

Іншим наслідком “більш динамічного НАТО” став поворот Росії від партнерства із Заходом до конфлікту, який завершився вторгненням в Україну.

На початку бомбардувань боснійських сербів Борис Єльцин заявив, що вони “отримали по заслугах”, тому що не хотіли брати участь у мирному врегулюванні.

Але незабаром його тон змінився. У вересні Єльцин погрожував військовою допомогою сербам і називав операцію в Боснії доказом того, що розширення НАТО загрожує Росії. Москва намагалася блокувати бомбардування через Радбез ООН, де представником служив нинішній міністр закордонних справ Сергій Лавров.

Підпис до фото, Єльцин відвідав США перед переговорами в Дейтоні, і Клінтон умовив його підтримати їхЗрештою, Клінтону вдалося повернути прихильність Єльцина. Росія стала гарантом Дейтонської угоди поряд зі США, Британією, Німеччиною та Францією. Ба більше, у 1996-2003 роках російські військові входили до складу миротворчого контингенту в Боснії.

Але продовження активної ролі НАТО на Балканах зрештою призвело до зіткнення Вашингтона і Москви. У 1999 році, коли через конфлікт у Косові авіація НАТО бомбила вже Белград, Кремль став найгучнішим критиком операції.

“Я скажу тобі чесно: антиамериканські настрої та антинатівські настрої в Росії зростають, як снігова куля”, — попереджав Клінтона Єльцин у телефонній розмові, зміст якої було пізніше розсекречено.

Замість безпорадної Європи

У 1994 році Деніел Герштейн супроводжував американського генерала Веслі Кларка на зустрічі з військовим лідером боснійських сербів генералом Ратко Младичем.

Младич перетворив зустріч на лекцію з історії, почавши з битви на Косовому полі між сербами та турками в 1389 році.

“Він стукав кулаком по столу і казав: “Я не хочу бути сербом в ув’язненні, я хочу жити і померти вільним сербом у вільній Сербії!” Ми сиділи мовчки, у повному шоці, говорив здебільшого він”, — згадує Герштейн.

Ця зустріч показала йому наївність віри в перемогу ліберального світового порядку, що панувала в 1990-х. Націоналізм і мілітаризм, засновані на історичних міфах, призвели до нових війн у Європі — і не лише на Балканах, а й між Росією та її сусідами. І вони залишилися проблемою, яку Євросоюз не може вирішити без участі США.

“Мимоволі ставиш собі питанням: чому Європа не здатна діяти на своїй власній території?” — сказав про результат боснійської війни Річард Голбрук.

Російське вторгнення в Україну, як і війна в Боснії, теж виправдовується посиланнями на історію, і так само спочатку розглядалося Америкою як європейська проблема. Мінські угоди укладалися за участі Німеччини та Франції. США були зайняті стратегічним суперництвом із Китаєм і в “Нормандському форматі” участі не брали.

У 2022 році повномасштабне російське вторгнення в Україну змусило Вашингтон забрати в Європи ініціативу в європейській війні. А у 2025-му Дональд Трамп, який повернувся до Білого дому, спробував застосувати до цієї війни новий підхід. При детальному розгляді він здається схожим на принципи мирного врегулювання в Боснії.

Як колись Голбрук, Трамп добивається насамперед кінця бойових дій — на відміну від свого попередника Джо Байдена, який залишав за Україною рішення про те, як і коли має закінчитися війна.

Як і Голбрук раніше, Трамп прагне компромісу, заснованого на поточній лінії фронту і який не враховує, хто в цьому конфлікті є жертвою, а хто агресором. Це суперечить надіям України на повне звільнення своєї території — точно так само, як у 1995 році боснійський президент Алія Ізетбегович був розчарований Дейтоном і відмовився вважати його “справедливим миром”.

Підхід Трампа щодо Росії нагадує переговори Голбрука з Мілошевичем, лідером країни, яка ще називалася Югославією, але складалася вже лише із Сербії та Чорногорії.

З одного боку, Трамп обіцяє зняти санкції в обмін на припинення війни, з іншого — погрожує посиленням військової підтримки України. Так само і Голбрук обіцяв Мілошевичу зняття санкцій, а паралельно організував бомбардування боснійських сербів.

Підпис до фото, Мілошевич вів переговори з Холбруком від боснійських сербівАле у Трампа немає й малої частки тих важелів тиску, які були у Клінтона та Голбрука. В Україні, на відміну від Боснії, пряма участь НАТО неможлива.

Санкції били по сербах набагато сильніше, ніж по росіянах: у Югославії гіперінфляція розігналася до 313 мільйонів відсотків. Можливо, ще важливіше те, що у 1995 році президенти Боснії, Сербії та Хорватії бачили в Америці незалежного — навіть якщо й не зовсім справедливого — арбітра.

Зараз російська влада бачить у США та НАТО своїх справжніх ворогів, а Україну вважає лише полем битви. Але у Вашингтоні дедалі менше хочуть брати участь у цьому протистоянні.

Як колись Голбрук, Трамп вголос нарікає, що європейці не можуть розв’язувати свої проблеми самостійно.

Сенс його заяв про НАТО та Європу зводиться до того, що настав час покласти край усталеній 30 років тому практиці, коли Америка вигадує, як вирішувати конфлікти в Європі: збирає європейців разом, бере на себе фінанси та логістику і навіть відправляє свою авіацію та солдатів як миротворців.

Але несправедливо звинувачувати ЄС у тому, що він не зміг зупинити війни в Україні та в Боснії, вважає Мирослав Лайчак, який служив високим представником та спецпредставником ЄС у Боснії у 2007-2009 роках:

“Це занадто масштабні конфлікти, щоб їх міг вирішити лише Європейський союз, лише Європа”.

ЄС не безпорадний, підкреслює Лайчак, який зараз є радником прем’єр-міністра Словаччини:

“В американців є те, чого немає у європейців — військова сила. Але у Європи є те, чого немає у Сполучених Штатів — можливість запропонувати європейське майбутнє. І це є сильною мотивацією для балканських країн”.

У випадку України, зазначає Лайчак, Євросоюз так само не може зупинити війну без участі Америки — зате він пропонує Україні членство в ЄС, що дає надію на майбутній розвиток після війни.

Продовження війни політичними методами

Коли в листопаді 1995 року американці зібрали в Дейтоні лідерів Боснії, Сербії та Хорватії, про прямі переговори не було й мови — надто багато крові було пролито. Замість цього співробітники Держдепу та Пентагону бігали між ними з проєктами та картами.

Одного разу Голбрук застав сербського лідера Слободана Мілошевича і боснійського прем’єра Харіса Сілайджича в різних кінцях ресторану на базі. Він зажадав від Мілошевича поступок щодо коридору до міста Горажде — це було одне з найскладніших територіальних питань.

Мілошевич накреслив карту зі своєю пропозицією на серветці, і Голбрук відніс її Сілайджичу. Обмін серветками тривав, доки вони не знайшли компроміс.

Підпис до фото, Президенти Сербії, Боснії та Хорватії домовилися про мир — але залишилися незадоволені угодоюЯк і хотіли американці, мирний план був узгоджений за три тижні. 21 листопада 1995 року в Дейтоні три президенти підписали угоду, якою була створена сучасна Боснія і Герцеговина, країна з двох частин. Федерації босняків і хорватів віддали 51% території, включно зі столицею Сараєвом, а решта стала автономною Республікою Сербською.

Трново та його околиці, де живуть Ніна та Елдін, виявилися розділені на дві частини: громада Трново у складі Республіки Сербської та громада Трново у складі Федерації босняків і хорватів.

30 років потому Боснія все ще живе з кордонами, намальованими на серветках, і з трьома президентами, по одному від кожного народу. Верховний представник від міжнародної спільноти стежить за збереженням миру за підтримки миротворчого контингенту — спочатку НАТО, а потім ЄС.

“Ми заморозили конфлікт, і він залишається замороженим донині”, — каже Деніел Герштейн.

Після Дейтона він був призначений командувачем 141-м батальйоном зв’язку армії США, розгорнутим у Боснії. Пізніше він служив на високих посадах в адміністрації Барака Обами. Зараз Герштейн — полковник у відставці та старший науковий співробітник корпорації RAND.

Озираючись назад, чи вважає він мирний договір 1995 року успіхом чи провалом?

Герштейн зауважує, що основні положення Дейтона були дорожньою картою на один рік — рівно 365 днів. За нею мала послідувати нова угода, але ні про що інше боснійські політики не змогли домовитися. Так Дейтон став основним документом Боснії на наступні 30 років — і залишається ним сьогодні.

“Найбільше я шкодую про те, що ми не змогли створити справжнє багатонаціональне суспільство. Але це не те, що можуть зробити військові — народи мають захотіти цього самі”, — говорить полковник у відставці.

Підпис до фото, Ніна каже, що серед її друзів ніхто не робить різниці між народамиЗараз у Боснії зберігається виборча, територіальна та політична система, заснована на поділі між босняками, хорватами та сербами. Усі політики мають представляти один із цих трьох народів.

В останньому югославському переписі понад 400 тисяч жителів Боснії обрали національність “югослав” або графу “інше”.

Але для створеної в Дейтоні держави цих людей, як і дітей змішаних шлюбів, фактично не існує. Вони не можуть брати участь у президентських виборах та виборах до верхньої палати парламенту. Європейський суд з прав людини визнав цю систему дискримінаційною, і в нинішньому вигляді Боснія і Герцеговина не може бути прийнята до ЄС.

“Політика в Боснії — це перевернута формула Клаузевіца, тобто продовження війни політичними засобами”, — іронізує Мирослав Лайчак (прусський військовий теоретик Карл фон Клаузевіц називав війну продовженням політики іншими засобами. – Ред).

У серпні лідер Республіки Сербської Мілорад Додік заявив, що Боснія і Герцеговина — не батьківщина для нього і для боснійських сербів і що він добиватиметься відокремлення сербської автономії та попросить Володимира Путіна підтримати його план.

“Боснія і Герцеговина не має сенсу. Після всіх міжнародних операцій, тиску, хитрощів і обману це неповноцінна країна. Вона не заслуговує права на життя”, — сказав він в інтерв’ю BBC.

Центральна влада Боснії назвала його риторику закликами до сепаратизму.

Незабаром після інтерв’ю російський президент прийняв Додіка в Сочі, але в публічних заявах нічого не йшлося про незалежність. Путін виступив “на підтримку Дейтонської мирної угоди, діалогу та переговорів”, сказав Додік після зустрічі.

“Міжнародна спільнота, включно з Російською Федерацією, підтримує територіальну цілісність Боснії і Герцеговини. Наскільки мені відомо, саме це було сказано президенту Додіку”, — говорить Мирослав Лайчак.

Місто Трново розташоване на сербському боці, і на дорозі поруч із кафе стоїть великий білборд керівної партії на підтримку Додіка. Але Ніна не сприймає розмови про розпад країни всерйоз.

Підпис до фото, У 90-х у Трново вбивали та катували мирних жителів“Люди, нормальні люди, такі як Елдін, я чи інші відвідувачі цього кафе, ми не думаємо про це. Ніхто не питає мене: “Батьківщина тобі Боснія чи ні?” Це так тривіально”.

“Відсутність можливостей для працевлаштування, міграція молодих людей до Європи, до Німеччини. Це справжня проблема, а не те, що його звуть Елдін, а мене — Ніна”.

Елдін працює у пожежній частині Трново з боку Федерації; на сербській стороні є своя частина. Він каже, що тричі виїжджав на допомогу сербським колегам, які просили про допомогу в їхньої частини:

“Хоча це і не наша юрисдикція, як сусіди та колеги ми приходимо на допомогу”.

“Як нам працюється з ними? Супер! Супер!” — усміхається Елдін.