Джерело: www.volynnews.com
48-річний Руслан Гурич був сержантом – людиною, на чиїх плечах тримається порядок і бойовий дух підрозділу. Його шлях закінчився на Пологівському напрямку, де він до останнього залишався вірним присязі.
Прощання розпочалося у центрі громади – селі Доросині. Тут відбулася громадська панахида, на яку зібралися керівництво громади, побратими, духовенство та небайдужі мешканці. Після спільної молитви траурний кортеж вирушив до рідного села захисника – Тристеня.
Там Руслана востаннє зустрічали біля оселі мами. Це був момент найвищого болю, адже для родини Гуричів ця втрата – не перша трагедія, яку доводиться переживати в останні роки.
Руслан виріс у багатодітній сім’ї, де цінували підтримку та працю. Проте доля виявилася надто суворою до його матері, Лідії Олександрівни. На сьогодні жінка вже поховала сина, доньку та онука, для якого була опікуном. Тепер війна забрала у неї ще одну опору – Руслана. У захисника залишилися двоє братів та сестра.
Під супровід духового оркестру, звуки якого розривали тишу сільських вулиць, кортеж попрямував до місцевого храму Різдва Пресвятої Богородиці. Саме тут відбувся чин похорону. «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назовуться», – співав парафіяльний хор. Саме ця євангельська істина була покладена і в основу прощального слова отця Василя Михайлишина.
На цвинтарі, після завершення заупокійної служби, відбувся останній військовий ритуал почесного поховання. Офіцер Другого відділу Луцького районного ТЦК та СП передав державний прапор як символ вічної вдячності від українського народу за подвиг сина мамі Героя – Лідії Олександрівні.
Триденна жалоба в громаді завершилася, але пам’ять про сержанта Руслана Гурича тепер назавжди вписана в історію Тристеня та всієї України.
Редакція Волинських Новин висловлює щирі співчуття родині. Вічна пам’ять і слава Герою!
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
