Слабкі місця армії Росії: прогноз на 2026 рік

Протягом року, що минає, в Україні широко обговорювали проблеми у Силах оборони, що призводили до просування російської армії. Між тим, розуміння того, що відбувається в таборі супротивника, через закритість даних та російську пропаганду, очевидно, бракує. Проте, як нам вдалося з’ясувати, характер та глибина проблем в армії агресора схожі з українськими – а по деяких пунктах становище навіть гірше.

Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) запитали у військових аналітиків та економістів про те, які слабкі місця армії Росії проявлятимуть себе під час кампанії 2026 року – та як цими вразливостями можуть скористатися Сили оборони України.

Ось про що ви можете прочитати у цьому огляді:

• Великі втрати особового складу армії РФ
• Погана підготовка солдатів Росії та брак офіцерів
• Брак добровольців (а прямої мобілізації Росія уникає)
• Проблеми з технікою та озброєнням
• Брак грошей на війну, зокрема через санкції
• Хибна стратегія Росії

Великі втрати особового складуНаприкінці року, коли «посипався» фронт на півдні Донбасу (в бік Гуляйполя на Запоріжжі та Покровського на Дніпропетровщині), а після років боїв стали «червоніти» на мапі DeepState Покровськ та Сіверськ, в Україні заговорили про нову тактику російської армії. Її назвали просочуванням або «інфільтрацією».

Після ретельної розвідки у проміжки між українськими позиціями (які через брак піхоти можуть сягати кілометрів) висуваються один-два-три російських піхотинця, які тишком проходять у тил Сил оборони. Згодом цією чи іншими стежками до них приєднуються інші, а постачання води, провізії та боєкомплекту для них відбувається повітрям – за допомогою важких дронів-гексакоптерів. Все це відбувається, за словами українських захисників, у такому ж шаленому темпі, як і попередні штурми малими піхотними групами – і виснажує українських бійців.

Утім, за словами військових аналітиків, втрати армії РФ від нової тактики стали ще більшими у порівнянні з «лобовими» боями за Авдіївку та Бахмут. Українські захисники почали ретельно мінувати проміжки між своїми позиціями, виставляти загородження у вигляді «єгози», вони цілодобово моніторять ударними дронами «сірі зони», «накривають» артилерією виявлені місця скупчення російських солдатів або проводять вже наземні зачистки зайнятих противником підвалів та «нір» власними штурмовиками.

«М’ясні штурми були не настільки жахливими, як тактика інфільтрації, – каже аналітик проєкту «Прощай, оружие» Олексій Альшанський. – Так, у кількості людей втрати могли бути більшими, але стабільність цих втрат була нижчою. Чи зможуть вони підтримувати такі темпи? Чи зможуть підтягувати потрібну кількість резервів? Я думаю, що в них уже зараз є проблеми».

«Нічого нового у цій тактиці немає. Ще в Першу Чеченську війну всі ці малі групи по дві-три особи використовувалися. Площа, територія велика, де ведуться бойові дії, протяжність лінії фронту велика. Відповідно, по дві-три особи кудись вони інфільтруються, – каже політолог, запрошений науковий співробітник Школи Флетчера при Університеті Тафтса у США, старший науковий співробітник Центру аналізу європейської політики та Saratoga Foundation Павло Лузін. – Питання в тому, чого вони домагаються. Вони максимізують власні втрати та можуть максимум витісняти Збройні сили України».

13 грудня після наради за підсумками діяльності Збройних сил України за листопад головком Олександр Сирський повідомив, що чисельність російського угруповання в Україні «вже тривалий час» складає 710 тисяч осіб. «Водночас ворогові не вдається наростити цей показник, попри активний рекрутинг у РФ, тому що наші воїни щодня «мінусують» тисячу окупантів убитими й пораненими», – зазначив він.

І дійсно, груднева цифра вже поступається оцінці Сирського: угруповання армії РФ в Україні станом на кінець вересня 2025 року – 712 тисяч осіб. Це був максимум, якого досягла російська армія в Україні протягом року. Станом на початок 2025-го Сирський оцінював його кількість у 603 тисячі військових.

«Противник втрачає особового складу на місяць більше, ніж його система комплектування здатна поставити, – вважає полковник запасу та експерт Центру оборонних стратегій Віктор Кевлюк. – Тобто вже склався від’ємний баланс: десь 30-40 тисяч втрат вбитими, і десь 25 в хороший місяць подається поповнень на фронт».

За підрахунками українського Генштабу на початок грудня 2025 року, цьогоріч російська армія втратила загиблими та пораненими близько 391 тисячі особового складу. Американський Інститут вивчення війни (ISW) підрахував, що за цей період агресор окупував 4669 квадратних кілометрів української території (0,77% загальної площі країни) – а значить, втрачав по 83 солдати за один квадратний кілометр.

За оцінками російського видання «Медиазона» та російської служби ВВС, загальні втрати армії РФ за час повномасштабного вторгнення станом на кінець грудня складають більше ніж 156 тисяч людей – це ті, чию загибель вдалося зафіксувати поіменно із відкритих джерел. Самі автори дослідження вважають більш вірогідною іншу цифру – приблизно у 220 тисяч, отриману як оцінка надлишкової смертності серед російських чоловіків на основі реєстру спадкових справ. Міноборони РФ втрати на війні з Україною не озвучує.

«Чим далі противник буде просуватися вглиб території, тим більше він буде втрачати особового складу, тим повільніші будуть його темпи просування, – каже Віктор Кевлюк. – Коли противник переходить до активних дій, проводить якісь штурми, його втрати з 83-х на квадратний кілометр зростають до 150. Тобто в півтора-два рази.

Тому в 2026 році ми можемо стверджувати, що якщо ця тенденція збережеться, то до березня противник вбитими і пораненими має втратити десь 150 тисяч особового складу. Відповідно, 150 тисяч – це приблизно одна шоста того угрупування, яке діє проти України».

Відповідно, на думку Кевлюка, слід очікувати подальшого зменшення кількості особового складу армії РФ в Україні, а значить – і послаблення тиску на фронті. У разі, якщо країна-агресор не оголосить чергову хвилю мобілізації і посиляться наявні проблеми у РФ із рекрутингом.

Погана підготовка солдатів Росії та брак офіцерівНаприкінці року у статті про необхідність змін в українській армії для видання NV командир Третього корпусу Андрій Білецький наголосив, що «без якісної базової підготовки та без сильного сержантського корпусу збільшення чисельності означає лише зростання втрат».

За його словами, Силам оборони потрібно негайно «підготувати 3-4 тисячі висококласних інструкторів із бойовим досвідом», які б змогли щомісяця готувати 30-40 тисяч навченого особового складу, здатних виживати під тиском російської армії. Також він закликав прибрати будь-які бар’єри для зростання «здібних молодих офіцерів», які могли б замінити «паперових генералів», які навчались в академіях, але часто не мають досвіду реальних боїв.

Протягом 2025 року, за словами військових та аналітиків, Сили оборони продовжували страждати через незлагодженість дій окремих підрозділів, залишення позицій через втрату зв’язку із командуванням (що міг би унеможливити якісний сержантський склад), часто формальну базову військову підготовку (через що чимала кількість бійців йшла у СЗЧ, лишала позиції під тиском противника чи діяла непрофесійно, що призводило до втрати позицій).

Усі ці проблеми, за словами експертів, можна екстраполювати і на російську армію – із поправкою на те, що ніхто із чинних командирів у Росії не наважується говорити про це публічно.

«Їхня професійна армія закінчилася до кінця 22-го року, – вважає Віктор Кевлюк. – Розмови про те, що там хтось елітний, хтось суперелітний – нічого елітного там вже більше немає. Всі поповнення, які приходять в 23, 24, 25-му році – гірші, ніж ті, які прийшли до цього».

«Навіть за російськими нормативами, які є досить людожерськими, підготовка солдата не може бути меншою за три місяці, перш ніж він вирушає на виконання бойового завдання, – говорить Павло Лузін. – Ми знаємо факти, де солдатів за останні чотири роки готували хоча б три місяці перед тим, як відправити у бій? Практично не знаємо таких фактів. Тому, розумієте, це стадо баранів, яким ви роздаєте автомати. Вони там стрибають, скачуть із ними, фотографуються. І не більше, вони мало що вміють».

До неякісного поповнення російських військ додається хронічний брак у Росії офіцерів. «Медіазона» зазначає, що станом на кінець грудня підтвердилася загибель більш ніж 6,1 тисячі офіцерів армії РФ – серед яких 451 підполковник, 151 полковник та 9 генерал-майорів. Журналісти також зазначили, що офіційно підтверджено повідомлення про загибель 12 генералів: трьох генерал-лейтенантів, сімох генерал-майорів та двох відставників.

«На одного вбитого офіцера припадає кілька поранених офіцерів, які або проходять тривалу реабілітацію, або вони вже списуються. Тобто сумарно, якщо ми зараз говоримо про те, що там понад 7 тисяч підтверджених убитих офіцерів, то помножуйте це на 3, 4, 5, 6, 7. Різні пропорції можуть бути. І ви отримуєте, що російська армія вже десятки тисяч офіцерів втратила», – зазначає Павло Лузін.

Наступного року, як зауважує експерт, готується перший випуск офіцерів, які вступили до російських військових училищ та інститутів 2022 року. Але за його словами, набір до них щорічно знижується через небажання молоді ставати військовими в часи великої війни, і брак молодшого та середнього командного складу в армії РФ наростатиме.

«В них є проблеми з командним складом тактичної ланки, – розповідає військовий оглядач групи «Інформаційний спротив» Костянтин Машовець. – Вони не готові до застосування військ в сучасних формах бою, з інтенсивним застосуванням дронів. Це виражається в тому, що коли вони бачать ці дрони – вони не готові до того, як поводитись, коли ті починають їх атакувати. Вони декілька основних методів вивчили, володіють ними, і, не змінюючи, застосовують війська саме так, як вони знають. Зверху їм спустили методику – тактику просочування, наприклад. Вона працює у ході ведення атакувальних штурмових дій в населених пунктах, в умовах щільної забудови. Але на відкритих ділянках місцевості вона гірше працює, тому що передбачає використання укриттів від дронів, засобів розвідки, моніторингу українських дронів і так далі».

«Якість підготовки персоналу буде і далі знижуватися, злагодженість військових колективів буде і далі знижуватися. Все це нам грає на руку, адже чим гірше противник взаємодіє між собою на полі бою, тим легше його знищувати. [Це підтверджують] інциденти на кордоні Курської і Сумської областей, коли росіяни регулярно не можуть розпізнати «свій-чужий», і від дружнього вогню там страждають підрозділи із завидною регулярністю», – каже Віктор Кевлюк.

Брак добровольців (а прямої мобілізації Росія уникає)«План комплектування цього року – перевиконано. На військову службу за контрактом добровільно надійшло майже 410 тисяч громадян. Практично дві третини з них – молоді люди до 40 років, більше третини – мають вищу чи середню спеціальну освіту», – заявив наприкінці року міністр оборони РФ Андрєй Бєлоусов.

Ця цифра в цілому збігається з оцінками російського видання «Важные истории», яке вирахувало за даними про видатки федерального бюджету, що за три квартали 2025 року РФ найняла на службу понад 263 тисяч людей – орієнтовно 29 тисяч щомісяця. Видання зазначає, що темп набору до армії лишається приблизно таким самим, як і минулого року. Щоб до кінця року досягнути позначки у 410 тисяч, озвученої Бєлоусовим, рекрутерам треба буде набрати за три місяці іще 148 тисяч людей, що виглядає цілком «підйомною» цифрою.

Утім, стабільний темп поповнення армії дається Росії вже аж ніяк не «добровільними» методами – а його якість навряд чи така, про яку повідомив Бєлоусов. Про зниження інтересу до служби за контрактом з боку росіян свідчить, зокрема, стабільне підвищення «підйомних» за вступ до лав ЗС РФ – у середньому на 500 тис рублів (близько 6 тис доларів США) за квартал. У Ханти-Мансійському автономному окрузі ця сума складає вже 3,2 млн рублів (близько 40 тисяч доларів США) – і це не рахуючи щомісячної платні за участь у бойових діях (обіцяють до 2,6 тисяч доларів США), а також низки пільг на кшталт списання боргів до 10 мільйонів рублів, навчання дітей на пільгових основах у вишах, кредитних та податкових канікул тощо.

«Зеків» вигребли у великих кількостях. Від 150 до 200 тисяч в’язнів. З минулого року вже майже два роки вербують «підслідних» (рос. «подследственных» – людей, яким іще не винесли вирок, а пропонують службу в армії замість тюрми – ред.), – розповідає Павло Лузін. – Людей залякують, їм обіцяють великі терміни, їм обіцяють усілякі пекельні умови у в’язниці. І люди підписують контракт. Чим це відрізняється від того, що комусь надсилають повістку та женуть у військкомат, як було у вересні-жовтні 2022 року? Нічим не відрізняється. Просто зараз замість повістки ви сидите в кабінеті слідчого чи оперуповноваженого, і вам розповідають, скільки у вас днів, годин, щоб підписати контракт, або виїхати кудись у СІЗО, а звідти до колонії».

Російським підприємствам починають приходити «рознарядки» на вербування солдат на війну з Україною. Це ж стосується і бюджетних установ – наприклад, музеїв, шкіл, дитсадків: від місцевих керівників (ймовірно, через наявність рознарядки згори) приходять накази агітувати відвідувачів музеїв, батьків школярів чи дітей укладати контракт із ЗС РФ.

Вербування «добровольців» на війну з Україною вже перетворилося на приватний бізнес, який в чомусь нагадує рієлторський, розповідає російське видання «Важные истории». Цивільні рекрутери маніпулюють цифрами виплат, брешуть про «службу в тилу», обіцяють влаштувати на службу із ВІЛ та гепатитом, гарантують «швидке завершення війни» – щоб отримати від кількох десятків тисяч до 300 тисяч рублів (майже 4 тисячі доларів США) за підпис співвітчизника у місцевому військкоматі. Контракти змушують підписувати також солдат строкової служби та мобілізованих за «частковою мобілізацією» восени 2022 року.

«Якщо ви подивитеся на тих, ким прямо зараз російська армія воює, кого вона вбиває об українську оборону – ви побачите там людей, які абсолютно не готові до війни, – каже Олексій Альшанський. – Це люди за 40, це люди із величезними проблемами зі здоров’ям тощо. І це вже навіть не ті, кого завербували за гроші. Це вже ті, кого – як би російська пропаганда не розповідала про якусь бусифікацію [в Україні] – але прямо зараз у російських регіонах буквально силоміць збирають по населених пунктах найбільш маргінальні кола населення. Тобто алкоголіків, безробітних, боржників по аліментах».

Наприкінці листопада очільник Росії Володимир Путін підписав закони, які передбачають безперервний призов до армії – тепер призовні комісії працюватимуть, а медичні огляди та психологічний відбір відбуватимуться цілорічно. На думку правозахисників, призовникам тепер важче буде «відтягнути» початок служби через затягування із проходженням необхідних процедур. А 8 грудня лідер Кремля підписав указ , згідно з яким призиваються на військові збори росіяни, які перебувають у запасі.

«Тобто впродовж 12 місяців ці люди можуть бути викликані до Збройних сил, Росгвардії, прикордонних військ. І два місяці вони будуть там проходити «підготовку», а швидше за все, вони будуть перекинуті ближче до районів ведення бойових дій, щоб замінити бойові підрозділи, – припускає Віктор Кевлюк. – І в такий спосіб вони, по-перше, спробують зменшити навантаження на особовий склад, який задіяний в [військовій] операції [проти України]. І вивільнити особовий склад підрозділів, щоб строковики і резервісти охороняли кордон, виконували б якісь логістичні задачі на теренах Російської Федерації. А всі, хто може бути кинути в бій, мають бути кинуті в бій. Поки що складно сказати, це їхня слабина чи вирішення їхніх проблем. Навряд чи це вирішення, але на це треба уважно дивитися».

Техніка та озброєнняЧерез засилля дронів у небі та існування «кілзон» танки для армії Росії здебільшого перетворилися на «броньовані таксі» – засіб переправити свою піхоту через рубіж української оборони. Для цього російські майстри почали обшивати їх, окрім металевих решіток – «мангалів», іще і металевими «розпушеними» дротами.

Але здебільшого це не спрацьовувало – українські дронарі та артилеристи відбивали майже кожен бронештурм. Поодиноке виключення – штурм в районі Новопавлівки на Дніпропетровщині в середині листопада під покровом туману, де Сили оборони були змушені добивати російську «броню» уже в північній частині села.

За підрахунками ресурсу Oryx (консервативними, адже аналітики використовують тільки фото- чи відеопідтведження знищення), станом на кінець року армія Росії безповоротно втратила більш ніж 4 тисяч танків та майже 9 тисяч бронемашин. Український Генштаб же подає знищеними та пошкодженими 11,5 тисяч танків та майже 24 тисячі бронемашин.

«Якщо в такому ключі будуть просуватися бойові дії, наступного року противник втратить ще одну додаткову тисячу танків за рік. Відповідно, за перший квартал ми припускаємо, що це може бути десь 250 машин. Тобто, безповоротно. А таких, що можуть бути відновлені, буде ще близько п’ятисот», – каже Віктор Кевлюк.

На початку жовтня OSINT-аналітики констатували, що армія РФ вичерпала понад половину запасів бронетехніки та артилерії, які перебували на базах зберігання – танків лишилося усього 19% від кількості до повномасштабного вторгнення, а бронетранспортерів – 39%. У цей же час монітори помітили і розконсервацію БМП на 111-й Центральній базі резерву танків у Костромській області, що є одним із ключових місць зберігання бронетехніки Збройних сил РФ. Варто зазначити, що техніка на таких полігонах роками зберігається просто неба, через що часто не підлягає відновленню, або йде на запчастини.

Не виключено, що російське командування або досі вірить в успішне застосування масованого «залізного кулаку» на полі бою, або готується до виходу на оперативний простір у разі прориву української оборони – та повернення до маневреної війни у стилі Другої світової.

«Кількісні показники озброєння не задовольняють амбіції російського командування. Тобто мобілізаційному розгортанню російського війська. Перш за все, це пов’язано з проблемами військово-промисловому комплексі РФ», – каже Костянтин Машовець.

«Ми поступово доводимо противника до того стану, коли він, крім як на піхотний штурм, більше не зможе ні на що покладатися. Коли востаннє противник застосовував важку техніку, здається, чи то вчора, чи позавчора, колонна рухалася до Покровську і туди не доїхала», – констатує Кевлюк.

Цьогоріч Сили оборони скоротили співвідношення запущених артилерійських снарядів до приблизно 1:2 на користь армії Росії – на початку повномасштабного вторгнення цей показник сягав 1:10. Ймовірно, цього вдалося досягнути завдяки стабільному постачанню снарядів від західних партнерів, налагодженню вітчизняного виробництва, а також знищенню складів із боєприпасами армії РФ.

При цьому українська артилерія (здебільшого західного виробництва) більш потужна завдяки більшому калібру (155 мм в Україні проти 122 у армії РФ), а також значно більш точна, ніж російські аналоги, а значить – вимагає меншої кількості пострілів для ефективного ураження цілі.

«Обсяг вогневих завдань, які виконують російські війська, які на них покладаються – не відповідає тому рівню забезпечення боєприпасами, які може видавати їхній військово-промисловий комплекс, – каже Костянтин Машовець. – Тому частину боєприпасів вони вимушені імпортувати з інших країн. Починаючи із мін, закінчуючи ракетами, і аж до оперативно-тактичних ракетних комплексів».

Також агресор 2025 року велику увагу приділив розвитку власних дронів. Бійці із найгарячіших ділянок фронту почали скаржитися на роботу підрозділів «Рубікон» та «Судний день», які ефективно працювали по логістиці, масово застосовуючи FPV та «дрони-ждуни» на оптоволокні. Водночас, як зазначив у грудні головком ЗСУ Олександр Сирський, Сили оборони досягли паритету з агресором у кількості важких безпілотників-бомберів, а FPV-дронів запускають навіть більше.

Українські захисники пристосовуються до засилля російських БПЛА у небі над фронтом та у тилу, захищаючи дороги сітками, озброюючись помповими рушницями, використовуючи дрони-перехоплювачі тощо.

Україна, на відміну від Росії, має безперешкодний доступ до західних технологій; конкурентний, а не централізований ринок розробки та виробництва БПЛА, передислоковані за кордон виробництва запчастин чи цілих БПЛА – тобто усі шанси на отримання технологічної переваги.

«Я продовжую вважати, що дрони – це паліатив високоточної зброї. Тобто якщо у вас брак високоточної зброї, ви використовуєте дрон. Щодо України зрозуміло, це – вихідна позиція. А Росія прийшла до дронів у міру вичерпання високоточної зброї. – каже Павло Лузін. – Зібрати з китайських компонентів дрон, приробити до нього гранату якусь – тут великого розуму не потрібно. Тут найскладніше – це програмне забезпечення, побудова системи застосування цих дронів».

Гроші на війнуЦьогоріч найвищі російські посадовці вперше заговорили про кризові явища в економіці, спричинені видатками на війну та санкціями: 19 червня голова Мінекономрозвитку Максим Решетников заявив, що «за нинішнім відчуттям бізнесу, ми в цілому вже, здається, на межі переходу до рецесії». Нинішній стан російської економіки він охарактеризував як «охолодження».

Те, що економісти називають охолодженням – це сповільнення підприємницької діяльності, яке супроводжується падінням виробництва, зростанням безробіття, меншою кількістю інвестицій з боку бізнесу та зменшенням споживчих витрат населення. Воно відбувається через жорстку економічну політику, яку нині, щоб «звести кінці з кінцями», веде російський Центробанк.

«Вони з самого початку провалилися зі своїми очікуваннями щодо нафтогазових доходів через те, що ціна на нафту на світовому ринку, відповідно, на російську, увесь рік мала низхідну динаміку, – розповідає керівниця Хабу санкційної експертизи Київської школи економіки Юлія Павицька, – І через це у них недобір нафтогазових доходів порівняно з минулим роком десь на 22-23% кумулятивно менше, ніж минулого року. А видатки у них все одно були більші».

Цьогоріч також вперше російський уряд аж двічі переглянув дефіцит бюджету – в травні і в жовтні, постановивши, що на кінець року він сягне 5,7 трильйона рублів (більше 70 мільярдів доларів США). Але, за розрахунками фахівців Київської школи економіки, він, ймовірно, досягне 7,8 трильйона рублів на кінець року (майже 100 мільярдів доларів США).

«Уряд, загалом, не демонструє якоїсь надмірної дієздатності, – каже Павло Лузін. – Ті програми, які вони ухвалювали у 2022-23 роках – вони вже зараз не працюють. Вони не можуть бюджет зверстати на рік уперед. Вони не знають, що в них буде за рік. Вони просто не розуміють».

Фінансування такого колосального дефіциту в Росії, за словами Павицької, зараз відбувається через прямий забір коштів із Фонду національного добробуту, який станом на початок грудня налічує близько 150 млрд доларів США. З них тільки приблизно 50 мільярдів доларів – ліквідних коштів: готівка, золото, валюта (решта – різноманітні кредити та облігації).

Щоб не «спустошити» Фонд, уряд РФ випускає також для погашення дефіциту облігації внутрішнього державного займу, які через рознарядку з Кремля викупають російські банки. Для цього цим банкам російський Центробанк видає «ліквідність» – по суті, друкує нові гроші, розкручуючи інфляцію. А Мінфін, борючись з інфляцією, підвищує облікову ставку – себто відсоток, за яким банки мають право видавати кредитні гроші.

Кредитна ставка у РФ наразі складає 16% і є однією із найвищих у світі.

«Відповідно, компанії не можуть дозволити собі кредитуватися, особливо кредитуватися під якісь інвестиційні чи проєкти розвитку. Це забирає в них стійке зростання в майбутніх періодах. І вони активно про це говорять і ниють, що гроші дуже дорогі і від цього страждає економічна активність», – каже Павицька.

На цьому тлі російський уряд намагається «вичавити» якомога більше грошей із населення – із 1 січня 2026-го в країні виросте з 20 до 22% ПДВ, буде переглянуто оподаткування індивідуальних підприємців, зростуть податки на гральний бізнес.

Зростання, яке демонструвала російська економіка через вливання величних коштів у ВПК, також сходить нанівець – адже військове виробництво не дає ніякої доданої вартості, окрім зброї та техніки, яка знищується на українському фронті. Натомість цивільним підприємствам все важче знайти нових співробітників через конкуренцію із ВПК – та навіть вчасно розрахуватися із тими, яких мають. Через санкції в РФ майже рухнула вугільна галузь, а через жорстку монетарну політику – майже зупинилася сфера будівництва.

Усі ці проблеми в російській економіці принесли високі видатки на війну та санкції. 2025 року приблизно 41% усіх витрат країни йшли на військові потреби, що стало рекордом за всі часи пострадянської Росії. А 5 грудня міністр оборони РФ Білоусов вперше офіційно озвучив видатки на війну з Україною за рік – до 5,1%, що складає близько 137 мільярдів доларів.

«На наступний рік сумарно видатки на оборону і внутрішню безпеку – вони не зросли, вони навіть трохи зменшилися: якщо в цьому році це було 43%, про що вони звітують відкрито, в наступному році це 38,2%, – констатує Юлія Павицька. – І, власне, тут це дозволяє нам зробити висновок, що вони дійшли тієї межі, коли вони вже не можуть так агресивно нарощувати видатки, які спрямовуються на війну. Вони дійшли до якогось плато. Це те, що важливо доносити нашим партнерам – що збільшувати вони зусилля не сильно-то й можуть, але війна залишається ключовим пріоритетом. І вони, принаймні з бюджету, як мені видається, будуть намагатися хоча б втримувати статус-кво, але про ніяке згортання військових видатків мова не йде».

На початку грудня в інтерв’ю німецькому виданню Handelsblatt директор берлінського Центру Карнегі «Росія-Євразія» Олександр Габуєв висловив думку, що Росії вистачить грошей на війну іще на 12-18 місяців. «Подальші санкції можуть скоротити цей період», – зазначив експерт.

Юлія Павицька погоджується з колегою із Берліну, зазначаючи, що наступного року можуть скластися ідеальні умови для того, аби дійсно різко обвалити нафтогазові доходи Кремля і змусити його припинити війну через брак коштів.

• По-перше, на ринку склався профіцит нафти: ринок навіть не реагує на затримку військовими кораблями США танкерів із Венесуели, іще одного значного постачальника нафти у світі;
• По-друге, Росія вже змушена продавати свою нафту із рекордним дисконтом – за даними Міжнародної енергетичної асоціації, середня її ціна за листопад опустилася до 47,1 долара за барель.
• По-третє, атаки Сил оборони по російських НПЗ, портах і танкерах «тіньового флоту» зробили значно дорожчими для них витрати на страхування, фрахт і перевезення;
• По-четверте, на тлі останніх санкцій США основні покупці нафти із РФ Китай, Індія і Туреччина скоротили її закупівлю в середньому на 30%, вже шукаючи альтернативи.

Росія знайшла тимчасове рішення у «нафті на воді» – завантаженню сировини на танкери, які виходять у море без конкретного пункту призначення і шукають покупця. Якщо їхня кількість у морі не зменшиться на початку наступного року – це буде знаком, що санкції США діють. Також Юлія Павицька припускає, що замість підсанкційних «Лукойлу» і «Роснефти» Кремль спробує експортувати їхню нафту через якісь нові компанії або треті компанії, які раптово матимуть еквівалентні їхнім об’єми.

«І якщо ми побачимо, що подібні порушення будуть каратися, або будь-які гравці на індійському, китайському чи турецькому ринках, які є останніми споживачами, отримують санкції через порушення американських санкцій, тоді, дійсно, весь цей ринок буде розуміти, що це все серйозно і вони будуть відмовлятися», – каже Павицька.

Хибна стратегія Росії?Цього року Сили оборони провели значно більше контрнаступальних дій, аніж минулого. Вони змогли зачистити «Добропільский виступ», який загрожував проривом агресора до прямої траси на Краматорськ, майже зачистили Куп’янськ та мали локальні успіхи на стику Донецької та Дніпропетровської областей. Варто зазначити, що на мапі DeepState російські позиції тривали час могли перебувати в оточенні позицій ЗСУ – як, приміром, у Куп’янську чи на схід від того ж Добропілля – що може свідчити про ощадливість Сил оборони у використанні сил піхоти для наземної зачистки територій. Також бригади почали використовувати російські «флаговтики» для того, щоби заманювати у пастку та знищувати російських солдатів – не вважаючи це номінальною втратою територій.

Це все – ознаки активної оборони, яку сповідує головком ЗСУ Олександр Сирський: завдавання втрат ворогу навіть під час його наступу, постійний моніторинг поля бою та завдавання ударів дронами, відхід на нові позиції для уникнення надмірних втрат (але, на думку багатьох аналітиків, часто запізнілий – останнім можна назвати приклад Мирнограду).

«І з того, що необхідно зробити якомога швидше – зупинити просування РФ в Запорізькій області, – наголошує Віктор Кевлюк. – Якщо вдасться це зробити, противник буде втягнутий в ним же нав’язану війну на виснаження. Але він буде програвати щодня через те, що Україна має технологічні переваги, починаючи від системи «Дельта» і закінчуючи вже згаданими дронами-перехоплювачами».

Також Сили оборони значно наростили свої можливості у DeepStrike, зосередившись, передусім, на російських підприємствах ВПК, нафтопереробних заводах, перекачувальних станціях та нафтових терміналах. Ноу-хау кінця року стали удари надводними дронами по танкерах, що були помічені в транспортуванні російської нафти. Очевидно, мета Києва наразі проста – мінімізувати можливість противника вести війну, позбавивши його можливості виробляти зброю та отримувати нафтогазові доходи.

«Якщо ми не можемо дістати певні об’єкти промисловості, то ми можемо лишити вороже групування без пального, без продовольства, без під’їзних шляхів, без боєприпасів, завдаючи ударів по виробництвах задіяних на виробництві вибухових речовин і снарядів, – каже Кевлюк. – Можна не вбивати всі 700 тисяч особового складу, а просто створити такі умови , коли у ворога не буде можливості вести бойові дії через відсутність матеріальних засобів».

Натомість мета російського наступу досі лишається неясною – очільник Росії Путін постійно ставить своїм військам нові задачі, незмінною з яких лишається лише захоплення всієї Донецької області.

Армія РФ через наказ створити «буферну зону» на російсько-українському кордоні зав’язала бої на кордоні на Сумщині і намагається просунутися далі на Харківщині, зайшла в Дніпропетровську область і намагається захопити якомога більшу територію у Запорізькій. Все це – без завдавання Силам оборони нищівних втрат у живій силі та техніці, але відчутно «сточуючи» свої війська.

«У російської армії остання перемога коли була? Це травень-червень 2022 року, це взяття Маріуполя. І, відповідно, розгром того угруповання українських військ, яке Маріуполь захищало, – вважає Павло Лузін. – Вони не можуть завдавати поразки. У російській доктрині написано, що захоплення території – це побічний ефект основної мети будь-якої операції. Основна мета будь-якої операції – це розгром угруповання супротивника».

«Під час стратегічного планування вони припускаються певних помилок, – каже Костянтин Машовець. – Не враховуючи цілу низку факторів, на які вони не мають впливу. Наш противник планував бліцкриг – швидке захоплення столиці, прорив, захоплення основних центрів. Потім він проводив би якісь політичні кроки. Але він не спромігся розгромити основні угрупування ЗСУ. Це призвело до того, що війна з бліцкригу перетворилася на затяжну. Оце один із прикладів стратегічної помилки, помилки в стратегічному плануванні [армії РФ]».

За словами Машовця, це лише одна із помилок, яких припускається агресор за час повномасштабного вторгнення – решту він відмовився озвучувати, «тому що вони візьмуть ці помилки і усунуть».

Оглядач військового порталу Defence Express та військовослужбовець 413-го полку СБС «Рейд» Іван Киричевський також зауважує зацикленість військово-політичного керівництва Росії на тому, що політична мотивація задає воєнні цілі та сліпу віру в те, що армія РФ здатна захоплювати великі українські міста. У цьому він вбачає як ризик, так і можливість для Сил оборони на 2026 рік. У поганому сценарії Україна та Захід повірять, що армія Росії – непереможна і йдуть на неприйнятні поступки, у гарному – «дотиснуть» агресора до принаймні перемир’я.

«Навіть якщо російська армія дійде до такої стадії, де вона в принципі не здатна буде наступати, російське воєнно-політичне керівництво, включно із Путіним, буде все одно давати команди на наступальні дії в тому чи іншому напрямку. Оця політична складова і те, як росіяни під неї підводять інформаційну складову, буде для нас викликом в наступному 2026 році», – зазначає Іван Киричевський.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:

Поділіться з нами своїм відгуком про статтю: на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви живете на окупованій території – пропонуйте теми, діліться міркуваннями через анонімну форму donbass.realii.info. Донбас Реалії працюють для аудиторії по обидва боки лінії фронту.