Трамп повністю змінює світ. Що це означає для Європи

• • Author, Аллан Літтл
  • Role, Старший кореспондент ВВС
• 11 січня 2026

Упродовж 80 років Сполучені Штати з Європою пов’язувало спільне зобов’язання щодо оборони та спільний набір цінностей: зобов’язання захищати демократію, права людини та верховенство права.

Цю епоху започаткувала в березні 1947 року 18-хвилинна промова президента Гаррі Трумена, у якій він пообіцяв підтримку США для захисту Європи від подальшої експансії Радянського Союзу.

Америка очолила створення НАТО, Світового банку, Міжнародного валютного фонду та Організації Об’єднаних Націй. Вона також пов’язала себе з “міжнародним порядком, заснованим на правилах”, у межах якого національні держави взяли на себе низку взаємних зобов’язань і спільних тягарів, покликаних захистити демократичний світ від ворожих авторитарних сил.

Тепер нова Стратегія національної безпеки США, опублікована у грудні, сигналізує, що, з точки зору Білого дому, це спільне прагнення завершилося, і що значна частина того, що світ сприймав як належне щодо ролі Америки, добігла кінця.

У документі використовують формулювання “так званий ‘міжнародний порядок, заснований на правилах'”, причому остання фраза взята в лапки: своєрідна делегітимація за допомогою розділового знака.

Підпис до фото, Джей Ді Венс заявив, що справжня загроза для Європи походить не з Росії, а зсерединиВіцепрезидент Джей Ді Венс попередив європейських союзників Америки про це у промові на Мюнхенській конференції з безпеки в лютому 2025 року.

Він прямо сказав їм, що справжня загроза для Європи походить не з Росії, а зсередини – від тих, хто цензурує свободу слова, придушує політичну опозицію і тим самим підриває європейську демократію. І він різко висловився про “лівацьку ліберальну мережу”.

Французька газета Le Monde заявила, що ця промова була декларацією “ідеологічної війни” проти Європи.

Оприлюднена минулого місяця Стратегія національної безпеки кодифікує зауваження Венса і чорним по білому підносить їх до рівня доктрини.

“Безперечно, Америка більше не є країною, яка просувала глобальні цінності, що існували від кінця Другої світової війни”, – каже Карін фон Гіппель, яка раніше обіймала високі посади в Державному департаменті США і є колишньою директоркою Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень, аналітичного центру у Вайтголлі.

“Вона рухається в зовсім іншому напрямку”, – додає вона.

Отже, якщо світ справді відходить від цього порядку, то до чого він іде? І що це означає для решти світу, а зокрема для Європи?

“Сьогодні у нас інший світ”

“Міжнародні інституції, зокрема Організація Об’єднаних Націй, були просякнуті різко антиамериканськими настроями і не служили ні нашим, ні чиїмось іншим конкретним інтересам”, – каже Вікторія Коутс, віцепрезидентка The Heritage Foundation, впливового правого аналітичного центру у Вашингтоні.

На думку Коутс, яка раніше була заступницею радника з національної безпеки президента США Дональда Трампа, зміни в міжнародному порядку є неминучими в мінливому світі.

“Інша проблема, з якою ми стикаємося, полягає в тому, що коли той так званий міжнародний порядок, заснований на правилах, був створений після Другої світової війни, 80 коротких років тому, Китай не був серйозним чинником.

“Сьогодні у нас просто інший світ”, – каже вона.

Підпис до фото, Президент Трумен спостерігає, як представник США підписує Статут Організації Об’єднаних Націй у 1945 роціЦей міжнародний порядок, заснований на правилах, збудований у роки після Другої світової війни, був створений поколінням, яке сформувалося в епоху геополітики великих держав і яке двічі бачило, як ця система скочувалася в катастрофічний глобальний конфлікт.

Цей міжнародний порядок, яким би недосконалим і неповним він не був, став спадщиною цього досвіду.

Але Стратегія національної безпеки прямо стверджує, що американська стратегія відтоді збилася зі шляху – і звинувачує в цьому те, що вона називає “елітою американської зовнішньої політики”.

“Вони прив’язали американську політику до мережі міжнародних інституцій, деякі з яких керуються відвертим антиамериканізмом, а багато інших – транснаціоналізмом, який прямо прагне розчинити суверенітет окремих держав”, – йдеться в документі.

У ньому зазначають, що в майбутньому США намагатимуться згорнути вплив наднаціональних структур.

Підпис до фото, У Стратегії національної безпеки сказано: “Ми виступаємо за суверенні права націй, проти зазіхань найбільш нав’язливих транснаціональних організацій, які роз’їдають суверенітет”“Фундаментальною політичною одиницею світу є і залишатиметься національна держава… Ми виступаємо за суверенні права націй, проти зазіхань найбільш нав’язливих транснаціональних організацій, які роз’їдають суверенітет”, – йдеться у стратегії.

В іншому місці документа у міркуваннях про “баланс сил” зазначають: “Непропорційний вплив більших, багатших і сильніших націй є позачасовою істиною міжнародних відносин”.

Кремль схвально відреагував на стратегію, заявивши, що значна її частина узгоджується з власним мисленням Москви.

“Я думаю, що Трамп, Сі, Путін та їхні більш авторитарні прибічники прагнуть повернути нас в епоху політики великих держав”, – каже фельдмаршал лорд Девід Річардс, який очолював збройні сили Великої Британії з 2010 по 2013 рік.

Водночас сер Лоренс Фрідман, почесний професор воєнних досліджень Королівського коледжу Лондона, вважає, що нова Стратегія безпеки не є таким радикальним розривом із минулим, як може здаватися.

Підпис до фото, Кремль заявив, що значна частина стратегії узгоджується з мисленням Москви“Нам слід обережно ставитися до поняття міжнародного порядку, заснованого на правилах, яке увійшло в широкий вжиток лише в останнє десятиліття”, – стверджує він.

“Якщо озирнутися назад, можна знайти чимало порушень правил, наприклад В’єтнам. Тож іноді минуле оповите рожевим серпанком, і всім варто бути обережними з ностальгією за складним минулим”, – додає експерт.

Силове переутвердження доктрини Монро

Військова операція Вашингтона у венесуельській столиці Каракасі, яка призвела до захоплення лідера країни Ніколаса Мадуро та його дружини Силії Флорес, є прикладом цього більш жорсткого утвердження суверенного одностороннього підходу.

Деякі експерти з міжнародного права поставили під сумнів законність дій адміністрації Трампа і стверджували, що США могли порушити міжнародні норми, які регулюють застосування сили.

США наполягають, що їхні дії були юридично обґрунтованими.

“З погляду американського права вони, безперечно, були законними”, – сказав BBC Роберт Вілкі, який обіймав посаду заступника міністра оборони в першій адміністрації Трампа.

“Мадуро – більшість наших європейських партнерів не визнали його режим, тож він є нелегітимною фігурою. Через це він позбавлений звичайного захисту, який мають глави держав […] особливо коли ми розглядаємо конституційні положення, що існують у Сполучених Штатах, і які мають пріоритет над будь-якими твердженнями Організації Об’єднаних Націй”, – додав він.

Підпис до фото, Військова операція у столиці Венесуели Каракасі призвела до захоплення Ніколаса Мадуро та його дружини Силії ФлоресСтратегія національної безпеки стверджує право Сполучених Штатів бути провідною силою в Західній півкулі та підпорядковувати своїх латиноамериканських і карибських сусідів інтересам Вашингтона.

Це жорстке переутвердження доктрини Монро 1823 року та її обіцянки верховенства США в Західній півкулі.

Колумбія, Панама і Куба також перебувають у полі зору Трампа.

“Це починається насамперед з Панамського каналу, – каже Вікторія Коутс. – Те, наскільки контроль над каналом є необхідним для Сполучених Штатів, неможливо переоцінити”.

Китай нині є найбільшим торговельним партнером Латинської Америки і великим інвестором у тамтешню інфраструктуру. Стратегія національної безпеки має на меті згорнути китайський вплив на задньому подвір’ї Вашингтона.

Коли канал у 1999 році президент Джордж Герберт Вокер Буш передав канал Панамі, каже Коутс, “ми виходили з припущення, що Китай є поміркованим гравцем… Це виявилося неправдою”.

“Тому забезпечення того, щоб Сполучені Штати зберігали ключову позицію щодо каналу, є критично важливим, і, думаю, Панама вперше отримує це чітке послання від Сполучених Штатів”, – додає вона.

Але сер Лоренс Фрідман належить до тих, хто стверджує, що здатність США контролювати своїх сусідів не є безмежною.

“Огляд Стратегії може говорити, що це наша півкуля і ми можемо робити що хочемо, але обмеження все одно існують. Вони, можливо, усунули Мадуро та його дружину, але все ще мають справу зі старим режимом”, – каже він.

“Вони не керують країною, попри те, що каже Трамп”, – додає сер Лоренс Фрідман.

Відповідно до нової стратегії, Сполучені Штати більше не тиснутимуть на авторитарні режими з вимогою поліпшувати ситуацію з правами людини.

Використовуючи формулювання з Декларації незалежності США 1776 року, документ проголошує: “Усі нації мають право за ‘законами природи і Бога природи’ на ‘окреме й рівне становище’ у відносинах одна з одною”.

Підпис до фото, Сі Цзіньпін і Ніколас Мадуро у 2015 році в ПекініНаприклад, США заявляють, що відмовляться від “хибного експерименту з повчання країн на Близькому Сході – особливо монархій Перської затоки – з вимогою відмовитися від своїх традицій і історичних форм правління”.

“Ключ до успішних відносин з Близьким Сходом, – додають у документі, – полягає в прийнятті регіону, його лідерів і його держав такими, якими вони є, та в спільній роботі у сферах спільного інтересу”.

Проте, схоже, такий самий рівень поваги до традицій і історичних форм правління не поширюється на демократичні та союзницькі держави Європи.

Хоча в документі згадується сентиментальна прихильність Америки до європейського континенту – а також до Великої Британії та Ірландії, – разючим є те, що цей текст намагається переосмислити, що саме варто захищати в західному світі.

Ця стратегія має цивілізаційний масштаб – і відстоює цивілізацію, яка більше не ґрунтується на спільних цінностях доктрини Трумена, а натомість – на першості суверенної національної держави.

Що це означає для Європи

Документ різко критикує “поточну траєкторію” Європи і ставить під сумнів те, чи можна деякі європейські держави вважати надійними союзниками в майбутньому.

У ньому йдеться про “економічний занепад”, але додається, що він “затьмарюється реальною і ще більш похмурою перспективою цивілізаційного стирання”.

В іншому місці документа зазначають: “Цілком імовірно, що щонайпізніше за кілька десятиліть деякі члени НАТО стануть переважно неєвропейськими”, що, як стверджує стратегія, ставить під сумнів їхню життєздатність як довгострокових партнерів у сфері безпеки.

“Це дуже ідеологічний документ, – стверджує Карін фон Гіппель. Основне послання полягає в тому, що християнський білий чоловік більше не керує багатьма країнами [Заходу], і ми бачимо загрозу домінуванню, яке християнський білий чоловік мав у Сполучених Штатах і Європі”.

“Вони дуже обережні, щоб не сказати цього прямо, але, на мою думку, саме це мається на увазі”, – додає вона.

Підпис до фото, Нова Стратегія національної безпеки США, опублікована у грудні, різко критикує “поточну траєкторію” ЄвропиАле Вікторія Коутс стверджує, що, на її думку, “ширша боротьба, в якій ми нині перебуваємо”, справді має цивілізаційний характер.

“Суверенітет також є критично важливим питанням, – каже вона. – Дивлячись на проєкт Європейського Союзу, особливо після “брекзиту”, я думаю, багато країн замислюються, чи є підпорядкування національного інтересу Брюсселю виграшною стратегією”.

“Я справді вважаю, що це одна з інституцій, які Стратегія національної безпеки ставить під сумнів”, – додає Коутс.

Це узгоджується з інтересами американських технологічних гігантів, які виступають проти зусиль Європейського Союзу з регулювання їхньої діяльності на європейському континенті.

Минулого місяця Ілон Маск написав у X, що Європейський Союз слід ліквідувати, а суверенітет повернути окремим національним державам.

“Плекання спротиву європейській траєкторії”

Стратегія чітко окреслює, як Європа може відновити “впевненість у собі”.

У документі йдеться: “Дедалі більший вплив патріотичних європейських партій справді дає підстави для великого оптимізму. Нашою метою має бути допомогти Європі скоригувати її поточну траєкторію. Нам знадобиться сильна Європа, щоб допомогти нам успішно конкурувати”.

І одним з інструментів для цього називають “плекання спротиву поточній траєкторії Європи всередині європейських держав”.

Що саме мається на увазі під “плеканням спротиву”, породжує чимало запитань.

У Європі дехто вже дійшов висновку, що США можуть більше не бути надійним союзником у час, коли Росія становить дедалі більшу загрозу. Після виступу віцепрезидента Венса в Мюнхені канцлер Німеччини Фрідріх Мерц заявив, що Європі доведеться “досягти незалежності” від Америки через реформоване НАТО.

Але це потребує часу.

“У короткостроковій перспективі це неможливо, – каже сер Лоренс. – Європейці стали дуже залежними від Сполучених Штатів, і це було питанням вибору: так було дешевше і простіше”.

“Хоча на практиці було б бажано мати можливість діяти без американців… на практиці на те, щоб розплутати цю залежність, підуть роки. І це буде надзвичайно дорого”, – додає він.

“Отже, Європа має проблему: вона не може покладатися на американців, але й не може легко функціонувати без них”, – каже сер Лоренс.

Підпис до фото, Фрідріх Мерц заявив, що Європі потрібно “досягти незалежності”Що ж до нагального питання, що це означає для Європи – і для ЄС – у найближчому майбутньому, лорд Річардс робить похмуре застереження: “Вона ризикує опинитися між жорнами”.

“ЄС не може бути великою державою, як не може нею бути й жодна з його складових націй, – стверджує він. “Отже, Велика Британія та ЄС мають вирішити, під чий вплив вони повинні сховатися”.

“Відповідь полягає в тому, що вони, ймовірно, залишаться у сфері впливу США – і в межах реформованого НАТО”, – додає експерт.

“Народний бунт проти істеблішменту”

Але лорд Річардс також вважає, що зобов’язання щодо збільшення оборонних витрат давно назріли.

“Європейським країнам доведеться витрачати значно більше на власну оборону. Це назрівало вже давно, але у Великій Британії це поки що не перетворюється на нові гроші. Навпаки, цього року від збройних сил вимагають економити, а не витрачати більше”, – каже він.

США роками тиснуть на Європу з вимогою збільшити оборонні витрати, зазначає сер Лоренс.

“Послання про те, що Європі потрібно робити більше для власної оборони, існує вже давно. Його просували і Обама, і Байден”, – каже він.

Минулого року Трамп домігся від європейських союзників зобов’язання збільшити оборонні витрати до 5% ВВП – і цим, можливо, зробив Європі послугу у сфері безпеки, підштовхнувши її в довгостроковій перспективі до більшої операційної незалежності від Вашингтона.

“Витрати зросли досить суттєво”, – каже сер Лоренс. “Німці роблять доволі вражаючі кроки. Тож рух є, не такий швидкий, як хотілося б багатьом, але він відбувається”.

Стратегія чітко пояснює, як, на думку Америки, вона може “допомогти” Європі.

“Ми хочемо працювати з країнами-однодумцями, які прагнуть відновити свою колишню велич”, – йдеться в документі.

Підпис до фото, Вікторія Коутс каже: “Міжнародні інституції, зокрема Організація Об’єднаних Націй, були позначені різко антиамериканськими настроями”Зрештою, документ показує не стільки ідеологічний розкол між США та Європою, скільки розлом, який проходить крізь обидва континенти.

По обидва боки Атлантики існують спільні занепокоєння, стверджує Віктор Малле, журналіст, що працює в Парижі, та автор майбутньої книги “Крайні праві у Франції: Ле Пен, Барделла і майбутнє Європи”.

“Занепокоєння імміграцією, занепокоєння економікою… і існує колосальна культурна прірва між прихильниками таких постатей, як Дональд Трамп, “Національне об’єднання” у Франції, АдН у Німеччині, та інтелектуальною, міською, освіченою ліберальною елітою”, – каже він.

“Це безумовно народний бунт проти істеблішменту”, – додає Малле.

Він вважає, що однією з проблем є нерівність.

“Америка в середньому має найбагатшу групу споживачів, яку світ будь-коли бачив, і водночас багатьом пересічним американцям важко зводити кінці з кінцями. Те саме стосується і Західної Європи”, – каже журналіст.

У Стратегії національної безпеки США зобов’язуються скасувати певні практики, такі як різноманіття, рівність і залучення, які висміюють багато прихильників Трампа.

У цьому документі культурні війни, що формують гіркий публічний дискурс Америки, тепер певною мірою формують і її зовнішню політику, а отже – впливають на безпеку західного світу.

Росія не згадується як ворожа сила, попри її вторгнення в Україну, союзника Заходу.

Адже дехто з прихильників Трампа бачить у Володимирі Путіні не ворога, а природного союзника в захисті білої християнської націоналістичної цивілізації: людину, яка гордо захищає свою країну, її традиції та ідентичність – саме ті риси, які вони, зрештою, цінують і якими захоплюються в Дональді Трампі.