Джерело: www.volynnews.com
Про це пише Нове життя.
До повномасштабної війни Сергій Сергійович створив міцну родину: разом із дружиною виховував двох дітей, збудував власне сімейне гніздечко. Працював у Погулянківській гімназії вчителем фізичної культури. Та коли країна потребувала захисту, він добровільно пішов на фронт, змінивши класну кімнату на військовий стрій.
Як розповідає директорка навчального закладу Ніна Нестерук, Сергій Поремчук – Людина з великої літери.
«Сергій Сергійович – відповідальний, добрий, чесний, справжній професіонал. Його дуже бракує в нашому колективі. Діти й колеги за ним сумують», – зазначає вона.
У травні 2022 року Сергій Поремчук добровільно долучився до лав Збройних Сил України. Спочатку проходив службу у Володимирі, а згодом в складі 14-ї окремої механізованої бригади виконував бойові завдання на Харківському напрямку.
Наприкінці 2023 року його перевели на посаду інструктора з вогневої підготовки. Нині він навчає військовослужбовців базової загальновійськової підготовки і в пунктах постійної дислокації, і безпосередньо в районах виконання бойових дій. У цій роботі, зізнається військовий, найважливішими є терпеливість та відповідальність.
Як каже захисник, за роки війни відбулася глибока переоцінка цінностей. Найдорожчою для Сергія Поремчука залишається сім’я та її безпека. Про те, як ростуть діти, він дізнається з телефонних розмов і соцмереж, адже за три з половиною роки служби лише тричі мав змогу побувати у відпустці.
«Рідні все розуміють і підтримують, але, звичайно, дуже чекають, коли я повернуся додому», – ділиться військовослужбовець.
Не забувають про нього й учні та колеги – надсилають листівки і солодощі.
«Це дуже приємно. Я щиро їм за це вдячний», – каже він.
Сил і витримки додає підтримка найрідніших та бажання їх уберегти. Мріяти нині, зізнається Сергій, майже немає часу. Проте найбільше він хоче, щоб якнайшвидше закінчилася війна, а ворог був вигнаний з української землі.
За роки служби Сергій Поремчук був удостоєний численних нагород. Утім розповідає про це скромно й неохоче, адже переконаний: найкраща нагорода – це мир, перемога й рідні люди поряд.
«Дуже хочеться просто жити: не поспішати, не метушитися, спокійно пройтися лісом чи берегом річки, просто бути поряд із рідними. А поки що – щоденна робота заради перемоги», – зізнається захисник.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
