Як культовий трилер Фінчера “Сім” виявив найгірші страхи

Підпис до фото, Бред Пітт і Морган Фрімен у культовому трилері Девіда Фінчера “Сім”

• • Author, Том Джодрі
  • Role, BBC Culture
• 23 листопада 2025

Жорстокий трилер Девіда Фінчера відобразив спалах міської злочинності та релігійний консерватизм епохи Рейгана. Але він також передбачив нашу одержимість реальними злочинами сьогодні.

Через тридцять років після своєї премʼєри “Сім” вважають вершиною неонуарного кримінального трилера.

Він зібрав колосальні 327 мільйонів доларів у прокаті при бюджеті 34 мільйони та отримав захоплені відгуки більшості критиків, коли вийшов на екрани у 1995 році.

Тим не менш, фільм також критикують за шокуючу жорстокість, яка начебто відволікає від банальної ідеї сюжету та застарілих прийомів кримінальної драми.

Попередження: стаття містить описи насильства

Утім, три десятиліття потому стає зрозуміло, що деякі критики не помітили іншого аспекту фільму – його інтерпретації соціальної кризи США у 1980-х роках.

На початку десятиліття світ переживав рецесію, яка збіглася з високим рівнем злочинності в містах, епідемією креку та поширенням СНІДу.

Новий президент США Рональд Рейган реагував на ці проблеми закликами до “жорсткої боротьби зі злочинністю”. Серед його відомих прихильників були впливові християнські діячі, які проповідували важливість традиційних сімейних цінностей.

Усе це вплинуло на фільм “Сім”.

З одного боку, це якісно зроблений трилер про психопатичного серійного вбивцю, але під його нуарним виглядом також ховається захопливий погляд на те, як США намагалися впоратися із суперечливими соціальними питаннями.

Підпис до фото, У фільмі “Сім” оскароносні актори Бред Пітт і Морган Фрімен зіграли двох поліцейських – детектива-початківця Девіда Міллса (Пітт) та ветерана поліції Вільяма Сомерсета (Фрімен)Сюжет фільму простий. Двоє детективів, втомлений від життя ветеран поліції Вільям Сомерсет (Морган Фрімен) та захоплений новачок Девід Міллс (Бред Пітт) переслідують серійного вбивцю, відомого як Джон Доу (Кевін Спейсі).

Маніяк влаштовує вбивства, які символізують сім біблійних смертних гріхів. Перша жертва – огрядний чоловік, якого вбивають за гріх ненажерливості. Він помирає від розриву шлунка, після того як його змушують невпинно їсти під дулом пістолета.

Детективам так і не вдається вийти на вбивцю, доки він не викрадає дружину Міллса Трейсі (Гвінет Пелтроу) та надсилає йому її відрізану голову.

У трагічній кульмінації трилера герой Пітта піддається сьомому гріху – люті – та вбиває Джона Доу на місці.

Історію походження цього сюжету нескладно простежити.

Ендрю Кевін Вокер писав сценарій фільму три роки наприкінці 1980-х. У той час він жив у районі Нью-Йорка Квінзі, куди переїхав у 1986 році, отримавши роботу в Tower Records.

Вокер виріс на пагорбах центральної Пенсільванії, і його занурення в бетонні джунглі Нью-Йорка, який тоді спустошувала злочинність та епідемії креку й СНІДу, було для нього справжнім шоком.

“Щоразу, коли піднімаєшся сходами, флакони з креком хрумтять під ногами”, – розповідає Вокер BBC.

“На тротуарах були купи сміття, і через деякий час я зрозумів, що звик до звуків пострілів. Протягом тижня можна було побачити спочатку покинуту автівку, потім як у ній вибили вікна та здерли шини, а до суботи вона перетворювалася на обгорілий кістяк. Це було спустошення, яке зрештою проникало тобі в душу та виснажувало тебе”.

Можливо, це були лише особисті враження Вокера, але звіти того часу підтверджують, що міська злочинність зростала.

У статті New York Times січня 1987 року зазначалося, що кількість вбивств у деяких найбільших містах країни різко зросла у 1986 році. І досвід Вокера знайшов відгук у політичних промовах того десятиліття.

“Багато хто з вас писав мені, як боїться ходити вулицями на самоті вночі, – сказав Рейган у радіозверненні 1982 року. – Ви маєте повне право бути стурбованими. Ми живемо посеред епідемії злочинності, яка минулого року забрала життя понад 22 000 людей і торкнулася майже третини американських родин”.

Щоб створити атмосферу для фільму “Сім” Вокер і Фінчер поєднали особисті спостереження Вокера за безладом з теорією “розбитих вікон”.

Це була концепція, про яку в 1982 році написав журнал The Atlantic. Ідея полягала в тому, що щобільше навколо вандалізму й руйнувань, то більше вони провокують нові злочини.

Ознаки цього можна побачити у занедбаних інтер’єрах “Сім” – облізла штукатурка, смердюче сміття на підлозі, де кишать таргани, іржавий метал та обгоріла цегла на будинках ззовні.

Підпис до фото, Ендрю Кевін Вокер, сценарист фільму “Сім”, жив у 1980-х роках в окрузі Нью-Йорка Квінз. Район був спустошений хвилями злочинності та епідемією крекуАле саме людські страждання, каже Вокер, справді вразили його.

“Щоранку дорогою на роботу я проходив повз десятки бездомних, які відчайдушно жебракували. Їх було так багато, що допомогти їм було складно, їхні діти тинялися поруч та мочилися у вуличній канаві”, – каже він.

“Коли ти щодня це бачиш, то наче вкриваєшся панциром апатії, щоб відігнати почуття провини”.

Серійні вбивці та телеєвангелісти

Вокер хотів зобразити цей онімілий від апатії світ, а також антагоніста, Джона Доу, який насолоджується стражданням навколо себе.

Він зробив цього персонажа серійним вбивцею, що також було продиктовано реальністю. Адже повсюдні новини про серійних убивць у 1980-х роках зробили відомими таких особистостей, як Джеффрі Дамер, вбивця із Золотого штату, Річард Рамірес та вбивця з Масвелл-Гілл.

Як виявилося, цей сплеск серійних убивств не був простим медіа-викривленням. Кількість таких убивств дійсно різко зросла наприкінці 1970-х років і досягла піку у 1980-х, після чого пішла на спад у 1990-ті.

Тим часом реформування системи кримінального правосуддя, за яке взявся президент Рейган – жорсткіші покарання, більші повноваження правоохоронних органів та збільшення кількості ув’язнених – супроводжувалися безкомпромісною риторикою.

“Американський народ хоче, щоб їхній уряд став жорстким і перейшов у наступ”, – сказав президент у 1986 році, підписуючи закон про боротьбу з наркотиками. “І це саме те, що ми маємо намір зробити, з більшою люттю, ніж будь-коли раніше”.

Персонаж Джона Доу у фільмі “Сім” карикатурно відображає цю позицію, хоча Ендрю Гартман, академічний історик та експерт з культурних війн кінця XX століття, каже BBC, що було б неправильно припускати, що фільм став на бік якоїсь політичної ідеології.

Створюючи образ Джона Доу у фільмі, Вокер спирався на поняття гріха, прокляття та божественного покарання, про які дедалі більше говорили в публічній сфері.

Видатні євангелісти, як-от Джеррі Фолвелл-старший, баптистський священик і засновник організації “Моральна більшість”, виступали проти “порнографів, торговців розпустою та тих, хто розбещує нашу молодь”.

Тим часом Джеймс Добсон, засновник глобального християнського служіння “Фокус на сім’ї”, прагнув відновити богобоязливий послух у дітей за допомогою тілесних покарань. Він просував теорію, що “біль – це дивовижний очищувач”.

А телеєвангеліст Пет Робертсон навіть передбачав неминучий Кінець світу, ґрунтуючись на “певних ознаках та підказках про наближення Його пришестя”.

Підпис до фото, Президент Рональд Рейган казав про “хрестовий похід” проти злочинностіГартман бачить паралелі з цим наративом у фільмі, де ідею релігійного очищення у спотвореному вигляді проповідує вбивця.

“Коли релігійні консерватори знову зміцнили свої позиції, вони звинуватили культуру вседозволеності та гедонізму в руйнуванні сімей, розпалюванні кризи СНІДу та росту злочинності”, – каже він.

Якщо персонажа Джона Доу надихнули промови політиків та релігійних фанатиків, детектив Сомерсет шукає відповіді з іншого джерела – бібліотеки. Там він шукає розуміння семи смертних греків у творах Томи Аквінського, Чосера, Данте, Мільтона та Шекспіра.

Його глибоке дослідження контрастує з недбалими спробами Міллса прочитати скорочений зміст цих торів. Сцена – гумористична, але водночас вона висвітлює ширшу проблему.

У 1980-х зʼявилося кілька досліджень, які попереджали про серйозні наслідки того, що люди припинили читати ключові тексти, які сформували західну культуру.

Відомі інтелектуали 1980-х, як-от Аллан Блум, Ед Гірш та Аласдер Макінтайр, стверджували, що незнання молоддю класичної літератури призвело до аморальності сучасного суспільства.

Вокер не читав ці дослідження, але суть їхнього послання просочилася у повсякденний культурний дискурс.

“Для мене це також було частково самосатирою. “Читацька енциклопедія Бенета” дозволила мені здобути уявлення про літературу. І лише пізніше я по-справжньому усвідомив, що пошук інформації в інтернеті не замінить справжнього навчання”.

У цьому сенсі “Сім” може бути ще більш резонансним у наш час.

“Його театр жорстокості зумовлений тим, що можна назвати восьмим смертним гріхом: одержимістю”, – каже Кевін Хагопян, професор медіазнавства з Університету штату Пенсильванія.

“Джон Доу розуміє, що він влаштовує виставу для сучасного глядача, надто захопленого кривавими деталями жанру реальних злочинів”.

“У цьому сенсі зерна, які посіяв трилер “Сім” ще на ґрунті 1980-х, лише зараз у повній мірі дозріли в медіаландшафті, який жадає найжахливіших подробиць злочину.

“І це найтривожніший посил фільму “Сім”, – додає Хагопян. – А що якби нам дали можливість, ми всі б хотіли маринуватися в тих самих табуйованих задоволеннях та садистській розплаті, які так захоплюють Джона Доу”.

Підписуйтеся на нас у соцмережах