Епоха Рубіо. Як держсекретар США став найвпливовішим чиновником кабінету Трампа

• • Author, Єлизавета Фохт
  • Role, ВВС
• 50 хвилин(и) тому

Державний секретар США Марко Рубіо – одна з найвпливовіших постатей сучасного Вашингтона.

На відміну від багатьох інших республіканців, які пішли на серйозні компроміси, щоб утриматися при владі в епоху Дональда Трампа, Рубіо, у минулому критик президента США, зумів використати своє становище і завдяки цьому втілити в життя власні погляди на американську зовнішню політику.

Останнім прикладом цього стала операція у Венесуелі.

ВВС розповідає, як йому це вдалося.

“Наче був народжений для цього”

У травні 2025 року державний секретар США Марко Рубіо виступав на гала-вечорі Інституту латиноамериканського лідерства Конгресу в розкішному вашингтонському готелі.

Незадовго до цього президент Дональд Трамп призначив Рубіо своїм радником з національної безпеки – на додачу до посад в USAID та в Управлінні архівів. Газети тоді називали колишнього сенатора від Флориди “міністром усього” – такого набору посад не мав навіть легенда американської зовнішньої політики Генрі Кіссінджер.

“Знаєте, яка ще є хороша посада? Голова Бібліотеки Конгресу, – жартував Рубіо, розважаючи публіку, що сміялася. – А ще посада головного хірурга! Жартую, звісно”.

Відтоді вплив глави американського Держдепу лише зріс. На початку січня американські соцмережі заполонили меми, на яких фото спантеличеного політика супроводжували жартами на кшталт “Рубіо, коли дізнався, що йому ще й доведеться стати новим головним тренером ‘Манчестер Юнайтед'”.

Причина – військова операція США у Венесуелі.

Після стрімкої операції, проведеної 3 січня, із заяв Білого дому випливає, що США мають намір керувати країною, з якої американські силовики вивезли президента Ніколаса Мадуро та його дружину Силію Флорес. Як саме – ніхто не знає, але очолити команду, яка займатиметься цим питанням, Трамп доручив саме Марко Рубіо, який роками виступав проти Мадуро.

Саме державний секретар США став головною рушійною силою процесу, який зрештою призвів до короткострокового вторгнення у Венесуелу. За даними CNN, Рубіо та заступник глави американської адміністрації Стівен Міллер витратили місяці на планування операції та переконання Трампа віддати наказ про захоплення Мадуро.

Увесь цей час держсекретар працював переважно з Білого дому, щоб бути ближче до Трампа – у численні закордонні поїздки він відправляв заступника.

Тепер Рубіо доведеться зіткнутися з одним із головних викликів своєї багаторічної кар’єри. Управління країною з майже 30-мільйонним населенням, імовірно, виявиться непростим завданням.

З огляду на історичні невдачі США в Іраку та Афганістані, за роботою Рубіо пильно стежитимуть і медіа, і політичні еліти США. Судячи з туманних заяв американських посадовців, готового плану того, як далі має жити Венесуела, у Білого дому наразі немає. А відповідальним за можливу невдачу стане особисто державний секретар.

І все ж сам факт повалення Мадуро – яскравий приклад того, як за рік, що минув після повернення Трампа до Білого дому, Рубіо, у минулому затятий критик президента США, став одним із найвпливовіших політиків країни.

Зміна влади у Венесуелі була давньою метою держсекретаря, який присвятив боротьбі з комуністичними режимами в регіоні – насамперед на Кубі – помітну частину своєї кар’єри.

Рубіо багато років підтримував венесуельську опозицію і, зокрема, був людиною, яка номінувала на здобуття Нобелівської премії миру активістку Марію Коріну Мачадо – лауреатку цього року.

В інтерв’ю газеті USA Today республіканський політтехнолог Хосе Маллеа, який знайомий із Рубіо вже 30 років, сказав, що весь життєвий досвід політика вів його до цього моменту: “Складається враження, що він наче був народжений для цього”.

За словами іншого знайомого Рубіо, політика з Флориди та колишнього дипломата Карлоса Трухільйо, події в Каракасі – це свідчення довіри Трампа до Рубіо.

“Все могло піти не так, під загрозою опинилися життя великої кількості американських військовослужбовців. Той факт, що президент настільки довіряє оцінкам Рубіо, […] говорить про те, яку цінність він становить для адміністрації та для самого президента”, – вважає Трухільйо.

Син кубинських емігрантів

Для Рубіо те, що відбувається в країнах Латинської Америки, безпосередньо пов’язане з його особистою сімейною історією. Державний секретар США, якому зараз 54 роки, народився в Маямі в небагатій родині кубинських емігрантів. За свою кар’єру політик не раз називав себе сином “вигнанців”.

Водночас його батьки переїхали до США за диктатури Фульхенсіо Батісти, за два з половиною роки до того, як на Кубі внаслідок революції до влади прийшов Фідель Кастро (і бували на острові вже після цього). Через це критики часто звинувачують Рубіо в “переписуванні сімейної історії”.

Так чи інакше, за словами Рубіо, його батьки завжди мріяли повноцінно повернутися на Кубу, але жити там в умовах комуністичної диктатури не змогли б.

Історія його родини стала основою для всіх майбутніх кампаній політика та акумулювала підтримку латиноамериканського електорату. Завдяки своєму походженню Рубіо вільно говорить не лише англійською, а й іспанською мовою.

Перші політичні кроки Рубіо у Флориді також були пов’язані з кубинською діаспорою. Тоді штат ще був місцем запеклої боротьби демократів і республіканців. Зараз Флорида вважається “червоною”, тобто республіканською.

У 1990-х роках Рубіо, тоді студент юридичного факультету, стажувався в офісі конгресвумен Ілеани Рос-Лехтінен – республіканки з Маямі, яка народилася на Кубі та переїхала до США у семирічному віці. Згодом, у 21 рік, він став волонтером у кампанії з виборів до Конгресу Лінкольна Діас-Баларта – республіканця з сенату Флориди, спадкоємця впливової кубинської родини.

Свою першу виборчу перемогу Рубіо здобув у 1998 році – він став міським комісаром Західного Маямі. Через два роки після цього він обрався до Палати представників Флориди, а у 2005 році став її спікером. Його головним політичним союзником і ментором у ті роки був брат тодішнього президента Джорджа Буша – губернатор Флориди Джеб Буш.

Уміння обирати союзників, яким Рубіо вирізнявся ще в молоді роки, багато в чому визначило його кар’єру. У 2010 році він пішов на вибори до Сенату за підтримки так званої “партії чаювання” – ультраконсервативного крила Республіканської партії, що набрало популярності на тлі кризи 2008 року.

Підтримка руху дозволила Рубіо сенсаційно перемогти на республіканських праймериз губернатора Флориди Чарлі Крісті, якого вважали фаворитом.

Підпис до фото, Марко Рубіо з дружиною та чотирма дітьми під час оголошення про висунення на посаду президента США у 2015 роціХаризма та популярність Рубіо (саме через ці якості його називали республіканською відповіддю Бараку Обамі) призвели до того, що вже у 2012 році кандидат у президенти Мітт Ромні розглядав молодого сенатора як можливого претендента на посаду віцепрезидента.

Але тоді Рубіо віддав перевагу роботі в Сенаті, де зайнявся міжнародними питаннями – спочатку в комітеті з міжнародних відносин, а згодом і в надзвичайно впливовому комітеті з розвідки.

Молодий сенатор здобув репутацію яструба і неоконсерватора-рейганіста в питаннях зовнішньої політики. Рубіо різко критикував політику адміністрації Обами. Він заперечував проти курсу на нормалізацію відносин із Кубою та Венесуелою, закликав до жорсткої реакції на анексію Криму Росією.

Водночас сенатор роками виступав за фінансову підтримку США гуманітарних проєктів по всьому світу і був палким прихильником Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

Однак уже тоді було помітно, що Рубіо готовий змінювати позицію з ключових питань залежно від політичного моменту. Наприклад, так відбувалося з болісною для США темою міграції – Рубіо залежно від ситуації то посилював погляди, то пом’якшував позицію.

У 2016 році Рубіо вирішив балотуватися на посаду президента і став одним із головних критиків Дональда Трампа. Під час кампанії він жартував, що у Трампа “маленькі руки” (натякаючи, що таким самим може бути і розмір інших частин тіла майбутнього президента), називав його “шахраєм, який ось-ось захопить Республіканську партію”.

На одному з передвиборчих заходів Рубіо заявив: “Протягом багатьох років людям правих поглядів – у медіа та серед виборців – доведеться пояснювати і виправдовуватися, як вони потрапили в цю пастку і почали підтримувати Дональда Трампа”.

Ці слова виявилися пророчими – нині таких пояснень вимагають уже від самого Рубіо.

Кампанія Рубіо виявилася невдалою – він програв Трампу, який нагородив його прізвиськом “маленький Марко”, на праймериз навіть у рідній для себе Флориді. Після виходу з перегонів політик навіть збирався відмовитися від переобрання до Сенату – але зрештою все ж передумав.

“Моя робота – реалізовувати зовнішню політику президента”

Після невдачі в кампанії 2016 року Рубіо оговтався доволі швидко – після перемоги Трампа він почав вибудовувати відносини з його оточенням і адаптувався до нової політичної реальності.

Під час першого президентського терміну Трампа він активно співпрацював із Білим домом з питань Куби (хоча тоді це не було головним фокусом адміністрації). Президент США у відповідь підтримав Рубіо, якого ще нещодавно критикував, під час його переобрання до Сенату.

Це не завадило Рубіо критично висловитися про події, що сталися після поразки Трампа на виборах 2021 року і завершилися штурмом Капітолія під час сертифікації результатів голосування.

“У тому, що відбувається на Капітолійському пагорбі, немає жодного патріотизму, – писав він 6 січня 2022 року про бунт, учасників якого Трамп помилував після повернення до влади. – Це антиамериканська анархія в стилі країн третього світу”.

Проте під час чергової президентської кампанії Трампа Рубіо підтримав його. Риторику сенатора ЗМІ описували як “MAGA-трансформацію” (MAGA, Make America Great Again, “Зробімо Америку знову великою” – головний лозунг Дональда Трампа, яким часто описують погляди його прихильників).

Підпис до фото, Рубіо під час виступу на підтримку Трампа на Республіканській конвенції в липні 2024 рокуПогляди Рубіо, який раніше виступав за жорстку зовнішню політику, дедалі більше нагадували позицію оточення Трампа, який виступав за невтручання у справи інших країн. Наприклад, якщо раніше він називав Володимира Путіна “вбивцею”, то у 2024 році, за ініціативою трампістів, голосував проти виділення чергового пакета військової допомоги Україні.

Це дало свої плоди: Рубіо всерйоз розглядали як можливого віцепрезидента в адміністрації Трампа, хоча зрештою цю посаду отримав інший сенатор – Джей Ді Венс. На кандидатурі Рубіо, за даними ЗМІ, наполягала керівниця кампанії Трампа, яка згодом очолила його адміністрацію, – Сьюзі Вайлс, ще одна уродженка Флориди в оточенні президента США.

У підсумку Рубіо запропонували посаду державного секретаря. Це була одна з небагатьох кандидатур, запропонованих Трампом, яка не зустріла жодного опору з боку демократів – у Сенаті за його призначення проголосували одноголосно.

Як писала The Washington Post, багато демократів підозрювали, що Рубіо завдяки своєму досвіду й широкій підтримці стане “дорослим у кімнаті”, який стримуватиме імпульсивного Трампа. Цей розрахунок не справдився.

Рубіо від самого початку роботи давав зрозуміти, що повністю підтримує зовнішню політику Трампа з усіх питань: від закриття USAID, яке він колись підтримував, і жорстких заходів із депортації мігрантів – до вибудовування напружених відносин із партнерами по НАТО та початку переговорів із Росією.

Після венесуельської операції Рубіо не став наполягати на підтримці Марії Коріни Мачадо, яку колись номінував на Нобелівську премію миру, і натомість почав вибудовувати відносини з віцепрезиденткою Венесуели Делсі Родрігес – ставленицею Мадуро. Мачадо, схоже, дратує Трампа, який сам прагнув отримати Нобелівську премію.

Дехто з колишніх колег-демократів тепер шкодує, що підтримав кандидатуру Рубіо.

“Пересадка MAGA-мозку в голову Рубіо успішно завершена, – коментував минулої весни сенатор-демократ Кріс ван Голлен. – Марко Рубіо, який говорив про важливість демократії, прав людини і свободи слова в американській зовнішній політиці, більше не існує”.

Як зазначали американські ЗМІ, початок роботи Рубіо на посаді державного секретаря був непростим – позиція Трампа щодо USAID і багатьох інших питань стала для нього несподіванкою.

Йому доводилося конкурувати і з главою Пентагону Пітом Гегсетом, і з Майком Волтцом, якого Трамп призначив радником з національної безпеки, і з такими фігурами, як спецпредставник Стів Віткофф, який несподівано став головним переговорником США у відносинах із Росією.

У Білому домі в Рубіо, на відміну від Волтца, навіть не було власного кабінету – NBC News описував, як він проводив зустрічі в незайнятих приміщеннях, а іноді й просто на ходу.

“В основі зростання впливу Рубіо лежить парадокс: він сильний саме тому, що не демонструє силу напряму, добре розуміючи, якою є доля тих, хто намагався стати на шляху Трампа”, – писала The Washington Post про злет держсекретаря.

Після того як Волтца усунули з посади на тлі скандалу з листуванням у Signal, на посаду радника з національної безпеки призначили Рубіо – він став першим посадовцем, який поєднує ці дві ролі, з часів Кіссінджера.

Це впливова, але небезпечна посада – багато попередників Рубіо в адміністрації Трампа зрештою стали ворогами президента США.

Та поки що Трамп, судячи з усього, задоволений роботою підлеглого.

“Коли в мене виникає проблема – я телефоную Марко, і він її вирішує”, – сказав президент США у травні 2025 року.

Зупинятися на досягнутому Рубіо не став – увесь останній рік він продовжував зміцнювати своє становище серед ультраконсервативних прихильників президента США, регулярно з’являючись на MAGA-заходах.

За словами Рахіма Кассама – вкрай правого політичного коментатора, нині Рубіо комфортно почувається в тих місцях, де ще вісім років тому “йому б хлюпнули в обличчя зі склянки”: “А тепер усі хочуть купити йому випити”.

Підпис до фото, Президент США Дональд Трамп (ліворуч), віцепрезидент Джей Ді Венс (у центрі) і державний секретар Марко Рубіо в Овальному кабінеті Білого дому навесні 2025 рокуУ середині грудня, на тлі дедалі більшого тиску США на Венесуелу, колумніст The New York Times Росс Даутат назвав Рубіо “найцікавішою” фігурою в адміністрації Трампа.

“Наскрізний мотив критики республіканців епохи Трампа полягає в тому, що, пристосовуючись і йдучи на моральні компроміси, вони зрештою отримують лише приниження. Безперечно, Рубіо довелося піти на компроміси зі своїми переконаннями”, – пише Даутат.

“Але в результаті своєї роботи в межах “трампізму” він отримав можливість формувати зовнішню політику в дусі його власних дотрампівських переконань”, – додає він.

За словами Даутата, якби людина з майбутнього прилетіла на республіканські праймериз 2016 року і сказала б присутнім, що майбутній президент США завдаватиме ударів по об’єктах іранської ядерної програми і запровадить військову блокаду Венесуели, а Україна, хоч і з застереженнями, отримуватиме американську зброю для захисту від Росії, ті припустили б, що країну очолив саме Рубіо.

“Я ніколи не бачив його щасливішим”, – сказав високопосадовець Білого дому журналістам NBC News, які писали про зростання впливу Рубіо. Його близькість до Трампа один зі співрозмовників порівняв із бажанням “перебувати в офісі ближче до кулера з водою”.

Сам Рубіо на пресконференції наприкінці року так висловився про те, що тепер у всьому підтримує політику Трампа: “Коли я був сенатором, я представляв штат Флорида. Сьогодні я – державний секретар Дональда Дж. Трампа, президента Сполучених Штатів, і моя робота – реалізовувати зовнішню політику президента”.

“Конституція не говорить, що ви обираєте президента США, а потім ставите на чолі Державного департаменту когось, хто підриватиме роботу президента, якщо не згоден із ним. Це абсурд. Це, відверто кажучи, дурість. І я не розумію, чому хтось взагалі може так думати”, – додав він.

Тепер Рубіо відкрито розглядають як одного з претендентів на роль кандидата від Республіканської партії в президенти у 2028 році. Одним з основних кандидатів, поряд із віцепрезидентом Джей Ді Венсом, його називав особисто Трамп – хоча й наголошував, що говорити про це поки що рано.

Сам Рубіо запевняє, що підтримає кандидатуру Венса, якщо той розпочне президентську кампанію. Натомість віцепрезидент США, схоже, вважає державного секретаря суперником. Під час інтерв’ю журналу Vanity Fair Венс жартома сказав фотографу, який знімав ключових членів кабінету Трампа: “Дам тобі 100 доларів за кожного, хто на фото вийде гірше за мене. І тисячу – якщо це буде Марко”.

Редакторка – Анастасія Лотарева.