Як це – вижити після атаки акули? Історія жахливого нападу на Карибах

Підпис до фото, Велика біла акула – найнебезпечніша для людини

• • Author, Вілл Вернон
• 8 лютого 2026

Остання година останнього дня відпустки Пітера Сміта на Тобаго стала моментом, коли він вирішив скупатися в морі.

“Умови були ідеальні для плавання, – згадує колишній ІТ-директор. – Я пірнув у хвилі, відплив не більше ніж на 6 м і стояв у воді по пояс”.

Він і його дружина Джоанна з Гартфордширу відпочивали разом із друзями, і думки про ризик нападу акул навіть не виникали – на цьому маленькому карибському острові про таке практично не чули.

“Раптом я відчув, як у ногу вдарився дуже важкий об’єкт. Я подивився вниз – і там була акула. І вона була велика, – розповідає Пітер. – Метрів три, не менше. У цей момент мозок починає працювати швидко”.

Його вкусила тупорила акула – одна з найнебезпечніших у світі, відома тим, що полює на мілководді.

У своєму першому інтерв’ю після нападу у квітні 2024 року Пітер розповів BBC News про пережитий жах – і пояснив, чому досі не боїться акул.

“Ситуація дуже швидко стала критичною”

66-річний чоловік каже, що миттєво впізнав щелепи тупорилої акули, які зімкнулися на його нозі. Побоюючись, що його затягнуть під воду, він вирішив чинити опір.

“Я почав бити акулу. Чесно кажучи, не знаю, що саме намагався зробити, але я її бив, – каже Пітер. – Можу щиро сказати: я ніколи в житті не бив нічого так сильно, як тоді цю акулу. Після того як вона вкусила мене за ногу, їй вдалося атакувати ліву руку, а потім живіт. Ситуація дуже швидко стала серйозною. Я втратив багато крові”.

Зрештою тварина припинила атаку, і люди поруч змогли витягти Пітера з води.

Його друзі Джон і Мойра, які перебували поруч у морі, допомагали відбиватися від акули й підняли тривогу. На березі Джоанна, почувши крики Мойри, кинулася до води.

Підпис до фото, Тупорила акула плаває на Багамах, Карибський басейн“Я пам’ятаю, як зайшла у воду і побачила його жахливі травми. Було видно кістки – це було просто страшно, – згадує Джоанна. – А потім хтось сказав: “Відведіть її звідси”.

Пітера доправили до єдиної лікарні на Тобаго з глибокими рваними ранами живота, укусом руки й величезною частиною верхньої частини стегна, яку акула буквально вирвала.

Він згадує, як біль накрив його вже під час посадки до “швидкої”: “Я кричу, плачу, втрачаю багато крові й непритомнію. Люди кричать на мене, щоб я не засинав”.

64-річна Джоанна, колишня працівниця NHS, каже, що не знала, чи її чоловік взагалі переживе поїздку в машині швидкої допомоги: “Він був такий блідий – це було справді страшно”.

Підпис до фото, Пітер лежить на пляжі після нападу, оточений людьмиВона згадує, як лікарі на Тобаго запитали, чи зможе вона підписати згоду на ампутацію кінцівок її чоловіка в разі потреби, – а потім зрозуміли, що його потрібно терміново евакуювати з острова.

“У них закінчилася кров… він використав усі запаси крові на Тобаго”, – каже Джоанна.

Пітера перевезли до госпіталю Джексона Меморіал у Маямі, штат Флорида, для спеціалізованого лікування. Упродовж наступних тижнів він переніс десятки операцій – зокрема одну, під час якої лікарі сказали, що накладуть на рану спеціальну мембрану, щоб підготувати поверхню для пересадки шкіри.

“А потім вони засміялися. Ми запитали: “Що смішного?” І вони відповіли: “Мембрана зроблена з акули”, – сміється Пітер. – Тож у мене в нозі тепер є шматок акули”.

Підпис до фото, Пітер у лікарняному ліжку з перев’язаною лівою рукою поруч із дружиною ДжоанноюТак розпочався довгий шлях до одужання. Через травму верхньої частини стегна йому довелося заново вчитися ходити, а ушкодження нерва в руці, який акула перегризла, означає, що він досі не відчуває пальців і має проблеми з хватом – ці наслідки залишаться з ним на все життя.

“Я дуже вдячний. Принаймні в мене проблеми з рухливістю, але в мене є кінцівки, – каже він. – У певний момент здавалося, що їх узагалі не буде”.

Він дякує не лише лікарям, а й друзям, які прийшли йому на допомогу під час нападу.

“Я боровся не сам – поруч були люди, які проявили неймовірну відвагу. Я буду вдячний їм завжди”.

Підпис до фото, Величезний слід від укусу акули на руці Пітера. Пошкодження нерва в руці означає, що він досі не відчуває пальців і має труднощі з хватомТупорилих акул пов’язують із кількома нещодавніми нападами в Австралії. Наприкінці січня в країні зафіксували чотири напади акул упродовж лише 48 годин, один із яких завершився загибеллю 12-річного хлопчика. Три напади сталися в межах 15 км уздовж Східного узбережжя.

Це змусило експертів наголосити, що напади акул усе ще вкрай рідкісні порівняно з кількістю людей, які користуються морем для відпочинку, і закликати пам’ятати: океан – це дика стихія з притаманними їй ризиками.

За даними всесвітньо відомої Міжнародної бази даних нападів акул (International Shark Attack File), напад на Пітера у 2024 році став першим і єдиним за всю історію зафіксованим нападом акули на Тобаго.

Життя без страху

Експерт з акул Том “The Blowfish” Хірд пояснює, що тупорилі акули “безумовно мають вогонь усередині” й “відомі тим, що можуть відповідати агресією, коли їх переслідують човни або коли на них встановлюють мітки”.

Втім, за його словами, рідкісність смертельних випадків свідчить про те, що люди не є для акул звичною здобиччю.

“Давайте будемо гранично чесними: якби тупорила, тигрова чи біла акула справді хотіла полювати на людину, тіла просто не залишилося б”.

Демонізація акул є несправедливою, вважає Хірд, адже більшість із них швидко розуміють, що люди часто чинять опір і не є придатною їжею.

Пітер не хоче, щоб те, що з ним сталося, зашкодило репутації Тобаго, і каже, що не має причин боятися.

“Люди на Тобаго були до мене надзвичайно добрі. Вони залежать від туризму. Я б повернувся туди, – наголошує він. – Я досі думаю про небо і море. Який сенс вижити після нападу акули, якщо решту життя провести в страху?”