Чуєте обстріли і це заспокоює? Що таке адреналінова залежність від вибухів

Підпис до фото, Під час обстрілів багатьох людей охоплюють емоції, які їм собі часто непросто пояснити

• • Author, Ілона Громлюк
  • Role, ВВС News Україна
• 28 грудня 2025

Може здатися парадоксальним, але за чотири роки повномасштабної війни багато українців так звикли до обстрілів, що під час вибухів відчувають і страх, і певний захват, і бажання знову пережити цей стан.

Цей складний мікс емоцій психологи називають адреналіновою залежністю.

Ми запитали читачів ВВС News Україна, чи зіштовхувалися вони з цим, і ось як вони описали свої відчуття:

“Що в Києві, що на Донбасі, це завжди двояке відчуття страху та захвату. Інколи ловлю себе на думці, що з якимось внутрішнім трепетом бачу сповіщення на телефоні про загрози та після одного вибуху чекаю на наступний”.

“Головою розумію, що вибухи – це небезпечно та страшно, особливо за дітей, але тілом просто хочеться відчути це знову”.

“У ці моменти ніби з’являється “друге дихання”, зникає страх. Втома, накопичена протягом дня чи тижня, кудись зникає. Це як наркотик”.

“Захоплення, що межує з розпачем, злістю та жадобою помсти”.

Коли психіатр Євген Скрипник написав у соцмережах про адреналінову залежність як про “нову психологічну проблему українців”, сотні людей в коментарях відповіли, що це історія про них, і що їм соромно і страшно через такі емоції.

Але разом з тим багатьох людей такі дописи лікаря змусили ніяковіти, і навіть обурили – мовляв, як ви можете таке писати, це абсурд, як когось може тішити те, що насправді лякає, несе страждання і смерть?

І справді, чому виникають такі дивні емоції, чи можна це вважати психологічним розладом і що це може розповісти нам про українське суспільство на майже п’ятий рік великої війни?

“Хотілося бути в епіцентрі подій”

27-річна Маргарита з Києва зізнається, що досі не дозволяла собі усвідомити, що в неї може бути адреналінова залежність.

Після того як вона з чоловіком повернулася у їхню квартиру на Подолі в Києві у червні 2022 року, вона постійно чує там обстріли. І якщо на повітряну тривогу вона реагує нейтрально, то вибухи, пояснює вона, “викликають інтерес”. До того, як кілька місяців тому в них народилася дитина, подружжя рідко ночувало в коридорі й ніколи не було в укритті.

Маргарита каже, що підсвідомо вона хотіла б стати свідком прильоту чи щоб сталася інша надзвичайна ситуація, в центрі якої б вона опинилася – стала свідком чи активно допомагала рятувати людей.

“Майже з кожним масованим обстрілом підіймається збудження – а що як вікна повилітають? Це моя “улюблена” фантазія – відносно безпечна, безневинна, але така, що бадьорить. Ніби постійно в очікуванні”, – написала BBC News Україна Маргарита.

У 2025 році, розповідає вона, “над нами збили шахед і пішов залізний дощ”. У той момент, каже жінка, “піднялося стільки енергії та захоплення”.

“(Шахед – Ред.) трішки пошкодив машину, і я з неприхованою гордістю розповідала, свідком чого ми стали і які були наслідки”, – каже жінка.

Вона зізнається, що іноді навіть заздрила людям, які живуть на останніх поверхах, тому що в них була змога розгледіти роботу ППО, збиття шахедів чи ракети.

Підпис до фото, Для мешканців Києва регулярно чути роботу ППО майже стало рутиноюМинулого літа Маргарита їхала з чоловіком із Києва по Житомирській трасі, приблизно за пів години до цього там стався вибух.

Ця подія не була пов’язана з обстрілами – як виявилося згодом, потужні вибухи трапилися на незаконному виробництві вибухівки.

Та все ж це викликало в жінки”бурю емоцій”, як під час обстрілів, тому що їй з чоловіком довелося об’їжджати затори, шукати дорогу, зв’язку не було.

“Ми гнали по бездоріжжю, щоб встигнути до комендантської, і для мене ця подія викликала бурю емоцій – знову я в епіцентрі подій, така активність одразу з’явилась, швидко потрібно щось вирішувати, ууух адреналін! Згадую із захопленням та інколи жалем, що ми могли б їхати саме в той час і побачити той вибух”.

Маргарита каже, що такі думки її трохи лякали.

Зараз вона відчуває менше таких емоцій – вони пішли на спад під час вагітності й тим паче після народження дитини.

Тепер, зізнається жінка, під час обстрілів у неї більше включається “захист”. Вона переживає, що буде, якщо атака виявиться серйозною і руйнівною. “Надворі зима, мороз. Вже не хочеться екшну та яскравості як раніше”.

Чому люди це відчувають

Немає статистики, скільки людей в Україні хоч раз переживали подібні емоції під час обстрілів.

Але наприкінці минулого року громадська організація “Український центр суспільних даних” разом із ДСНС провела дослідження про цивільний захист в умовах війни. 16 тисяч людей, серед усього іншого, запитали, чи виникало в них бажання чути вибухи чи побачити на власні очі збиття шахеда чи ракети.

5,2% людей відповіли, що “завжди” мають це бажання, 12,7% – інколи, 8,7% – дуже рідко, а 13,6% – важко сказати.

Тобто на великій вибірці частка людей, які прямо озвучують таке бажання, – невисока, каже аналітик Українського центру суспільних даних Костянтин Маркевич. Хоч він із колегами припускає, що деякі люди могли давати соціально прийнятні відповіді, тому що це потенційно небезпечна поведінка, і суспільство таке засуджує.

Та насамперед варто знати, що адреналінова залежність – це не діагноз, такого терміну немає в переліку психічних захворювань, каже психіатр Євген Скрипник.

“Це психологічний стан, відчуття того, що ось буде (обстріл – Ред.) і після цього стане добре”, – пояснює він.

Адреналінова залежність – це радше зручна побутова назва, пов’язана з біохімією, каже ВВС News Україна Валерія Палій, психологиня і віцепрезидентка Національної психологічної асоціації.

Коли ми живемо в постійному стресі, пояснює Скрипник, виділяються гормони, кортизол і адреналін.

Вони пригнічують виділення дофаміну, тобто гормону задоволення, і через це такі зазвичай приємні нам речі, як секс, спорт, відпочинок, спілкування із дітьми, рибалка – вже не приносять тої радості, що раніше, каже Скрипник.

І коли ми в такому стані, що відбувається, коли лунають вибухи?

У цей момент ми отримуємо вибух адреналіну і відчуваємо ті піднесені емоції, про які вже почали забувати, пояснює Скрипник.

Підпис до фото, Психіатр Євген Скрипник наголошує, що адреналінова залежність – це ніяк не діагноз“Тобто саме вибухи приносять нам емоції й відчуття того, що ми живі, що життя продовжується”, – каже лікар.

“Це залежність від високої стимуляції нервової системи. Порогові чинники вже не діють, і нам треба щось екстремальне – ДТП, стрибок із парашутом чи вихід на якусь гору. Але найпростіше отримати такий стимул зараз – просто почекати на прильот”, – каже Скрипник.

Коротко кажучи, пояснює Валерія Палій, це “не мазохізм”, а відчуття, яке є наслідком прагнення розрядки після періодів тривоги.

Саме тому люди відчувають, що вони нібито чекають на вибухи.

Чи це вже ПТСР?

Ні, це не ПТСР, каже психіатр Євген Скрипник.

Посттравматичному стресу передує конкретний травматичний фактор – “ДТП, приліт у свій дім, якщо людина перенесла втрату”.

Протягом місяця після стресу в неї зазвичай виникають флешбеки, нав’язливі нагадування, з’являється плаксивість, тривога, бажання постійно бути напоготові кудись бігти, виживати. Ось цей стан називається ПТСР, пояснює лікар.

Якщо порівнювати із захворюваннями, каже Скрипник, адреналінова залежність радше нагадує розлад адаптації, а не ПТСР.

Переживати – це нормально, тому така залежність може виникнути в будь-якої людини, не тільки в тієї, яка і раніше була схильна до тривожності чи має інші розлади, каже лікар.

Цікавий факт, говорить Скрипник, але люди із тривожним розладом почуваються під час вибухів навіть спокійніше, вони більше пристосовані до таких подій.

“У той час, як на початку війни чоловіки і жінки, які не тривожні, панікували, бігали, пацієнти із тривожним розладом спокійно збирали валізи, заспокоювали своїх половинок і діяли більш послідовно та концентровано”, – каже психіатр.

Рівень адреналіну в них і до того був високий, тож вони поводилися, як зазвичай, пояснює лікар.

Про це ж розповідає Ірина з Києва.

З одного боку, каже вона – їй не хочеться, щоб “страшні речі повторювалися”, тож вона не чекає на вибухи, обстріли чи трагедії.

“Але відбувається така дивна внутрішня реакція нервової системи – у момент, коли тобі мало б бути найгірше, ти почуваєшся найкращою версією себе”, – каже жінка.

Вона має на увазі, що в момент обстрілів нібито зникають всі тривоги, особисті переживання, думки, які раніше заважали, виникає відчуття зібраності та зосередженості, якого в спокійні часи іноді бракує.

“Адреналін позбавляє всяких дурних сумнівів і страхів щось зробити не так, думок, що про тебе подумають, – розповідає Ірина. – Тобто всіх тих тарганів, які заважають, і тоді ти сміливо робиш, що треба робити”.

Психотерапевт Володимир Станчишин зі Львова, автор книги “Емоційні гойдалки війни”, каже, що до нього ще жодного разу не зверталися по допомогу із таким запитом, як адреналінова залежність від вибухів.

Підпис до фото, Ранок у Києві, грудень 2023 рокуВодночас він розуміє, чому люди можуть переживати такі складні емоції. Під час будь-яких вибухів, каже Станчишин, у нас з’являється “монозавдання – вижити”.

І в цей момент людина відчуває полегшення, тому що все інше стає на паузу, не треба вирішувати потоки справ – “війна, втома, коли буде світло”.

“Ти у всьому цьому варишся, а під час вибухів ти просто сидиш в укритті – застиглий, і це форма перепочинку”, – каже Станчишин.

“Мені подобається бути геройкою”

У людей, які переживають адреналінову залежність чи щось наближене до цих емоцій, можуть бути й інші мотиви.

Наприклад, Костянтин Маркевич, аналітик з Українського центру суспільних даних, каже, що для нього важливо бачити й чути вибухи на власні очі.

Влітку 2022 року, коли Калібри прилетіли за кілька кілометрів від його житла, чоловік поїхав туди, щоб побачити місце прильоту.

Одного разу він із тих же міркувань поліз у вирву від ракети в парку Шевченка у Києві через кілька днів після прильотів.

“Не впевнений, чи це адреналінова залежність”, – каже він і пояснює, що принаймні за відчуттями у нього не брак адреналіну, а дереалізація. Це відчуття, коли події відбуваються поруч, але наче не з тобою.

З 2022 року, пояснює Костянтин, ми багато дізналися про війну в цілому, і обстріли зокрема. Але часто це було переважно з новин – “і виходить якийсь перекіс, що щось в реальності існує, і це щось важливе, але для багатьох людей воно існує тільки як фото чи кілька рядків на екрані” в телеграм-каналах чи новинних стрічках.

Тобто коли Костянтин йде на місце вибухів, ним керує бажання “оприявнити загрозу, зробити її менш віртуальною”.

У 20-річної студентки Ксенії із Запоріжжя інші відчуття. Вона розповідає BBC News Україна, що коли почалися серйозні розмови про перемовини й про те, що війна справді може закінчитися, їй стало тривожно.

“А як так? Я вже звикла жити в цьому постійному стресі”, – каже дівчина.

На момент, коли ми з нею розмовляємо, у Запоріжжі не було обстрілів уже чотири дні. “І в мене тривога через це, а коли почую вибух – стане легше. Буде хоч якась інформація, що відбувається. Це почуття спокою таке незвичне”.

У різні роки війни ставлення дівчини до вибухів було різним – коливалося від страху до байдужості.

Підпис до фото, Вирва в парку Шевченка після ракетного обстрілу Києва, жовтень 2022 рокуУ 2024 році, коли Ксенія вперше в житті опинилася за кордоном, вона відчувала наче спокій, а наче і неспокій через те, що “щось пропускає” в Україні.

Під час розмов з іноземцями дівчина також збагнула, якою сміливою вона почувається вдома, коли проходить через обстріли та інші проблеми воєнного часу, “і вся така сильна, незламна і крута”.

“А коли це все закінчиться, я вже наче не буду такою геройкою, такою жертвою. Зараз я ловлю себе на тому, що можу відкладати якісь справи, роблю їх не дуже якісно і можу аргументувати це тим, що живу в прифронтовому місті, у мене проблеми зі сном і так далі”.

Ксенія розповідає, що після обстрілів, коли починають з’являтися фото з місця влучань і стає відомо про постраждалих, у неї виникає “відчуття емпатії, суму, співпереживання”.

Але в момент обстрілу вона фокусується на своїх емоціях, в тому числі відчутті спокою, що от все закінчилося, “а я жива і буде ще завтрашній день”.

Як з цим боротися

Психотерапевт Володимир Станчишин вважає, що адреналінову залежність від вибухів не варто обговорювати як якусь велику проблему.

“Це просто особливість нашої психіки, яку цікаво розглянути”.

Основне, що відчувають люди, – це високий рівень тривоги, пояснює він. Та разом з нею можуть з’являтися інші, вторинні відчуття.

“Якщо комусь бракує гострих відчуттів – то під час обстрілів вони їх отримують, якщо надто втомлені, то це їхній спосіб перепочити, якщо хочемо відчути себе до чогось причетними, то це те, що дають нам обстріли”, – вважає Станчишин.

Дехто з тих, із ким поговорила ВВС News Україна, говорить, що адреналінова залежність від вибухів минула в них сама.

Микола з села Чайки Бучанського району каже, що гостро відчував залежність в перші тижні повномасштабного вторгнення, коли росіяни підійшли до Києва, і по прямій їм залишалося всього три кілометри до його села.

На той момент, каже він, майже всі мешканці його житлового комплексу поїхали, а жінка з дитиною виїхали за кордон. Чоловік же залишився доглядати за котом і папугами. А ще – дивитися на вибухи зі свого 12-го поверху.

“Артилерійські бої, повітряні бої з байрактарами, були і винищувачі, яких збивали вночі. Коли все палало по периметру, я робив собі каву і з балкона спостерігав за цими подіями десь більше як місяць”, – каже Микола.

Коли росіяни відійшли, згадує чоловік, він почав ловити себе на думці, “що мені цього не вистачає”.

Але, додає він, “до хорошого швидко звикаєш”, і вже за тижні два, за його словами, відчуття туги за тими подіями зникло.

Найкраще за все, звичайно – це “виїхати в умови, де буде безпечно”, каже психологиня Валерія Палій.

“Тому що це не залежність як залежність, а формування певного механізму, який з боку виглядає деструктивно – спокій в стані стресу асоціюється із тривогою”, – пояснює вона.

Якщо людина не може чи не хоче виїхати, то варто поміркувати над тим, як підтримати себе у стані тривоги, каже Палій.

Повернутися назад у нормальний емоційний стан допомагають прості речі, пояснює психіатр Євген Скрипник – “повноцінний сон, безпечне місце, фізична активність”.

Підпис до фото, Під час обстрілів ми відчуваємо сильний виплеск адреналіну і відчуття “життя”“Робіть ремонти, плануйте відпочинок на майбутнє – треба жити повноцінним життям”, – додає лікар.

Він також радить за можливості менше читати новини та приділити особливу увагу спорту. Під час занять спортом, пояснює він, виробляється адреналін. І хоча це не така велика його доза, як під час обстрілів, це все одно впливає на наш стан.

Можна також пошукати нові заняття чи хобі, які на початку викликатимуть деякий дискомфорт, а відтак і адреналін, каже Скрипник.

А що, коли впоратися не вийде?

Які побічні наслідки можна чекати, якщо багатьом із тих, хто має адреналінову залежність, не вдасться приборкати її після війни?

Насправді даних надто мало, щоб робити якісь глобальні висновки.

“Українська війна в багатьох моментах є унікальною, і попереду буде багато досліджень”, – каже Валерія Палій.

Загалом ангедонія – нездатність відчувати задоволення від речей, які раніше приносили радість – це ґрунт для виникнення тривожного та депресивного розладу, пояснює психіатр Євген Скрипник.

“Це ж поки що адреналінова залежність, а коли не буде війни, то людям треба буде шукати цей адреналін – може бути більше сімейних сварок, розлучень, вживання алкоголю, людям потрібен буде якийсь надпороговий стимул”, – каже лікар.

Та забігати наперед не варто, додає він – люди можуть адаптуватися до нормального життя і без труднощів.

“Як я завжди кажу – хай війна закінчиться, потім вже ми, психіатри, психологи, будемо бачити”, – підсумовує Скрипник.

*Матеріали цієї статті призначені лише для загальної інформації та не можуть замінити поради лікаря чи іншого медичного фахівця. Завжди звертайтеся до лікаря у разі поганого самопочуття чи побоювань щодо стану вашого здоров’я.