«У дітей має бути дитинство»: волонтери з Німеччини збирають тонни подарунків для переселенців

«Ніхто не знає, що буде завтра, ніхто не знає, що буде сьогодні. Навіть маленькі діти, яким рік, декілька місяців, яким чотири роки, вони живуть весь час у війні. Вони просто реально не знають, як жити без війни», – розповідає 14-річна Софія Гнатюк із Харкова.

Її історія з німецьким волонтером Андреасом Поршке розпочалася в евакуаційному автобусі: чоловік був водієм, а Софія та її мама їхали до Німеччини. З того часу вони й потоваришували. В евакуації мама дівчинки померла, і Андреас взяв її під опіку.

Вчетверте волонтери заповнюють двоповерховий автобус подарунками і 11 тоннами солодощів – та приїжджають на Харківщину, щоб роздати пакунки дітям з прифронтових територій. Про те, як розпочалося їхнє спільне волонтерство, збір подарунків й емоції дітей-переселенців, вони поділилися з проєктом Радіо Свобода «Ти як?».

«Я не зміг її віддати»Софія Гнатюк жила у Харкові до березня 2022-го. Після початку повномасштабної війни вона разом із мамою виїхала до Німеччини.

В евакуаційному автобусі дівчина познайомилася з водієм, волонтером Андреасом Поршке. Він на четвертий день широкомасштабного вторгнення поїхав вивозити біженців. Опісля не раз приїздив в Україну з гуманітарною допомогою.

«Я постійно стояла біля водійського місця, вічно зарядку мені треба було. – Телефон зарядити? – Так. У мене був мій хом’як. Я боялася і не знала, як вивезти хом’яка. – Ти хвилювалася більше за хом’яка, ніж за себе? – Так, так».

Андреас та Софія спілкувалися через перекладач. І з цієї зустрічі, каже він, вони й потоваришували.

«Вона відразу зрозуміла: я той хлопець з Wi-Fi, я той хлопець з цукерками. І так, це була любов з першого погляду, ви розумієте, що я маю на увазі.

Софія з мамою спочатку була в іншій родині. Потім на два дні пішли в іншу сім’ю. І тоді я сказав, що шукаю для Софії гарну, добру родину. Але через шість тижнів вона стала моєю донькою (мама дівчинки померла в евакуації – ред.). Я не зміг віддати Софію в іншу родину. І відтоді, з 14 липня 2022 року, вона живе зі мною».

Софія з опікуном живе в місті Діпгольц, що в землі Нижня Саксонія. Дівчина навчається в школі й нині вільно володіє німецькою, хоча до переїзду її не знала.

«Вчитися мені нормально, мені там подобається. В мене не було такого враження, що «О, Німеччина». Для мене Німеччина – як звичайна країна. У мене немає різниці між двома країнами. Так, тільки в одній країні йде війна, а в другій її немає. Їжа різна, традиції».

Андреас каже: дівчина змінила життя його сім’ї, і він зробить усе, щоб вона мала добре майбутнє.

«Софія – звичайна дівчина, їй 14 з половиною років. Трошки підліток. Дивиться у майбутнє. Вона буде мати велику машину. Вона буде мати квартиру. Я працюватиму і куплю квартиру. Вона отримає водійське посвідчення. Вона цього чекає. Наприкінці року вона зможе почати отримувати посвідчення на мотоцикл до 125 куб. см у Німеччині. І тоді зможе їздити на мотоциклі. От такі звичайні мрії звичайних дівчат чи хлопців».

«Вони не знають, як жити без війни»Під час Різдва 2022 року Софія запитала в Адреаса, чи не могли б вони передати подарунки, цукерки для її друзів, які залишилися в Україні. Але тоді, каже він, пошта не доставляла посилок в Україну.

Тож вони зібрали автобус із пакунками для дітей із прифронтових регіонів, переселенців, і німецький волонтер повіз їх до Харкова. Відтоді у різдвяний час діти отримують подарунки щороку.

Списки дітей вони отримують від волонтерів із Харкова. Далі імена хлопців, дівчат та їхній вік публікують у мережі, на сторінці інтернет-магазину. І так за два місяці до поїздки починають збирати подарунки, розповідає Софія.

«Ми додаємо подарунки, люди вибирають, замовляють і приносять до нас додому. Потім ми все це пакуємо. Хтось вибирає декількох дітей. Може вибрати дві дівчинки чи одну дитину двічі вибрали. Люди самі вибирають, кого обирати. І купують для цієї дитини».

Андрес додає: усі подарунки – від німців. Але із кожним роком їх збирати стає дедалі складніше.

«У нас є списки дітей, і ми кажемо: «Окей, у нас перший будинок – там 32 дитини. Будь ласка: одна дівчинка 16 років, один хлопчик 8 років, зробіть подарунок для цих дітей». Коли список готовий, беремо наступний список.

У попередні роки було легше, але зараз у німців на руках не так багато грошей. Є люди, які купують по декілька подарунків, є ті, хто бере по 10-20 подарунків. Мережа супермаркетів дає цукерки – 11 тонн упродовж року. Це дуже багато. І ми дуже раді».

10-річна Валерія відкриває пакунок. У ньому – плед, цукерки, печиво, кофта: «Мені дуже сподобалися подарунки. Я сама вивчаю німецьку і мрію поїхати до Німеччини».

А 11-річній Тетяні дісталися гаманець, шапка, гумки для волосся, солодощі й кофта. Їм вона, каже, дуже рада.

Ірина Саніна – керівниця відділу внутрішньо-переміщених осіб Координаційно-гуманітарного центру. Організація опікується близько 60 гуртожитками у Харківській області, де проживає близько тисячі дітей-переселенців.

«Ми вже їздимо третій день – з ранку до пізнього вечора. І персонально кожна дитина отримала свій подарунок та солодощі. Для них дуже важливо, тому що в них немає своїх домівок, в них нові гуртожитки там, де вони живуть.

Ми дуже вдячні, хто був причетний до цієї події, тому що у дітей має бути дитинство, у дітей повинні бути подарунки, солодощі і мрії».

Софія каже: для неї також щастя допомагати дітям і бачити в їхніх очах радість.

«Ніхто не знає, що буде завтра, ніхто не знає, що буде сьогодні. Жити потрібно одним днем. Навіть маленькі діти, яким рік, декілька місяців, яким чотири роки, вони живуть весь час у війні. Вони просто реально не знають, як жити без війни».

Допомагати українцям волонтери планують і далі, додає Андреас.

«Вона дуже чутлива, я думаю, у Софії багато-багато любові в серці. Вона не показує це назовні, усе всередині. Коли багато людей поруч і ти кажеш: «Софіє, ти б хотіла допомогти цим людям?». Вона скаже: «Ні, ні, я не буду». А коли ми наодинці – «Андреасе, ходімо, треба допомогти».

Я збираюся їздити ще наступні десять років. Але нам треба подивитися – чи в нас будуть подарунки, нам треба подивитися – чи будуть цукерки. Думаю, на 99% наступного року ми теж будемо тут у той самий час».

Станом на середину грудня 2025 року в Україні офіційно зареєстровані 4,62 мільйона внутрішньо переміщених осіб, повідомило Міністерство соціальної політики, сім’ї та єдності на запит видання «Апостроф». Найбільше переселенців проживає в Харківській, Донецькій та Дніпропетровській областях, а також у столиці України Києві.