Українська балістична ракета: чому її так важко створити

Підпис до фото, Створення Україною власної балістичної ракети – аналога російського “Іскандера” – могло би стати переломним моментом у війні

• • Author, Олег Черниш
  • Role, ВВС News Україна
  • Reporting from, Київ
• 44 хвилин(и) тому

Ракетна програма – одна з найбільш закритих тем, про яку зайвий раз намагаються не говорити публічно у владних кабінетах Києва. Занадто багато гучних обіцянок і прогнозів було в попередні роки. А проте, програма зі створення ракет в Україні все ж існує і ключове місце в ній відведено створенню власної балістичної ракети.

Важливість власного ракетного озброєння для України важко переоцінити. Здатність Збройних сил бити далеко, потужно і влучно могла б стати одним з ключових важелів тиску на Кремль, який би змусив його припинити агресію проти сусідньої держави.

До початку повномасштабного вторгнення ЗСУ підійшли лише з невеликими запасами старих радянських оперативно-тактичних балістичних ракет “Точка-У” з дальністю до 120 км і бойовою частиною 482 кг. Наразі ці запаси вже вичерпані.

Від західних партнерів Київ протягом 2023-25 роках отримував партії британсько-французьких крилатих ракет Storm Shadow/Scalp EG та американських ATACMS. Щоправда поставки ці були доволі незначні, а можливість вибору цілей для застосування по території РФ – обмежена.

В цих умовах Київ не мав іншого вибору, як інтенсифікувати власні розробки. Зокрема і балістики.

Про відповідне рішення публічно повідомив президент Володимир Зеленський на початку травня 2025 року.

“Завдання – максимально прискорювати створення української балістики. Наша далекобійність – це чітка та ефективна гарантія безпеки для України”, – заявив він.

Після цього роботи пришвидшились.

В якому стані українська ракетна програма

Для початку слід розібратися, чим є українська ракетна програма.

Тут вітчизняні виробники змогли створити певне ноу-хау – “ракетодроми”. Про появу цього нового класу зброї оголосив президент Зеленський на урочистостях з нагоди Дня незалежності України в 2024 році.

На практиці виявилось, що “ракетодроми” – це певний гібрид безпілотника та малої крилатої ракети. Він має значно більшу швидкість за рахунок реактивного двигуна та збільшену бойову частину, ніж звичайний дрон.

Над створенням цих виробів працюють в Україні як державні, так і приватні підприємства.

Серед публічно представлених “ракетодромів” можна згадати “Паляницю”, “Пекло”, “Руту” і “Барс”.

Всі вони візуально схожі на зменшені крилаті ракети, несуть БЧ близько 50-100 кг і мають малогабаритні реактивні двигуни (виносні чи вбудовані), що дозволяє розвивати швидкість 700-900 км/год.

Для порівняння, швидкість “стандартної” крилатої ракети, наприклад, британської Storm Shadow – біля 1000 км/год, а українських “Нептунів” і FP-5 “Фламінго” – 900-950 км/год.

Підпис до фото, Ракето-дрони “Пекло”, представлені публічно в Україні в грудні 2024 року.Останні залишаються фактично єдиними повноцінними крилатими ракетами від українських виробників (“Нептун” виробляє державне КБ “Луч”, а “Фламінго” – приватна компанія Fire Point). Їх почали серійно виробляти і використовувати позаминулого і минулого року.

До параметрів потужної крилатої ракети наблизилась і нова модифікація “Рути” (Ruta Block 2) від швейцарської компанії Destinus, яку очолюють опозиційний російський бізнесмен Михайло Кокорич і український ексміністр фінансів Олександр Данилюк.

Як вказано на сайті компанії, ця ракета здатна летіти на низькій висоті, долати багатошарову протиповітряну оборону і має наведення зі штучним інтелектом.

Інформації про її використання українськими силами наразі немає.

Що стосується “Нептуна” і “Фламінго”, то вони вже неодноразово були застосовані в бойових умовах. Є фото і відеодокази їх влучання в ціль.

Щоправда в експертному середовищі побутує певний скепсис щодо реальної ефективності “Фламінго” і спроможності виробника вийти на заявлені темпи виробництва (200 ракет на місяць). Наприкінці осені минулого року представник генштабу ЗСУ Дмитро Лиховій назвав FP-5 “експериментальною зброєю з великими заявленими тактико-технічними характеристиками та великим потенціалом розвитку”.

Загалом українська влада третій рік поспіль звітує про кратне зростання виробництва ракет, не називаючи, щоправда, конкретних цифр.

За підсумками 2024 року тодішній очільник Мінстратегпрому, а нині голова “Укроборонпрому” Герман Сметанін казав про збільшення ракетного виробництва у 8 разів, а в липні 2025 зазначав, що “спроможності з виробництва крилатих ракет зросли в 10 разів”.

Слід зауважити, що Зеленський публічно ставив завдання у 2025 році виготовити 3 тисячі крилатих ракет.

Підпис до фото, Процес виробництва крилатої ракети FP-5 на заводі в Україні. На даний момент це найпотужніша ракета в арсеналі ЗСУ, яка має БЧ близько 1 тонни.В січні поточного року голова Агенції оборонних закупівель (підприємство Міноборони, що забезпечує ЗСУ озброєнням і боєприпасами) Арсен Жумаділов на зустрічі з ЗМІ повідомив ВВС News Україна про “значне зростання” кількості ракетного озброєння, яке закупила держава, за підсумками 2025 року. Точні цифри він відмовився назвати.

“Ракети українського виробництва ми закуповуємо. Іноземного – здебільшого ми отримуємо через міжнародну військову допомогу…Ракетна програма активно розвивається, вона розширюється не тільки кількісно, але і по кількості номенклатур і виробників. Це не один виробник”, – наголосив Жумаділов.

Щоправда він додав, що деякі виробники все ще надають перевагу кодифікації своїх виробів як “безпілотних літальних апаратів”, а не “ракет”.

Про цей самий нюанс на прес-конференції в листопаді 2025 заявляли керівники Fire Point. Вони пояснювали, що їхні ракети кодифікують як “БПЛА”, оскільки в такому випадку легше пройти всі необхідні бюрократичні і регуляторні процедури.

Арсен Жумаділов впевнений, що це питання не тільки простіших процедур, але й контролю якості виробів.

“Це не тільки тому, що прокодифікувати дрон легше ніж ракету. Це питання також контролю якості. Ті виробники, які кодифікують свої вироби як ракети, мають більш консервативний погляд на ці речі. Але і той і той шлях мають право на існування”, – додав очільник АОЗ.

Ефективність балістики

Однак в цьому переліку успіхів українського ракетного виробництва не вистачає головного елементу – власної балістичної ракети.

Перебіг російсько-української війни показав, що саме це озброєння є чи не найбільш ефективним далекобійним засобом ураження обєктів в глибокому тилу противника. Плюс до того – його надзвичайно складно збити, перехопити чи відхилити від цілі.

Власне, це пояснює чому саме балістичні ракети, в першу чергу “Іскандер-М”, російська армія здебільшого використовує для атак на українську енергетику впродовж зимового періоду.

Лише протягом грудня і січня 2025/26 років РФ випустила близько 130 балістичних/аеробалістичних засобів повітряного нападу, включно з балістичною ракетою середньої дальності “Орєшнік”. Збито/подавлено було лише третину з них.

Це дані зі щоденних зведень командування Повітряних сил ЗСУ.

Жодне інше ракетне чи дронове озброєння РФ не має такої ефективності.

Головний секрет “успіху” балістики в її швидкості, висотності і потужності.

Той самий “Іскандер-М” летить зі швидкістю 7500 км/год, яка може зростати аж до 9300 км/год при заході на кінцеву ділянку польоту. Це майже у 8 разів більше швидкості звуку.

Підпис до фото, За даними української розвідки, РФ наростила спроможності і здатна виготовляти близько 1 тисячі балістичних ракет на рік. На фото – заряджальна і пускова установки “Іскандер-М” з ракетою 9М723Ця ракета має велику бойову частину вагою майже пів тонни. Заявлене відхилення від цілі “Іскандера” мінімальне і, ймовірно, складає до 10 метрів. Цьому сприяє наявність оптичної головки самонаведення.

На етапі розгону ракета може підійматися на значні висоти – називають цифру в 50 чи навіть 100 км – і потім починає поступове зниження, опускаючись по параболі вниз.

На відміну від крилатої, балістична ракета вистрілюється вгору, швидко розганяється завдяки потужному твердопаливному двигуну, далі летить майже горизонтально за рахунок наданого прискорення і на фінальному етапі атакує ціль вертикально. При цьому вона ще може активно маневрувати і випускати перешкоди, залишаючи достатньо мало шансів для протиповітряної оборони перехопити її.

Справитись з цією задачею може лише американський комплекс PATRIOT і франко-італійський SAMP/T. Останній, щоправда, за попередніми даними справляється з цим набагато гірше за американський ЗРК.

Серед російських зенітно-ракетних комплексів проти балістики можуть працювати системи С-400 “Тріумф” і С-500 “Прометей”.

Де українська балістика

Україна вже давно виношувала плани про створення власної балістичної ракети.

На початку 2000-х оголосили про розробку оперативно-тактичного ракетного комплексу (ОТРК) “Сапсан”, що фактично мав стати аналогом російського “Іскандера”.

Український комплекс також мав бити на граничну дальність до 500 км і мати бойову частину 480 кг. Швидкість ракети також була співставна – 8 280 км/год.

Проєкт створення ОТРК раптово зупинили за президентства Віктора Януковича у червні 2013 року.

Однак вже у 2016 році стало відомо про відродження “Сапсана”, щоправда під експортною назвою “Грім-2”. Україна відновила створення цієї зброї, але у експортному варіанті з далекобійністю до 280 км, на замовлення Саудівської Аравії.

В лютому 2021 року міністр оборони Андрій Таран заявив, що “Сапсан” готовий на 80% і “необхідно зробити останній крок” та доробити перший зразок. Станом на початок повномасштабної війни він був вже на стадії готовності та виходу виробу.

Підпис до фото, Зразок оперативно-тактичного ракетного комплексу “Сапсан”, представлений публічно в серпні 2018 року. Серійно він почав вироблятися лише в 2025 роціВірогідно, на початок великої війни Київ лише мав дві пускові установки ОТРК і невелику кількість двигунів для цих ракет.

Наприкінці серпня 2024 року президент Зеленський повідомив про перше успішне випробовування української балістики, а в грудні 2025 заявив, що “Сапсан” вже “почали використовувати”. Жодних інших подробиць про застосування і ефективність української балістики він не навів.

Колишній керівник департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міноборони України Олександр Лієв на своїй сторінці в фейсбуці розкрив деталі щодо цього питання.

Він написав, що в серпні 2022 року в міністерстві розробили і уклали перший державний контракт на закупівлю оперативно-тактичного ракетного комплексу 1КР1 “Сапсан”.

За словами Лієва, його перше бойове застосування було в 2024 році, а в 2025 – виробництво стало серійним і комплекс вийшов на “системне застосування”, щоб це не значило.

Ексчиновник наголосив, що для такого виду озброєння це “колосальний темп”.

Крім держпідприємств, над створенням балістики працює вже згадана приватна компанія Fire Point. Принаймні, її керівництво публічно озвучило такі плани.

Вони пішли дещо іншим шляхом і замість створення абсолютно нового виробу взяли за основу своєї балістики російську зенітну ракету до комплексів С-300 та С-400.

Як пояснював в інтерв’ю ВВС News Україна співвласник та головний конструктор Fire Point Денис Штілєрман, в його фірмі змогли самостійно створити найбільш складні елементи балістики: двигун, тверде паливо до нього, сервоприводи (електромеханічні пристрої, які дозволяють в автоматичному режимі керувати певними елементами ракети, наприклад аеродинамічними рулями, базуючись на інформації датчиків).

Підпис до фото, Зображення балістичної ракети FP-7 в інформаційному буклеті Fire Point. В компанії розраховували, що вона буде допущена до експлуатації в ЗСУ ще до кінця 2025 року. Але процес кодифікації затягнувся.Їхню першу балістику – ракету FP-7, за прогнозами керівників, Міноборони мало би кодифікувати, тобто допустити до експлуатації в ЗСУ, ще до кінця 2025 року.

Як повідомили ВВС в компанії, станом на кінець січня цей процес все ще триває і поки що не завершився. Подробиці і причини затримки в Fire Point не повідомили.

Так само в міністерстві оборони відмовились надати дані про кодифікацію українських ракет у відповідь на запит ВВС. Там назвали це інформацією з обмеженим доступом.

“Розголошення узагальнених чи деталізованих кількісних показників з цього питання створює ризики для обороноздатності держави, зокрема шляхом надання противнику можливості аналізу номенклатури, динаміки та пріоритетів розвитку озброєння Сил оборони України в умовах триваючої збройної агресії”, – пояснили у відомстві.

Однак навіть якщо Україні вдалося запустити в серію балістику, вірогідно найближчим часом стрімкого збільшення запусків такого типу ракет ми не побачимо. Проблема в тому, що існують об’єктивні складнощі з виробництвом ключових компонентів, які майже неможливо вирішити в короткій перспективі.

В чому головна складність

Говорячи про “запуск в серію” українських “Сапсанів”, слід розуміти головне – скільки країна має вже готових двигунів до ОТРК і скільки спроможна виготовити, пояснює військовий аналітик Михайло Жирохов.

“Питання ракетного озброєння впирається саме в двигуни”, – резюмує він.

За його даними, на початок повномасштабної російської агресії “Південмаш” зміг створити лише чотири твердопаливні одноступеневі двигуни для українського “Сапсана”.

Українське профільне видання Defense Express повідомляло, що вдалося виготовити значно більше – 12 ракетних двигунів.

Однак найбільший скепсис експерта викликає реальна можливість “Південмашу” на даний момент виробляти ці двигуни після декількох нищівних повітряних ударів РФ. Зокрема, 21 листопада 2024 року саме це підприємство в Дніпрі стало головною ціллю російської балістичної ракети середньої дальності “Орєшнік”.

Підпис до фото, Випробовування ракетного двигуна для української балістичної ракети “Сапсан”, січень 2018 року. Експерти мають сумнів, що український ОПК досі може виробляти такі двигуни“Чи залишились в “Південмашу” можливості виробляти ці двигуни? Це велике питання. Удар “Орєшніком” в листопаді 2024 року був неспроста. За деякими даними, удар прийшовся саме по тому цеху, який був зав’язаний на виробництві двигунів”, – каже Жирохов в розмові з ВВС News Україна.

Тож, на його думку, говорячи про “запуск в серію” української балістики, влада скоріш за все має на увазі, що вдалося завершити всі учбові і бойові випробування тих кількох екземплярів “Сапсан”, для яких вже були готові ракетні двигуни.

Крім самих двигунів існує велика проблема з паливом до них. Ще за радянських часів технології і хімічні складники твердого ракетного палива були засекречені, а сам процес його створення є доволі тривалим, дороговартісним і небезпечним.

Раніше воно виготовлялось на Павлоградському хімічному заводі (ПХЗ) в Дніпропетровській області. За роки війни це підприємство десятки разів потрапляло під повітряні удари РФ, а станом на початок 2026 року лінія фронту вже наблизилась до нього на відстань 70 км.

Для створення ракетного палива важливо мати доступ до великих обсягів спеціальної хімічної продукції. Зокрема, до перхлорату амонію – це неорганічна токсична хімсполука у вигляді маленьких безбарвних кристалів, яка є основним окисником для твердого ракетного палива. Тобто власне забезпечує реакцію його горіння.

Підпис до фото, Частина ракети “Сапсан”, продемонстрована КБ “Південне” в грудні 2019 рокуЗа даними досліджень американського аналітичного центру CSIS (Center for Strategic and International Studies), у масовому виробництві балістичних “Іскандерів” Росії суттєво допомагає Китай. Експерти встановили, що звідти для російської оборонки постачається майже 70% перхлорату амонію.

В останні роки в світі стрімко зростає попит на цю хімічну сполуку. Китайські виробники є одними з лідерів за його виробленням і імпортом.

При цьому виготовляти саме цю хімію надзвичайно небезпечно. Наприклад, в травні 1988 року на заводі PEPCON, що робив перхлорат амонію, в американському місті Хендерсон біля Лас-Вегаса (Невада) сталася велика аварія. Відбулася пожежа на складі, а потім надзвичайно потужний вибух. Загинуло двоє працівників і ще майже 370 отримали поранення.

В Україні виробництво цієї хімії відсутнє. Щоправда, є дослідження, які вказують на можливість отримання перхлорату амонію методом вимивання зі залишків ракетного палива двигунів радянських міжконтинентальних балістичних ракет. Вони досі зберігаються в Україні, вже відслужили свій термін і підлягають утилізації. Станом на початок повномасштабної війни такого “протермінованого” палива на ПХЗ було близько 1800 тонн.

Defense Express повідомляв, що Україна через проблеми з власним виробництвом нібито зверталась до влади США з проханням надати тверде паливо від старих ракет ATACMS для своєї балістики, але отримала відмову. Офіційної інформації про цей запит Києва немає.

Своєю чергою, керівник Fire Point Денис Штілєрман запевняв ВВС, що в Україні станом на зараз вже декілька фірм роблять твердопаливні двигуни, зокрема і його компанія.

Крім того, FP наприкінці минулого року почала будівництво в Данії заводу з виробництва твердого ракетного палива.

За оптимістичним сценарієм керівника підприємства, серійне виробництво балістики FP могло б розпочатися вже до середини цього року.

“Якщо буде запит і будуть гроші – десь із травня можна перейти на масове серійне виробництво ракет – сотнями на місяць”, – казав Штілєрман в інтерв’ю ВВС News Україна в грудні 2025 року.

Підпис до фото, Необхідні хімічні речовини можна було б отримувати при переробці твердого палива зі старих радянських двигунів балістичних ракет, вважають фахівці. На фото – цехи Павлоградського хімзаводуНе лише Україна постає перед великими труднощами при виробництві такого типу ракет, каже головний редактор Defense Express, колишній працівник “Укроборонпрому” Олег Катков в розмові з ВВС.

Він зауважив, що жодна країна Європи не мала і не має власних серійних балістичних ракет, окрім Франції

“Коли ми говоримо про балістичні ракети, навіть твердопаливні, ми говоримо про технології другої половини 20 сторіччя. Але зараз у Європі єдина країна, яка має власні твердопаливні ракети – це Франція. І все”, – наголошує Катков.

До того ж розробка і виробництво балістичних ракет, які були б ефективними на полі бою, а не просто могли злетіти на певну відстань і висоту, це надзвичайно кропіткий і тривалий процес.

Навіть РФ, маючи потужні напрацювання радянської епохи, витратила на створення “Іскандеру” майже двадцять років, мільярди доларів і все ще продовжує його вдосконалювати.

“Так, в підручниках все є. Але ж є велика різниця між підручником, практикою і реальним умінням виробляти. І є просто прірва між концептом, зразком, який виходить на випробування, зразком, який їх завершив і який готовий до серійного виробництва, та самою серійною ракетою. Між кожним з цих етапів ще є величезні прірви у часі і грошах”, – каже Катков.

Він також додав: є обґрунтовані сумніви, що оголошений урядом Великої Британії проєкт NightFall, який передбачає створення балістики для України, матиме результат в найближчій перспективі

“Коли ця ракета буде? Якщо через рік вона буде лише готова до випробувань, то ще рік вони будуть тривати. Насправді це буде ще довше. Бо ж треба, щоб вона не просто летіла, але щоб і влучала, плюс щоб влучала, зокрема, під дією РЕБ. Це складніше, значно складніше”, – наголошує фахівець.

Та навіть попри ці труднощі Україні слід продовжувати роботи над створенням своєї балістики, впевнені експерти. Зокрема, і в кооперації з країнами Заходу.

Оскільки ця зброя має стратегічне значення для держави і її оборонних спроможностей.

Починаючи з листопада 2024 і протягом літа-осені 2025 року міністерство оборони РФ декілька разів повідомляло про удари по українських підприємствах, задіяних у виробництві оперативно-тактичних комплексів “Сапсан”.

В заяві відомства від 30 серпня було зазначено, в результаті цих атак було знищено конструкторські бюро, цехи з виробництва елементів бойових частин, систем керування та ракетних двигунів для української балістики.