Венесуельська нафта в руках Трампа: чи вдарить це по Росії і допоможе Україні

Підпис до фото, Нафта – це завжди “гра по глобусу”

• • Author, Анастасія Зануда
  • Role, BBC News Україна
• 39 хвилин(и) тому

Разом із захопленням президента Венесуели Мадуро США отримують контроль над країною із найбільшими у світі розвіданими запасами нафти. Проте чи означає це, що в руках у президента Трампа з’явився додатковий козир тиску на Росію, здатність якої фінансувати війну в Україні залежить від нафтових цін на глобальному ринку?

Наступного дня після того, як Ніколас Мадуро вперше з’явився у американському суді, президент Трамп написав у соцмережах, що Венесуела передасть США від 30 до 50 мільйонів барелів вже видобутої нафти, яку буде продано за ринковими цінами.

“Ці кошти контролюватиму я, як президент Сполучених Штатів Америки, щоб гарантувати, що вони будуть використані на благо народу Венесуели та Сполучених Штатів”, — повідомив президент США.

Відтоді американські ЗМІ почали писати, що ці барелі будуть лише першим траншем постачань, які триватимуть невизначений термін, а отримані від них кошти збиратимуть на рахунку, контрольованому США.

Згодом міністр енергетики США Кріс Райт підтвердив цю інформацію: “Ми будемо виводити на ринок нафту, що надходить із Венесуели, — заявив американський урядовець. — Спершу це будуть запасені, накопичені обсяги, а потім безстроково — усе подальше виробництво, яке виходитиме з Венесуели, ми продаватимемо на ринку”.

Від приходу до влади у Венесуелі Уго Чавеса наприкінці 1990-х, США запровадили, а згодом і розширили санкції проти цієї країни. Основний обсяг цієї підсанкційної нафти купував Китай.

Тепер, коли контроль над венесуельською нафтою, як виглядає, перейшов до США (а в Ірані, ще одній багатій на нафту країні, вирують протести), багато хто очікує змін на світовому ринку нафти. Тим більше після того, як США знімуть санкції з Венесуели, а це може відбутися вже цього тижня.

Нафта як головне джерело доходу Росії

У разі як США отримають контроль над нафтовидобутком Венесуели, Росія матиме серйозні проблеми із наповненням бюджету заявив Олег Дерипаска, засновник алюмінієвого велетня “Русал”.

“Якщо наші американські “партнери” дістануться нафтових родовищ Венесуели (а до родовищ Гаяни вони вже дісталися), під їхнім контролем виявиться більше половини світових запасів нафти”, – написав російський бізнесмен у своєму телеграм-каналі.

На думку Дерипаски, США планують “стежити за тим”, щоб ціна російської нафти “не піднімалася вище за $50 за барель”, і такий сценарій загрожує нинішній економічній моделі Росії.

Впродовж чотирьох років повномасштабного російського вторгнення в Україну тезу про те, що саме доходи від експорту енергоресурсів дозволили Росії розпочати і продовжувати агресію, усвідомили більшість політиків та експертів.

І якщо у сфері газу Росія, фактично, втратила свого найбільшого клієнта – Європу, а з ним і левову частку доходів, то експорт нафти, попри запроваджені Заходом санкції, і надалі залишається головним джерелом фінансування війни в Україні.

Дерипаска не згадує про це у своєму дописі, але пише, що “це означає, що нашому священному держкапіталізму буде складно залишити все, як є”.

Підпис до фото, Наслідки удару українських безпілотників по НПЗ в РязаніВід початку 2025 року ціни на нафту на світових ринках почали знижуватися. Після того, як у листопаді російська нафта стала коштувати близько 45 доларів за барель, російський центробанк попередив про скорочення видатків у бюджеті на 2026 рік, а багато хто з експертів за межами Росії став підраховувати, на скільки ще вистачить запасу міцності у російській економіці, яка почала серйозно гальмувати, аби фінансувати агресію проти України.

Колишній перший заступник голови російського центробанку Сергій Алєксашенко зазначав, що ніхто не знає, як російський мінфін компенсує падіння нафтогазових доходів, якщо зниження цін на російську нафту виявиться стійким.

За даними Міжнародного енергетичного агентства, у листопаді 2025 року виручка Росії від експорту нафти та пального впала до рекордно низького рівня від початку повномасштабного вторгнення в Україну — близько 11 млрд доларів, що на 3,6 млрд менше порівняно з листопадом 2024-го.

В останні тижні минулого року експорт російської нафти різко впав і продовжив зниження на початку 2026 року.

Учасники ринку, опитані Reuters, очікують, що зростання пропозиції нафти на світовому ринку та слабкий попит продовжуватимуть тиснути на нафтові ціни весь 2026 рік.

І, здається, перспективи надходження на ринок додаткової нафти із Венесуели під контролем США є гарною новиною для України. Але все може виявитися не настільки однозначним.

Не так швидко

Венесуела дійсно має найбільші у світі підтверджені запаси нафти – понад 300 млрд барелів.

Але кількість нафти, яку країна фактично видобуває сьогодні, є мізерною у порівнянні із її запасами.

Згідно з останнім звітом Міжнародного енергетичного агентства про ринок нафти, у листопаді 2025 року Венесуела видобувала приблизно 860 тис. барелів на день. Це ледве третина від того, що було 10 років тому, і становить менше 1% світового споживання нафти.

Підпис до фото, Топ-10 країн із найбільшими запасами нафти у світі. На першому місці – ВенесуелаТаке явище, як венесуельська нафта стала можливим завдяки американським компаніям, які свого часу прийшли у розробку великих покладів, пояснює президент Центру глобалістики “Стратегія ХХІ” Михайло Гончар.

Видобуток різко скоротився з початку 2000-х років, оскільки колишній президент Уго Чавес, а потім його наступник Ніколас Мадуро посилили як контроль над державною нафтовою компанією PDVSA, так і утиски іноземних інвесторів, передусім американців.

Хоча деякі західні нафтові компанії, включно із американською Chevron, все ще працюють у країні, їхня діяльність значно скоротилася, – не в останню чергу через санкції, запроваджені та розширені США. Вони ж значною мірою позбавили країну доступу до інвестицій та необхідних їй технологій.

Нафтова промисловість Венесуели “пережила свій розквіт десятиліття тому” і за останні 20 років переживає різкий спад, розповів ВВС Білл Фаррен Прайс, старший науковий співробітник Оксфордського інституту енергетичних досліджень:

“Багато складних ланцюгів поставок та інфраструктури було розграбовано, розібрано та продано”.

Підпис до фото, Від приходу до влали у Венесуелі Уго Чавеса, а згодом його наступника Ніколаса Мадуро, нафтова галузь в країні занепадала“Перш ніж будуть якісь серйозні інвестиції у нафтовидобуток, потрібно привести до ладу усю супутню інфраструктуру. А не це треба гроші і час”, – каже Гончар.

І йдеться про десятки мільярдів доларів та роки, а не місяці.

При цьому компанії будуть змушені ставити мільярдні інвестицій на стабільність майбутнього уряду Венесуели (або на стабільність контролю США над ними). А з цим теж непросто.

Невідомо з ким працювати

Те, що із системи управління Венесуелою вилучили Мадуро, не змінило сам режим, зазначає Гончар. І Трамп не має намірів експортувати демократію у Венесуелу, адже він розуміє її по-своєму.

Ключовими перешкодами для нафтових компаній, які сподіваються використовувати венесуельські запаси, є правові та політичні, каже Хомаюн Фалакшахі, старший аналітик сировинних товарів на платформі даних Kpler.

Підпис до фото, Віцепрезидентка Делсі Родрігес, яка після захоплення Мадуро очолила Венесуелу, навряд чи стане тою фігурою, із якою світові енергетичні компанії обговорюватимуть інвестиції у розробку нафтиТим, хто сподівається бурити у Венесуелі, знадобиться угода з урядом, що буде неможливим, доки не прийде наступник Мадуро – і не тимчасовий в.о., як віцепрезидентка Делсі Родрігес.

“Навіть якщо політична ситуація буде стабільною, це процес, який потребує місяців”, – каже аналітик.

Тож компанії, які сподіваються скористатися планом Трампа, повинні будуть підписати контракти з новим урядом, коли він буде сформований, перш ніж розпочати процес збільшення інвестицій в інфраструктуру Венесуели.

Важка нафта

Коли говорити про венесуельську нафту, треба також дуже чітко розуміти її особливості.

“Це не саудівська нафта, чи нафта з Близького Сходу чи навіть російська. Це, як правило, важкі і надважкі сорти, які не так легко переробляються, і використовуються зазвичай у суміші з іншими сортами”, – пояснює Гончар.

США зазвичай виробляють “легку, солодку” нафту, яка використовується для виробництва бензину. “Важку, кислу” венесуельську нафту використовують для виробництва дизельного палива та асфальту.

Американці – ExxonMobile та Chevron – свого часу розробили технології спеціально для цієї важкої нафти, і постачали її на НПЗ півдня США.

“Логічно, що ці компанії повернуться”, – припускає Гончар.

Експерт пояснює, що після того, як з венесуельських проєктів “викинули” ExxonMobile, Chevron залишився, але збереженням присутності компанії у Венесуелі “США намагалися не допустити переходу активів в руки росіян та китайців”.

Наразі Chevron — єдиний американський виробник нафти, який досі працює у Венесуелі. Компанія, яка нині має приблизно за п’яту частину видобутку нафти в країні, заявила, що зосереджена на безпеці своїх співробітників і дотримується “всіх відповідних законів і правил”.

Інші великі нафтові компанії поки що публічно мовчать про свої плани.

Але як каже Хамаюн Фалакшахі, керівники нафтових компаній безперечно ведуть внутрішні переговори щодо того, чи варто скористатися наданою Трампом можливістю.

“Бажання кудись інвестувати пов’язане з двома основними факторами: політичною ситуацією та ресурсами на місцях”, – каже аналітик.

Нафтові компанії можуть неохоче повертатися до Венесуели, враховуючи їхній попередній досвід, – ExxonMobil та ConocoPhilips досі вимагають від Венесуели мільярдів компенсацій після того, як їхні активи були експропрійовані у 2000-х роках.

З іншого боку, попри надзвичайно невизначену політичну ситуацію, каже Фалакшахі, “потенційний приз може бути визнаний занадто великим, щоб його ігнорувати”.

Або ж, як заявив ВВС колишній головний виконавчий директор British Petroleum лорд Джон Браун, “в бізнесі, якщо ви керуєте компанією,… ви хочете долучитися (до можливих проєктів – Ред.) дуже швидко”.

Коли чекати результатів для України

Отже, якщо врахувати усе це, то плани Трампа щодо венесуельської нафти – принаймні найближчим часом – матимуть обмежений вплив на світові постачання, а отже, і на ціну нафти, вважає Ніл Ширінг, головний економіст групи Capital Economics.

Він твердить, що “потрібно подолати величезну кількість перешкод, а часові рамки того, що станеться, настільки довгі”, що ціни на нафту у 2026 році, ймовірно, мало зміняться від цього.

“Проблема завжди полягала в десятиліттях недостатнього інвестування, неефективного управління, і видобуток дуже дорогий”, – каже аналітик про перспективи венесуельської нафти. На його погляд, навіть якщо країна зможе повернутися до попереднього рівня виробництва близько трьох мільйонів барелів на день, вона все одно залишиться поза межами десятки провідних світових виробників.

Про те, що відродження нафтової промисловості Венесуели – це “дуже довгостроковий проєкт” екскерівник ВР лорд Браун:

“Люди недооцінюють час, необхідний для виконання завдань. Збір усіх ресурсів, зокрема матеріалів і людей, займає дуже багато часу”.

Підпис до фото, Маючи найбільші запаси нафти у світі, Венесуела не входить до першої десятки країн, які видобувають найбільше. Тут перед веде СШАА Михайло Гончар наголошує: “нафта в надрах і нафта на ринку – це різні речі”. І Венесуела є яскравим прикладом цього. Нині венесуельська нафта – лише близько 1% на глобальному ринку.

“Порівняйте Венесуелу і Саудівську Аравію. І там і там запаси – колосальні. Але Саудівська Аравія тривалий час – гравець номер один на світовому нафтовому ринку. А Венесуела – ні”, – каже експерт, зауважуючи, що справа не лише у всіх тих потрясіннях, через які пройшла Венесуела з кінця 90-х.

“Освоїти ці колосальні запаси не самої привабливої нафти і швидко змінити ситуацію не вдасться – якщо хтось там вважає, що треба кілька тижнів чи місяців”, – вважає Гончар, оцінюючи приблизний строк потрібних перетворень у 5 років, навіть “якщо вже завтра зміняться правила гри і уряд Венесуели перейде до політики відкритих дверей”.

Заяви Трампа про те, що на ринку мають з’явитися додаткові 30-50 млн барелів нафти – це “не так багато, щоб потрясти ринок”. Але це матиме вплив на тлі загальної тенденції зниження цін на нафту, яка, на думку українського експерта, почалася не з поверненням Трампа до Білого дому, а зі змінами у підходах Саудівської Аравії, які, до речі, ця країна вже не вперше успішно використовує.

Замість утримання цін на нафту на високому рівні, вони перейшли до політики розширення присутності саудівської нафти на глобальному ринку, і отримують більші доходи за рахунок більшої частки ринку, знижуючи ціни.

І Трамп своєю програмою Drill, baby, drill, а також скасуванням обмежень на видобуток сланцевої нафти, запроваджених при Байдені, а тепер – ще й обіцянкою венесуельської нафти – лише посилює заданий саудитами тренд на падіння цін на нафту.

Підпис до фото, Топ-10 країн, які експортують найбільше нафти, очолює Саудівська Аравія, за якою ідуть Росія та США. Венесуели знову нема серед лідерівДля України у всій цій історії ключовим є питання, чи перейде падіння цін на нафту в обвал настільки, щоб ускладнити для Росії фінансування війни.

“Хотілося б. І така ймовірність є, – каже Гончар. – Бо інші учасники ОПЕК дивляться на саудитів, на те, як Росія зараз будь-що намагається продати якомога більші обсяги нафти, і самі думають: а чого б це нам тримати ціни і втрачати ринок?”

Але для України – в рамках приборкання російської агресії – також дуже важливо, як довго протримаються низькі ціни, бо “якщо завтра російська нафта коштуватиме 30 доларів за барель, це не означає, що наступного дня буде колапс російської економіки”, зазначає експерт.

“Потрібно, щоб ця низька ціна трималася достатньо довго – не тижні, і не місяці, а пару років. Для цього є передумови. Але сказати, що венесуельська нафта буде гейм-ченджером (тим, що змінить розстановку сил у грі – Ред.), не можна. В перспективі – можливо, але це перспектива не місяців, а років”.

Саме тому санкції проти Росії (особливо запроваджені США наприкінці жовтня обмеження проти двох російських нафтових велетнів “Лукойл” і “Роснєфть”), а також удари України по російських нафтових об’єктах (зокрема, і на Каспії) можуть спрацювати раніше – як тактична зброя.

У матеріалі використана інформація зі статей бізнес-кореспондентів ВВС Арчі Мітчелла та Наталі Шерман.