Джерело: www.volynnews.com
Представлені фотографії Олександр створив під час бойової служби на Лиманському напрямку Донецької області у 2023-2024 роках. На них – комахи, рослини і тварини, усе те, що говорить про Життя на війні. Він помічав красу під час вибухів, обстрілів, серед руїн та попри втому і втрати. У короткі паузи між боями лучанин годинами спостерігав за комахами, знімав їхні маленькі історії, наповнені емоціями й тишею. Його світлини – про спокій, ніжність і диво існування, яке не зникає навіть на війні.
Свої роботи він публікував у всеукраїнській спільноті «Комахи України». Олександр ніс бойові чергування, відбивав атаки ворога, дивився в очі смерті й щоразу обирав Життя. Він рятував, підгодовував, евакуйовував хвостатих друзів, бо не міг інакше. Одному песику пощастило потрапити у родину Дункана до Луцька і стати живим продовженням його турботи.
На представлення виставки прийшло чимало друзів та знайомих воїна-автора. Усі вони говорять про нього з теплом та щирістю. Так, волинянка Ольга Блеянюк розповіла, що їхні родини є давніми друзями.
«Наша сімʼя знайома з Олександром вже дуже давно, дружимо, спілкуємося. Це дуже добра, щира людина, він бачить красу у всьому – тваринному, рослинному світах, дітях, дружині, він точно вартий того, щоб його фотовиставку побачили і сюди прийшло багато людей. Ми з чоловіком дуже щасливі, що знайомі з ним, хотілося б в інакшій ситуації зустрічатися, але, на жаль, життя диктує свої правила. На війні найвідважніші і найсвітліші люди, ми дуже вдячні їм за цей подвиг», – ділиться пані Ольга.
Більше спогадів та деталей про захоплення Олександра фотографуванням розповіла його дружина Світлана. Вона, як і друзі, вкотре відзначила його щирість та добре серце.
«Хобі фотографування зʼявилося у нього з народженням донечки, майже 22 роки тому. Те, як він умів передавати і портрети, і пейзажі, і перші кадри макрознімання, було відкрито, з любовʼю. Пристрасть саме до макрознімання зʼявилася, коли мій брат придбав дачу, і ми туди приїжджали на вихідні. От вже там він почав пропадати до опівдня в полях, фотографуючи комашок, квіти і травинки. Та згодом це захоплення якось непомітно потонуло у побуті, але відродилося, коли він пішов служити. Це була його потреба у пошуку життєвої сили, знайти те, що може заспокоїти, від чого можна переключитися від жахів війни. Це була така собі медитація, коли можна годинами спостерігати, підбирати кадри, писати історії, а потім ділитися ними з іншими, коли буде така можливість. Іноді він скидав мені такі фото, і це був для мене своєрідний плюсик, що все добре», – пригадує Світлана.
Олександр не просто фотографував комах, а вивчав їхнє походження, знав, чим вони харчуються та як живуть. Це не спосіб втекти від жахів, а вміння бачити Життя навіть на війні. На думку дружини, цими світлинами воїн намагався закликати людей бути уважнішими, добрішими та навчитися бачити серцем.
Як уже згадували, лучанин допомагав не лише людям, але й тваринкам, евакуйовувуючи їх із зони бойових дій. Одного разу до його бліндажа прийшла вагітна собака. Власне, там вона і народила цуценят, якими довелося опікуватися. Коли ті виросли та почали вилазити на вулицю, частину розірвали лиси, тож Олександр терміново домовився про евакуацію тваринок. Так собачка і потрапила до родини воїна, де й проживає до сьогодні і є маленьким втіленням його любові.
«Мені завжди хотілося поділитися вмінням чоловіка бачити красу світу. Ідея виставки була і раніше, але після того, як він знову почав фотографувати, вона відродилася. Втілювати це стало важче, коли мені повідомили, що він безвісти зниклий. Але я мала це зробити, ще в процесі зʼявлялися інші виклики, то не вдалося відновити старий телефон, то компʼютер зламався. Та коли я все ж отримала доступ до фотографій, одразу почала діяти. Звичайно, важко, але цю тему треба піднімати. У нас дуже багато безвісти зниклих людей, і про це переважно мовчать. Тому цією виставкою я показую, що це не просто чийсь номер чи позивний, це жива людина, яка бачить світ по-своєму, має чим поділитися і що донести до людей», – підсумувала дружина Олександра Країла.
Насамкінець т. в. о. директора бібліотеки Наталія Граніч подякувала Світлані за відвагу і мужність чоловіка та за довіру зробити фотовиставку саме на цій локації.
Відвідати виставку можна до 22 січня за графіком роботи бібліотеки:
понеділок – четвер: 10:00-19:00;
п’ятниця: зачинено;
субота – неділя: 10:00-18:00.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
