Помер морпіх, що пройшов через “найстрашнішу колонію Росії”

Підпис до фото, Олександр Савов після звільнення з російського полону, березень 2025 року1 година тому

“Вони любили бити по виразках на ногах трубою, берцями, ногами. Ці п’ять хвилин, протягом яких так били, мені здавалися вічністю”, – фрагмент свідчень українського морпіха Олександра Савова про пережите в російському полоні.

16 листопада військовий помер від серцевої недостатності. Йому було 46 років.

В цей день в Україні вшановують пам’ять загиблих морських піхотинців. Олександр Савов служив у їхніх лавах з 2015 року й отримав бойовий досвід в АТО.

ВВС записала інтерв’ю з Олександром улітку 2025 року для розслідування про мордовську колонію №10 в Росії.

Вона вирізняється важкими умовами та особливо жорстокими побиттями й катуваннями українських полонених, про які ті розповідають після поверннення додому.

Україна повернула Олександра Савова з полону 19 березня 2025 року. Туди він потрапив з “Азовсталі” в травні 2022-го.

У полоні Олександр пройшов через Оленівську колонію, СІЗО-2 в Таганрозі, СІЗО в Курську та колонію в Моровії. За його словами, найважче було саме в останній. Українські військові називають її “найстрашнішою тюрмою РФ”.

“Після російського полону його здоров’я стрімко погіршилось. Я вже не впізнавала того сильного, спортивного, міцного чоловіка, яким він був раніше. У полоні його сильно били по голові, через це відбулися органічні зміни в мозку, особливо у скроневих та лобних долях”, – написала у фб його донька Анастасія.

Сам Олександр в розмові з ВВС розповів, що в мордовській колонії його регулярно били по голові, спині, нирках, ногах і змушували стояти на ногах по 16 годин на добу.

“Там жаби по камері стрибали. Вологість. Туберкульоз. У мене туберкульоз ще з Курська. Але в Мордовії гірші умови, ніж у Курську. Там дуже холодно, постійно замерзали ноги. Там ще швидше туберкульоз можна заробити, ніж у Курську”, – пригадував Олександр.

Після російського полону йому було важко ходити, доводилося проходити багато обстежень та майже безперервно лікуватися.

“Його мучили сильні мігрені, тривога, флешбеки, нічні жахи, галюцинації. Купа хвороб, які потребували лікування протягом всього життя. А ще було серце, яке просто зупинилося”, – розповіла донька, що весь цей час підтримувала батька.

Підпис до фото, Олександр Савов служив у ЗСУ з 2015 року. На війну він пішов добровольцемОлександр Савов перед своїм обміном пообіцяв іншим в’язням війни, що розповість, як Росія поводиться з українцями в полоні.

“Він обіцяв і він виконував це. У мене залишилися записи наших дзвінків і розмов про те, що відбувалось у неволі”, – розповіла Анастасія Савова.

Дівчина додала, що дуже хотіла, аби батько відчув полегшення та повернувся до повноцінного життя.

“Хотіла, щоб він побачив, яким може бути світле, наповнене життя, з новими сенсами, підтримкою й допомогою. Хотіла дати йому трохи того тепла, якого він був позбавлений у полоні. Але він так і не дочекався вільних свят”, – написала дівчина.

Зі свідченнями Олександра Савова та інших українських військових про полон у мордовській колонії можна ознайомитися тут.

Підпис до фото, Після полону поруч з Олександром була його донька Анастасія, їм доводилося проводити багато часу в лікарнях