“Я готовий віддати життя за Україну”. Чому колумбійці такі важливі на фронті

Підпис до фото, Андрес, Арабе та Пабло — троє колумбійських солдатів, які брали участь у війні в Україні

• • Author, Марко Перейра, Фібі Кін, Рафаель Абучайбе
  • Role, ВВС
• 24 хвилин(и) тому
• Час прочитання: 6 хв

На вулицях України ця сцена вже стала звичною. Група дітей бігає навколо солдата, вигукуючи: “Героям слава!” Серед схвильованих голосів вирізняється один: “Гей, Колумбія!”

Йдеться про бійця із позивним “Охоронець”. Молодий колумбієць, який власним коштом приїхав до України і тепер навчається керувати дронами.

“Мені було боляче бачити страждання українців, — зізнається він журналісту ВВС Марко Перейрі. — Ми тут, щоб допомагати маленькій країні, на яку напала наддержава… Це вже стало особистою справою”.

Солдати Колумбії стають усе помітнішою силою від початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році.

За оцінками, їх на фронті близько 7 тисяч — більше, ніж з будь-якої іншої іноземної країни.

На лютий 2025 року загинули приблизно 55 тисяч українських військових, близько 400 тисяч отримали поранення, повідомив президент Володимир Зеленський. Тому допомога колумбійців – важлива.

Особливо помітний їхній внесок у столиці, відзначає Марко Перейра.

На Майдані Незалежності в Києві з’явився імпровізований меморіал загиблим солдатам з Колумбії. Фотографії в рамках. Маленькі прапорці.

“Серед моря жовтого й синього височіє величезний колумбійський триколор, додаючи краплю червоного, – зауважує Перейра. – Під ним – усміхнені портрети колумбійців, які віддали життя за Україну”.

Журналіст поспілкувався з кількома бійцями.

Вони розповіли про свою мотивацію, досвід та величезні ризики, з якими стикаються щодня.

Перевірка вогнем

На одній з військових баз лунає різноманіття колумбійських акцентів — люди приїхали з різних регіонів країни.

Іспанською говорять так багато, що навіть рекрутинг веде колумбієць, сержант Луїс Ортіс.

“За чотири місяці сюди приїхали близько 1200 людей”, — розповів він ВВС.

Підпис до фото, Внесок колумбійських бійців вшановують на Майдані Незалежності в КиєвіВійськову кар’єру Ортіс розпочав ще в 16 років у Медельїні.

До України приїхав влітку 2023. Спершу він думав, що це просто робота. Але швидко зрозумів: війна тут зовсім інша.

“Тут воюєш проти Росії, — каже Ортіс. — А це не селянин із чотирма автоматами. Ні. Тут війна з великою державою”.

Його перша ніч на фронті залишила глибокий слід.

“Бої були з четвертої до сьомої ранку… Коли вперше зайшов у траншею, дуже тремтіли коліна. І це тривало до дев’ятої ранку. Я нічого не міг вдіяти”.

Підпис до фото, Після поранення Ортіс працює з новобранцямиКолумбієць каже, що в перші дні на фронті почувався “найменшою людиною на планеті”.

Хлопці зі взводу не розуміли, навіщо він тут.

“Все змінилося під час першого штурму, першої операції, яку ми провели разом”, — згадує Ортіс.

У бою під Авдіївкою він отримав серйозні поранення і втратив кількох співвітчизників зі свого батальйону.

“Ударна хвиля зламала мені коліно. Нас було десять колумбійців — а лишилися тільки троє”.

Ризики рекрутингу

Підпис до фото, Серед фотографій і свічок на місці вшанування видно кілька колумбійських прапорівСьогодні Луїс Ортіс працює з новачками й допомагає їм уникати помилок.

“Багато хто приїжджає дезінформованим, — пояснює він. — Їм кажуть: “Ідіть прямо до батальйону”, але насправді реєстрація займає 20 днів. Коли вони потрапляють у бригаду, виправити щось буває пізно”.

Помилки часто призводять до невиплачених зарплат або проблем із компенсаціями для родин загиблих.

Приклад — вдова Едвіна з Медельїна.

Її чоловік загинув в Україні, намагаючись дати родині кращі можливості.

Місяці бюрократичних перепон і дорога поїздка до Києва майже не дали результату.

Тіло чоловіка не знайшли, і формально він залишався “живим” для держави.

“Тому разом із командуванням у Києві ми стараємося, щоб кожного іноземного солдата направляли лише в один централізований батальйон. Так можна уникнути проблем із зарплатами”, – пояснює Ортіс.

Чому вони воюють

Для більшості колумбійців зарплата — важливий фактор. Один місяць служби в Україні дорівнює року в Колумбії.

Але гроші — не головна причина.

Підпис до фото, Арабе наголошує, що для таких солдатів, як він, гроші — не головнеАрабе, молодий колумбієць, який втратив ногу, пояснює: “Не тільки за гроші це робиться. Під обстрілом зарплата не втішає. Щоб вижити тут, треба відчувати причетність, емпатію”.

Підпис до фото, Абель — ще один колумбійський солдат, який втратив ногу на фронті в Україні28-річний Абель, який теж втратив ногу, додає: “Ми воюємо не заради задоволення. Ми захищаємо країну, яку знищують за примхою однієї людини. Чому так мало людей у світі підтримують Україну?”

Спершу його приваблювала зарплата, але зараз участь у війні — питання обов’язку.

Після дев’яти років військової служби в Колумбії та зміни влади Абель шукав можливості за кордоном і вступив до Іноземного легіону Франції.

Саме там він дізнався про службу в Україні.

“Коли я був у Франції, багато хто — навіть із Легіону — їхав сюди, — згадує він. — Чули, що платять трохи більше, ніж у Франції. Коли я поїхав, за мною вирушили ще десь 14 людей”.

Попит на колумбійців

Колумбійські солдати користуються великим попитом за кордоном.

Армія Колумбії — одна з найсильніших у Латинській Америці, а підготовка відповідає стандартам НАТО.

Підпис до фото, Завдяки реальному бойовому досвіду на рідній землі колумбійські солдати добре підготовлені“Колумбійські солдати не поступаються військовим НАТО”, — зазначає аналітик Елізабет Дікісон.

“І що найважливіше, вони підтримують тісні зв’язки із США та іншими країнами НАТО, які надають їм підготовку, обладнання та можливість проводити операції на рівні, якого не зустріти в цьому регіоні”, — додає вона.

З огляду на відносну слабкість колумбійського песо, їх можна найняти за цінами, що відповідають українському бюджету. Це робить їх надзвичайно цінними фахівцями для України.

Підпис до фото, Колумбійські солдати затребувані за кордоном завдяки підготовці, яка майже не поступається стандартам НАТО Крім того, колумбійська армія вимагає, щоб її солдати йшли на пенсію у 40 років – що занадто рано для багатьох, хто вміє воювати і хоче бути корисним.

Це призвело до появи мережі посередників, які підшуковують колумбійським солдатам роботу за кордоном.

“Багато хто стає охоронцями в Дубаї, але деякі компанії відправляли колумбійців у зони бойових дій проти їхньої волі, наприклад у Судан”, — пояснює Дікісон.

Щоб убезпечити їх від ризиків, нещодавно в Колумбії ухвалили закон, який забороняє військовим служити за кордоном без належного нагляду.

Рани війни і життя після фронту

Арабе розповідає, як втратив ногу на фронті в Україні. Говорить спокійно — ніби згадує не про вибух, а про щось буденне.

“У траншеї нас атакували дрони-камікадзе. Один пробив перекриття, інший — вибуховим уламком вдарив по нозі. Кров лилася рікою, турнікети не допомагали”.

Коли його вивезли, врятувати ногу вже було неможливо.

Підпис до фото, Для Арабе служба — більше, ніж професія. Це покликВін каже, що приїхав до України не заради грошей — хотів служити і бути корисним.

“Військове життя завжди мене вабило. Коли опиняєшся тут і бачиш реальність — людей, які обіймають тебе, плачуть від вдячності за те, що ти поруч… Тут усе по-справжньому жорстко. І те, що я роблю, — це мій внесок”.

На вікні його кімнати висить колумбійський прапор із написом “Крик незалежності” — на честь подій 1810 року, що поклали початок визвольній боротьбі в Латинській Америці проти іспанської корони.

Підпис до фото, Прапор Колумбії, який Арабе зберігає у своїй вітальніПісля ухвалення нового закону про громадянство України іноземні військові зможуть офіційно залишатися в країні.

Арабе вже замислюється про майбутнє.

“Тут я почуваюся добре. Люди вміють дати тобі це відчути. Це хороші, благородні люди”.

Він говорить спокійно, без пафосу: “Думаю, я залишився б тут жити й далі якось допомагав би, був би корисним. Зрештою, я був готовий віддати своє життя за цю країну”.