«Це частина гри з Трампом». Погляд з боку на переговори про мир

БРЮССЕЛЬ – Після останніх переговорів президента США Дональда Трампа і президента України Володимира Зеленського у Флориді засновник Brussels Freedom Hub Роланд Фроденштайн каже: більш оптимістично налаштований, ніж наприкінці листопада. Що він має на увазі? Про що йдеться, коли прогнозує, що Трамп може вдатися до посилення погроз проти Росії? І що, на думку експерта, буде вирішальним моментом у питанні гарантій безпеки для України?

Як звучать переговори?

– Отже, атмосфера справді покращилася, але, на мою думку, це частина гри. Зокрема, це частина гри Зеленського. І якщо також послухати європейських лідерів протягом останніх кількох тижнів після численних зустрічей із Зеленським, зустрічей між ними самими, усі ці зустрічі мають одну спільну рису: і європейці, і українці звучать дуже оптимістично. Але це частина гри, яку вони ведуть із Трампом.

І, до речі, Путін робить те саме. Путін також постійно говорить про мир, про те, що хоче завершення війни. Але, звісно, його політичні вимоги все ще дуже, дуже далекі від усього того, чого хочуть європейці й українці. А США опинилися посередині. Вони позиціонують себе як великого посередника. Але, відверто кажучи, я не бачу значного прогресу з моменту скандальної публікації цих 28 пунктів, які, власне, частково були написані росіянами.

Зараз я більш оптимістично налаштований, ніж наприкінці листопада, коли здавалося, що США збираються «здати» Україну й кинути її напризволяще. Схоже, цього не відбувається – зокрема завдяки кільком дуже сміливим республіканцям у Конгресі, які показали Трампу, що він може робити багато речей, але не може продати Україну. І, думаю, він це усвідомлює. Тож за останні шість тижнів тут відбулися зміни. І це – найбільший прогрес.

Офіс президента 20 листопада повідомив, що президент України Володимир Зеленський офіційно отримав від представників США «проєкт плану, який, за оцінкою американської сторони, може активізувати дипломатію». 28-пунктний план президента CША Трампа щодо мирного урегулювання війни передбачав визнання Криму, Донеччини та Луганщини де-факто російськими, а Херсонщина та Запоріжжя «заморожені» на лінії зіткнення. Також план передбачав, що Україна має закріпити неприєднання та відмову від НАТО у своїй Конституції, а чисельність Збройних сил України буде обмежена. Вибори мали б бути проведені в Україні через 100 днів після підписання угоди. Щодо Росії, то про репарації не йшлося.

23 грудня президент України представив план із 20 пунктів, який створили під час обговорень між Києвом та Вашингтоном, і назвав його «базовим документом про закінчення війни». За його словами, план передбачає, що Україна отримає міцні гарантії безпеки, а чисельність ЗСУ становитиме 800 тисяч осіб у мирний час. Угоду з 20 пунктів мають підписати чотири сторони – Україна, Росія, Європа та Сполучені Штати, розповів журналістам президент Володимир Зеленський у понеділок.

Я не вважаю, що всі ці цифри – 90%, 95% чи якісь інші – мають якесь реальне значення. Але те, що США принаймні наразі не примушують Україну до катастрофічної угоди – це хороша новина. Втім, це ще може статися. Так само може статися, що Путін остаточно скаже «ні» або скаже щось таке, що навіть для Трампа звучатиме як «ні», і тоді Трамп може вдатися до ескалації – посилення погроз проти Росії, санкцій, інших заходів, постачання зброї Україні тощо. Такий сценарій також можливий. Тож, знову ж таки, ми фактично перебуваємо приблизно в тій самій точці вже близько дев’яти–десяти місяців. Це і є реальна ситуація. І нам не варто зважати на ці відсотки, які називає хто завгодно.

У Флориді (США) 28 грудня відбулися переговори президента США Дональда Трампа та президента України Володимира Зеленського. За підсумками зустрічі обоє президентів оцінили переговори як «чудові». Дональд Трамп сказав, що обговорили «усі аспекти», а Володимир Зеленський подякував США і наголосив, що в Мар-а-Лаго вдалося обговорили всі аспекти мирного плану – рамкового документа про закінчення війни. Перед початком зустрічі із Зеленським президент США повідомив у власній соцмережі Truth Social, що протягом години розмовляв по телефону із очільником Росії Володимиром Путіном. Дональд Трамп назвав цю розмову президентом він назвав «гарною і дуже продуктивною».

Про гарантії безпеки– Тож щодо цих відсотків. Дивіться, це все для показу. Це Зеленський каже: ми майже домовилися. Чи це 95, 96 чи 97% – абсолютно не має значення. Що він тут намагається продемонструвати, так це те, що він налаштований оптимістично щодо угоди, адже це означає: якщо Путін тепер скаже «ні», то це вже не буде провиною європейців і українців. Путін робить рівно те саме. Він також намагається загалом звучати оптимістично, водночас кажучи, що, мовляв, з кількох вирішальних питань ще потрібно домовитися – наприклад, щодо «першопричин війни», як він це називає. Ну от це і є справжні питання, про які ми тут говоримо. А саме: які саме гарантії безпеки для України? Конкретно – питання північного Донбасу. Усе це досі не вирішено. І чи називати нинішній стан 80%, 90% чи 99% – абсолютно не має значення. Вирішальні питання й далі залишаються предметом суперечки між європейцями й українцями з одного боку – та росіянами – з іншого.

Після перемовин президент України Володимир Зеленський заявив, що пункт про безпекові гарантії між США та Україною «погоджений на 100%». Трамп натомість сказав про «95%». Крім того, Зеленський підтвердив, що гарантії безпеки від США не будуть безстроковими.

Тепер головне питання полягає в тому, хто зможе більш стійко й ефективно схилити США на свій бік. Саме тому і Путін, і європейці, і українці мають звучати оптимістично – щоб не виглядати тими, хто «псує гру». Але реальна історія й далі розгортається навколо діаметрально протилежних бачень майбутнього України – протилежних бачень Москви та Києва. Це і є вирішальним. Якщо зовсім спростити, Росія хоче контролювати Україну, а українці хочуть контролювати самі себе. Ось у чому й досі полягає різниця.

Тепер щодо вашого іншого питання – гарантій безпеки. Упродовж більш ніж пів року ми мали переговори, зустрічі, конференції, зустрічі експертів, зустрічі лідерів, зустрічі військових командувачів у межах «Коаліції охочих». За наявною інформацією, десь у січні «Коаліція охочих» має представити конкретний план – яка країна, які ресурси може надати, включно з військами, у які строки й у якій кількості тощо. Це, звісно, мало б статися значно раніше, але якщо це справді відбудеться у січні, це буде реальним кроком уперед. Наскільки я бачу, йдеться про певну форму реальної присутності держав – членів НАТО в Україні. Саме це Путін уже повністю виключив, і я не бачу тут жодного зрушення.

Тож вирішальним моментом насправді буде реакція Путіна на такі гарантії безпеки. Не просто щось на кшталт Будапештського меморандуму, де було цілковито розпливчасте зобов’язання гарантувати суверенітет і територіальну цілісність України. Ні, цього разу все має бути набагато конкретніше.

Отже, якою буде реакція Путіна на це і якою буде його реакція на пропозицію, яку нині напрацювали європейці та українці: гаразд, Україна може демілітаризувати північний Донбас, але тоді Росія має демілітаризувати таку саму за площею територію зі свого боку лінії зіткнення. І знову ж таки – немає жодних ознак того, що Росія готова це прийняти. Навпаки, всі сигнали вказують на те, що Путін це відкине.

Представники влади РФ цей план офіційно не коментували. Влада Росії вимагатиме, щоб до мирного плану з 20 пунктів, розробленого в результаті обговорень України та США, внесли «ключові зміни», повідомляла агенція Bloomberg із посиланням на джерело, близьке до Кремля.

Про бажання Макрона поговорити з Путіним та зустріч «Коаліції охочих»– Очевидно, що після останнього європейського саміту, на якому (канцлеру Німеччини Фрідріху – ред.) Мерцу фактично не вдалося просунути своє бачення використання заморожених активів для надання позики Україні, (президент Франції Емманюель – ред.) Макрон перебуває на адреналіновому підйомі, адже саме він відіграв ключову роль у тому, щоб план Мерца провалився, а бельгійці, угорці та італійці взяли гору. Я вважаю, що це – найважливіший чинник.

Другий чинник полягає в тому, що протягом останніх кількох місяців у Європі лунала внутрішня критика: чому Європа відіграє тут настільки другорядну роль. Американці консультуються з росіянами, пропонують щось, а європейці не висувають власної пропозиції щодо міцного й сталого миру в Україні, натомість беруть американсько-російський план, суттєво його змінюють – це слід визнати – і подають як щось, із чим Україна та європейці могли б жити. І, сподіваюся, американці також могли б із цим жити. Власне, про це й ішлося на цих переговорах.

Водночас у багатьох колах Європи є невдоволення тією роллю, яку відіграють європейці. Чому ми не розмовляємо з Путіним так само, як Трамп розмовляє з Путіним? Але, відверто кажучи, це означало б, що європейці значною мірою мають відмовитися від своєї ролі – ролі підтримки України – і фактично почати посередництво, як Трамп, між Україною та Росією. А тут або – або. Звісно, можна поговорити з Путіним і сказати йому: «Дивіться, українці та європейці погодилися на те й на це». Але, зрештою, для цього достатньо й медіа. Достатньо телекамери – і можна все це представити.

Тож поява другого посередника, окрім Сполучених Штатів, окрім Трампа, насправді несе певні ризики – що росіяни гратимуть на протиставленні європейців і Сполучених Штатів. Я вважаю, що загалом це має більше мінусів, ніж плюсів для будь-кого в Європі – чи то для мене, чи для когось іншого – вести переговори або навіть говорити з Путіним про ці стратегічні питання майбутнього України паралельно з тим, що відбувається з Трампом.

Тож, на мою думку, все зводиться до відчуття тріумфу Макрона після останнього європейського саміту та його доволі відчайдушних спроб повернутися до провідної ролі, яку він, об’єктивно кажучи, втратив останніми місяцями на користь Фрідріха Мерца. І скажу вам: франко-німецькі відносини цього не сприймають добре. Німці були доволі роздратовані після останнього європейського саміту, і коли Макрон заговорив про те, що європейці відкривають новий канал прямої комунікації з Путіним, усе, що пролунало з Берліна, було: «Ми взяли це до відома». А це, мабуть, найгірше, що сьогодні один європейський лідер може сказати про іншого європейського лідера.

Тож я не думаю, що це була добра ідея. І особливо погано в тому, що зробив Макрон, те, що він ні з ким цього не погодив. Він не проконсультувався з Мерцом чи з будь-ким іншим у Європі. Він зробив це з власної ініціативи, на адреналіновому підйомі, як я вже сказав.

Емманюель Макрон заявив про готовність відновити політичний діалог із очільником Росії Путіним після років політичної ізоляції Кремля в Європі. Макрон пропонує залучити ЄС та Україну до переговорів, якщо мирна ініціатива США не дасть результатів.

Кремль відповів, що російський керманич Володимир Путін готовий говорити з Макроном за наявності взаємної політичної волі.