Джерело: sylapravdy.com
Минуло майже три тижні з дня гучних обшуків, які провели співробітники Національного антикорупційного бюро у Луцьку. Вищий антикорупційний суд вже обрав запобіжні заходи головним фігурантам, а Національне антикорупційне бюро оприлюднило частину матеріалів прослуховувань, які в народі прозвали «плівками Вітіва».
Центр журналістських розслідувань «Сила правди» прослухав опубліковані матеріали негласних слідчих дій, співставив їх з подіями в місцевих органах влади і у цьому матеріалі пояснює, що ж відбувалося впродовж майже трьох років, відколи НАБУ завело цю справу. Зауважимо, що подані нижче діалоги і трактування, як зауважують захисники підозрюваних, поки що є лише суб’єктивною думкою і позицією правоохоронців, оцінку належності і допустимості яких має дати Феміда під час судового розгляду.
Чому і коли НАБУ «зайнялося» депутатом Вітівим? Наприкінці 2025 року волинський політикум опинився в ситуації, коли пояснювати довелося не стільки рішення, скільки спосіб їх ухвалення. Перед сходом першої зорі на Святвечір, коли належить бути за родинним столом, їсти кутю і слухати приємні розмови, один з місцевих депутатів вимушено сидів у залі Вищого антикорупційного суду, слухав обвинувачення прокурора і запевняв служителя Феміди у своїй невинуватості.
Йдеться про багаторічного депутата Волинської обласної ради від Всеукраїнського об’єднання «Свобода», голову постійної комісії облради з питань депутатської діяльності, місцевого самоврядування, захисту прав людини, законності, боротьби із злочинністю та корупцією, народного депутата VII скликання (2012-2014 рр) Анатолія Вітіва, якого підозрюють у хабарництві і якому 24 грудня після майже тригодинного засідання суддя ВАКС Віктор Маслов призначив запобіжний захід у вигляді 10 мільйонів гривень застави та носіння електронного браслета.
Нагадаємо, 19 грудня 2025 року до політика з обшуками завітали співробітники Національного антикорупційного бюро України. Результатом їхньої роботи було повідомлення Вітіву про підозру за статтею про прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (ч. 4 ст. 368 ККУ).
Уже з перших хвилин засідання ВАКС стало зрозуміло: йдеться не про один епізод, а про тривалу і багатосюжетну історію. Зі слів сторони захисту, розпочалася вона ще 14 лютого 2023 року, коли детективи НАБУ відкрили оперативно-розшукову справу щодо депутата Волинської обласної ради. На цьому етапі йшлося не про хабарництво чи вплив на рішення органів місцевого самоврядування, а про ймовірне незаконне збагачення. Адвокати скаржилися, що навіть не бачили матеріалів цієї справи, тому й не знають наскільки вона законна.
«Майже рік здійснювалось документування його готування до незаконного збагачення органами НАБУ. Тобто рік він готувався придбати якийсь актив, який – невідомо. В матеріалах ми не маємо даної оперативно-розшукової справи, щоб оцінити її законність», – наголосив у суді один з адвокатів Анатолія Вітіва.
Прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Микола Карась пояснив у суді, що справа починалася з оперативних матеріалів про ймовірне незаконне збагачення, але далі слідство виявило схему хабарів за земельні рішення, а саме – епізод із 30-ма тисячами, як заявляють правоохоронці, доларів і можливе відмивання грошей, після чого все це об’єднали в одне велике провадження.
Відповідно до ухвали ВАКС, в межах цього провадження голові Волинської обласної організації ВО «Свобода» Анатолію Вітіву інкримінують одразу кілька злочинів:
- незаконне збагачення (ст. 368-5 ККУ);
- одержання неправомірної вигоди в особливо великому розмірі за попередньою змовою (ч. 4 ст. 368 ККУ);
- пов’язані з цим дії, які слідство розцінює як легалізацію коштів (ч. 1 ст. 209 ККУ);
- надання неправомірної вигоди службовій особі в особливо великому розмірі (ч. 4 ст. 369 ККУ).
Саме для обґрунтування цих підозр прокурор далі детально зупиняється на майновому стані політика і на змісті зафіксованих розмов за участю Вітіва, якому загрожує до 12 років тюрми, конфіскація майна та заборона обіймати певні посади.
Квартири на формальних власників, сумнівні доходи і фінансове сприяння родичам або Що закидають Вітіву правоохоронці? Окремий блок у виступі прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури під час обрання Анатолію Вітіву запобіжного заходу 24-го грудня стосувався його майнового стану, непрозорість якого і стала підґрунтям для підозри у незаконному збагаченні.
Як повідомив прокурор Микола Карась, у ході оперативно-розшукових заходів детективи НАБУ встановили низку активів, які, на їхню думку, перебувають у фактичному володінні Вітіва. Йдеться про придбані у 2021-му і 2023-му роках квартири поблизу Луцька і у Львові площею 43 і 46 квадратних метрів відповідно, а також зареєстровані у 2024 році новенький автомобіль Ford Kuga і квартиру площею 70 квадратів на Дніпровській набережній у Києві. Формально всі ці об’єкти оформлені на родичів, однак слідство вважає, що фактичне управління ними здійснював саме підозрюваний.
Найбільше уваги прокурор приділив київській квартирі в житловому комплексі «Great», яка, за документами, належить племінниці Вітіва Наталі Карпі. Саме навколо цього об’єкта зосереджена значна частина зафіксованих розмов – як із членами родини, так і з виконавцями ремонтних робіт.
Сторона обвинувачення апелює до того, що питання вибору, облаштування та ремонту квартири вирішував безпосередньо Вітів, а отже племінниця була лише формальною власницею столичної нерухомості. Навесні 2024 року, вже після купівлі київської нерухомості, у переписці з дружиною Ларисою та донькою Ольгою він обговорює доцільність купівлі житла і витрати на завершення ремонту:
– Може, ми не там квартиру купили? – запитує Вітів.– Я теж про це подумала. Точно треба ще тут для комплекту або просто доробити останній поверх, – відповідає донька Ольга. – Доробити дешевше.– Та ясно. Зараз ще спробуємо дещо змінити. Може, здешевить?– Ціна питання?– Без фартуха 5-4 майже. – Це кухня?– Та.– Ясно.– Треба – значить треба, – додає дружина Лариса.
Далі Вітіви, за даними слідства, в переписці обговорюють речі, які необхідно купити у квартиру, і конкретні суми. Згодом депутат передає адресу київської квартири майстру з ремонту Роману Пашкаляну й інструктує його щодо доступу та поточного стану робіт:
– Київ, Дніпровська Набережна 15К/242. Це ЖК «Great», внизу є охоронець. Якщо що, квартира на Карпу Наталю, – пише Вітів.– А загальний план є? А загальний дизайн є? – запитує майстер.– Ще не зробили, є електрика, роблять сантехніку.
Окремий пласт матеріалів провадження стосується використання квартири та планів її здачі в оренду. У розмовах з дружиною Вітів обговорює, чи варто залишати житло порожнім, чи здавати його.
– Я тобі кажу, як буде обстріл чи ще щось – то їдемо туди і назад, а якщо так – то вони тиждень там побудуть, наведуть лад, поспаковують. Треба якісь коробки чи якісь кульки взяти. Подумати, що береш. І ріелтора, щоб знайти, – говорить дружина Лариса.– Не хочу, – відповідає Вітів.– Ти не хочеш ріелтора?– Ні.– А що, хата буде пустувати? Буде пустувати хата? – Так, буде пустувати. – А ти дітям сказав, що ти не хочеш? – Нє, вони просто ще не знають.– Скажи.
Втім згодом у розмовах з’являється інший сценарій – здача квартири в оренду з оформленням ФОП на племінницю Карпу, щоб легалізувати дохід.
– Телефонувала ріелтор, яка показала квартиру сім’ї із Запоріжжя, які хотіли б орендувати квартиру та оплачувати на ФОП, – говорить з Вітівим їхня донька Ольга.– Я домовився, треба відкрити ФОП на Наталю, – відповідає Вітів.– А вона податок платить? – запитує його дружина.– Та там ф*гня той податок – 50 доларів, – відповідає він.
Так само, за словами прокурора, Анатолій Вітів контролював і оплату комунальних послуг, наполягаючи на передачі готівки «з рук у руки», щоб не залишати банківських слідів.
– Ти можеш мені сказати, що є що? – запитує Вітів у дочки Ольги.– Та от зараз в Наталі попросила. Ну, там півтори тисячі, і це квартплата, – відповідає вона.– Так. – Дальше там йде 400 гривень, я не знаю, може, електрика яка йде, 900 вода і опалення. Вона ж заплатила, то вже квитанції готові. Вона ж скинула з «Привату». – То я приїду, дам гроші. – То я їй скину, а ти потім мені просто віддаш. – Нє-нє-нє, ти їй не скидай. Нащо щоб ти їй скидала?– Добре.– Приїду, їй віддам. Нічого скидати не треба. – Я поняла. – Щоб по рахунку ходила. – Та я вже не декларуюся. – Та все добре. – А до того, як я робила? – Та не придумуй там, де немає проблем.
Прокурор Микола Карась прямо інтерпретує ці фрагменти як усвідомлення Вітівим ризиків і його спроби мінімізувати фінансові сліди.
Окремо в матеріалах справи йдеться і про передачу готівки на купівлю автомобіля Volkswagen для доньки та зятя Вітіва. За версією слідства, влітку 2025 року він передав їм 26 тисяч доларів.
– Дивися: там є 30, бери 4 тисячі звідти, але з однієї пачки, не з кожної. І постав її інакше, щоб ти знала, що тут 20, а тут 6. Ну, воно хоч тонше буде, – каже Вітів.– То вам не квартиру купляти. Ви як, певно… Таку пачку нормальну принесли – каже зять.– Ми рахували, то вся була спальня розкладена… Там рівно 26, чи там з комісією рахували? – запитує донька.– Ти дивись: вам 26 треба, так? – Вітів.– Так. 26, – донька.– Оля, тобі сказали 26 витягнути, – зять. – Та добре, я ж просто питаюсь, – донька.
Згодом, під час обшуку, слідчі виявили в телефоні листування з адвокатом Іваном Пікуном, якому Вітів надсилав фото вже придбаного автомобіля, що, за словами прокурора, підтверджує використання саме цих коштів на купівлю машини.
Ці розмови збігаються із даними державного реєстру транспортних засобів, адже 9-го серпня 2025 року на дочку політика зареєстровано щойно випущений із заводу електрокар Volkswagen ID.UNYX. Ринкова вартість такого коливається в межах 25-35 тисяч доларів США.
Крім цього, паралельно з майновим станом у справі фігурує і системний обіг готівкових коштів. Значна частина епізодів – це розмови Анатолія Вітіва з депутатом Луцької міської ради від фракції «Свобода», також підозрюваним в хабарництві Миколою Федіком.
Політики обговорюють розподіл грошей, які, за версією слідства, передавали, зокрема, депутатам із фракції луцького міського голови Ігоря Поліщука «За майбутнє».
– Порахуй, скільки треба на зарплати, – говорить Вітів.– Що, 600? От, на зарплату. То вони тут, – відповідає Федік.– Дивись, а ми тим (тобто депутатам, про яких далі йтиметься, – прокурор) даємо щось?– Можна дати.– Вони не працюють. 1205 моє. Всьо, ми поділили? – каже Вітів.– Всьо. А з тими равликами? – А з тими равликами… Ну, прийде мер, ви будете з ним говорити. Ну, а там все одно мають бути наші. – Ну, я розумію, то, може, вже там і зробимо.– Добре, залежно від того, скільки буде.
– Має завтра той закритись, – Федік.– Хто? – Вітів.– Поліщук. Зі своїх, як він каже. – То що, ви ще говорили про то?– Да, ми сьогодні знову нагадували зранку. – І що він сказав? – «Да-да-да, зі своїх». Да, зі своїх. – То так і працюй, щоб не давати зі своїх. – Зі своїх. Воно жадне, як…
В інших епізодах вони обговорюють розподіл «заробітної плати» між своїми однопартійцями, депутатами Луцької міської ради від фракції ВО «Свобода» Михайлом Щуром, Андрієм Біланом, Володимиром Пшибельським і Аллою Жупанюк.
– Ти допиши ще тим двом гаврикам, – каже Вітів.– Кому? – запитує Федік.– Ну, Щур…– І Білан. По скільки? – Ну, по п’ять.
– Тим повіддавав? – запитує Вітів.– Ні, – відповідає Федік.– А ще Пшибельського і Алли не бачив?– Ні-ні-ні. – А тим двом? – Да, тим двом дав.– Нічого не казали, якби щось? – Нє, нічого. Подякували та й все.
– Відновили ж річні звіти по партіям. Лєна подала звіт. Ще десять штук. Тому я ще двісті звідти взяв… Так, дивіться: я вам даю три і п’ять, плюс Оля, – говорить Федік.– То є, то що? – запитує Вітів.– То є три, і п’ять, і вісім Оліних. – Ага, і тій.– І тут – один і дев’ять, один і дев’ять. Але тут нам майже дві штуки не хватило. То може, щоб не міняти ще одну, то тим дати по дев’ять, а тим – по десять? – А кому по дев’ять? – Пшибельський. А цим двом – все одно, що з часом. – Ти дав – то добре. – Нє, я поки тільки дав Білану, а тим – ще не дав.– І що Білан?– Нічого. Дякував. Казав подякувати вам. Буде працювати.
– Кошти тримайте ці, – за словами прокурора, Микола Федік, сівши в автівку до Анатолію Вітіва, тримає в руці долари США і пошепки каже, – куди вам? Чи в бардачок кину, чи…– Постав туда.
– То, коротше, ти Пшибельському віддав? – цікавиться Вітів.– Дав, – каже Федік.– А Щуру дав?– Дав.– І що Щур сказав? – А нічого не казав. – Не казав, що забагато? – Га, шо?– Не казав, що забагато? – Нє.
– То скільки? Відняти 2500? – Федік.– Навіщо ти мені дaєш дрібними? – Вітів.– Вам яка різниця в машині? – Нє, мені велика різниця. Ти там даш таки, тими отакими. То скільки? – 8 відняти 2500?– То скільки? – 5500. – Ходімо, пройдемося.
За словами прокурора САП Миколи Карася, в одному з епізодів депутати на калькуляторах підраховують загальну суму, яка перевищує 182 тисячі доларів США. Про цифру «182», щоправда без згадки про «тисячі» і конкретну валюту, йдеться і в ухвалі Вищого антикорсуду:
– Дивися… (Вітів на своєму телефоні вмикає калькулятор, – з ухвали). Я щось собі рахував, так от дивися…– У нас питання було…– Дивись: давай, давай не так. В нашого друга… (ймовірно, йдеться про адвоката Івана Пікуна, – ред.) (Вітів вводить на калькуляторі цифру «65», – з ухвали).– Так.– Дивись: в тебе разом з тим другом.– 25.– (Вітів вводить на калькуляторі знак «+» і цифру «66», – з ухвали).– Да, да! (Федік на своєму телефоні також вмикає калькулятор і починає щось підраховувати, – з ухвали).– Плюс. (Вітів вводить на калькуляторі знак «+» і цифру «20», – з ухвали) Плюс так?– Ну.– То є 151. (Вітів показує Федіку цифру 151, – з ухвали).– Так.– То шо є!– Так.– 151.– Так.– Тепер то, шо має бути. Плюс 15…– Ну, 10 вже є…– Та, та, плюс 15…– Да.– Плюс 10.– Так.– Плюс 6.– Так.– Дорівнює (Вітів показує Федіку цифру «182», – з ухвали).– Ну, все правильно, оцих 6-ти не було.– Було, я пару разів сказав, але… Добре тоді, дивися, рахуєм ще раз, щоб було чітко. То є загальна сума.
Окремо на суді прокурор зупинився і на ролі адвоката Івана Пікуна, у якого під час обшуку вилучили 65 тисяч доларів. За інформацією Центру журналістських розслідувань «Сила правди», йдеться про колишнього заступника Городищенського сільського голови й ексзаступника директора Волинського обласного центру екстреної медичної допомоги.
За версією слідства, Пікун був своєрідним касиром Вітіва.
– А, може, ти знаєш, що зробиш: тих 5 дай Пікунові, нехай положить до себе, бо я не хочу, щоб в одному місці було, – говорив Федіку Вітів.
– На! – говорить Вітів.– Тут 20? – запитує Пікун.– Так. – Я може дома положу, щоб не це. Там я не знаю, навіть чи влізе, бо в мене там невеличка ця…– Набрав як циган блох. – Шо-що? – Набрав як…– Нє, то ж ваші там всі лежать.
У подальших епізодах фіксуються численні передачі готівки – як Миколі Федіку, так і Івану Пікуну, з детальним описом дій під час більшості зустрічей в авто, з використанням сонцезахисних козирків, пакетів і гучної музики.
У фінальних фрагментах провадження, пов’язаних з незаконним збагаченням, сторони обговорюють не лише розподіл грошей, а й ризики їх зберігання.
– Ну, бо я там тримаю, але трохи забагато, – каже Анатолій Вітів.– Ну да, не дай Бог, щось потім – заберуть, – додає Микола Федік.
– Трохи порозпихали. Головне – то зібрати докупи, – Вітів.
За версією слідства, всі ці епізоди в сукупності демонструють не лише фактичне володіння майном, оформлене на родичів, а й контроль над грошовими потоками, які використовувалися для ремонту, утримання нерухомості, купівлі автомобілів і фінансування членів родини. Крім того, вони ілюструють як механіку розподілу коштів підозрюваним, так і спосіб життя, який начебто не відповідає його задекларованим доходам.
«Впритик, але пройшло»: хронологія подій і пояснення домовленостей довкола «Снігової королеви» Окрім аналізу майнового стану депутата Волиньради Анатолія Вітіва, прокурор переходить до ключового для обвинувачення блоку – хронології подій, яка згодом в медіа отримали назву «плівки Вітіва» і в якій, за версією слідства, гроші, телефонні дзвінки, зустрічі та голосування в радах складаються в єдиний ланцюг. Саме в цій частині обвинувачення намагається показати, як формально законні голосування за зміну долі ласої земельної ділянки в 55-му мікрорайоні Луцька супроводжувалися неформальними домовленостями, ключовою особою яких був, зокрема, Вітів.
Отож, за даними обвинувачення, відлік цієї історії починається з 21 лютого 2025 року. Саме цього дня комісія Луцької міської ради з питань генерального планування, яку очолював депутат від фракції «Слуга народу», також фігурант корупційного скандалу Роман Бондарук, підтримала рішення надати дозвіл на розробку проєкту детального плану території (ДПТ) в межах вулиць В’ячеслава Чорновола, Ветеранів та річки Сапалаївка. Формально – це технічне містобудівне рішення, фактично – перший крок до зміни долі земельної ділянки, на якій розташовувалася льодова арена «Снігова королева».
За кілька днів після комісії міськради, 25 лютого, правоохоронці в рамках негласних слідчих дій зафіксували дзвінок підприємця, колишнього народного депутата Юрія Савчука до депутата Волинської облради Анатолія Вітіва.
– Алло! Анатолій Миколайович, вітаю! Це Савчук Юрій. Толя, ти в Луцьку? – запитує Савчук.– В Луцьку, – відповідає Вітів.– Хотів переговорити, під’їхати на два слова.
За версією слідства, розмова із Савчуком не була єдиною того дня – Вітів спілкувався також з адвокатом Іваном Пікуном.
– В «Україні» (тобто в готелі «Україна», що в центрі Луцька, – ред.) з Савою зустрічався, – каже Вітів.– З яким Савою? – запитує Пікун.– А Савчука, знаєш? – А що він хоче? – А там «Королеву» ту хоче будувати.
«Королева», про яку згадав депутат облради, – це, ймовірно, назва майбутнього житлового комплексу на місці льодової арени «Снігова королева» на вулиці Чорновола, 3 у Луцьку. До забудови причетний голова Федерації хокею Луцька, народний депутат двох скликань Юрій Савчук і його сім’я.
Савчук є власником льодової арени «Снігова королева», натомість ділянка під нею належить Волинській обласній раді. Ще у 2016 році орган місцевого самоврядування поділив 1,7 гектара землі на вул. Чорновола, який орендував в облради навчальний заклад комунальної власності «Центр науково-технічної творчості», на два шматки: 1,17 гектара і 0,65 га. Саме на меншому діяла льодова арена: у 2017 році землю віддали в оренду на 49 років дружині на той момент народного депутата, підприємиці Нелі Савчук.
Врешті, щоб звести багатоповерхівку замість спортивного комплексу Юрію Савчуку як замовнику будівництва потрібно було добитися схвалення Луцької міської і Волинської обласної рад. Перша повинна була узгодити план майбутньої забудови з генеральним планом міста, а депутати облради вирішували, чи можна використати землю обласної комунальної власності, яку колись передали в оренду освітньому закладу з фізичного виховання, під забудову.
26 лютого 2025 року Луцька міська рада без дискусій 22-ма голосами «благословила» попередньо підтримане профільною комісію рішення про надання дозволу на розробку проєкту ДПТ в межах вулиць В’ячеслава Чорновола, Ветеранів та річки Сапалаївка. Простіше кажучи, під час сесії луцькі обранці відкрили шлях до забудови ділянки на Чорновола, 3. Серед тих, хто голосував «за» і про кого згадує прокурор, зачитуючи матеріали справи, – луцький міський голова Ігор Поліщук, уже згадуваний депутат від фракції «Слуга народу» Роман Бондарук і представники фракції «Свобода» – Андрій Білан, Володимир Пшебельський, Михайло Щур та Микола Федік.
Саме з Федіком цього дня спілкувався Анатолій Вітів. Зважаючи на докази сторони обвинувачення, розмова стосувалася результатів голосування за 90-те питання порядку денного, тобто за надання дозволу на розробку проєкту ДПТ щодо ділянки під льодовою ареною.
– Ну, що там? – запитує Вітів.– Нічого, – відповідає Федік.– Яке вже питання?– 100 якесь… 104 чи 105.– Дуже швидко. Ще багато?– До 40. А це – плюс-мінус година. – Пройшло то?– Угу.– Були дебати?– Взагалі не було. – А скільки набрало? – 22. – Тобто без нас там нічого не проходило?– Угу.– Можу Саві подзвонити, да?
Після цього, за словами прокурора Карася, Анатолій Вітів телефонує Юрію Савчуку. Під час розмови чоловіки обговорюють конкретну конфігурацію голосів. Вітів акцентує увагу на тому, що ухвалити потрібне питання вдалося «впритик» – тобто без участі його однопартійців у міськраді результату не було б.
– Привіт, Юра! – Привіт. – Ну, дивися: твоє пройшло. Впритик, але пройшло.– Ну, слава Богу! – Ну, впритик.– Дякую Богу, але пройшло. А хто там втикав? – Так, хто підтримав – мера команда, ми і Рома (йдеться про депутатів міськради від фракції «За майбутнє», «Свобода» і очільника фракції «Слуга народу» Романа Бондарука, – ред.) – А, і Рома, я поняв. – А це є якраз 22.– Слава Богу! Значить, будемо рухатися далі, Толік, так, як ми говорили.– Так що впритик. Якщо-то роби скоріше, щоб воно доробилося.– Робим, робим, скоріше і рухаємось. І потому з Вікторичем (ймовірно, йдеться про голову Волинської обласної ради Григорія Недопада, – ред.) якраз я говорив, що потім нада буде проговорити, ну, вже загальне. То що?– Добре, добре, Юра. Давай.– Дякую!
Після ухвалення рішення Луцькою міською радою 26 лютого в матеріалах негласних слідчих дій на певний час настає пауза. Згідно зі словами прокурора САП, подальше фіксування комунікацій, пов’язаних із темою «Снігової королеви», відновлюється лише на початку травня.
Як випливає з матеріалів кримінального провадження, 5 травня 2025 року між «свободівцями» Анатолієм Вітівим і Миколою Федіком відбувається розмова.
– Ти мені скажи, Микола, а Савчука питання, ну, «Королева», воно має йти раз на сесію чи два? – запитує Вітів.– Дозвіл на розробку і затвердження. Ми дали дозвіл на розробку, по-моєму, а далі затвердження детального плану території, – відповідає Федік.
Прокурор пояснив суду, що ця розмова стосується саме дозволу на розробку ДПТ, який уже був наданий міською радою, та подальших етапів – його затвердження і зміни цільового призначення землі, що належить Волинській облраді, без рішень якої реалізація проєкту була б неможливою. Тобто з цього моменту, за версією слідства, фігуранти переходять від міського рівня до обласного.
Уже наступного дня, 6 травня 2025 року, слідство фіксує нову розмову між Анатолієм Вітівим і Миколою Федіком. Цього разу, за словами сторони обвинувачення, йдеться не лише про процедури, а й про суми, які фігуранти пов’язують із вирішенням питання. У розмові з’являється поділ відповідальності між міською та обласною радами й обговорення можливого «розмежування» платежів.
– Рома, Але і 20 – цифра немаленька, – каже Вітів по телефону, ймовірно, Роману Бондаруку. Згодом говорить Федіку. – Я думаю, що треба тим сказати по 20, тіпа 40.– Бачите тут що: ви ж ділите на дві, правильно? Ви будете окремо говорити по області? – запитує Федік.– По обласній раді і по міській раді йде чітке розмежування. І окремо по цьому, у міській раді…– Це ви говорите суто, що по місту? Бо я розумію… Але з тим (ймовірно, із Юрієм Савчуком, – ред.) ви говорили по 15. Мається на увазі, що?– Я не називав (конкретну суму, – ред).– А, ви не називали…
Прокурор звернув увагу суду на те, що саме в цьому епізоді відбувається узгодження неправомірної вигоди – з різними сумами для різних рівнів ухвалення рішень.
12 травня 2025 року між Вітівим і Федіком знову відбувається телефонна розмова. Вона, схоже, стосується попередніх контактів із зацікавленою стороною.
– Дивися: я там говорив. Я говорив про те, що той казав, – каже Вітів.– Угу, – відповідає Федік.– Про ту цифру.– Ну, я поняв.– Не був скромним. Ну, не знаю, бо я був тільки з одним, буду бачити, що далі буде. То тоді цей… там розберемся.– Вони не казали ні “так”, ні “ні”, да?– Ну, бо був один, і пішли думати, шось там будуть зустрічатися, був той, що ближче тут мені.– Я поняв.– Ну, хай думають.
Цей епізод, зокрема, може свідчити про те, що переговорний процес триває і рішення на рівні обласної ради ще не є гарантованими.
Далі матеріали справи фіксують комунікацію Анатолія Вітіва з депутатом Волинської обласної ради, головою фракції партії «За майбутнє» Ігорем Лехом. 13 травня 2025 року вони домовляються про зустріч безпосередньо біля льодової арени. Цей факт, за словами прокурора, підтверджується не лише аудіозаписами, а й перепискою, виявленою в телефоні під час обшуку.
Того ж дня, 13 травня, правоохоронці зафіксували розмову між Вітівим і Федіком в автомобілі. У ній, як зазначив прокурор, чітко звучить розуміння того, що питання «Снігової королеви» потребує двох окремих голосувань на рівні обласної ради – спочатку за дозвіл на розробку проєкту землеустрою, а згодом за його затвердження.
– Я ще сказав: ми будемо, в нас теж два голосування, – зазначає Вітів.– Ага, – додав Федік.– Я йому сказав: ну, Леху, зараз вобше буду говорити з кожного голосування окремо…– Окремо. – Окремо, кажу, бо так ту абстракцію – мене то не грає. Ми зробили – ми отримали.– Ми маємо.– Так, по 50% – і ну вас нах*р. А в місті бажано наперед, бо вже одно було. – Ну, да, ми показали свою надійність. – Я йому тоді подзвонив і сказав: «Дякуй, що воно пройшло». Зараз Козюра (голова фракції «Батьківщина» у Волинській облраді Андрій Козюра, – ред.) почав там ричати, як він має міськкому віддати. Всі такі: «А чого? Він має на 49 років оренду, чого він має віддати?» Якщо Козюра (нецензурне слово, – прокурор) на сесії… Я запропоную, щоб Козюра віддав.
У цій же розмові, як підкреслив прокурор, з’являються згадки про конкретні суми, причому частина слів вимовляється пошепки і супроводжується жестами. Сторона обвинувачення розцінює це як черговий етап узгодження неправомірної вигоди.
– Ну, якщо там ті будуть нити – по крайній мірі на 15 (ймовірно, тисяч доларів США, – ред.), – каже Вітів. – Ну, – погоджується Федік.– Це теж дуже приємна ціна.– Нормальна, нормальна.– Нам ті не дають стільки.
Подальші записи НАБУ фіксують участь у процесі інших впливових фігур – голови Волинської обласної ради Григорія Недопада, його першого заступника Юрія Поліщука, а також народного депутата В’ячеслава Рубльова. Як пояснив прокурор, у розмовах ідеться про необхідність узгодження позицій напередодні засідання обласної ради.
– Дивися: а тоді по місту ще раз не треба буде вам голосувати? – запитує Анатолій Вітів.– А чого? – уточнює Федік. – Не треба буде, да? – Ми дали дозвіл на розробку ДПТ і зараз затвердимо його – і всьо. – І пох*р, чи ви там то взяли чи не взяли?– Хіба що там треба поміняти, ну, може, десь наша земля є і треба буде цільове міняти. – Нє, то наша земля (тобто Волинської обласної ради, – ред.).– Ну, чи його (тобто землю Юрія Савчука, – ред.) треба міняти, цільове міняти.– То ми міняємо (тобто Волинська обласна рада, – ред.).– Нє. Та, шо його.– Це в нього в оренді, але то наша.– Він у вас брав?– Це наша. – Ага, бо я думав, може, там ше яка є.– Бо я вже це… Ми там спеціально зустрілися, Добре, що ми там зустрілися, подивилися. Десь там мають зараз Недопад, Лех і Рубльов зустрітись.– Угу.– Ну, і… Але вони потім приїдуть. Якщо скажуть мені щось менше, то я їм скажу: «Ідіть нах*й». Бо кожен з них хоче, а Рубльов нехай йде заробляти у Верховну Раду.– Угу.– Так їм і скажу.– Бо той (йдеться про луцького міського голову Ігоря Поліщука, – ред.) тоже буде дивно поводитись. Він як взнає, що ми вже, ну… Хоча ми перший раз голосували. Його яка різниця, навіть якщо він десь. – Хто? – запитує Вітів.– Ну, Поліщук.– Ти скажеш «Нє, я домовлявся. Вітів добазарювався, наше діло голосувати».
Далі, за версією обвинувачення, простежується перехід від загальних консультацій до конкретної політичної координації. Вітів говорить про вже забезпечену підтримку в міській раді, зокрема з боку «слуги народу» Романа Бондарука, після чого виходить на прямий контакт із першим заступником голови облради, «свободівцем» Юрієм Поліщуком. Під час безпосередньої зустрічі він доповідає про перебіг домовленостей щодо «Снігової королеви», згадує опір окремих депутатів облради, зокрема Андрія Козюри від «Батьківщини», і обговорює роль ключових гравців – Недопада, Рубльова та Леха. Зі змісту розмови, як наголошує прокурор, випливає, що підтримка рішення пов’язується не з його змістом, а з досягнутими домовленостями, які мають бути остаточно узгоджені перед розглядом питання на комісії та сесії обласної ради.
15 травня 2025 року питання зміни цільового призначення землі під льодовою ареною розглядала профільна комісія Волинської обласної ради. У її роботі брали участь ті ж особи, які раніше згадувалися в телефонних розмовах – Недопад, Вітів, Лех, Юрій Поліщук. Зрештою, комісія підтримала проєкт рішення. А вже наступного дня, 16 травня, на сесії Волинської облради питання винесли на голосування.
Як зазначив у суді прокурор, депутат Вітів брав участь в обговоренні, апелюючи до регламенту та закликаючи колег не дискутувати по суті. У підсумку рішення ухвалили необхідною кількістю голосів. З числа депутатів, які були «за», – Анатолій Вітів, Любов Серба, Олександр Бик, Валентина Магурчак, Юрій Поліщук, Сергій Кудрявцев. Усі вони представляють Всеукраїнське об’єднання «Свобода».
Після ухвалення рішення обласною радою, як випливає з версії обвинувачення, події переходять у фазу обговорення наслідків і подальших кроків. Уже в розмові Вітіва з адвокатом Іваном Пікуном, яку слідство зафіксувало невдовзі після сесії, йдеться про перенесення льодової арени в інше місце.
– А як же дітки будуть? – запитує Пікун.– Та усе добре, без катка. Дітки будуть з катком в тому… як воно називається?.. У технічному університеті (йдеться про Луцький національний технічний університет, куди, зрештою, перенесли ковзанку «Снігова королева», – ред.).
Реакцію на ухвалене рішення, за даними слідства, фіксують і цифрові сліди. Увечері 16 травня в телефоні Вітіва з’являються переписки з В’ячеславом Рубльовим і його помічником Ігорем Лехом – обом він надсилає посилання на публікацію видання «ВолиньPost» з назвою «Замість дитсадка чи школи нова висотка?» Прокурор трактує це як обмін сигналами між учасниками процесу після успішного голосування.
Менше ніж за тиждень, 22 травня, відбувається ще один крок, який слідство вважає логічним продовженням реалізації домовленостей: реєструють товариство з обмеженою відповідальністю «БудуЄмо», співзасновником і директором якого стає Юрій Савчук. Основний вид діяльності фірми – будівництво житлових і нежитлових будинків. У матеріалах слідства цей факт подається як індикатор переходу від політичних рішень до практичної фази проєкту.
Далі, за словами прокурора, слідство фіксує низку зустрічей між ключовими фігурантами.
27 травня Савчук спілкується з головою Волинської облради Григорієм Недопадом – суть розмови слідство поки що не розголошує. А 3 червня правоохоронці документують спілкування Анатолія Вітіва і передачу ймовірного хабаря першому заступнику голови облради Юрію Поліщуку в автівці.
– Що сталося? – каже Поліщук.– Що має завжди щось погане статись? – у відповідь запитує Вітів.– Нє-нє-нє, раз ви везетесь, то щось сталося. Що там у вас? (За словами прокурора, Вітів дістав гроші і передав їх Юрію Поліщуку. Останній заховав їх у внутрішню кишеню піджака, – ред.) Зарплата?– Борг.– Борг?– Борг. – Льодова арена.– А борг завжди треба віддавати вчасно.
Прокурор наголошує, що ця зустріч відбулася вже після голосувань і, на його думку, демонструє «результат» попередніх домовленостей.
У подальших розмовах Вітіва з фігурантами слідство бачить повернення до логіки «поетапних рішень». Кульмінація міської частини процесу, за версією САП, припадає на кінець липня. Напередодні сесії Луцької міської ради, на якому розглядатимуть рішення про погодження проєкту ДПТ, сторони узгоджують позиції, обговорюють можливі «правки» до рішення і ризики публічного резонансу.
Так, 25 липня під головуванням депутата Романа Бондарука – того самого, чиє ім’я неодноразово звучало в зафіксованих розмовах фігурантів справи, відбулося засідання комісії міськради з питань генерального планування. На ній депутати підтримали документ про затвердження проєкту ДПТ, який передбачав перенесення льодової арени та можливість забудови її колишньої ділянки багатоповерховим житлом. Це голосування, у свою чергу, відкрило йому шлях до майбутнього пленарного засідання.
28 липня, за словами прокурора, правоохоронці записують телефонні розмови між депутатами Анатолієм Вітівим і Миколою Федіком.
– Пройшло, Миколайович, – говорить Микола Федік. – Да, без ексцесів? – заптує Вітів.– Да-да… Сьогодні, коротше, «Свідомі» рішали, проходить чи не проходить. До речі, ви бачите, «Свідомі» голосували за той проект (ймовірно, йдеться про голосування міськради за дозвіл на розробку проєкту ДПТ, – ред.), ну, бо він (ймовірно, Юрій Савчук, – ред.) мені тоді казав, що може з ними поговорити.– То, може, і говорив.– Може, і говрив.– Ну, бач, але тут може бути таке: якщо він з ними говорив, то мер може обідитися і вобше поставити на ручнік.– Нє, ну, а що? Вони не мають права голосувати, щоб говорити, щоб хтось них ще підтримав? Ну, це брєд.– Ну, якщо він не хотів, щоб воно пройшло, розумієш?– Да.– Якщо він не хотів, то незалежно від… ну, то йому… шо йому не додати три голоса – проблемно? І зберегти морду ліца, що він, типу, не проти. А шо йому не додати десять – ну, це ж є…– Є, але він то розуміє, що його передавили… – То й шо?Добре, я сьогодні поговорю ще з тим.– Та там нема про що говорити, якщо він з тими… Ну, в Роми на комісії вони ж (ймовірно, йдеться про членів комісії міськради від фракції «Свідомі», – ред.) теж голосували. Дуда, вроді, тільки не голосував (імовірно йдеться про члена комісії з генпланування, депутата Дмитра Грачова від фракції «Батьківщина», який утримався під час голосування за затвердження проєкту ДПТ, – ред.).– Да?.. Я переговорю сьогодні ще з ним. Так. Але… Бо якщо він (ймовірно, Юрій Савчук, – ред.) буде говорити з Палицею (тобто народним депутатом, лідером партії «За майбутнє» Ігорем Палицею, – ред.), і потім скажуть, шо той не захотів, чи той не захотів – це одна справа. А інша – коли просто нах*й послали. Тут же ж видно буде… Добре, я зустрінусь, щоб знати точно.– Добре. Угу.
Зранку 29 липня Вітів і Федік знову зідзвонюються:
– Я їду до того чувака. Мені подзвонили, – говорить Вітів.– Ясно-ясно… А то там ще цей може, як в тому цьому, бляха… про стулья, знаєте? (йдеться про цитату з роману Ільфа і Петрова «Дванадцять стільців», – прокурор). А то як їх завтра свої кинуть – буде якось невдобно, – додає Федік.
Того ж дня, 29 липня, Анатолій Вітів зустрічається з Юрієм Савчуком.
– Дивися: весь смерід, він засмердівся на першій сесії. Це був резонанс, це де був смерід. Але якщо ми вже пройшли те, то це не завершити – ну, треба бути повними ідіотами. Тобто нас почнуть не тільки ті поважательські, але й інші. Хто буде мати справу з тими, які не можуть довести до кінця…В третій годині є погоджувальна рада Я скажу Миколі (Федіку, – ред.), щоб він підійшов і остаточно сказав йому (луцькому міському голові Ігорю Поліщуку, – ред.) по тому, як є. Він може йому сказати: «Ти мені кажеш, бо якщо ви не голосуєте, ми робимо…перед людиною ніхто не буде вигллядати…» Тому там дуже залупатися з нами і з Ромою не можна, бо він не буде мати, що голосувати, бо це не голосував… – говорить Вітів.– Слухай, а хто на комісії не підтримав? Ну, «шо-шо»?.. А Рома?.. А, я думав, що то «майбахи»… Всьо-всьо. Добре. Всьо, я почув.Е, тіпа ваш, але він людина того… власника «Яровиці» (ймовірно, йдеться про Сергія Голікова, власника компанії «Єврохолдінг», яка збудувала житловий комплекс «Яровиця» у Луцьку, – ред.). Він ним керує (ймовірно, йдеться про депутата Дмитра Грачова, який працює в структурі компанії «Єврохолдінг»). Можеш спитатися, чи ти не?..– Так з ним я там бачусь дуже рідко. Ну, він не проголосує.– «Майбах»?– […]– Ви з Ромою всьо?– Там всьо вирішено, ми вже вирішили,– Віддати? – запитує Савчук.– Тільки як проголосують. Хтось там до тебе під’їде, бо я можу поїхати. Може, Рома під’їде – передасиш.– Що передати – область?– Нє, дивися: то, що там – то ми домовилися. – Нє, чекай, нє. Це ж з областю? – Нє. Дивися, ми розвели: область є область, а місто є місто. Дивися: в нас буде сесія десь в першій… на початку вересня.– Точно? – Ну, в нас закон так пише – раз в три місяці, не менше…Ти вже готовий?– А, все. Все вже там. Все в комісії, все зробили.– Добре. А шо ти думаєш там з тою ділянкою робити? (Далі нерозбірливе спілкування, – прокурор)– Ну, ми всьо вже вирішили?– Да.– Ти якщо переговориш – просто маякни, щоб я знав, що все окей?– Угу.
За словами прокурора, під час цієї розмови Вітів і Савчук обговорювали деталі хабарів за кожне конкретне рішення. Вітів нібито не хотів брати гроші наперед.
Далі депутат облради зустрічається з Миколою Федіком.
– Правку, – Вітів.– Так, воно буде з тою правкою, напевно, разом, – Федік.– А якщо на комісії було без правки? – Він (Ігор Поліщук, – ред.) каже: «Є така пропозиція – голосуємо з правкою». Ми кажемо: «Да». То хай щось з тою правкою… хай собі говорить. Він ж знає за ту правку.
Під час розмови Вітів телефонує Савчуку і каже:
– Юра, алло, можеш?.. Ну, дивись, я говорю зі своїми: воно буде йти з тією правкою, ти знаєш, да? – Він хоче її вносити. (тобто мається на увазі Ігор Поліщук), – додає Федік.– А ти де є зараз? Слухай, дивися: я поряд там, де ми з тобою були, – під’їдь на секунду, – говорить Вітів Савчуку.
Після приїзду Юрія Савчука, вони утрьох обговорюють питання щодо правки в рішенні.
– Поговорили, але він (Ігор Поліщук, – ред.) каже, що буде вносити, – говорить Вітів.– Юридично просто в текст рішення вноситься правка, що містобудівні умови… – додає Федік.– Видають. – говорить Савчук.– Видаються вже після того, як запуститься об’єкт на Технічному, вроді. Бо я вже… всі розійшлися, ми там трьох лишилися і ще Рома. З тим питанням, кажу: «Шо там, ну, просто багато…» «Я хочу внести таку правку». То він буде її вносити. Він буде її вносити разом. Таке в нас практикується. Є практичні – і каже: «Таку правку пропоную, за основою в цілому, з правкою», – Федік.– Але насправді юридично воно не має ніякої ваги, – Вітів.– Але сьогодні вже не було оцих слів, як минулого разу, що я голосую, а ви там хтось проти, – Федік.– То що, ти переговорив? – Вітів.– Сьогодні? – Федік.– Сьогодні, – Вітів.– Сьогодні цих слів не було, – Федік.– Якщо мене завтра не буде, то Роман до тебе під’їде, добре? – звертається Вітів до Савчука.– Та… то нє… То якщо-то да – Роман, – додає Федік.
Врешті-решт 30 липня Луцька міська рада більшістю голосів погодила детальний план території в межах вулиць В’ячеслава Чорновола, Ветеранів та річки Сапалаївка у Луцьку з озвученою мером Ігорем Поліщуком правкою – дозволити видачу містобудівних умов та обмежень на будівництво багатоквартирного будинку лише після введення в експлуатацію нової льодової арени на території Луцького національного технічного університету. Серед депутатів, які голосували «за» – «свободівці» Микола Федік, Андрій Білан, Алла Жупанюк, Володимир Пшибельський та Михайло Щур.
Після рішення Луцької міської ради, як наголошував прокурор САП, подальші дії фігурантів справи зосередилися вже не стільки на голосуваннях, скільки на реалізації досягнутих домовленостей і передачі неправомірної вигоди.
У подальших розмовах між депутатами Анатолієм Вітівим і Миколою Федіком з’являється тема залучення «посередника» для контакту з Юрієм Савчуком. З контексту, який зачитував прокурор у ВАКСі, випливає, що Вітів не хотів особисто брати участь у передачі грошей і наполягав, аби цю роль взяв на себе депутат Роман Бондарук. У розмовах сторони уточнюють, хто саме мав «під’їхати» до Савчука, і погоджують часові рамки зустрічі.
– Ти Роману сказав, щоб він до того (ймовірно, до Юрія Савчука, – ред.) під’їхав? – запитує Вітів.– Нє, бо ви мені не казали. Вчора-то йшов… Рома раніше із сесії поїхав, я не знаю, куди він. Вчора-то йшов, ви сказали: або я, або цей. Ви не казали… – відповідає Федік.– Нє, нє, я не казав «ти», я казав «Рома».– Нє, ви казали: або я, або цей. – Або я, або я, або Рома. Але я ж то розумів, що я того робити не буду.
Невдовзі фіксується телефонний контакт між Вітівим і Бондаруком, у якому сторони узгоджують майбутню зустріч.
– Алло.– Алло. – Та, Рома, бачу. Це на завтра? – запитує Вітів.– Завтра на вечір, – відповідає Бондарук.– Добре. – Добре.
Одразу після цього дзвінка Вітів інформує Федіка про домовленість, фактично звітуючи про виконання попередніх інструкцій.
– Завтра десь вечором. Той відзвонився, – Вітів.– А, я поняв, ну, добре, – Федік.
4 серпня, відповідно до записів негласних слідчих дій, відбувається новий виток подій. Анатолій Вітів отримує дзвінок від Савчука і пропонує зустрітися на одній із автозаправок у Луцьку.
– Так, Юра, привіт! А от тільки приїхав. Ну, зараз на Рівненську їду, то давай тоді на ту заправку, де ми… На Рівненській на ОККО. Там буду, але недовго, а потім маю в центр, туда ближче до обласної ради десь.
Далі депутат облради обговорює ситуацію з Миколою Федіком, який перебував у його машині.
– Рома. Ви вже бачились вечором? Чи ви будете на цей перекидати? – запитує Федік.– Рома питає: чи бачились? – уточнює Вітів.– Нє. Коли – питає. – Він дзвонив, але я їхав в ту сторону, а він їхав – в ту. Потім якісь люди до нього приїхали. Коли Рома буде? Або завтра, але то…– Та я ж кажу, що то або середа, не раніше. Він же Рому набирав, а Рома каже: «Мене нема», то він каже: «Я тіпа наберу вас».
З’ясувавши, що Романа Бондарука немає в Луцьку, Федік і Вітів вирішують діяти без нього. Останній телефонує до Юрія Савчука, щоб уточнити місце зустрічі:
– Миколайович, от якраз тільки збирався тебе набрати. Де ти є? – запитує Савчук.– Я на вокзалі, – каже Вітів.– А я на Перемоги, поруч же ж тут. – Ну, давай тоді, може, я туди десь ближче підійду. – Можемо тут – біля «Куріня» (це ресторан поблизу вокзалу у Луцьку, – ред.).– Всьо, добре. Я біля «Куріня» стану.
Зустріч Вітіва і Савчука, яку правоохоронцям вдалося зафіксувати 4 серпня завдяки засобам візуального спостереження і на якій не було Миколи Федіка, стає одним із ключових епізодів у версії обвинувачення. У розмові біля машини чоловіки обговорюють суму коштів і її поділ – окремо за «місто» і «область».
– Слухай: три, три… Ти мені скажи, 30? – запитує Савчук і нібито ставить на переднє сидіння водія пакет чорного кольору.– Скільки? – цікавиться Вітів. – Ну, щоб Роману… – зазначає Савчук.– Ну так. Там мало би бути 15. – 15. – Так.– І 15? – Нє. Сорок має бути… То не на область…– Я забираю, я поняв…– Все по-чесному має бути.– Нє, а, ну, я знаю загальну суму.– Нє-нє.– Я поняв. – Пам’ятаєш, ми говорили…– Зараз я переділю. На затвердження ДПТ. Там по документам все зрозуміло. Подзвонили в п’ятницю, що треба зробити бумагу – зараз доробляємо. Але загалом все зроблено.
Після цієї зустрічі Вітів одразу домовляється про зустріч з Миколою Федіком.
– Алло, ти ще в себе? – Вітів.– Ну, – Федік.– А де твоя машина?– Машина на Словацького. – Я би до тебе заїхав.– Ну, то заїжджай.
По приїзду, як зазначив прокурор, депутат облради пояснює, що Савчук привіз загальну суму, однак він наполіг на її поділі.
– Він привіз… (за версією слідства, Вітів на правій руці показує три пальці, після – нуль, – прокурор) Я кажу: «Нє, треба пополам», – говорить Вітів.– Шо він забув чи шо? – запитує Федік.– Нє, він каже: «Я ж пам’ятаю загальну цифру. То область, місто…». Каже: «То ви там собі – я знаю ото». Тепер він перший раз же ж ото через Ігоря (тобто депутата Леха, – прокурор) було, а тепер, я сказав: він – тоже. Ну, тіпа там тим ніфіга. Люди зробили – з людьми треба як би розрахуватися. Там цифра нецікава… Може десь під кінець дня, бо я ще маю в обласну раду.
Зі слів сторін випливає, що кошти мали бути розподілені між кількома учасниками процесу, а остаточний «розрахунок» планували здійснити пізніше.
У серпні 2025 року, як ідеться в матеріалах слідства, відбуваються прямі контакти між впливовими учасниками процесу. Зокрема, 6 серпня правоохоронці зафіксували спілкування Юрія Савчука з головою Волинської обласної ради Григорієм Недопадом, депутатом Ігорем Лехом та народним депутатом В’ячеславом Рубльовим позаду адмінбудівлі облради. Тексту перемовин між чоловіками слідство не вказує, однак сам факт цієї зустрічі начебто вписується в загальну логіку узгодження подальших кроків.
Наступним етапом стає підготовка до фіналізації питання землі під «Сніговою королевою» вже на рівні Волинської обласної ради. 15 серпня профільна комісія облради одноголосно підтримала проєкт рішення щодо затвердження зміни цільового призначення земельної ділянки на вулиці Чорновола, 3. «За» був, зокрема, Ігор Лех, до якого після комісії зателефонував Анатолій Вітів, щоб з’ясувати, коли саме питання буде винесене в сесійну залу.
– Слухай, що там в нас йде на сесію? Що не йде більше питань чи що? – запитує Вітів.– Дивися: мене ж немає, я буду в понеділок. Я по комісії нашій провів всі питання, – відповідає Лех.– Ну-ну-ну-ну.– Те, що ми з тобою говорили, от. Дальше порядок денний і Гріша (тобто голова облради Григорій Недопад, – ред.). В понеділок вже кінцево будемо приймати рішення, бо, каже, мало питань йде. Ну, сім питань, на які депутати їхати не будуть. Ну, треба з ним переговорити. – Ми ж з ним говорили. Ми ж з ним говорили, я думав, що він зрозумів, про що ми говорили. І ти, і Рубльов – ніби все нормально. Я йому казав 25-30 питань, щоб назбиралося… – Ще є час в понеділок (18 серпня, – ред.) це все вирішити. Я комісію провів все рівно. На всякий случай.– Добре.
Далі, за версією слідства, між ключовими фігурантами справи – Анатолієм Вітівим і Юрієм Савчуком – триває комунікація щодо затримки розгляду земельного питання по «Сніговій королеві». Так, 19 серпня Вітів критикує позицію Григорія Недопада, який вагається виносити рішення на розгляд сесії облради нібито через побоювання очільника Волинської облдержадміністрації.
– Та, Юра, – Вітів.– Миколайович, вітаю! – Савчук. – Привіт. – Був у Вікторовича (тобто в очільника облради Григорія Недопада, – ред.) зараз по спортивним питанням, і він каже, що сьогодні в четвертій будуть вирішувати, чи наше питання попадає на цю, чи буде на іншу.– Дивись: в той день, як ти приходив, ми з ним говорили. Він не хотів ставити. Я на нього наїхав і я пішов з тою думкою, що ми домовилися. Потім узнаю, що його немає в порядку денному.– Угу.– Ну, я трошки прифігєвший. Я набрав Леха і ми домовилися з Лехом сьогодні переговорити. Лех каже, що він провів через комісію. – Що-що?– Що на четверту на нараду. Я буду ставити точно, щоб то питання було в порядку денному. Немає чого затягувати. Що за фігня? Знову качелі там. – У нас же є куди рухатися далі. – Дивися: я знаю, якщо ти берешся, то ти просто береш і робиш, а не починаєш робити напівдороги, кидати. Щось мутити, щось розказувати. Навіщо то? – То вже по місту так робили, то немає потреби в цьому. – Мені казав Лех в п’ятницю, я з ним говорив, що він через комісію провів.– Поняв.– Щоб воно було на сесії. Ну, але будемо говорити. Знаєш, а той боїться губернатора. А чого він боїться, він не знає. Але, розумієш, знає, що треба боятися. Вони мене заграли своїм перестрашенням.
Подібні мотиви звучать і в наступній зафіксованій правоохоронцями розмові Вітіва і Савчука, яка відбулася 16 жовтня:
– Що там, скажи, будь ласка? Я так щось… мені голова сказав, скоріше всього, наступний тиждень, наступний місяць, да? Ну, так виглядає, – цікавиться Савчук. – Так виглядає. Ну, бо вони погані люди, інакше їх не назвеш. Чому вони на ту сесію не поставили?! І тепер воно час іде, час іде, – каже Вітів.– Ну, це вже в листопаді, да? – Да. А можна вже було 2 місяці щось робити.
Врешті-решт земельна епопея добігла кінця під завісу 2025 року.
2 грудня ректорка Луцького національного технічного університету Ірина Вахович відзвітувала про відкриття нової льодової арени на території освітнього закладу, що фактично закріпило перенесення «Снігової королеви». На публічному заході Вахович з’явилася разом з Юрієм Савчуком, який подякував їй за сприяння в реалізації проєкту.
З огляду на те, що освітянка є колишньою головою Волинської обласної ради, а до Наглядової ради ЛНТУ входять луцький міський голова Ігор Поліщук, команда якого раніше в інтересах Савчука підтримала рішення щодо ДПТ, і депутат Волинської облради Роман Микитюк, під керівництвом якого профільна комісія облради підтримала потрібне для бізнесмена земельне рішення перед його розглядом у сесійній залі, відкриття «Снігової королеви» на новій локації може виглядати частиною узгодженого плану всіх учасників.
Відтак 17 грудня цей «план» фіналізували депутати на засіданні сесії Волинської обласної ради, коли без обговорень більшістю голосів затвердили проєкт землеустрою щодо зміни цільового призначення ділянки на Чорновола, 3 – з освітнього на житлову забудову. Простіше кажучи – своїм волевиявленням обранці остаточно дали «зелене світло» на зведення багатоповерхівки замість льодової арени.
Втім уже за два дні після цього голосування, здавалося б, завершена історія набрала нових обертів. На тлі ухваленого облрадою земельного рішення детективи НАБУ 19 грудня прийшли з обшуками до Луцької міської і Волинської обласної рад, а також у помешкання окремих політиків.
Цього ж дня правоохоронці повідомили про підозри у хабарництві депутатам-однопартійцям Анатолію Вітіву та Миколі Федіку. Водночас фігуранти, чиї імена також лунали в публічному просторі, зокрема луцький міський голова Ігор Поліщук та голова облради Григорій Недопад, фактично відразу сказали, що сприятимуть слідству, а їхній процесуальний статус наразі нез’ясований.
Згодом на корупційний скандал довкола ділянки на Чорновола, 3 відреагували і в депутатському середовищі міськради. На запитання Центру журналістських розслідувань «Сила правди» про те, скільки із загальної суми хабаря припадає на одного депутата, частина з обранців відповідала спокійно, частина, серед якої і фігуранти «плівок Вітіва» Бондарук, Білан і Щур, – обурювалася через начебто провокативність запитання.
Позиція захисту, Вітіва та його поручителів Як зазначалося вище, 24 грудня 2025 року відбулося засідання Вищого антикорупційного суду, на якому розглядали клопотання про обрання депутату Анатолію Вітіву запобіжного заходу.
Після виступу у суді прокурора Миколи Карася адвокати Анатолія Вітіва Костянтин Глоба та Василій Вінниченко взялися озвучувати свою позицію.
Костянтин Глоба одразу поставив під сумнів одну з базових тез обвинувачення – нібито Вітів забезпечував «позитивне голосування» депутатів. Адвокат повідомив, що після початку роботи зі своїм клієнтом направив адвокатські запити депутатам, які брали участь у голосуваннях, і долучив до матеріалів суду їхні письмові відповіді.
«Всі відповіді зводяться до того, що Вітів не обговорював з депутатами голосування, не впливав на них і не забезпечував позитивного результату, як це вказано у формулюванні підозри і клопотанні», — наголосив Глоба.
На що згодом прокурор САП Микола Карась відреагував:
«Щодо листів від депутатів, які були надані. Це очевидні речі. Що депутати ще повинні написати? Що вони дійсно голосували конкретно за певними вказівками, щоб таким чином викрити себе? Ну, я ще не бачив такого».
Окрему увагу захист приділив рапортам, на які спирається сторона обвинувачення. За словами Глоби, їх сім, вони дублюють один одного і не є належними доказами.
«Верховний суд чітко вказав, що рапорт – це думка конкретної особи. Він не є доказом. Безліч рішень щодо цього є. Це лише думка. Думка про те, що розслідується в межах справи», – зазначив адвокат, додавши, що склав власний рапорт із протилежною оцінкою матеріалів.
Захисник також повідомив, що після огляду всіх протоколів негласних дій не виявив у них жодних ознак прохання неправомірної вигоди або домовленостей щодо забезпечення голосування.
«Не зафіксовані ані вимога, ані прохання мого підзахисного до Савчука надати неправомірну вигоду. Не зафіксовано надання неправомірної вигоди. Вплив на депутатів ради не зафіксований. Вони відповіли листами, що Вітів нічого з ними не обговорював. Кваліфікація сумнівна, адже трьох основних ознак немає – прохання, отримання, впливу», – акцентував адвокат.
Окремим блоком у виступах захисту прозвучала критика того, як у матеріалах слідства інтерпретуються зафіксовані предмети. Глоба звернув увагу, що в протоколах фігурують формулювання «ймовірно грошові кошти» та «пакет чорного кольору», без вилучення самих коштів.
«Прокурор нам зараз, для того щоб створити оце враження, пропонує протоколи НСРД, де викладені факти, але є і певні думки особи, яка складає протокол. Це викривлення. Знаєте, що це означає? Це ІПСО. Ті протоколи НСРД, вони частково відображають запис, вони всі порізані. Фактично кусками викладається аналіз й інформація», – заявляв адвокат.
Він також поставив під сумнів логіку слідства: якщо передача коштів, за версією обвинувачення, відбулася, чому нікого не затримали під час цієї передачі і чому гроші не були вилучені.
«Передача нібито була пів року тому. Чому не затримали осіб при передачі?» – риторично запитував Глоба.
Василій Вінниченко, другий адвокат Вітіва, який також апелював прокурору в суді, під час свого виступу зазначив, що суттєвою прогалиною справи є відсутність контролю за вчиненням злочину – негласної дії, до якої начебто мають вдаватися у випадках документування хабарів.
«Чому він не проводився? Нема жодного доказу, що він проводився. А якщо його не проводять, то завдання будь-якого правоохоронного органу – припинити вчинення злочинів. У нашому випадку немає ні контролю за вчиненням злочину, ні припинення начебто злочинної діяльності», – наголосив Вінниченко.
Він звернув увагу на невизначеність сум і валюти, які фігурують у розмовах:
«У нас є розмови про якісь цифри – 14, 15, 20, 40 «в чорному пакеті», але чого саме – невідомо. Не вказана валюта цих цифр. Вказуються лише слова «ймовірно доларів США», водночас на записах розмов жодна особа не озвучує, що це 15 тисяч доларів, чи гривень, чи євро. Будь-яка валюта може бути. Ми не знаємо, який еквівалент. А це є дуже важливо для кваліфікації за ч. 4 ст. 368 ККУ».
Обидва адвокати різко критикували вимогу прокурора щодо тримання під вартою з альтернативою застави у 10 мільйонів гривень. Захист наполягав: ризики не доведені, а сума застави – непомірна і фактично недосяжна.
«Альтернатива не є альтернативою, коли визначається 10 мільйонів застави зі всіх заощаджень сім’ї, які вилучені, і всього майна, яке арештоване. Що мій клієнт може внести? Нічого. Це нерозумно і порушує його права», – зазначав Глоба.
Також адвокат наголосив на стані здоров’я Вітіва, який потребує постійного прийому ліків, що не продаються в Україні.
Сам же Анатолій Вітів повністю підтримав аргументи захисту. Він заперечив будь-який тиск на депутатів як міської, так і обласної рад.
«Я не спроможний забезпечити голосування 30 чи 40 депутатів. Ну, кожен приймає рішення, виходячи зі свого бачення і розуміння», – заявив він.
Щодо коштів, які фігурують у матеріалах справи, Вітів пояснив, що йдеться про «системну і регулярну» волонтерську допомогу військовим, зокрема 15 тисяч гривень, переданих Юрієм Савчуком на потреби поїздок і забезпечення підрозділів.
«Я завжди збираю кошти, звертаюся до різних бізнесменів, щоб допомоги армії. Хтось дає кошти, хтось дає свої вироби. Савчук поміг мені з формуванням поїздки на схід – привіз 15 тисяч гривень. Він міг і більше, але я сказав, що мені потрібно 15 тисяч гривень для забезпечення даних потреб, які ми мали. Бо якщо в людини одноразово брати дуже багато, то перестануть давати… Я не думаю, що допомога армії є злочином», – сказав він.
Коментуючи епізод із передачею в машині коштів, тобто «боргу», Вітів зазначив, що не може пов’язати його ані з льодовою ареною, ані з хабарем, і пояснив це звичайними людськими або побутовими взаєморозрахунками між колегами.
– Дивіться. Фракція – це певне коло досить близьких друзів, яке сформувалося за стільки років. Ми один в одного можемо позичати, віддавати і так дальше. Якщо я не брав у Савчука, то що я міг передавати Юрію Поліщуку? Воно трохи не в’яжеться. Це, ймовірно, грошові знаки. «Ймовірно» – це на чию думку? На думку прокурора, – говорить Анатолій Вітів.– То це щось було інше? Можете більше деталей повідомити суду, – запитує суддя.– Ні. Дивіться, насправді дуже часто буває, що ми там пішли в магазин, кафе і таке інше – один за одного заплатили, потім один в одного позичили, віддали, той їхав… Наприклад – остання поїздка Поліщука на Схід. Ми одна команда – я шукав гроші на його заправку. Періодично він мені щось помагає. Це ж людські стосунки, це не є ну, ну… Що воно має до льодової арени, я не розумію?
Щоб підтримати волинського депутата, на засідання прийшов і народний депутат України VII скликання від ВО «Свобода», військовослужбовець ЗСУ Юрій Сиротюк. Він публічно позиціонує себе як давній соратник Вітіва та людина, яка добре знає його особисто, тому у суді виступив як поручитель підозрюваного, намагаючись надати справі ширшого – політичного і світоглядного – контексту.
У своєму виступі Сиротюк фактично не аналізував матеріали кримінального провадження і не спростовував аргументи сторони обвинувачення по суті. Натомість він будував промову навколо трьох тез: особистої репутації Вітіва, його участі у волонтерській та оборонній діяльності, переконання, що справа має ознаки політичного переслідування.
«І тут зараз би мали би стояти всі мої хлопці, яким Вітів три роки, коли треба було найважливіше, приїжджав і щось привозив. Бо коли ми воювали в оточенні під Бахмутом два місяці, і коли пили по 50 грам води, і коли чеченці сиділи в нашому туалеті, і тільки мавіками поставлялася вода, то в будь-який момент, коли ми дзвонили у Вітіву, він завжди це возив і привозив. Я не питав, де ти це береш».
«Хочете шукати корупціонерів – сходіть в Конча-Заспу. Зупиніть людину на майбаху тут, на Берестейському шляху. Ви ж цього всього не робите. Ви схилили голову, і я не знаю, яке у вас право є судити Анатолія Вітіва… Ви судите Вітіва за те, що він в 89-му році, коли була загроза 91-го році ГКЧП організовував «Варту руху» і піднімав синьо-жовтий прапор, коли всі ще ходили тут з червоними прапорами. За те, що він все життя боровся за Україну. Ви ж нас всіх судите».
«Після війни, якщо ми вистоїмо, ніхто, хто не воював за цю країну, не буде більше сидіти на цих посадах. Ми все для цього зробимо».
– Ми кожного дня боролися за Україну. Ми не живемо в Конча-Заспах, ми не плаваємо на віллах, в нас нема яхт. Хочете боротися з корупцією – боріться з корупцією. Але ви, я точно знаю, виконуєте політичні замовлення. І через вас, через вас, от через вас – подивіться на мене – минулого тижня загинув мій побратим «Тремпель», – звинувачує суддю Сиротюк.– Юрій Миколайович, не потрібно спекулювати… – у відповідь говорить суддя.– Минулого тижня загинув мій побратим «Тремпель», якому Вітів не привіз дрона, тому що ви тепер зробили, що він не буде помагати українській армії. А так роблять тільки російські агенти.
«Минулого тижня загинув мій побратим «Тремпель», якому Вітів не привіз дрона, тому що ви тепер зробили, що він не буде помагати українській армії. А так роблять тільки російські агенти.Його судити хоче тільки Росія. Вбити його хоче тільки Росія. І російські агенти, свідомі чи несвідомі. Дякую, ваша честь, готовий брати на поруки. Я і всі наші хлопці».
«Його судити хоче тільки Росія. Вбити його хоче тільки Росія. І російські агенти, свідомі чи несвідомі. Дякую, ваша честь, готовий брати на поруки. Я і всі наші хлопці».
Заслухавши усі сторони, Вищий антикорупційний суд, врешті, задовольнив клопотання НАБУ і САП щодо обрання запобіжного заходу. Щоправда – частково. Слідчий суддя Віктор Маслов призначив підозрюваному в корупції депутату Волинської обласної ради Анатолію Вітіву заставу у розмірі 10 мільйонів гривень через наявність ризиків його переховування та впливу на свідків. Також служитель Феміди зобов’язав Вітіва носити електронний браслет, здати паспорти та заборонив залишати межі Львова, де той проживає. Політик не погодився із «запобіжкою» і наразі оскаржує її в Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду. Однак, за словами сторони захисту депутата, станом на 5 січня 2026 року «люди» уже внесли 5,7 мільйона гривень застави з 10 необхідних.
«Моя сім’я не потягне»: Федік про запобіжний захід Після обрання запобіжного заходу Анатолію Вітіву Вищий антикорсуд 5 січня 2026 року розглянув клопотання і щодо іншого фігуранта справи – голови фракції ВО «Свобода» у Луцькій міській раді Миколи Федіка.
Прокуратура просила тримання під вартою із заставою 7 мільйонів гривень, вказуючи на підозру за ч. 4 ст. 368 ККУ (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою з використанням службового становища) та ризики переховування, впливу на свідків і знищення доказів. За версією обвинувачення, Федік голосував «за» на сесії, інформував Вітіва про результати та отримав 15 тисяч доларів неправомірної вигоди.
Захисник політика Максим Ткачук наполягав на м’якшому запобіжному заході, а сам Федік заявив про готовність виконувати всі процесуальні обов’язки і наголосив на фінансових обмеженнях.
«Таку заставу, як вона є, моя сім’я просто не потягне. Звичайно, за допомогою інших я можу попросити забезпечити заставу, але не більше, ніж 500 000 гривень. Разом з тим, якщо є можливість обрати менш обтяжливий запобіжний захід, то прошу суд це зробити. […] Я насправді пишаюся тим, що є депутатом Луцької міської ради і хотів би, щоб якнайшвидше і об’єктивно відбувся розгляд цього кримінального порушення. Я маю міцні соціальні зв’язки і відповідальну роботу. Готовий виконувати далі свої обов’язки», – зазначив під час свого виступу в суді Микола Федік.
У підсумку суддя ВАКС Олег Федоров обрав запобіжний захід у вигляді застави майже 5 мільйонів гривень, заборонив Федіку залишати межі Луцького району, зобов’язав носити електронний браслет, здати паспорти та обмежив спілкування з низкою осіб.
Різні статті – різні застави або Який запобіжний захід обрали екснардепу Савчуку Після Миколи Федіка 5 січня суддя Федоров також розглянув питання запобіжного заходу і щодо колишнього народного депутата Юрія Савчука, якого слідство вважає одним з ключових фігурантів у схемі просування земельного рішення під колишньою льодовою ареною «Снігова королева» в Луцьку.
За версією НАБУ і САП, саме Савчук нібито надавав неправомірну вигоду депутатам місцевих рад за голосування, необхідні для зміни цільового призначення ділянки та подальшої забудови.
Савчуку інкримінують частину першу статті 369 ККУ, тобто пропозицію або надання неправомірної вигоди службовій особі. Під час судового засідання прокурор наполягав на наявності ризиків, пов’язаних із можливим впливом на інших учасників провадження та перешкоджанням слідству.
«Характер вчиненого інкримінованого правопорушення свідчить про високий рівень підготовки та конспіративності дій Савчука, а також його здатність приховувати, маскувати свої протиправні дії. […] Просимо суд задовольнити клопотання та застосувати щодо підозрюваного запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних, що складає 66 560 гривень», – зазначав у суді прокурор САП.
Натомість сторона захисту просила не обирати запобіжний захід.
«Ми заперечуємо. Хочу звернути увагу суду, що всі ті зобов’язання, які були озвучені прокурором, будуть виконані моїм підзахисним і без спеціального статусу», – апелював прокурору адвокат Юрія Савчука Василь Самолюк.
За його словами, підозру екснардепу вручили ще 19 грудня, а матеріали клопотання про тримання під вартою з альтернативою застави у 15 мільйонів гривень, яка згодом була зменшена до 66-ти тисяч, сторона захисту отримала 26 грудня. Попри це, протягом усього цього часу Савчук, як наголошував Самолюк, не вчиняв жодних дій, які б свідчили про намір переховуватися.
«За цей час особа могла безперешкодно виїхати за кордон уже велику кількість разів. І, можливо, розрахунок був саме на те, що Юрій Петрович залишить територію України і цим самим, фактично, підпише собі таке умовне визнання вини. Ми залишилися тут і ніхто не збирається нікуди ховатися. Більше того, ми як ніхто зараз зацікавлені, щоб ця справа закінчилася. Щоб провадження було закрите без передачі до суду або щоб воно закінчилося виправдальним вироком. Тому я прошу в задоволенні даного клопотання відмовити повністю. Це наша спільна позиція», – резюмував адвокат колишнього політика.
У підсумку суд таки обрав Юрію Савчуку запобіжний захід у вигляді застави 66 560 гривень – це граничний розмір, передбачений законом для цієї кваліфікації. Окрім цього, на екснардепа поклали низку процесуальних обов’язків, зокрема здати закордонні паспорти та носити електронний засіб контролю.
Таким чином, після рішень щодо Вітіва та Федіка суд фактично завершив етап обрання запобіжних заходів усім основним фігурантам провадження. Водночас різниця у кваліфікації дій і розмірах застав чітко окреслила ролі, які слідство відводить кожному з підозрюваних у цій справі.
***
Історія навколо льодової арени «Снігова королева» у Луцьку демонструє, як формально законні рішення органів місцевого самоврядування можуть обростати неформальними домовленостями, паралельними переговорами та готівковими розрахунками, які вже стають предметом оцінки антикорупційних органів і суду. Версія обвинувачення вибудовує цілісний ланцюг: від перших голосувань і телефонних розмов – до фіналізації земельних рішень і, за твердженням прокурорів, передачі неправомірної вигоди. Захист же наполягає, що у справі немає ключових елементів складу злочину, а зафіксовані розмови та епізоди інтерпретуються вибірково й без належних доказів.
Остаточну відповідь на питання, чи були «плівки Вітіва» свідченням корупційної схеми, чи лише фрагментами політичної і приватної комунікації, – має дати судовий розгляд по суті. Наразі ж ця справа стала показовою для Волині – як за масштабом фігурантів, так і за тим, як легко публічна влада може переходити в площину бізнес-інтересів навіть попри ризики кримінальної відповідальності.
Раніше «Сила правди» писала про те, який запобіжний захід ВАКС призначив депутату Волинської облради, обвинуваченому в корупції.
Цей матеріал виготовлено Центром журналістських розслідувань «Сила правди» в рамках проєкту «Посилення громадського контролю в Україні», що реалізується Інститутом висвітлення війти та миру (IWPR) за підтримки Норвезького агентства з розвитку та співробітництва (Norad). Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Центру журналістських розслідувань «Сила правди» i не відображає погляди Норвезького агентства з розвитку та співробітництва чи Інституту висвітлення війти та миру.
